Глибинна спільність Європи та перспективи загальноєвропейської інтеграції

Автори ще в 2003 р. звертали увагу на потенціал розвитку загальноєвропейської інтеграції через інституціональну інфраструктуру та правовий інструментарій Ради Європиii. Ми констатували тоді, що європейський простір, на нашу думку, буде «двоєдиним», біполярним, з двома центрами політичного та економічного тяжіння — Євросоюзом та Росією. Але за умови, коли обидва центри сили поділятимуть спільні європейські цінності та поступово просуватимуться у напрямі формування спільного Європейського економічного простору з вільним рухом товарів, послуг, капіталів та робочої сили, такій «двоєдиній» Великій Європі цілком можна прогнозувати стабільне майбутнє та міцні конкуренті позиції в глобалізованому світі.

Включення Росії до загальноєвропейського інтеграційного процесу, що не виключає в перспективі навіть її інституційного входження (скажімо як асоційованого члена) до структур ЄС, об’єктивно перетворює її з загрозливого геополітичного суперника демократичної Європи на органічного, без перебільшення, ключового учасника будівництва єдиної в різноманітті Великої Європи – Європи спільних політичних пріоритетів, правових норм і стандартів, духовних і моральних цінностей. Саме спираючись на два потужні регіонально-інтеграційні центри, Європа здатна, на наш погляд, досягти процвітання в рамках майбутнього загальноєвропейського конфедеративного об’єднання, інституційні риси якого поступово проступають у Раді Європи.
Паралельно з економічною інтеграцією розвивається й не менш важливий процес усвідомлення державами континенту єдності своїх геополітичних інтересів і переходу цього усвідомлення в практичну площину.

Нинішнє керівництво Росії висловлює тверду зацікавленість бути стратегічним партнером Європейського Союзу, що повністю відповідає, на наш погляд, нинішній концепції ЄС стосовно інтеграції Росії до загальноєвропейського економічного та соціального простору, яка знайшла розвиток в ідеї «Спільного європейського економічного простору»iii. Останнє передбачає сприяння вступу Росії до Світової організації торгівлі, секторальний рух до вільної торгівлі, активний енергетичний діалог і співробітництво у сфері охорони довкілля.

За умов вичерпання нафтогазових запасів на шельфі Північного моря саме Росія стає в перспективі найближчого десятиріччя головним енергетичним постачальником Європи. Досить констатувати, що Росії належить третина світових запасів природного газу, в той час як запаси ЄС – лише близько 2% світових. Згідно з енергетичною стратегією ЄС, до 2020 року залежність ЄС від імпорту газу зросте до 67%, а з урахуванням розширення ЄС – до 73%iv. Нині близько 90% російського газу надходить до країн ЄС через Україну. Тому реалізація спільних українсько-російських інфраструктурних проектів у газотранспортній сфері є, по суті, спільним стратегічним рухом у європейському напрямі.

У даному контексті слід згадати зайняту свого часу конструктивну позицію Європейської комісії щодо проекту ЄЕП. Тоді її офіційний представник позитивно оцінив ініціативу щодо створення Єдиного економічного простору Білорусі, Казахстану, Росії та України, вважаючи, що «економічна інтеграція зміцнить економіку, сприятиме політичній стабільності». Отже, Євросоюз зацікавлений в налагодженні максимально тісної взаємодії з державами євразійського спільного економічного простору, а обидва ці об’єднання, в свою чергу, отримують значну перевагу від зближення з такими економічними гігантами, як Китай, Індія, «азіатськими тиграми», які нині інтенсивно розвиваються.

Поиск по сайту: