Які ж підходи до класифікації уроків?

Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття «тип». Дана проблема має принципове значення в теорії і практиці сучасного уроку, оскільки значною мірою визначає ефективність навчання, його результати.

Єдиної загальновизнаної класифікації уроків сучасній педагогіці немає. Наприклад С. Іванов, взявши за основу головні етапи навчального процесу, виділяє такі типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, засвоєння законів і правил; застосування знань на практиці; формування навичок (тренувальні уроки); повторення та узагальнення; контрольні; комбіновані.

І. Казанцев розрізняє уроки за способом їх проведення і виділяє сім типів: урок з різноманітними видами занять; урок-лекція, урок-бесіда, урок-екскурсія; кіно урок; урок самостійної роботи учнів у класі; лабораторне та практичне заняття.

Найбільш поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою виділяють такі типи уроків:

- уроки оволодіння новими знаннями;

- уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;

- уроки узагальнення і систематизації знань;

- уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;

- уроки перевірки і корекції знань, умінь і навичок;

- комбіновані уроки.

У «чистому» вигляді будь-який тип уроку, крім комбінованого, важко спостерігати. Запропонована класифікація є зручною, дозволяє укладати календарні і тематичні плани занять, «бачити» динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і навичок. Але вона не відображає виховних завдань і характеру пізнавальної діяльності учнів. Співвідношення уроків різних типів залежить від характеру навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань.

Головна дидактична мета уроку оволодіння новими знаннями - свідоме оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні визначення, пояснювати їх, наводити приклади, переказувати матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за зразком чи в змінених умовах). Форми такого навчання можуть бути найрізноманітніші: лекція, пояснення вчителя, евристична бесіда, самостійна робота з підручником та ін. Тому і види уроків, що використовуються у межах цього типу є досить різноманітні: урок-семінар, кіноурок, комбінований урок та ін.

Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок передбачає формування в учнів навчальних умінь і навичок, їх удосконалення і закріплення на основі виконання системи вправ. Видами цього типу уроків є: уроки самостійних робіт, урок-семінар, урок-екскурсія. В контексті вивчення іноземної мови це можуть бути уроки формування лексичих навичок усного мовлення і читання.

Урок узагальнення і систематизації знань проводять після вивчення важливих розділів програми. Його основним завданням є впорядкування засвоєних на попередніх уроках теоретичних положень в систему. Окреслені уроки передбачають усі основні види уроків, які використовуються в межах п’яти типів уроків. В контексті вивчення іноземної мови це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання і говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок служить для оцінки процесу навчання і його результатів. Видами уроку контролю і корекції можуть бути: усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове), письмове опитування, диктанти, перекази, контрольна робота, екзамени.

На комбінованому уроці розв’язуються завдання перших трьох типів уроку. Це найбільш розповсюджений тип уроку в існуючій практиці роботи школи.

Кожний урок має певну структуру, тобто послідовність взаємопов’язаних елементів, етапів. Щодо структури уроку серед дидактів і методистів існують різні думки.

Деякі дидакти вважають, що структура уроку є постійною, незмін­ною. На думку інших учених, вона є гнучкою. Між тим вчені-педагоги одностайні в тому, що структура уроку не може бути аморфною, випадковою, а повинна відображати закономірності і логіку процесу навчання. Такий підхід до структури уроку усуває шаблонність, рецептурність у діяльності вчителя, розширює межі його творчої майстерності. Однак, логіка в процесі навчання повинна бути присутня.

Тому більшість дидактів радять виділяти в композиції уроку дві підструктури: постійну дидактичну і варіативну методичну.

Компонентами дидактичної підструктури уроку і водночас його основними етапами є наступні:

1. Актуалізація опорних знань і способів дій учнів.

2. Формування нових понять і способів дій.

3. Застосування – формування вмінь і навичок (включаючи спеціальне повторення і закріплення).

В реальному педагогічному процесі вони є основними, незмінними і обов’язковими на кожному уроці. Саме ці компоненти забезпечують на уроці необхідні і достатні умови для засвоєння учнями програмного матеріалу, формування у них знань, умінь і навичок.

Чи завжди однакова послідовність цих етапів?

Ні не завжди. Їхня послідовність залежить від типу уроку. Наприклад, урок вивчення нового матеріалу може починатися не з актуалізації, а з введення нового поняття шляхом пояснення вчителя чи створення проблемної ситуації. В іншому випадку - на початку уроку може бути контрольна робота на застосування знань, вивчених на попередньому уроці. Не існує готових рецептів на всі випадки життя. Все залежить від майстерності вчителя, його творчості. Така дидактична структура уроку.

Методична підструктура уроку, що розробляється вчителем на основі дидактичної, характеризується більшою варіативністю і тут не можна рекомендувати єдину схему для всіх уроків з усіх предметів. Методична підструктура уроку на відміну від дидактичної – величина змінна, до складу якої входять різні методи і прийоми, форми колективної та індивідуальної роботи.

Таким чином, дидактична підструктура уроку є загальним алгоритмом організації уроків. Вона розкривається і конкретизується в методичній підструктурі, яка і визначає ефективність будь-якого уроку. Так, наприклад, вивчення нового навчального матеріалу можна забезпечити через застосування проблемного викладу, евристичної бесіди, самостійної роботи з книгою, демонстрацію кінофільму та ін. Якщо кількість компонентів дидактичної підструктури постійна, то кількість елементів методичної підструктури – величина змінна. Це і зумовлює більшу варіативність методичної підструктури уроку.

Поиск по сайту: