Геополітичні, геоекономічні та культурно-цивілізаційні засади Євразійського проекту

Докорінне оновлення з березня 2010 р. українсько-російських відносин у форматі стратегічного партнерства об’єктивно посилює можливості практичної реалізації Євразійського проекту, висунутого ще навесні 1994 р. президентом Казахстану Н.Назарбаєвим, що передбачає створення Євразійського союзу провідних пострадянських держав, передусім Росії, України, Білорусі, Казахстану, а також інших країн ЦАР.

Ще в 1995 р., обґрунтовуючи ідею створення Євразійського союзу, Н.Назарбаєв влучно характеризував суцільний вертикальний ряд країн Євразії від Росії на півночі і до Індії на півдні, в тому числі країни Центральної Азії, Іран, Пакистан, як геополітичний «пояс очікування» між Заходом і Сходом.

Найбільш важливою частиною Євразійського проекту стало створення в 2000 р. Євразійського економічного співтовариства, або ЄврАзЕС. Значна частина правил взаємодії між його учасниками створювалася з урахуванням досвіду та інструкцій уже прийнятих і перевірених у роботі ЄС.

Колосальний транзитний потенціал ЄврАзЕС обумовлюється унікальним географічним і геоекономічним становищем країн Співтовариства – між країнами ЄС і Азіатсько-Тихоокеанського регіону; обсяг торгівлі між ними в 2010 році, за оцінкою експертів, може перевищити $1 трлн.
Головним досягненням цієї організації є створення в грудні 2009 р. Митного союзу її найбільших учасників – Росії, Білорусі та Казахстану. Ведеться в останні роки й теоретична робота з опрацювання самої концепції Євразійського проекту.

Євразійська ідея охоплює набагато ширший геополітичний, геоекономічний простір та культурно-цивілізаційний простір ніж пострадянський чи ЄвразЕСівський. Вона має багато граней, і проблема економічної інтеграції – лише одна з них.

Сьогодні представники гуманітарної сфери усього світу виявляють зростаючий інтерес до східних цивілізацій, особливо до їх духовної ролі в сталому розвитку ноосфери і вирішенні глобальних проблем. Зосібна, китайська (а значною мірою і корейська) політична культура, яка базується на загальнозначимих раціоналістичних конфуціанських цінностях, виявляє свою надзвичайну стійкість в сучасних умовах, адаптуючись до екологічних і економічних потреб сталого розвитку. У сучасних умовах Західна і Східна цивілізації, взаємодіючи між собою, формують і змінюють свої культурні домінанти, необхідні їх розвитку, приводячи до виникнення різноманітних «гібридних» суспільствvi. Те, що Китай, Японія та країни Південно-Східної Азії домінують на західному споживчому ринку, свідчить про те, що конфуціанство, буддизм, синтоїзм і тісно пов’язані з ними культурно-поведінкові традиції в якихось базисних точках близькі до архетипів західного світу.

Як вказує в цьому контексті відомий радянський і російський історик та політолог Рой Медведєв: «…Великі східні цивілізації не могли розвиватися інакше, ніж освоївши і ввібравши величезний пласт науково-технічних досягнень європейської та американської цивілізацій. Цей процес і становить суть всього того, що отримало назву глобалізації. Проте не йдеться про просте запозичення. Якраз саме в останні 15–20 років багато східних країн, в першу чергу Китай, Індія, а ще раніше Японія, стали виступати на деяких напрямах науково-технічного прогресу як лідери. (…) Світ стає багатополярним, всі прагнуть до успіху, і конкуренція різних центрів розвитку зростає. У цих умовах Євразійський проект стає дедалі більш затребуваною концепцією для пострадянських країн».

Загострення у період 2005–2009 рр. політико-ідеологічних розходжень серед держав-учасниць у баченні ролі та функцій СНД на пострадянському просторі призвело до фактичного переформатування процесів економічної інтеграції, зокрема багатостороннього енергетичного співробітництва, за участю Росії, з інституційних рамок СНД до ЄврАзЕС. У результаті, наприклад, Російська Федерація відповідно в жовтні 2007 р. та в лютому 2008 р. вийшла зі складу учасників угод між країнами-учасницями СНД про проведення погодженої політики в сфері транзиту нафти та нафтопродуктів магістральними трубопроводами та про проведення погодженої політики в галузі транзиту природного газу. Таким чином, Україна залишилася фактично в «сірій зоні»: поза інституційним форматом реальної економічної інтеграції на пострадянському просторі й без відчутного прогресу в напрямі європейської економічної інтеграції.

Ухвалені останнім часом в рамках ЄврАзЕС документи вимагають ретельного розгляду відповідними міністерствами та відомствами України з огляду на те, що вони розроблялися у базовому форматі Росія–Казахстан–Білорусь, тобто тих країн, які виступили партнерами України по проекту ЄЕП. На особливу увагу заслуговують документи стосовно формування в рамках ЄврАзЕС спільного ринку нафти та газу, спільної розробки паливно-енергетичного балансу, організації та функціонування ринку зерна держав-членів ЄврАзЕС, оскільки реалізація задекларованих в них цілей може безпосередньо вплинути на економічні інтереси України.

Також слід відзначити, що членство Киргизстану в Світовій організації торгівлі не заважає останньому брати участь в ЄврАзЕС, а інтеграція цієї держави до Митного союзу та спільного економічного простору (Білорусі, Росії та Казахстану, що формується в 2010 р.) означатиме фактично апробацію зазначених трьохсторонніх та ЄвразЕСівського форматів до вимог та стандартів СОТ.

Поиск по сайту: