КОНКУРСНІ ПРОГРАМИ

Конкурсні програми — це змагання в якому - небудь виді людської діяльності. Практично будь-який вид діяльності людини може лягти в основу конкурсу. Це може бути професіональна чи близька до професіональної діяльність; це може бути діяльність, яка пов'язана з різноманітними жанрами мистецтва; це може бути діяльність, під час якої використовується той чи інший природний або синтетичний матеріал; це може бути діяльність, за якої створюються різноманітні речі, предмети, продукти, твори мистецтва і літератури. Тобто все, що людина створює, можна робити, змагаючись з іншими людьми.

Мета такого змагання — порівняння мастерності учасників, тому конкурсні програми є могутнім стимулом для розвитку людини, для удосконалення її навичок. У цьому і полягає головний педагогічний ефект конкурсних програм: розвиватися можливо тільки за умови порівняння себе з оточуючими, а конкурс — це і є момент порівняння.

Конкурсні програми дозволяють дитині:

- сформувати адекватну самооцінку;

- розвивати свої вольові якості:

- самовизначитися у світі захоплень і професій;

- виховати свій естетичний смак тощо.

Організація конкурсних програм — процес не стільки складний, скільки багатоетапний: необхідно враховувати численні подробиці, проблеми, питання. При цьому всі конкурсні програми, від найменших, розрахованих на одну годину і один клас, до грандіозних, що охоплюють в’ю паралель чи школу, підготовлюються і проводяться за одним організаційним алгоритмом. І не обов'язково ці програми повинні мати в своїй назві слово «конкурс». Вони можуть називатися «турнір», «бій», «ґерць», «захист», «битва», «огляд» тощо — від цього організаційний алгоритм також не змінюється. Якщо спробувати у найкомпактнішій формі перерахувати ті питання і проблеми, які неминуче постануть перед організатором будь-якої конкурсної програми, то можна скласти перелік з десяти слів:

1. Учасники

2. Завдання

3. Критерії

4. Журі

5. Призи

6. Ведучий

7. Реквізит

8. Техніка

9. Приміщення

10. Глядачі

Алгоритм підготовки і проведення конкурсу

Організація конкурсної програми повинна початись з прийняття рішення про проведення конкурсу. А перед прийняттям такого рішення треба визначити, чи є взагалі потреба і необхідність у такому конкурсі. При цьому виходити слід не стільки з потенційного бажання дітей — таке бажання можна сформувати, скільки з розповсюдження в дитячому середовищі того виду діяльності, який лежить в основі конкурсу. Саме в неправильному первісному рішенні найчастіше криється причина незадовільного проведення багатьох конкурсних програм.

Після того, як рішення прийнято, і до того, як про нього довідаються майбутні учасники, організатор повинен:

- Придумати конкурсу яскраву назву.

- Сформулювати конкурсні завдання.

- Розробити умови та критерії конкурсу.

Приваблива назва значно підвищить інтерес дітей до майбутнього конкурсу і викличе у них бажання до участі в ньому.

Найважливішим елементом є конкурсні завдання - без завдань саме поняття «конкурс» втрачає сенс. Саме конкурсні завдання визначають, що треба зробити, в чому діти змагатимуться. Змагатися «ні в чому» просто неможливо.

Кількість конкурсних завдань у програмі залежить від виду конкурсної діяльності. У конкурсі на кращий твір завдання одне, в конкурсі юних зброярів може бути 10 завдань. Але ж скільки б завдань не було, всі вони повинні бути чіткими, зрозумілими, цікавими, виконуваними, і. звичайно, вони повинні відповідати ідеї конкурсної програми і віку дитини. Наприклад, завдання «скласти який-небудь вірш» дуже важко виконати через його розпливчастість, невизначеність. Ще важче оцінити те, що, можливо, у когось таки вийде: одна дитина складе вірш-дражнилку, інша — сонет про кохання; обидві в рівній мірі впоралися із завданням у тому формулюванні, що було запропоновано.

При оголошенні завдань організатори часто не пояснюють умови їх виконання, відсутні критерії, за якими буде оцінюватись результат. У залежності від змісту конкурсних програм до умов можуть входити або не входити такі пункти:

- час на підготовку конкурсного завдання;

- термін попередньої демонстрації підготовленого результату;

- місце попередньої демонстрації підготовленого результату;

- розміри кінцевого продукту (в сантиметрах, хвилинах, сторінках тощо);

- можливості отримання допомоги з боку дорослих або однолітків;

- можливість використання заготовок, трафаретів, чужих ідей тощо;

- перелік дозволених і недозволених матеріалів, приладів, інструментів тощо.

Також повинні бути обумовлені умови, пов'язані з технікою безпеки, і особливі умови, що відображають особливості жанру або технології. Умови конкурсу обов'язково повинні бути зафіксовані у письмовому вигляді.

А підсумком всієї попередньої роботи повинно стати «Положення про конкурс», у якому визначено назву конкурсу, мету його проведення, вік учасників, чітко формулюються кон­курсні завдання, роз'яснюються умови і, можливо, оголошується, яка нагорода чекає переможця.

Після того, як «Положення» складено, робота організатора повинна бути спрямована на вирішення одразу кількох завдань.

По-перше, організатор повинен знати майбутніх учасників конкурсу. Одні конкурсні програми передбачають індивідуальну участь, інші — наявність команд. Для залучення до конкурсу слід організовувати рекламно-роз'яснювальну кампанію. Під час цієї кампанії можна застосовувати як масову, так і індивідуальну роботу, можна використовувати запрошення, листівки, стенди, радіо, телебачення — вибір засобів залежить від масштабності конкурсу і від традиції кожної конкретної школи. Головне — зробити так, щоб діти захотіли взяти участь у конкурсній програмі, і щоб бажаючих було багато.

По-друге, організатор повинен потурбува­тись про наявність матеріалів і інструментів, текстів, і нот, столів і стільців, тобто всього того, що необхідно для проведення конкурсу. Мож­ливо, що матеріальне забезпечення повинен взяти на себе сам учасник, але в такому разі це питання повинно бути обумовлене в умовах конкурсної програми. Наприклад: «Учасники конкурсу малюнків на асфальті повинні з'явитися в призначене місце і час зі своєю крейдою!». Але не завжди доцільно перекладати турботи по забезпеченню реквізитом на плечі дітей. Діти можуть просто відмовитись від участі у конкурсі через відсутність того чи іншого матеріалу та інструменту. Головне — зробити так, щоб результат конкурсу максимально залежав від таланту і наполегливості дитини, і мінімально — від можливостей матеріального забезпечення його роботи.

По-третє, організатор повинен запросити для оцінки результатів конкурсної роботи компетентне журі. На відміну від спортивних змагань і ерудиціонів, де переможець визначається за кількісними показниками (час, відстань, кількість правильних відповідей), у конкурсних програмах для визначення переможця використовуються якісні показники (витонченість, краса, дотепність, кмітливість тощо). Однак розуміння цих категорій у різних людей неоднакове, то і об'єктивної оцінки під час підведення підсумків конкурсу годі чекати, результат завжди може опинитись у залежності від чийогось суб'єктивного смаку. Але існують засоби зменшити цю небезпеку.

Для цього потрібно:

1.Ніколи не доручати суддівство у конкурсній програмі одній особі, число членів журі повинно бути від 3 до 7.

2.Ніколи не запрошуйте до журі людей без власного досвіду в діяльності, яка має бути ними оцінена.

3.Ніколи не покладайтеся на людей, які особисто зацікавлені у результаті.

Дотримання хоча б цих трьох правил може значно підвищити об'єктивність оцінки. Головне — зробити так, щоб суддівство не стало причиною можливих конфліктів і дитячих образ.

І, по-четверте, організатор конкурсної програми повинен заздалегідь вирішити питання про нагородження переможців, про емоційну і матеріальну оцінку праці дітей.

Підготовчий етап конкурсної програми повинен завершитись демонстрацією кінцевих продуктів діяльності. Як правило, демонстрація проходить у вигляді виставки робіт або у вигляді показового виступу на сцені чи на іншому спеціально облаштованому майданчику. Тільки в деяких випадках (наприклад, конкурс на кращий твір або конкурс на кращий переклад) результат публічно не демонструється. Етап демонстрації результатів повинен стати яскравою емоційною подією в житті дитини-конкурсанта. Інколи організатори відмовляються від виставки. Дитячі доробки бачать тільки члени журі, які потім оголошують свої оцінки. Інколи організатори відмовляються від концерту-шоу, і виступи солістів і колективів проходять у залі, де присутні тільки члени журі та колеги-конкуренти. За такого підходу виховний потенціал конкурсних програм дуже знижується. Для дітей, безумовно, дуже важливе оголошення про розподіл місць, але важливіша для них увага з боку ровесників та дорослих до їх творчості, їх праці. Без глядачів, без оплесків, без оформленого місця проведення конкурсу-виставки або конкурсу-концерту відчути цю увагу неможливо. Тому організатор на фінальному етапі повинен вирішити десятки організаційно-змістовних проблем:

- як запросити глядачів;

- коли провести попередній перегляд;

- кого запросити ведучим;

- як оформити приміщення;

- де посадити журі;

- на чому розмістити експонати;

- як організувати церемонію відкриття;

- яку підібрати музику;

- як будуть зодягнені учасники;

- де журі підбиватиме підсумки;

- хто вручатиме призи;

- як проходитиме ритуал нагородження тощо.

Крапку у проведенні конкурсної програми можна поставити лише після проведення, аналізу планів і результатів.

ВІКТОРИНА

Вікторина - пізнавальна гра. Вона проводиться на шкільних і класних вечорах, ранках, на заняттях предметних кружків, у шкільній стінгазеті. Вікторина - різновид конкурсів. Вікторина викликає бажання у дітей проявити свої знання і уміння, помірятися силами, пізнати нове.

Освітня й виховна цінність вікторин у тім, що вони розвивають інтерес до пізнання, спритність, кругозір учнів, творчу кмітливість, потребу більше читати, працювати з довідковою літературою.

Вікторини можуть проводитися як окремим заходом, так і бути в програмі усного журналу, літературного вечора.

Успіх вікторини – у вдало обраній темі. Точне і ясне формулювання питань - обов'язкова вимога в її організації. Кількість питань, їх складність залежать від віку учнів.

Тематика вікторин різноманітна; література, історія, географія, ботаніка, прислів'я, приказки й т.д.

Типи вікторин:

1. Питання і завдання виконуються безпосередньо під час проведення вікторини.

2. Питання і завдання до вікторини оголошуються завчасно, проводяться консультації, підбирається література, малюнки, схеми. Завдання виконуються у визначений термін і подаються на розгляд журі.

3. Це може бути і заочна вікторина. (Наприклад, у дитячих журналах, ігри проведенні тематичних тижнів у школі і т.п.).

4. Вікторина - конкурс з великою кількістю учасників, відкривається на урочистій лінійці, повідомляються умови вікторини, порядок її проведення. Вікторина може проводитися фронтально (з усім класом) без поділу на команди і з поділом на 2-3 команди. Умови вікторини яскраво оформлюються, виставляються на загальний огляд. Про умови вікторини повідомляється в бесідах, по шкільному радіо, на зборах.

Умови успішного проведення вікторини

1.Цікава назва (для емоційного і ігрового забарвлення заходу). Наприклад: "Екологічними стежками", " На галявині лісу", "У країні Всезнайки".

2.Цікаві запитання і завдання.

3.Естетичне оформлення (плакати, наочні посібники, таблиці з запитаннями...)

4.Матеріальне забезпечення. (У ході деяких вікторин можливе виконання письмових, графічних завдань. Необхідно мати папір, олівці, маркер.)

5. Музичний супровід (Перед початком вікторини, у проміжках між завданнями і при нагороді переможців доцільно використовувати музику. Музика підсилює позитивний, емоційний стан.)

6. Винахідливий ведучий.

7. Призи.

Традиційно вікторина включає в себе певну кількість запитань і завдань (для молодших школярів - 10-12).

Запитання можуть бути:

- репродуктивного характеру для перевірки знань.

Наприклад:

- 3 якими державами Україна має спільний кордон?

- Якими корисними копалинами щедра українська земля?

- на кмітливість:

Наприклад, у назвах яких міст зустрічається склад сто? (Севастополь).

Які рослини названі іменами людей? (Іван-чай, петрушка...)

- проблемного характеру

Наприклад:

Чому птахи відлітають восени у теплі краї?

Поясніть значення прислів'я "Хліб - всьому голова".

- запитання - загадки:

Наприклад:

1. Знайди на малюнку (бандуру, цимбали).

2. Як називаються ці предмети? (вчитель показує зображення чи реальні речі).

3. Самостійно загадайте загадку на задану тему.

4. Самостійно складіть загадку на задану тему.

5. Відгадайте загадки, зашифровані в ребусах, кросвордах.

6. За деталями картини пізнайте казку, предмети.

7. Розв'яжіть цікаву задачу.

8. Хто швидше вставить пропущену букву, склад, цифру...

9. Поміняйте місцями (математичні знаки, щоб після виконання дій отримати задане число, букву, щоб отримати цікаве слово),

10. Розказати вірш, приказку, заспівати пісню на задану тему.

11. Виконайте цікаві вправи (спортивна вікторина).

Якщо запитання пропонуються всьому класу, то учасник, який дав правильну відповідь, отримує жетон.

• Кількість жетонів у учасників визначає переможця.

Поділ учасників на команди здійснюється різними шляхами:

• Через жеребкування;

• Виконанням завдання: збери листівку з окремих частин (кожен учасник отримує частину листівки, необхідно зібрати листівку, команда складається з учасників, які склали певну листівку);

• За власним бажанням;

• За рядами (в класі);

• За спільними ознаками.

Відповіді учасників оцінюються журі, або облік правильних відповідей здійснює ведучий.

Журі може складатися з учнів старшого віку, вчителів, батьків, підготовлених, компетентних однокласників.

При відсутності журі за ходом вікторини слідкує ведучий.

Організація вікторини

І підхід

Ведучий пропонує запитання командам одночасно. Відповідає та команда, яка першою сигналізувала про готовність відповідати.

Інший варіант: заслуховуються відповіді обох команд, оцінюється правильність, глибока, повна відповідь.

ІІ підхід

Кожна команда по черзі отримує завдання одного рівня складності: відповідає на запитання, призначене для неї. Якщо команда - суперник не готова відповідати на "своє запитання", інша команда може отримувати додаткові бали, знайшовши відповідь на нього

МУЗИЧНА ВІТАЛЬНЯ

Музичне мистецтво - один з найпопулярніших видів мистецтв, вплив якого постійно зростає. Необхідно планомірно проводити ознайомлення учнів з кращими зразками музичної творчості. Музика як засіб виховання може використовуватись практично на всіх загально розвиваючих виховних заняттях. На екскурсіях і прогулянках можуть звучати окремі музичні записи; фізична праця також може супроводжуватись слуханням музичних творів; фізкультурно-оздоровчі заняття можна проводити під музику; на ігрових заняттях проводяться різноманітні музичні ігри; для емоційного насичення бесід, вікторин, свят, змагань також завжди використовується музика. Деякі вихователі активно використовують музичні записи під час пауз при зміні видів діяльності. Але при всьому цьому центральне місце в художньо-естетичній діяльності учнів все ж повинні займати спеціальні музичні виховні заняття.

Музичне заняття має на меті познайомити дітей з досягненнями в області музичної культури. За допомогою музичного заняття необхідно зняти втому, викликану уроками, вдовольнити потребу дитячого організму в русі, а також потребу в емоційному розвантаженні після уроків.

Доцільно проводити музичні заняття у вигляді музичної вітальні.

Музична вітальня – це форма виховної роботи з дітьми, яка покликана розвивати у дітей музичне сприймання, допомагає підвищити рівень загальної музичної культури, розширює музичний кругозір, озброює дітей знаннями про музику.Дітям пояснюється значення слова «вітальня», вони усвідомлюють, що в гості до них завітала музика.Музична вітальня - одна з організаційних форм активного відпочинку дітей, що поєднує музику, спів, танці з пізнавальною та різноманітною руховою діяльністю, вимагає від учнів різнобічної музично-естетичної діяльності, в ході якої вони знайомляться з музично-художньою творчістю.

Мета музичної вітальні - передати дітям елементарні основи музичної культури та суспільно-історичного досвіду попередніх поколінь; розвивати і формувати суспільно цінне відношення до музично-естетичної діяльності, стійкі потреби в цьому виді людської діяльності, загальні можливості задовольнити свої духовні потреби за допомогою музики.

Методичні рекомендації організатору

При підготовці заняття та підборі матеріалу вихователю не варто дуже захоплюватись музикознавчими матеріалами, інакше на занятті розмова про музику буде вестись, а самої музики не буде.

Музичні твори, що ілюструють поняття, підбираються з урахуванням популярності та доступності музично-пізнавального матеріалу. Підбір конкретного музичного матеріалу враховує вік дітей, досягнутий ними рівень розвитку.

Велику увагу слід приділяти відбору музичних творів. Вихователь повинен пам’ятати, що найбільш доступним видом дитячої виконавчої діяльності є спів. Тому бажано перевагу віддавати пісенній творчості (як народній, так і композиторській). Знайомство з іншими видами музики також бажано пов’язати з віршованими текстами. В молодших класах це особливо важливо, оскільки дозволяє покращити процес розвитку музичного смаку у дітей.

Особливу увагу слід звернути на прослуховування музики: не варто давати учням для прослуховування великі твори.

Ефективним в ході заняття буде використання інсценування, коли, створюючи різні сценки, пантоміми, учні повинні в русі передати зміст, характер твору, тим самим виразивши своє відношення до нього. Таке виконання може бути індивідуальним, але частіше - груповим.

Для проведення заняття бажано залучати самих учнів до підготовки розповідей про свого улюбленого композитора, твір, виконавця. Діти, що навчаються в музичних школах, можуть виконати на інструменті деякі твори, або виступити в ролі акомпаніаторів.

Вимоги до організації музичної вітальні:

- створити умови для відпочинку, зняти напруження після навчальної діяльності;

- забезпечити різноманітність і неповторність виховних впливів на позу, на дії, на почуття учнів;

- використовувати такі види музично-естетичної діяльності, які не викликають великого розумового чи емоційного напруження;

- прагнути до незвичайності і новизни форм подачі музичного матеріалу;

- максимально використовувати імпровізацію, експромт, гру, залучаючи всіх вихованців;

- залучати до організації заняття самих дітей, заохочуючи їх ініціативу, вигадку, винахідливість.

В проведенні музичної вітальні широко використовуютьсятехнічні засоби (магнітофон, програвач), що дає можливість познайомити вихованців з реальним звучанням різноманітних інструментів, різними складами виконавців (соло, хор, ансамбль, оркестр).

Не менш важливим засобом є наочність. Для того, щоб краще запам’ятати назву, звучання того чи іншого інструменту, школярам необхідно показати цей інструмент (хоча б на фотографії, ілюстрації), тоді і слухове сприймання буде більш активним, усвідомленим, міцним. Музичне сприйняття буде більш яскравим, якщо в процесі знайомства з народною творчістю використати народні костюми чи їх елементи: хусточки, віночки, маски та ін.

При організації музичної вітальні треба ретельно продуматимісце проведення, щоб не порушувати санітарно-гігієнічних норм у класі. Краще проводити ці заняття в залі, рекреації, спеціальній кімнаті.

СВЯТА, РАНКИ

Шкільні свята - одна з форм виховної роботи з дітьми. «Свято є художня організація громадського життя, у якому все сконцентровано, все стисло, усе придбало ефективну хвилюючу форму» (А. В. Луначарський)

А. С. Макаренко підкреслював, що кожне свято цінне, в першу чергу, його глибоким змістом, моральною спрямованістю. Правильно підготовлене й проведене свято має великі можливості формування колективу, виховання в кожного його учасника активного відношення до навколишньої дійсності, розвитку індивідуальних здібностей дітей. При цьому треба пам'ятати, що свята, ранки^:— лише частина багатогранної роботи з дітьми.

У житті молодшого школяра свято займає особливе місце. Діти цього віку емоційні, вразливі, для них характерна яскравість, гострота сприйняття, прагнення до самовираження.

Алгоритм підготовки і проведення свята

Перший етап - вибір теми свята. Він визначається всією системою роботи, віковими й специфічними особливостями даного колективу, рівнем його вихованості, підготовленістю дітей до виконання завдань, можливістю розумного сполучення традиційних тем і тем, породжених сьогоднішнім днем громадського життя країни, міста, школи, класу. Вибір теми супроводжується визначенням мети свята.

Необхідно ретельно продумати введення дітей у тему свята. Бесіда-старт повинна зацікавити дітей майбутньою роботою, відтворити ситуацію «завтрашньої радості» (А. С. Макаренко). Так, наприклад, проводячи бесіду перед святом «У світі іграшок», можна попросити дітей розповісти про свої улюблені іграшки (учитель сам розповідає дітям, наприклад, про російську матрьошку). У процесі цієї бесіди народжується думка влаштувати свято іграшок, обговорюється програма веселого свята.

Наступний етап - організація підготовчої роботи до свята.

Підготовча робота до свята повинна впливати на розум, емоції школярів, включати їх у суспільно корисну діяльність.

При організації підготовчої роботи дітей до свята вчителя намагаються виконувати методичні ради, рекомендації класиків педагогіки.

Різноманітна діяльність дитячих колективів при підготовці до свят. У підготовчий період плануються й проводяться вікторини, трудові десанти, розвідка добрих справ, виконуються роботи з виготовлення костюмів, оформленню залу, запрошень і т.д. Вся ця робота відкриває більші можливості як для колективної, так й індивідуальної діяльності школярів. У планах передбачаються види діяльності: масові, групові, індивідуальні.

Особливої уваги вчителя, знання психологічних особливостей учнів вимагають індивідуальні завдання. Такі завдання повинні не звеличувати вже визнаних лідерів, а допомогти набути впевненості, завоювати повагу тим дітям, яким важко дається навчання й хто в колективі поки почуває себе невпевнено. Індивідуальні завдання використаються й для залучення в роботу важких, неконтактних дітей.

Виховна роль заходу значно підвищується, якщо в його підготовці й проведенні беруть участь всі діти. Для молодшого школяра особливу цінність представляє оцінка його праці, зусиль, ініціативи вчителем, товаришами, колективом.

Колективна діяльність по підготовці до свята буває, як правило, радісною, сприяє усуненню конфліктних ситуацій між дітьми, що робить шкільне свято ефективним засобом зміцнення й росту колективу. Діти бачать, що колективні зусилля приносять більші плоди, що справа споритьсякипить, якщо тебе підтримують, вірять у твій успіх, чекають результатів праці.

Велике місце у святах займає організація турботи учнів один про одного, розвиток почуття колективізму, дружби, товариськості.

Захопленість дітей, радісний, творчий настрій дуже важливі в колективній діяльності. Учитель може стимулювати творчість вихованців, організувати в процесі підготовки до свята різного роду конкурси: на кращий ескіз емблеми, на найцікавішу пропозицію.

Хід підготовки до свята періодично обговорюється в класі. Характер обговорення залежить від теми свята, віку дітей. Так, при підготовці до свята «В гостях у жителів підводного царства» у класі може, з'явитися барвиста скринька підводних таємниць, куди кожна дитина опускає розкриту й записану на листочку таємницю. Ці таємниці учні розкривають при читанні книг, дізнаються з бесід зі старшими. Періодично скринька відкриває свої секрети всім дітям. Колектив класу вирішує, як використати зібраний матеріал: щось помістити в стінгазету, про щось розповісти дітям іншого класу, а заодно й запросити їх на свято. Найцікавіший матеріал можна передати по шкільному радіо, відправити в дитячий журнал.

Важлива й трудомістка частина підготовки до свята - розробка сценарію. У сценарії в строгій послідовності викладається те, що буде відбуватися на святі: фрагменти, що розкривають тему, авторські переходи від однієї частини свята до іншої, прийоми активізацій учасників (конкурси, ігри, сюрпризні моменти, проблемні ситуації й т.д.), оформлення й обладнання свята.

У сценарії важливо не тільки подати матеріал, що відповідає темі, але і яскраво підкреслити ідею свята. Тема й ідея свята - це не те саме. Тема, звичайно, відома дітям або задовго до свята, або на його початку, а ідея - це той висновок, до якого повинні прийти учасники свята. Наприклад, тема свята - «Людина працею велика», ідея - «Щоб добре трудитися, потрібно вчитися».

При складанні сценарію свята особлива увага звертається на його сюжет. Сюжет - це дія, що розвивається в ході свята. Так, на святі «Добре вчитися в школі!» дітям не просто розповідають про користь шкільних занять, але й кожний з учнів стає причетним до тих подій і пригод, які відбуваються з головним героєм - Буратіно. По ходу дії Буратіно переконується, що без знання алфавіту йому не обійтися. Сюжетна лінія сценарію: Буратіно не хоче вчитися й через цей не раз попадає в скрутні ситуації, зрештою він розуміє, що був неправий, і він хоче вчитися. Сюжетна лінія повинна допомагати розкриттю ідеї. У цьому випадку головна ідея така: «Знання школяра починаються з оволодіння алфавітом».

Сюжет, а значить і все свято, стає особливо яскравим і захоплюючим, коли дії є протидія. У боротьбі добра й зла особливо яскраво вимальовується ідея свята. Різні пригоди, учасниками яких стають діти, роблять сюжет захоплюючим, спонукують всіх дітей включатися в дію, Саме завдяки цьому вони із глядачів перетворюються в діючих осіб свята (на принципі співучасті зараз будуються майже всі дитячі спектаклі).

Коли сюжетна лінія намічена, можна приступати до підбору літературно-художнього матеріалу й розробки композиції (логіка розвитку, хід, послідовність подій, дій). У сценарії повинні бути чіткий початок, основна частина й фінал. Зав'язка свята - важлива умова його успіху. Це може бути мажорна пісня, поетична заставка, сюрпризна дія (поява якогось персонажа або «телеграми-листа»), світло- і звукоефекти й ін. Прекрасним організуючим початком є музика, тому діти входять на свято або під музику, або з закличкою.

До основної частини сценарію пред'являються наступні вимоги: строга логічність, наростання дії, закінченість кожного окремого епізоду, контрастність побудови, зміна дій учасників свята. При розробці сценарію необхідно ретельно продумати кульмінацію й розв'язку. Недарма говорять: «Кінець - справі вінець».

У підготовці й проведенні свята немає дрібниць. І від другорядних, на перший погляд, факторів - обладнання й оформлення - багато в чому залежать успіх або невдача справи. Як би добре не було підготовлене свято, але якщо воно проводиться в незатишному, похмурому приміщенні або діти сидять у тім же класі й за тими ж партами, налаштувати їх на свято дуже важко. Тому краще, якщо свято проводиться в актовій залі, ігровій кімнаті, на спортивному майданчику т.д. Якщо ж у школі немає іншого приміщення, то треба постаратися переобладнати клас на час свята. Замість парт - стільці або спортивні лави; стіни, вікна оформляються відповідно до теми. На новорічному святі - це ялинка, веселі аплікації-маски, серпантин, об'ємні сніжинки.

При оформленні приміщення виділяється ударна пляма - найяскравіше панно, плакат, композиція, що передають тему свята (на Святі весни це може бути «Сонечко променисте», птахи, квіти, «Весна-красна» і т.д.). Діти сидять лицем до цього центра. Це допомагає яскравіше сприйняти тему, створює певний святковий настрій.

Учні молодшого шкільного віку дуже люблять зовнішні атрибути, тому там, де це відповідає темі, треба, щоб батьки разом із дітьми зробили костюми або елементи їх, медалі й дипломи, якими будуть нагороджуватися учасники. При цьому важлива естетика оформлення залу, костюмів, виставок робіт учнів і т.д. Гості на святі також повинні виглядати святково. Неприпустимо, коли діти на святі ошатні, а гості - у пальто, хустках. Це затьмарює радість дітей. До свята необхідно перевірити якість роботи технічних засобів, які планується використати, передбачити, хто буде техніком, освітлювачем і т.д.

Отже, підготовка до свята – велика й серйозна робота педагогічного колективу, колективу батьків, дітей класу. Від якості її залежить хід свята, його емоційний вплив на дітей.

Після свята треба дати дітям можливість обмінятися думками, висловити, передати свої почуття. Такі обговорення проводяться після кожного свята. Якщо свято пройшло вдало, діти висловлюються з особливим бажанням, відстоюють свою точку зору. Питання, пропоновані вчителем для обговорення, залежать від теми й ходу свята. Назвемо деякі з них:

— Хотілося б вам побувати ще раз на такому святі?

— Що вам найбільше сподобалося на святі, а що не сподобалося? Чому?

— Якщо б нагороджував кожний з вас, то кого із дітей і за що ви нагородили б?

— До того, як ви побачили головного героя на святі, яким ви його собі уявляли? А на святі він виявився краще або гірше? Чим?

— Якби ви були знаменитими кравцями, то які би костюми виготовили собі й своїм товаришам? (Словесне малювання.)

— Хто допоміг нам у проведенні свята?

— Кого з них ви могли б назвати майстром гарного настрою?

Можна запропонувати учням домашнє творче завдання: розробити ескіз медалі МГН (майстер гарного настрою). Кожний повинен виявити якнайбільше вигадки й фантазії: і форма, і кольори, і малюнок на медалях можуть бути найрізноманітнішими. От тільки ці три «чарівні» букви (МГН) повинні бути обов'язково.

Потім журі класу відбирає кращі ескізи, і вони приймаються «до виробництва»: на уроках праці виготовляються медалі, якими будуть нагороджені тато й мами, бабусі й дідусі, працівники бібліотеки, вожаті, шефи - усі, хто не був стороннім спостерігачем на святі. Як це зробити урочисто, підкаже фантазія організаторів свята.

Отже, свято пройшло. Чи всього завдання вдалося вирішити, що нового довідалися діти, як збагатилися їхні емоції, чи вчилися вони діяти спільно, чи всі виховні можливості свята використані, як брали участь у підготовці й організації свята вожаті, батьки? Такий аналіз свята допоможе вчителеві в його подальшій роботі з дітьми.

Таким чином, кожне свято - це творча робота: вдало обрана тема, вдумлива, різнобічна підготовка вчителів, колективу дітей класу, батьків до святкової події, розробка сценарію і його перетворення в життя, бесіда - підведення підсумків роботи. Зрозуміло, вся ця робота вимагає від учителя великої витрати сил, але зате й сповна окупається. Шкільне свято, проведене у школі, є частинаою життя. За допомогою свята життя впроваджується в школу, знаходить в ній свій відголосок.

СПОРТИВНА ГОДИНА

Для занять фізичною культурою і спортом у школах і групах продовженого дня виділяється не менш однієї години. Цей час називають "Спортивною годиною", проводиться вона з метою:

• популяризації та подальшого розвитку окремих видів спорту;

• залучення дітей до регулярних занять фізичною культурою;

• зміцнення здоров'я учнів., фізичної підготовки;

• пропаганди здорового способу життя;

• сприяння розвитку рухових можливостей: сили, витривалості, спритності, гнучкості, рівноваги;

• виховання морально-вольових якостей, сміливості, сили волі, настирливості, впевненості у своїх силах, дружби і товариськості.

За метою спортивна година має форми проведення:

• рухлива гра;

• спортивна гра;

• дохідливі фізичні вправи;

• прогулянка;

• короткочасний похід;

• змагання.

Методичні рекомендації

1. Вимоги. Щоб заняття фізичною культурою і спортом у режимі продовженого дня були повноцінними й результативними, вони мають бути щоденними, різноманітними за характером, цікавими. Рухливі ігри влаштовуються під час прогулянок на повітрі, а якщо погода несприятлива, то в добре провітреному приміщенні. Вони повинні задовольняти природну потребу школярів у руховій діяльності й забезпечувати активний відпочинок після навчання.

2. Тривалість. З молодшими школярами можна проводити ігри протягом двох годин (до підготовки уроків і після); з підлітками - одну годину на день (під час прогулянки, до приготування уроків).

Спочатку дається гра з незначною рухливістю, яка сприяє організації учнів, зосередженню їхньої уваги. Закінчувати заняття рекомендується спокійною грою. Якщо бажаючих багато, їх треба поділити на 2 - 3 групи і в кожній проводити ігри самостійно під керівництвом вихователя чи більш підготовлених і авторитетних гравців, старших у групі.

3. Місце проведення значно впливає на вибір гри. Педагог повинен уміти змінювати й пристосовувати гру до конкретних умов. Так, у невеликому вузькому залі або коридорі слід проводити ігри з лінійним шикуванням учнів. У великому залі або на майданчику можна проводити ігри з бігом урозтіч, з метанням і малих м'ячів, з елементами ігрових видів спорту. Під час прогулянок та екскурсій за містом добре використовувати ігри на місцевості.

Ігри можна проводити на лісовій галявині, а також у поході, на прогулянці тощо. Ділянку для проведення гри добирають так, щоб її рельєф найкраще відповідав завданням і змісту гри. Для деяких ігор треба чітко визначити межі ділянки - ними можуть природні орієнтири, шматочки кольорового паперу тощо.

Складні ігри бажано пояснювати ще до того, як виходити на місцевість. Сили суперників у двосторонніх іграх мають бути однаковими. Гравцям, які недостатньо фізично підготовлені, доручають ролі, не пов'язані з великим навантаженням.

Обов'язкова умова проведення гри на місцевості — організованість і дисципліна.

4. Види ігор: не командні; командні. Крім них, є ще невелика група проміжних ігор - перехідних. Не командні ігри поділяють на:

• ігри з ведучим;

• без ведучих.

А до командних належать дві основні види:

• ігри з одночасною участю всіх гравців;

• з участю гравців по черзі (естафети).

Командні ігри розрізняють також за ознаками поєдинку гравців. Бувають ігри, де гравці не вступають у боротьбу із суперником, а в інших, навпаки, активно ведуть боротьбу з ним.

За характером рухових дій розрізняють ігри:

• імітаційні (з наслідувальними діями);

• з перебіганнями;

• подоланням перешкод;

• з м'ячем;

• з палицями та іншими предметами;

• з орієнтуванням (за слуховим і зоровим сигналами) тощо.

У сучасних умовах дедалі частіше використовуються різноманітні підготовчі ігри. Спрощений зміст їх дає дітям змогу ознайомитися із такими спортивними іграми як баскетбол, волейбол, теніс та ін.

6. Значення. Кожна гра, яку педагог обирає для фізичного виховання дітей, повинна обов'язково сприяти розв'язанню освітніх, виховних і оздоровчих завдань.

Освітнє значення ігор дуже різноманітне. Систематичне їх застосування поширює рухові можливості й забезпечує повноцінне засвоєння життєво важливих рухів - бігу, стрибків, метання. В ігрових умовах ці рухи перетворюються в уміння.

Одночасно вдосконалюються сприймання і реагування, якості, дуже важливі в повсякденному житті. Крім цього, розвивається здатність аналізувати і приймати рішення, що, в свою чергу, позитивно впливає на формування розумових процесів.

Виховне значення ігор пов'язане з характером рухової діяльності, яка проходить у мінливих умовах і при активній співдружності гравців. Зміст гри - боротьба з перешкодами, які постійно виникають. За таких умов правильне керівництво поведінкою гравців сприяє вихованню морально-вольових якостей. Серед них найактивніше формуються колективізм, дисциплінованість, організованість, ініціативність, рішучість, сміливість, наполегливість.

Надзвичайно велике оздоровче значення ігор. Ігри переважно проводяться на свіжому повітрі. Різноманітна активна рухова діяльність завжди супроводжується позитивними емоціями.

7. Вибір гри визначається конкретними завданнями та умовами її проведення. Для кожної вікової групи характерні свої особливості вибору й методика проведення гри. Враховується склад групи, особливості розвитку дітей і фізична підготовленість. Вибір гри залежить також від кількісного складу дітей. Найбільш доцільно ігри проводити з 25 - 30 учнями.

Добираючи ігри, необхідно додержуватися відомого в педагогіці правила поступового переходу від легкого до важкого. Для того, щоб визначити ступінь трудності ігор, враховується кількість елементів, які входять у ту чи іншу гру (біг, стрибки, метання тощо). Ігри, які складаються з меншої кількості елементів і в яких немає розподілу на команди, вважаються легшими. Потрібно правильно розмістити гравців, призначити ведучих і розподілити гравців на команди.

8. Ведучий. Дуже відповідальна роль ведучого. Його призначає керівник або його вибирають гравці. Керівник пояснює, що ведучий має бути уважним, спритним, досвідченим. Ведучого можна виявити також під час гри або за результатом її.

9. Поділ на команди. У шкільній програмі більшість рухливих командного характеру. Керівник може скласти команди так:

• за розрахунком у шерензі;

• перешикуванням під час руху;

• на свій розсуд, якщо він добре знає сили учасників;

• за вибором капітанів, які по черзі добирають собі гравців;

• формуванням у класів постійних команд.

10. Керівництво грою - найважчий і вирішальний момент у роботі педагога. Воно включає:

• спостереження за учасниками;

• усунення помилок;

• показ правильних прийомів;

• припинення грубого ставлення між учасниками;

• регулювання навантаження.

11. Суддівство. У складних іграх з великою кількістю гравців слід залучити суддів -помічників. Вони рахують очки або час, спостерігають за порядком і станом місця для гри.

Підрахунок результатів має бути наочним. Закінчувати гру треба своєчасно і організовано: зупиняють гравців, підраховують результати й оголошують переможців. Бажано відзначити кращих, ведучих, капітанів, суддів.

ПРОГУЛЯНКА

Прогулянка – це форма активного відпочинку дітей.

Значення прогулянки як засобу різностороннього розвитку:

- забезпечує рухову активність;

- здійснюється загартування всього організму;

- забезпечує дітям бадьорий емоційний настрій;

- користь свіжого повітря, забезпечується газообмін;

- використовується для виховання морально-вольових якостей;

- здійснюється естетичне виховання;

- є засобом різностороннього розвитку.

Час прогулянки

У школах, де є група продовженого дня, прогулянка здійснюється після занять з класним керівником. Перебування на свіжому повітрі повинно складати не менше трьох годин.

Ділянка для прогулянки та її обладнання.

Ділянка відділяється живою огорожею.

Площа повинна бути вкрита зеленою травою. По можливості, повинні бути представлені види дерев, що вивчають діти в процесі всього навчального року.

Обладнання стандартне, як ігрове, так і навчальне, павільйони.

Влітку обов'язково ділянка повинна зволожуватися.

Зміст діяльності:

- ігрова діяльність (ігри відповідають віковим особливостям дітей);

- трудова діяльність (доручення, колективна праця);

- спостереження;

- індивідуальна робота.

Роль класного керівника у проведенні прогулянки.

Тримає в полі зору всіх дітей, знає, коли який вид діяльності краще провести.

Заохочує до праці, проводить за планом індивідуальну роботу, спостереження

Переключає увагу дітей з одного виду діяльності на інший.

Цільові прогулянки.

Це прогулянки у певне місце, що має конкретну мету проведення. Наприклад: прогулянка в парк з метою зібрати гербарій осіннього листя і вивчити будову і назву листків з різних дерев. Цільова прогулянка вивчає або узагальнює і закріпляє вивчений матеріал на уроці, поповнює і розширює світогляд дітей.

Орієнтовний план – конспект прогулянки

І. Організаційна частина

- повідомлення теми, мети і завдань прогулянки; місця проведення;

- інструктаж з техніки безпеки, призначення відповідальних;

- шикування дітей перед школою.

Поиск по сайту: