Нормування вмісту шкідливих речовин

Шкідливі речовини, які потрапляють в організм людини різними способами, особливо небезпечними стають тоді, коли їхня кількість на одиницю об’єму перевищує граничну величину для кожної речовини.

Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність, характеризується смертельною, вражаючою іграничною концентрацією.

Для кількісної характеристики вражаючої дії СДОР використовують поняття токсодози.

Токсодоза - кілікість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці обєму і до одиниці часу. Вона характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.

Гранична токсодоза – інгаляційна токсодоза, яка викликає початкові ознаки ураження.

Конкретне значення гранично допустимою концентрацією (ГДК) для певної речовини визначається урахуваннямступеня впливу не лише на здоров'я людини, але й на тварин, рослини, мікроорганізми та природні угрупування в лому.

Наявність у повітрі, воді, ґрунті декількох забруднювачів посилює їхню дію на живі організми. Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, сірчана та гористоводнева кислоти.

Граничнодопустимі концентрації найбільш поширених шкідливих речовин у повітрі наведено в табл. 2.1.

За величиною ГДК шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:

Клас І. Речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м³ (свинець, ртуть, озон).

Клас ІІ. Речовини високонебезпечні, ГДК 0,1-1,0 мг/м³ (сірчана й соляна кислоти, хлор, фенол, їдкі луги).

Клас ІІІ. Речовини помірнонебезпечні, ГДК 1,1-10,0 мг/м³ (вінілацетат, толуол, ксилол, метиловий спирт).

Клас ІV. Речовини мало небезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м³ (бензин, ацетон, гас тощо).

Прийняті два критерії добору в групу СДОР: перший – належність токсичної речовини до 1–2 класу небезпеки за КМІО; другий – імовірність і масштаби можливого зараження повітря, води, місцевості при виробництві, транспортуванні та зберіганні НХР. Введення другого критерію зумовлено тим, що з досить великої кількості відомих і запланованих на майбутній випуск хімічних сполук, віднесених за величиною КМІО до 1–2 класу небезпеки, реальну загрозу масового ураження людей становить лише та їх частина, яка характеризується великим масштабом виробництва, споживання, зберігання і транспортування.

Граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин

в атмосфері населених пунктів

Таблиця 2.1

Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів різняться.

У навколишнє середовище шкідливі речовини можуть потрапляти внаслідок аварій на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, а також при транспортуванні сильнодійних отруйних речовин.

Нижніх безпечних рівнів впливу шкідливихречовин не існує. Будь-яка концентрація шкідливих речовин, яка перевищує звичайну (що є у природі й до якої звикла людина), може негативно впливати на людину й навколишнє середовище, особливо це стосується різноманітних канцерогенів.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів однонаправленої дії їх сумарна концентрація розраховується за формулою А.Т. Авер’янова:

С1 / ГДК1 + С2 / ГДК2 + … + Сn / ГДКn < 1

де С1, С2, …, Сn – фактичні концентрації забруднювачів, мг/м3;

ГДК1, ГДК2, …, ГДКn – значення забруднювачів, мг/м3.

Якщо сумарна концентрація забруднювачів більша за 1, то кажуть, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.

2. Методи контролю та реєстрації шкідливих речовин.

Виявлення шкідливих речовин і контроль їхньої концентрації у повітрі здійснюють декількома способами, серед яких найбільш поширеними є експрес-метод, лабораторний метод і метод неперервної реєстрації шкідливих речовин.

· Експрес-метод (колориметричний), який ґрунтується на явищі зміни кольору індикаторного порошку в результаті дії шкідливої речовини. Цей метод дає змогу швидко та з достатньою вірогідністю визначити концентрацію речовини безпосередньо на робочому місці.

· Лабораторний метод, який передбачає відбір проб повітря й проведення фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметричного) в лабораторних умовах. Цей метод дає змогу з великою точністю визначити концентрацію шкідливих речовин у повітрі, але вимагає наявності спеціально обладнаної лабораторії і значно більше часу для проведення аналізу.

· Метод неперервної реєстрації вмісту в повітрі шкідливих речовин здійснюється за допомогою газоаналізаторів і газосигналізаторів. Рівень запиленості повітря перевіряється ваговим, електричним і фотоелектричним способами. Найчастіше використовують ваговий метод. Для цього зважують спеціальний фільтр до і після проходження через нього визначеного обсягу запиленого повітря, а потім обчислюють вагу пилу в міліграмах на кубічний метр.

· Навчальні алгоритми й структурно-логічні схеми вивчення небезпек для аналізу небезпек, які можуть з'явитися внаслідок витоку шкідливих речовин

Навчальний алгоритм небезпеки розливу СДОР

Джерела небезпеки: вибухи на підприємствах, використання хімічної зброї, дорожньо-транспортні пригоди.

Небезпечний фактор: сильнодійні отруйні речовини.

Наслідки: отруєння, опіки, виразки на шкірі, втрата свідомості, захворювання, летальні випадки.

Ризики: ризик загинути від шкідливих і вражаючих факторів сильнодійних отруйних речовин.

Способи і засоби захисту: покинути зону розливу СДОР, використати індивідуальні засоби захисту.

Долікарська допомога:

· СДОР як летка речовина: винести потерпілого на свіже по­вітря, не дати потрапити речовині в легені (промити очі, рот і ніс 2 % розчином соди, напоїти теплим молоком із содою), активізувати вентиляцію легенів (штучне дихання), оберігати хворого від зайвих рухів;

· виведення отрути з поверхні тіла: промити шкіру лужним розчином, прикласти примочку з 5 %-го розчину оцтової кислоти;

· виведення отрути із травного каналу: прийняти активоване вугілля — 1 столова ложка на 100 г води, промити шлунок за допомогою зонду;

· при хімічних опіках: змити хімічну речовину під проточною водою протягом 15-20 хвилин, дати знеболювальні препарати, провести реакцію нейтралізації (якщо СДОР — кислота — змити слабким розчином соди, якщо луги — рани закрити асе­птичними пов'язками охолодити обпечене місце);

· для всіх випадків: при відсутності ознак життя — провести реанімацію.

Організаційно-технічні рішення: виконання вимог ТБ і правил дорожнього руху, зберігання СДОР лише в потрібних кількостях, дотримання технологічного процесу на виробництві.

Робота № 2. Аналіз небезпек, які можуть з’явитися внаслідок

витоку СДОР.

Завдання до практичного заняття:

1. Опрацювати теоретичні відомості лабораторно—практичного заняття та рекомендовану літературу за темою.

2. Робота № 2 (Б). Провести аналіз небезпек, які можуть з’явитися внаслідок витоку СДОР:

2.1.Розрахувати сумарну концентрацію забруднювачів повітря та визначити чи можна безпечно перебувати в приміщенні, якщо у повітрі є хімічні речовини А і Б, А і В, А і Б і Г у таких концентраціях:

3.. Сформулювати висновки щодо проведених досліджень.

Контрольні питання.

1.Охарактеризувати види іонізуючих випромінювань.

2.Які якісні характеристики мають іониізуючі випромінювання?

3.Які кількісні характеристики мають іониізуючі випромінювання?

4.Які одиниці вимірювання кількісних характеристик іонізуючих

випромінювань за системиою СІ?

5.Методи реєстрації іонізуючих випромінювань, їх стисла характеристика.

6.Які принципи покладені в основу нормування іонізуючий радіації?

7.У чому полягає біологічна дія радіації на організм людини?

8.Як обчислити опромінення населення за рік?

9.У чому полягає принцип нормування шкідливих речовин?

10.На які класи небезпечності поділяють шкідливі речовини?

Які методи їхньої реєстрації?

11.Які речовини належать до СДОР, їх класифікація?

12.Яка доза вважається максимальною разовоюдозою отруєння шкідливими ручовинами? Яка – максимальною соредньо-добовою?

13.Які особливості першої медичної допомоги при отруєннях СДОР?

Мета: о знайомити студентів з основними ознаками гострих отруєньі утоплення; оволодіти прийомами організації та надання першої медичної допомоги постраждалим.

Поиск по сайту: