Спеціальні (вільні) економічні зони. Офшорні центри

Світова практика свідчить, що проблема залучення іноземного капіталу вирішується шляхом створення сприятливих умов для його інвестування, гарантій збереження та прибуткової віддачі. Одним із засобів залучення іноземних інвестицій, який безпосередньо впливає на інтенсивність фінансово-кредитних потоків до країни, є створення вільних (спеціальних) економічних зон (ВЕЗ, СЕЗ).

Вільна економічна зона — це частина території держави, на якій встановлено вільний режим для іноземних інвестицій і пільгові економічні умови (сприятливий валютний режим, податкові пільги, низькі митні ставки, особливість трудового законодавства тощо).

Такі зони створюються як у розвинутих країнах (Велика Британія, Німеччина, США та ін.), так і в країнах із перехідною економікою (Китай, Південна Корея та ін.).

Метою створення ВЕЗ є активізація спільної інвестиційної діяльності, залучення новітніх іноземних технологій, валютних коштів, перейняття передового світового досвіду організації виробництва, розвиток експортного потенціалу, створення нових робочих місць, розвиток комунікаційної, ділової та соціальної інфраструктури, що має прискорити соціально-економічний розвиток певного регіону чи території держави.

При створенні ВЕЗ, як правило, враховуються такі чинники:

• економіко-географічні й екологічні умови;

• політична стабільність у регіоні;

• наявність транспортних мереж і комунікацій;

• ресурсний потенціал території;

• забезпеченість об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури;

• відсутність підприємств із чітко визначеними відмінностями щодо рівня рентабельності;

• відсутність суперечностей у податковій політиці на території ВЕЗ;

• спрощена та прискорена процедура вирішення всіх організаційних питань;

• зважена політика відбору інвестиційних проектів.

В Україні створено 12 СЕЗ: "Сиваш", "Славутич", "Донецьке", "Азов", "Закарпаття", "Яворів", "Трускавець", "Ковель", "Миколаїв", "Порт Крим", "Порто-Франко", "Рені".

Так, СЕЗ "Миколаїв" створена у межах земельних ділянок і водних акваторій, на яких розташовані державна холдингова компанія "Чорноморський суднобудівний завод", СП "Домен шип'ярд океан", державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61-го комунара". До пільг, запроваджених у зоні, належать такі:

• звільнення від ввізного мита терміном на п'ять років;

• встановлення нульової ставки ПДВ терміном на п'ять років;

• звільнення на три роки від оподаткування прибутку;

• оподаткування прибутку за ставкою, що дорівнює половині діючої в наступні три роки;

• звільнення від оподаткування тієї частини прибутку підприємств суднобудівної промисловості, яка спрямовується на розвиток виробництва протягом 10 років, починаючи з четвертого року реалізації інвестиційного проекту;

• повне звільнення на період реалізації проекту від сплати земельного податку;

• скасування вимоги обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті учасниками СЕЗ.

Іншою ефективною формою залучення капіталу шляхом створення для нього більш сприятливих режимів є створення офшорних центрів і валютних зон.

Офшорні зони — це невеликі держави чи території, що залучають іноземні капітали через надання податкових та інших пільг у проведенні фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами і в іноземній валюті. Тут для певних типів іноземних компаній встановлено пільги з оподаткування, зменшено або зовсім не застосовуються загальноприйняті вимоги до бухгалтерського обміну і аудиту, частково або повністю скасовано митні й торговельні обмеження.

Залучення капіталу за таких умов набуло розвитку, особливо в острівних державах, таких як Кіпр, Мальта, Гібралтар, Мен, Коста-Рика, Багамські, Віргінські та Бермудські острови, що виникли в другій половині XX ст. Далі до них приєдналися держави та окремі території у складі держав: Ірландія, Бахрейн, Андорра, Ліхтенштейн, Ліберія, Сінгапур, Інгушетія та ін.

Найчастіше офшорний бізнес набуває розвитку в банківській справі, страхуванні, торгівлі, будівництві, наданні транспортних послуг, інвестиційній діяльності, проведенні операцій з цінними паперами та ін.

За принципами оподаткування офшорні зони можна умовно поділити на три групи:

• з фіксованою платою і відсутністю оподаткування;

• з наявністю оподаткування за низькими ставками;

• змішані системи, які включають як фінансові витрати, так і оподаткування доходів офшорних компаній.

На Кіпрі, наприклад, ставка податку на прибуток становить 4,25 %. Передбачено пільги з оподаткування доходів співробітників компанії, якщо вони є іноземними особами. Залежно від термінів проживання на Кіпрі ставка податку становить від 0 до 50 % ставки на доходи кіпріотів.

Офшорним бізнесом займаються й офшорні банківські центри, діяльність яких є результатом виникнення євровалютного ринку, і які функціонують паралельно з національними фінансовими ринками, проте майже не підлягають національному регулюванню з метою залучення міжнародних позичальників і кредиторів. Звільнення від місцевих податків є характерною рисою майже всіх офшорних банківських центрів.

На початок нинішнього століття офшорні банківські центри функціонували в Європі (Амстердам, Брюссель, Лондон, Люксембург, Нормандські острови, Париж, Франкфурт, Швейцарія); в Західній півкулі (Антигуа, Антильські острови, Барбадос, Бермудські Острови, Кайманові острови, Лос-Анджелес, Майямі, Нассау, Нью-Йорк, Панама, Торонто); в Азії (Бахрейн, Вануату, Гонконг, Маніла, Сінгапур, Тайбей, Токіо).

Офшорні банки особливо цікавлять підприємців, які намагаються не афішувати свій бізнес. У цих країнах офшорні банки користуються режимом найбільшого сприяння. їх звільняють від податків, значно спрощують процедуру реєстрації і, що найголовніше, не цікавляться ні походженням капіталу банку, ні його обсягом, ні особами його власників, ні фінансовою та податковою звітністю.

Крім ліберальної системи оподаткування, функціонування офшорних центрів має й низку інших переваг. Операції, що проводяться, не зачіпають внутрішньої економічної та фінансової політики і мають суто міжнародний аспект. Офшорні банки розташовуються в місцях, де є високоефективні засоби зв'язку та розвинута транспортна інфраструктура. Місцева адміністрація доброзичливо ставиться до їхньої діяльності, як правило, забезпечується таємниця контракту. Нарешті, ці банки підтримують постійний зв'язок з міжнародними фінансовими центрами світу, які, у свою чергу, використовують офшорні банки для зміцнення своїх міжнародних фінансових позицій.

У сучасних умовах економічного розвитку України за умови проведення навіть поміркованої монетарної, фіскальної та кредитної політики, приватний капітал все одно намагався б знайти сприятливіші умови в інших країнах. Це ще більшою мірою стосується тіньового капіталу, обсяги якого, за різними оцінками, становлять від 40 до 60 % від офіційного товарообігу, адже в офшорних зонах, як правило, гарантуються анонімність і конфіденційність при проведенні фінансових операцій.

Як зазначив колишній Президент України Л.Д. Кучма у своєму Посланні до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році", рівень тінізації економіки дійшов небезпечно критичної межі. Саме тінізація економіки реально загрожує національній безпеці та демократичному розвитку держави. Великі масштаби тіньової економічної діяльності позначаються на обсягах і структурі валового внутрішнього продукту, гальмують соціально-економічні реформи, спотворюють офіційні дані про стан економіки. Стратегічна мета полягає в тому, щоб істотно знизити рівень тінізації економіки шляхом легалізації тіньових капіталів, змусити їх працювати на піднесення економіки та примноження національного багатства.

Поиск по сайту: