З програми Української трудової громади в II Державній думі. 1907 р

...Тепер, коли Російська імперія зробилась конституційною державою... Ми не тільки не бачимо в законодавчій діяльності правительства якоїсь переміни поглядів на права невеликоруських народів, айв газетах, близьких до уряду, чуємо старі обвинувачення в політичнім сепаратизмі...

Між тим політичне одділення од Росії кого-небудь з її безправних народів - так само й України — ми признаємо за неможливе і необачне.

Не кажучи вже про те, що таке одділення порушить загальну політичну рівно­вагу Європи..., це політичне одділення... вимагало б такого напруження економічних сил, якого така держава не змогла б витримати. Далі, коли б такій держав] й пощастило, вона конечно мусіла б підпасти під економічну й політичну залежність од дужчих сусідів... З другого ж боку, народи, що складають сучасну Росію, за сотні літ спільного життя дуже багато внесли в загально - державний культурний! матеріальний капітал — і не можуть зректись од нього. Не витворювати нові де р жави за старими зразками повинні тепер народи Росії, вони повинні йти до такого

перероблення Російської держави, як вже там вона не склалась, — щоб кожному була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі... Один тільки єсть вихід з цього становища. По нашому глибокому переконанню. - це рішуча і конечна переробка державного урядування на національну і територіальну (краєву) автономію всіх країн Російської імперії, котрих людність повинна одержати права самовиразу і самоврядування...

Щодо економічних справ, то на першу чергу ми ставимо здобуття народові землі которою користувалися б тільки ті, що прикладають до неї свою працю...

Щодо робітницької справи, то ми будемо вимагати восьмигодинного робочого дня, оборони праці жінок та дітей, страховки на старість та на випадок знесилення…

Джерело: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. — Т. 1, — С. 161 — 162.

З «Програми Української соціал-демократичної партії» (1905 р.)

«Українська соціал-демократична пар­тія стоїть не за нові які-небудь класові при­вілеї (права), але за знищення класового панування і самих класів, а також за рівні права всіх без різниці статі і походження.

Виходячи з таких принципів, Українсь­ка с.-д. партія перш за все і головним чи­ном вимагає:

1) демократичної республіки — в якій найвища державна влада у всіх міжнарод­них і тих внутрішніх ділах, що стосують­ся всієї Російської держави, належить вик­лючно одному виборному законодавчому зібранню народних представників;

2) автономії України з окремою держав­ною інституцією (сеймом), якому нале­жить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України;

3) загального, рівного, прямого виборчо­го права з таємним голосуванням для кож­ного громадянина старше 20 років; права кожного виборця бути обраним у всяку представницьку інституцію; пропорціонального представництва; плати (удержання) депутатам дворічного парламенту...

6) права кожної нації на культурне і по­літичне самоопреділення...

В цілях охорони труда партія добива­ється:

1) максимального робочого 8-годинно-го дня для всіх дорослих найнятих робіт­ників і робітниць...

На користь вільного розвитку класової боротьби на селі і сільського господарст­ва партія вимагає:

1) передачі всіх земель — казенних, удільних, кабінетських, монастирських, церковних і великих приватних землевлас­ників крайовим автономним одиницям;

2) знищення всіх пережитків кріпацтва в аграрних відносинах;

3) знищення законів, які обмежують право селян вільно розпоряджатися своєю землею; права розподілу громадської зем­лі, права виділу;

4) обов'язкового державного перемежу­вання земель».

Запитання і завдання: -Чому, незважаючи на заяви Трудової громади про бажання залишити Україну в складі Російської держави, її діяльність несхвально сприймалась в урядових колах?

- Чи була в Україні того часу політична партія, яка йшла далі вимог про автономію України? Якщо була, назвіть її. Які аргументи наводила вона? Порівняйте її аргументи з аргументами Української трудової громади.

З столипінського указу про доповнення деяких постанов діючого закону в питаннях селянського землеволодіння і землекористування (1906 р.)

Маніфестом нашим від 3 листопада 1905 р. викупні платежі, що збирали з селян за надільні землі, скасовуються з 1 січня 1907 р. З цього часу зазначені землі звільняються від обмежень, які лежали на них; в силу викупного боргу селяни дістають право вільного виходу з общини, з закріпленням у власність окремих домохазяїв ділянок, які переходять до приватного володіння, з громадсь­кого наділу...

...1. Кожний домохазяїн, що володіє надільною землею за общинним правом, може в будь-який час вимагати закріплення за собою в приватну власність части­ни, яка належить йому, з визначеної землі...

4. Домохазяї, за якими закріплені в приватну власність ділянки общинної лі.., зберігають за собою право користуватися в незмінній частині тими сіно­жатями, лісними та іншими угіддями, які надаються на спеціальних підставах...

Вимоги про закріплення в приватну власність частини з общинної землі ставляться через сільського старосту громаді, яка за ухвалою, прийнятою більшістю голосів, зобов'язана у місячний термін з дня подання заяви вказати ділянки, що переходять у приватне володіння домохазяїна, а в деяких випадках визначається розмір належної з нього доплати і постійна його частина в угіддях...

Джерело: Ефимов Л. Н. Столыпинская аграрная политика.— М., 1941, — С. 129 - 133.

Запитання: - Як міняла життя селян аграрна реформа?

- Чим пояснюється політика держави, спрямована на здійснення в селі змін

в аграрних відносинах?

Фахівець з аграрної історії України Микола Якименко про вплив реформи на зменшення поміщицького землеволодіння

Особливо швидко пішов цей процес після 1906 р., коли царський уряд зняв _тучні перешкоди на шляху повноцінної приватизації землі, чим забезпечив її поступову концентрацію в руках справжніх організаторів виробництва. На 1914 р. сталися великі зрушення в монополії дворянства на землю. Дворяни, державні чиновники і відставні офіцери, яким уряд за службу «царю и отечеству» дав величезні латифундії, не змогли організувати на ній ефективне господарство, воліючи за краще позбутися її за певну винагороду. Лише за п'ять років столипінської реформи ця категорія населення продала майже півтора мільйони десятин, тоді як приблизно стільки ж купили селяни — безпосередні товаровиробники,

Коли аналізувати відповідні дані по регіонах, то виявиться, що найбільше землі було продано привілейованими станами на Півдні — 687,7 тис. дес, тоді як на Правобережній Україні майже у два рази менше — 380,6 тис. дес. Великий (а можливо, і вирішальний) вплив на рентабельність господарства мала наявність у цьому регіоні досить розвинутої на той час харчової промисловості і дешевої робочої сили, украй необхідної, зокрема, для трудомісткого процесу вирощуван­ня і переробки цукрових буряків. Незважаючи на те, що поміщики Правобережної України володіли своїми маєтками сотні років і мали, таким чином, усі можли­вості організувати ефективне господарювання, процес переходу землі до тих, хто краще справлявся з цим завданням, відбувався і тут. При втраті дворянами 380,6 тис. дес. землі селяни купили 339,7 тис. дес.

Немає ніякого сумніву в тому, що на території України дворянське землево­лодіння, зрештою, зникло б еволюційним шляхом.

Джерело: Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861 — 1918 рр.). // Український історичний журнал. — 1996. — № 1. - С. 6 - 7.

Запитання і завдання: - Чому скорочення в результаті столипінської реформи поміщицького землеволодіння вважається прогресивним явищем?

- Знайдіть відповідь на питання, чому інтенсивність процесу зміни власників землі суттєво різнилася в залежності від району України?

- На підставі чого автор доходить висновку, що дворянське землеволо­діння в Україні поступово б зникло еволюційним шляхом, тобто без революції?

Модуль 2

Поиск по сайту: