За умовами Сен-Жерменського, Нейїського і Тріанонського мирних договорів Румунія збільшилась більш як в два рази, а населення зросло з 8 до 16 млн

Конституція 1923 р. декларувала демократичні права, незалежно від їхнього етнічного походження. Законодавчу владу уособлював двопалатний парламент, але значна влада належала і королю, який мав право на дворазове вето, крім того саме монарх повністю контролював виконавчу владу.

Внутрішньополітичний розвиток Королівства Румунії.

Серйозним випробовуванням для уряду Румунії стала світова економічна криза, значно погіршилася внутрішньополітична ситуація, яка характеризувалась частою зміною урядів.

Кабінет Т. Татареску, що прийшов до влади у 1934 р. взяв курс на зближення з гітлерівською Німеччиною, «Залізна сотня» - політична сила профашистського спрямування, активно спонсорувалася Берліном.

Все це викликало гостре політичне протистояння правих та лівих сил, та дозолило королю Каролю ІІ у лютому 1938 р. встановити свою диктатуру. Державний переворот був обґрунтований та легалізований новою конституцією 1938 р. Політичні партії та профспілки було заборонено.

На міжнародній арені королівський уряд намагався проводити політику лавірування між демократичними та тоталітарними державами.

Незважаючи на це, Німеччина та Італія в конфлікті Бухареста і Будапешта підтримали Угорщину.

30 серпня 1940 р. відбувся Віденський арбітраж.

За рішенням якого Румунія повинна була передати Угорщині частину Трансільванії.

Більше того, ще в липні 1940р. Румунія зобов’язана була передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину, позбавлений підтримки Берліна.

Бухарест змушений був виконати ультиматум Москви.

Встановлення режиму Й. Антонеску.

Поразки на міжнародній арені та втрата Трансільванії, Буковини та Трансільванії, підірвали авторитет Кароля ІІ, розпочалися масові антиурядові демонстрації.

Король вирішив доручити формування нового уряду генералові Йону Антонеску, запеклому реакціонеру, але він погодився лише за умови зречення Кароля ІІ від престолу на користь сина Міхая.

Король 6 вересня 1940 р. підписав акт про самозречення й передав керування генералову Антонеску, який став «кондукторулом» (вождем) Румунії. Водночас зросла роль фашистської «залізної сотні».

Антонеску прагнув зближення з Гітлером.

І вже в жовтні 1940 р. німецькі війська було введено до Румунії, яка перетворилась на плацдарм гітлерівської агресії на Балканах і проти СРСР.

У внутрішньополітичному житті Антонеску відтворював фашистський режим Італії та Німеччини.

Було скасовано конституцію, свободи та права, проводились репресії проти опозиції. Відбулась мілітаризація економіки.

Болгарія

Болгарія воювала в Першій світовій війні на боці Четверного союзу. Незадоволення народу поразкою призвело до зречення 3 жовтня 1918 р. царя Фердинанда І на користь свого сина Бориса III.

150 тис. болгар загинуло у війні, 200 тис. дістали поранення. За Нейїським мирним договором (підписаним у передмісті Парижа) від Болгарії до Румунії відійшла Південна Добруджа, Югославії було передано частину Македонії, Греції — Східну Фракію.

Загалом країна втратили 1/10 території і 1/7 населення. Армію було обмежено 33 тис. осіб, а контрибуція становила 2,25 млрд. франків золотом.

Після війни зріс авторитет лівих партій, зокрема Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), лідер якого Олександр Стамболійський сформував новий уряд.

Укладення договору викликало масове невдоволення населення, яке вилилося у страйки. В таких умовах уряд Стамболійського 1919-1923 pp розпочав програму реформ, спрямованих на покращення становища селян та робітників. У. уряд країни очолював О. Стамболійський, який провів аграрну реформу.

Обмеження інтересів буржуазії призвели до консолідації анти селянських сил, які об’єднались у «Народну змову», сили якої 9 червня 1923 р. здійснили державний заколот повлаиши уряд БЗНС та вбили О. Стамболійського.

Уряд очолив профашистській налаштований професор Софійського університету О. Цанков.

У вересні 1923 р. комуністи спробували організувати проти цього уряду повстання, але Цанков придушив його з надзвичайною жорстокістю: 20 тис. його учасників роз стріляли. У 1926 р. Цанкова відправили у відставку.

Встановлена диктатура правих партій мала військо-фашистський характер, розпочались репресії проти опозиції. БЗНС та Болгарська комуністична партія не бажали втрачати владу, тому у вересні 1923 р. підняли повстання, яке однак було жорстоко придушене.

Але це не принесло спокою країні, вже в 1934 р. 19 травня внаслідок державного перевороту до влади прийшов новий військово-фашистський уряд Кимона Георгієва.

Було скасовано дію Тирновської конституції, розпущено Народні збори.

Але вже в 1935 р. цар Борис ІІІ, скориставшись з чергової урядової кризи, відправив уряд Георгієва у відставку, зосередивши у своїх руках всю владу. Поступово авторитарний режим Бориса ІІІ з Франції почав переорієнтовуватись на Німеччину, яка вимагала перегляду Версальсько-Вашингтонської системи.

У 1938 р. усупереч Версальським договорам Болгарія переозброїла свою армію та збільшила свою чисельність.

Поиск по сайту: