Шанхайська організація співробітництва: потенціал і виклики нового глобального центру сили

Сукупна територія країн, які входять до ШОС – організації, створеної в 2001 р. за участю країн ЦАР (без Туркменистану), Росії та Китаю, становить 30,2 млн.кв.км, або 60% території Євразії. Сукупний демографічний потенціал ШОС – це чверть населення планети, а економічний потенціал включає найпотужнішу після США китайську економіку. Держави-члени Організації володіють приблизно чвертю світових запасів та обсягів виробництва нафти, на них припадає близько третини запасів природного газу й половина розвіданих у світі запасів урану. В ШОС у статусі постійних членів і спостерігачів представлені як провідні світові виробники вуглеводневої сировини – Росія, Іран, Казахстан і Узбекистан, так і країни, що демонструють найвищі темпи споживання нафти і природного газу в світі – КНР і Індія. Важко не погодитися з думкою президента Білорусі О.Лукашенка, що саме в регіоні ШОС в перспективі «відбуватимуться основні події світового значення, у тому числі в сфері економіки». Тут створюється по суті новий світовий центр сили, в якому беруть участь (як члени чи спостерігачі) чотири ядерні держави: Росія, Китай, Індія та Пакистан.

ШОС за рахунок наявності замкнутого циклу виробників і споживачів має величезний резерв економічного розвитку. Вступ до неї країн-спостерігачів – Ірану, Пакистану, Індії, Монголії, а в подальшому й інших країн, що виявляють до Організації інтерес (зокрема, Туркменистану), здатні в рази збільшити цей потенціал економічної самодостатності ШОС. Особливо цьому може сприяти економічний потенціал Ірану з його запасами вуглеводнів і комунікаційними ресурсами. Вступ саме Ірану може схилити чашу терезів у питаннях забезпечення енергетичної безпеки в бік ШОС, оскільки зосередить у рамках однієї регіональної організації левову частку енергетичних ресурсів євразійського континенту. А це здатне багаторазово підвищити політичну вагу Організації.

Упродовж останніх п’яти років державне керівництво, політичні та бізнесові еліти провідних країн ШОС (Росії, Китаю, Казахстану, Узбекистану) вживали цілеспрямованих зусиль в напрямі координації та гармонізації енергетичної політики, формування «спільної енергетичної дипломатії» з метою отримання довгострокових конкурентних переваг на світовому енергетичному ринку. Першим кроком на цьому шляху визнано створення «Енергетичного клубу ШОС» шляхом мобілізації національних інформаційних та експертних ресурсів країн-членів. Йдеться про початок (приблизно з початку 2007 р.) розробки у рамках ШОС концептуальних засад механізму гармонізації національних енергетичних стратегій і формування єдиного енергетичного ринку в рамках ШОС з можливим узгодженням на багатосторонній основі цінових та інших ключових параметрів його функціонування, а також стратегічних перспектив його подальшого розвитку (включаючи спільне або скоординоване планування маршрутів постачання енергоносіїв).

Цілі та завдання створення Енергетичного клубу ШОС по суті полягають в обґрунтуванні створення, поряд із існуючими Атлантичним альянсом та ОПЕК, «третього енергетичного центру сили в світі», який забезпечив би довгострокові геополітичні, економічні та безпекові інтереси держав-учасниць ШОС шляхом гармонізації їх енергетичних стратегій та енергетичної політики. Практичним завданням Енергетичного клубу ШОС має стати створення «Євроазіатського енергетичного агентства», здатного залучити, за фінансової підтримки держав-членів та приватних бізнес-структур, потужні інформаційні, експертні та дослідницькі ресурси, співставні із ресурсами Міжнародної енергетичної асоціації, що обслуговує енергетичні інтереси країн Атлантичного альянсу. Водночас, слід усвідомлювати, що «єдина енергетична політика в рамках ШОС» на кшталт єдиної нафтової політики ОПЕК – це утопія, оскільки енергетичні інтереси учасників об’єднання є надто різними. Тому завдання полягає в гармонізації, а не в уніфікації цих інтересів.

Зважаючи на відсутність будь-якого статусу України у ШОС вищезазначене може становити безпосередню загрозу енергетичній безпеці нашої держави, оскільки учасницями об’єднання є країни, які на сьогодні практично повністю контролюють постачання енергоносіїв в Україну. Актуальність питання підтверджується, зокрема, посиленням упродовж останніх років координації дій країн-членів ШОС (між собою і з Туркменистаном) в енергетичній сфері, початком реалізації проекту Прикаспійського газопроводу на основі міжурядової угоди між Туркменистаном, РФ і Казахстаном, завершенням будівництва газопроводу Туркменистан – Китай через територію Узбекистану і Казахстану і, нарешті, спільним рішенням національних нафтогазових компаній РФ, Туркменистану, Узбекистану і Казахстану про перехід з 2009 р. на європейські ціни поставок газу центральноазіатського походження.

Однак успіх інтеграції в регіоні та, зокрема, в рамках ШОС найближчим часом є малоймовірним, оскільки цей регіон не повністю відповідає принципам ринкової економіки. В країнах неоднаково розвинені демократичні інститути, а також державні утворення. Існують значні розбіжності та відмінності в політичних системах, рівнях їх соціально-економічного розвитку, велика кількість перешкод для взаємної торгівлі, які гальмуватимуть зусилля, спрямовані на посилення інтеграційних процесів. Отже, на нинішньому етапі національним інтересам України відповідав би саме статус спостерігача або «партнера по діалогу», а не активного учасника процесів у рамках ШОС, які пов’язані із потребами розв’язання гострих регіональних проблем й протиріч і поки що лише в потенціалі можуть набути характеру інтеграційних.

Процес перетворення ШОС на структуру, здатну не лише реагувати на зовнішні імпульси, а й формувати геополітичний та геоекономічний простір, виходячи з агрегованих інтересів та цілей країн-членів, поки що тільки заявлений. Але вже сьогодні Китай серйозно працює над тим, щоб створити політико-правові умови для запровадження вільного руху товарів, капіталів та трудових ресурсів у рамках ШОС. При цьому до розбудови спільного економічного простору ШОС передбачається залучення потужного потенціалу особливих економічних зон Гонконгу та Макао.

Фактично ШОС з урахуванням своїх енергетичних, комунікаційних та інвестиційних можливостей вже сьогодні виступає реальним фактором прискорення економічного зростання. Водночас, світова фінансово-економічна криза та загострення викликів глобальній безпеці дають певні підстави прогнозувати, що в критичній ситуації питання «самоідентифікації» ШОС може бути вирішено максимально швидко. Адже ШОС володіє потужним економічним потенціалом і за наявності політичної волі та здорового економічного розрахунку здатна достатньо динамічно пройти всі рівні економічної інтеграції від створення зони вільної торгівлі до формування єдиного економічного простору.

На сьогодні ж найважливішою функцією організації вбачається консолідація країн центральної Євразії, так званого «поясу вичікування», навколо тих цінностей та ідей, котрі повинні, на їх думку, лежати в основі нового світового порядку. І саме підключення України може сприяти прискоренню цих процесів.

Поиск по сайту: