З книги Л. Лук'яненка «Сповідь у камері смертників»

1953 року я вступив на юрфак Московського університету ім. Ломоносова.

...За п'ять років у Москві мене сім разів обізвали «хохлом». Кожен із цих сімох був моїм колегою і називав мене хохлом у доброму гуморі. Я в той момент і точно в його ж доброзичливому тоні на­зивав його «кацапом». І тут ставало несподіване: мій добрий ко­лега різко зупинявся, повертався, витріщувався на мене, наче як на якогось марсіанина, і кидав: - Так ти націоналіст...

...Я почав уважніше придивлятися під цим кутом зору до май­бутніх юристів - російських інтелігентів, потенціальних творців національної державної політики Союзу PCP - і побачив, що національна зверхність державної багатовікової імперської нації так глибоко просякла свідомість російських людей, що нерівність вони сприймали за рівність.

...Після XX з'їзду КПРС у московських бібліотеках, у читальних за­лах з'явилося багато раніше закритої літератури... Твори М. Грушевського теж почали видавати...

У залі періодики бібліотеки імені Леніна з'явилися комплекти журналу «Гасло», що виходив у Чернівцях і друкував матеріали до програми РУП (Революційної української партії)... Мене вразили матеріали до програми РУП своєю демократичністю і соціаліс-тичністю.

Лук'яненко Левко. Сповідь у камері смертників. -К., Вітчизна, 1991. - С. 18.

Запитання: _- Які причини виникнення дисидентства і власної участі у ньому визначає Л. Лук'яненко?

Витяг із книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

От і радіємо з денаціоналізації десятків народів, з успіхів руси­фікації, то, що мовляв понад десять мільйонів неросіян в Союзі, за останнім переписом (1959р.), назвали «рідною» російську мову і зреклися своєї мови. І ставимо це в заслугу «великому и могучему русскому языку», забуваючи, що всі великі росіяни вбачали велич і красу своєї мови зовсім не в її нібито здатності витісняти й заміняти со­бою інші і славили її лише тоді й оскільки, коли й оскільки йшлося про обстоювання її для себе, а не поширення її на інших.... Щоб десятки націй СРСР «добровільно» відмовилися від своєї мови й національності, для цього потрібно дуже багато, непомірно багато неправди й несправедливості. Бо ж в атмосфері правди й справедливості безглузда й дика сама постановка того питання, такої мети: спеціально відмовлятися, цілим народом відмовляти­ся від своєї мови... Кому і що це дає?... Потрібно багато неспра­ведливості і неправди щодо минулої історії цих народів, щодо марксизму-ленінізму, щодо суті комунізму, щодо характеру тих процесів, які відбуваються на наших очах. Чи при цьому можливе буде створення тієї високолюдяної й високоморальної атмосфе­ри, з якою тільки й пов'язується в наших поглядах комунізм.

Вітчизна. - 1990. - № 7. - С. 100.

Запитання: - Прокоментуйте витяг із книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи ру­сифікація?»

а) Про яку атмосферу «неправди і несправедливості» пише І. Дзюба?

б) Які офіційні догми радянської пропаганди заперечував у своїй роботі І. Дзюба?

Поиск по сайту: