Фінансове забезпечення відтворення необоротних активів підприємства. Основні засоби є головним елементом виробництва

Основні засоби є головним елементом виробництва. Від їх стану, досконалості залежить економіка і фінанси підприємства.

В момент запуску підприємства в експлуатацію воно отримує основні засоби (устаткування, споруди, будівлі і т.д.), які формуються зі статутного капіталу. В процесі експлуатації основні засоби фізично і морально зношуються, втрачаючи при цьому частину своєї вартості. Звідси і виникає необхідність їх відтворення, яке буває двох видів:

а) просте відтворення основних засобів передбачає підтримку обладнання в робочому стані без якого небудь його удосконалення. Просте відтворення включає догляд за основними засобами, міжремонтне обслуговування, поточні і капітальні ремонти. При такому відтворенні обладнання, як правило не оновлюється.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні або відновленні їх окремих частин.

Середній ремонт провадиться для часткового відновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиьться для відновлення їхнього виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як звичайно, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефенктів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, йогго регулювання та випробовування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних засобів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних засобів визначається порівнянням витрат на капітальний ремонт об»єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо варість капітального ремонту об»єкта перевищує варість придбання аналогічного нового устаткування, то такий ремонт робити недоцільно.

Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власнсті) протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції.

Витрати на ремонт, що перевищують 10%-ву норму, відносять на збільшення балансової вартості об»єктів групи 1 або сукупної балансової вартості груп 2,3,4 пропорційно до сукупної балансової вартості таких об»єктів групи 1 та груп 2,3,4 на початок звітного кварталу. Отже, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних засобів.

Відповідно до П(С)БО №7 «Основні засоби» первісна варість основних засобів збільшується на суму витрат, пов»язаних із поліпшенням об»єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що веде до збільшення майбутніх економічних вигід, котрі очікуються від використання об»єкта.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних засобів провадяться згідно з договором оренди

б) розширене відтворення основних засобів підприємства передбачає оновлення устаткування, його реконструкцію і модернізацію, введення в експлуатацію нових потужностей і технологій.

Таким чином, просте відтворення основних засобів передбачає подолання лише фізичного зносу устаткування, а розширене – фізичного і морального. Для цього необхідні відповідні фінансові ресурси.

Для забезпечення відтворення основних засобів, інших матеріальних необоротних активів та нематеріальних активів здійснюють капітальні (реальні) інвестиції.

Капітальні інвестиції – це вкладення коштів у придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних засобів та необоротних матеріальних активів, що підлягають амортизації.

Реалізація капітальних інвестицій відбувається шляхом нового будівництва (створення), модернізації, реконструкції, технічного переозброєння, добудови і дообладнання діючих необоротних матеріальних і нематеріальних активів.

Для визначення розміру капітальних інвестицій фахівці фінансової служби підприємства розробляють їх бюджет. Бюджет капітальних інвестицій розробляють на рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується у розрізі місяців. Він має бути узгоджений із загальною стратегією розвитку підприємства.

На підставі бюджету приймають рішення про обсяги капітальних інвестицій підприємства.

Існує три основні види капітальних вкладень:

1. на заміну й оновлення устаткування з метою підвищення якості продукції або скорочення витрат на її виробництво.

2. на розширення виробничих потужностей у зв»язку зі збільшенням попиту на продукцію, що виробляється.

3. на створення виробничих потужностей для випуску нових видів продукції.

Рішення щодо об»єктів, їх придбання, виготовлення або вдасконалення підприємство приймає самостійно. На підставі такого рішення визначаються джерела, за рахунок яких здійснюватимуться ці капітальні вкладення.

Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних, залучених та позикових ресурсів, також централізованих фінансових ресурсів.

До власних фінансових ресурсів належать кошти засновників (учасників) підприємства; фонди підприємства, створені за рахунок прибутку; резервні фонди; амортизаційний фонд; кошти від продажу власного майна; кошти від здачі власного майна в оренду; кошти, отримані внаслідок використання внутрішніх ресурсів у будівництві при господарському способі ведення будівельно-монтажних робіт (в результаті мобілізації внутрішніх ресурсів через скорочення потреби в обігових коштах на плановий рік; оптимізації запасів, витрат майбутніх періодів, незавершеного виробництві, зниження собівартості будівельно-монтажних робіт).

Мобілізація внутрішніх джерел в будівництві служить джерелом фінансування капітальних вкладень у тих випадках, коли у будов скорочується потреба в оборотних засобах на плановий період.

Суму мобілізації (імобілізації) внутрішніх ресурсів (М) можна визначити за формулою:

М = (Оп – Ок) – (Кп – Кк),

Оп – очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

Ок – планова потреба будови в оборотних засобах на кінець планового періоду;

Кп – кредиторська заборгованість на початок планового періоду;

Кк – кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Результат розрахунку за знаком «+» означає мобілізацію засобів, від»ємний результат – іммобілізацію оборотних коштів, що свідчить про зростання потреби в оборотних засобіх для створення додаткових запасів і затрат.

До залучених ресурсів фінансування відтворення необоротних матеріальних активів належать: довгострокові кредити комерційних банків; кошти від емісії облігацій та інших довгострокових боргових зобов’язань тощо.

До централізованих фінансових ресурсів належать: кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів; кошти державних цільових фондів; кошти міжнародних цільових фондів; кошти благодійних фондів.

Специфічними формами фінансування відтворення основних засобів є використання лізингу. Підприємства вдаються до лізингу за умов відсутності власних ресурсів, дорогого кредиту, коротких термінів використання обладнання.

За своєю суттю лізинг – це комбінація кредиту і оренди.

· лізингове підприємство, яке одночасно є покупцем обладнання і лізингодавцем;

· постачальник обладнання (продавець). В окремих випадках постачальник обладнання може виступати у ролі орендавця – материнський лізинг;

· лізингоотримувач отримує в оренду обладнання, яке лізингове підприємство придбало відповідно до лізингової угоди з ним.

Найбільш поширеними є оперативний і фінансовий лізинг.

Фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об»єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об»єкта лізингу, визначеної у день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об»єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60% вартості об»єкта лізингу, визначеної у день укладення договору.

Після закінчення сроку договору фінансового лізингу об»єкт лізингу, переданий лізнгоодержувачем згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об»єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості об»єкта лізингу, визначеної у день укладення договору.

Після закінчення строку договору оперативного лізингу його може бути продовжено або об»єкт лізингу повертається лізингодавцю та може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

До складу лізингових платежів включають:

1) суму відшкодування варітості об»єкта лізингу, що амортизується на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

2) суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

3) платіж-винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

4) відшкодування страхових платежів за договором страхування об»єкта лізингу, якщо об»єкт застрахований лізингодавцем;

5) інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

Капітальні вкладення, які направляються на фінансування виробництва основних засобів, можуть здійснюватися двома способами: підрядним і господарським. Механізми фінансування робіт при цьому є різноманітні.

Підрядний спосіб вміщує проектуваня і здачу об»єктів «під ключ» – коли підрядна організація займається будівництом, комплектуванням необоротних активів і його монтуванням.

При підрядному способі освоєння капітальних інвестицій відбувається наступним чином (рис. 5.2):

Рис. 5.2 Фінансування робіт при підрядому способі

1 –договір про виконання робіт;

2 –заява про відкриття рахунку фінансування генпідрядника;

3 – відкриття рахунку фінансування;

4 – акт про виконання робіт; з додатком вимоги- доручення;

5 – акцепт акту і розрахункових документів;

6 – передача акцептованого доручення на оплату;

7 – оплата вимоги- доручення з рахунку фінансування;

8, 9 – перерахунок засобів та їх зарахування на рахунок генпідрядника;

10 – повідомлення про оплату;

11 – договір з субпідрядником про виконання визначеного об”єму робіт;

12 – акт про виконання робіт;

13 – акцепт акту;

14 – платіжне доручення на суму виконаних робіт;

15,16 – перерахунок засобів і зарахування їх на рахунок субпідрядника;

17 – повідомлення про оплату.

Господарський спосіб дещо відрізняється від підрядного. Підприємство самостійно орагнізовує виконання будівельно-монтажних робіт, поєднуючи в одній особі і замовника і підрядника. При цьому підприємство створює спеціалізовані будівельно-монтажні ділянки, цехи, управління. Іноді вони отримують свій рахунок в банку і відокремлені засоби виробництва. В такому випадку вони перетворюються на підрядні організації, але часто діють у складі підприємства на правах підрозділу.

Господарський спосіб виправдовує себе в умовах обмежених фінансових ресурсів та при зведенні і реконструкції об»єктів, що не вимагають реалізації складних технічних рішень.

При виконанні робіт господарським способом освоєння капітальних інвестицій (рис. 5.2.):

Рис. 5.2. Фінансування робіт при господарському способі

1 – договір про виконання робіт;

2 – акт про виконання робіт;

3 – платіжне доручення на суму виконаних робіт;

4 – перерахунок засобів з розрахункового рахунку замовника на рахунок ОКСа (УКСа);

5 – повідомлення про оплату.

Поиск по сайту: