Рентгена

Радіаційні аварії − це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин(радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, в кількостях понад установлену межу їх безпечної експлуатації.

1. Іонізаційні випромінювання у навколишньому середовищі

Проникна властивість іонізаційних випромінювань залежить від їхньої природи, заряду та енергії, а також від густини речовини, що опромінюється. Основну частину опромінення населення Землі одержує від природних джерел (земна радіація, космічне випромі­нювання, внутрішнє опромінення).

Штучними джерелами іонізаційних випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, рентгенівські апарати, апаратура засобів зв’язку тощо.

Різні за своєю природою випромінювання, які відрізняються від інших високою енергією і мають властивість іонізувати та руйнува­ти біологічні об'єкти, називаються іонізаційними. Взаємодія іоніза­ційного випромінювання із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне й фо­тонне іонізаційне випромінювання.

α-випромінювання має високу іонізаційну здатність. Довжина пробігу α-частинки у повітрі становить близько 10 см, а у твердих і рідких середовищах ще менше. Одяг, засоби індивідуального захис­ту майже повністю затримують α-частинки та захищають людину від їхньої дії. Через високу іонізаційну властивість ці частинки особ­ливо небезпечні при потраплянні в організм. Людина уражається як при внутрішньому, так і при зовнішньому опроміненні: внутрішнє — виникає при потраплянні в організм радіоактивних речовин разом із їжею, питною водою й повітрям; зовнішнє — при перебуванні на за­раженій місцевості, потраплянні радіоактивних речовин на шкіру та одяг людей, а також під час дії проникної радіації.

β-частинкам (β) притаманна більша, ніж α-частинкам, проник­на здатність, але менша іонізаційна властивість. Довжина пробігу β-частинок у повітрі становить близько 1,5 м, а в живих тканинах — 1-2 см.

У-випромінювання має найбільшу глибину проникнення — його може суттєво послабити лише свинцева або бетонна стіна.

2. Методи реєстрації іонізаційних випромінювань

Фотографічний метод оснований на зміні ступеня почорніння фотоемульсії під впливом радіоактивних випромінювань. Гамма-промені, впливаючи на молекули бромистого срібла, яке знаходиться в фотоемульсії, призводять до розпаду і утворення срібла і брому. Кристали срібла спричиняють почорніння фотопластин чи фотопаперу під час проявлення. Одержану дозу випромінювання (експозиційну або поглинуту) можна визначити, порівнюючи почорніння плівки паперу з еталоном.

Недоліками метода є його недостатня точність, яка зумувлена залежністю чутливості плівки від енергії випромінювання та щільності почорніння від умов фотохімічноі обробки.

Сцинтиляційний метод полягає в тому, що під впливом радіоактивних випромінювань деякі речовини (сірчистий цинк, йодистий натрій) світяться. Спалахи світла, які виникають, реєструються, і фотоелектронним посилювачем перетворюються на електричний струм. Вимірюваний анодний струм і швидкість рахунку (рахунковий режим) пропорційні рівням радіації.

Хімічний метод базується на властивості деяких хімічних речовин під впливом радіоактивних випромінювань внаслідок окислювальних або відновних реакцій змінювати свою структуру або колір. За інтенсивністю утвореного забарвлення, яке є еталоном, визначають дозу радіоактивних випромінювань. За цим методом працюють хімічні дозиметри ДП-20 і ДП-70 М.

Недоліками метода є мала чутливість і значна похибка.

Іонізаційний метод полягає в тому, що під впливом радіоактивних випромінювань в ізольованому об’ємі відбувається іонізація газу и електрично нейтральні атоми (молекули) газу розділяються на позитивні й негативні іони. Якщо в цьому об’ємі помістити два електроди і створити електричне поле, то під дією сил електричного поля електрони з від’ємним зарядом будуть переміщуватися до анода, а позитивно заряджені іони – до катода, тобто між електродами проходитиме електричний струм, названий іонізуючим струмом і можна робити висновки про інтенсивність іонізаційних випромінювань. Зі збільшенням інтенсивності, а відповідно й іонізаційної здатності радіоактивних випромінювань, збільшиться і сила іонізуючого струму.

Калориметричний метод базується на зміні кількості теплоти, яка виділяється в детекторі поглинання енергії іонізуючих випромінювань.

Нейтронно-активаційний метод зручний під час оцінювання доз в аварійних ситуаціях, коли можливе короткочасне опромінення великими потоками нейтронів. За цим методом вимірюють наведену активність, і в деяких випадках він є єдино можливим у реєстрації, особливо слабких нейтронних потоків, тому, що наведена ними активність мала для надійних вимірювань звичайними методами.

Біологічний метод дозиметрії ґрунтується на використанні властивостей випромінювань, які впливають на біологічні об’єкти. Дозу оцінюють за рівнем летальності тварин, ступенем лейкопенії, кількістю хромосомних аберацій, зміною забарвлення і гіперемії шкіри, випаданню волосся, появою в сечі дезоксицитидину. Цей метод не дуже точний і менш чутливий, ніж фізичний.

Розрахунковий метод визначення дози опромінення передбачає застосування математичних розрахунків. Для визначення дози радіонуклідів, які потрапили в організм, цей метод є єдиним.

Поиск по сайту: