Діагноз уточнюється після проведення пункції плевральної порожнини

ПІОТОРАКС - під цим терміном розуміються поступове скупчення й інфікування плеврального ексудата. Клінічна картина відбиває поступове нагромадження ексудату і його інфікування.

При ПІОПНЕВМОТОРАКСІ відбувається розкриття кортикально розташованих абсцесів легеневої тканини в плевральну порожнину з формуванням бронхо-плевральних комунікацій - виникає розрив легені.

На оглядовій рентгенограмі при піопневмотораксі визначається типова картина, що характеризується тріадою ознак: горизонтальний рівень плеврального ексудату, повітряний газовий міхур і колабована легеня. Ступінь зсуву органів межистіння різна й залежить від розмірів бронхіальних свищів. Нерідко розвитку піопневмоторакса передує піоторакс і тому можливі різні співвідношення між рідиною в плевральній порожнині й повітряному газовому міхурі.

При розриві легені клінічно визначається раптове погіршення стану, наростання задишки, ціанозу, циркуляторні порушення. Важливою відмінністю при цьому є відсутність гнійно-септичного синдрому. При перкусії виявляють тимпаніт на ураженій половині грудної клітки й вислухують провідний подих або його значне ослаблення. Наявність клапанного механізму в дренувальному бронху приводить до розвитку синдрому внутрішньоплевральної напруги. Рентгенологічно визначається різний ступінь колабування легені, повітря в плевральній порожнині й зсув тіні органів середостіння в протилежну сторону.

Лікування плевральних ускладнень у дітей проводитися комплексно: антибактеріальна, дезінтоксикацій та загальнозміцнююча терапія із місцевою санацією вогнища ураження. Принципи антибактеріальної терапії:

1. Створення досить високих концентрацій препарату в крові й вогнищі поразки, що досягається призначенням максимальних вікових доз.

2. Сполучення двох-трьох препаратів з обліком їх синергизма, що вводять в організм хворого різними шляхами, обов'язково включаючи внутрішньовенний шлях введення, краще в магістральні посудини.

3. До одержання антибіотикограми призначають антибіотики широкого спектра дії, по ідентифікації збудника треба корегувати застосовувані антибактеріальні препарати.

4. Через шість-сім днів доцільно провести зміну антибіотиків для профілактики розвитку стійкості штамів збудника хвороби.

Місцеве лікування плевральних ускладнень деякою мірою варіює залежно від їхнього характеру, поширеності, тривалості захворювання й віку хворих.

Лікування піотораксу починають із проведення плевральної пункції. При наявності серозного ексудату без ознак інфікування пацієнт продовжує лікуватися в педіатричному відділенні, набутий серозно-гнійний, гнійно-геморагічний або гнійний ексудат є ознакою піотораксу, тому пацієнт повинен бути НЕГАЙНО переведений у спеціалізоване дитяче хірургічне відділення. Після виконання плевральної пункції необхідна екстрена рентгенограма органів грудної клітки з оцінкою рентгенологічної картини по мокрому знімку, що дозволяє виявити характер абсцедування в легені, колись закритим гнійним ексудатом і оцінити ефективність виконання плевральної пункції. Наступна лікувальна тактика при піотораксі визначається динамікою накопичення гнійного ексудату.

Абсцес легенів - гнійне запалення легеневої тканини, яке супроводжується виникненням однієї або кількох гнійнонекротичних порожнин. Серед мікроорганізмів, які вилучаються з харкотиння, можуть бути Strep. рneumoniae, Staph. аureus, Strep. pyogenes, H. influenzae і (у деяких випадках) анаеробні бактерії. Проте у багатьох випадках патогенні мікроорганізми не виявляються, особливо якщо пацієнт вживав антибіотики.

Клінічні ознаки легеневого абсцесу:

1. Початок захворювання: раптовий або непомітний.

2. Симптоми: продуктивний кашель з великою кількістю харкотиння, іноді - з прожилками крові та неприємним запахом. Наявність плеврального болю. Раптове виділення великої кількості гнійного харкотиння, якщо абсцес проривається в бронхи. Висока гектична гарячка зі значним потінням та проявами інтоксикації. Швидке погіршання загального стану здоров’я з великою втратою ваги у випадках відсутності належної терапії.

3. Фізикальні дані: У періоді формування абсцесу спостерігається відставання під час дихання ураженої половини грудної клітки. Якщо абсцес знаходиться глибоко в легенях, то при перкусії не буде відхилень від норми, тільки при великих розмірах і периферичному розміщенні абсцесу можливе притуплення перкуторного звуку (ознаки консолідації). При аускультації можна вислухати ослаблене везикулярне дихання та сухі або вологі хрипи. Іноді виявляється шум тертя плеври. При рентгенографічному обстеженні спостерігається однорідне часткове або сегментарне затінення, пов’язане з консолідацією чи колапсом. Типовим показником справжнього абсцесу легенів є велике густе затінення. У періоді прориву абсцесу в бронхи спостерігається виділення великої кількості гнійного харкотиння (так зване відхаркування «повним ротом»). Самопочуття хворого відразу поліпшується, зменшуються температура та інтоксикація. При огляді спостерігається відставання під час дихання ураженої половини грудної клітки. При центральному розміщенні абсцесу і його невеликих розмірах перкусія та аускультація дають мало даних для діагностики. Якщо ж абсцес знаходиться поверхнево, біля стінки грудної клітки, то при перкусії буде виявлятися тимпаніт. При аускультації у цій ділянці вислуховується бронхіальне дихання, а за наявності великої порожнини, яка з’єднана з бронхом щілиною, - амфоричне дихання. При рентгенографічному дослідженні спостерігається порожнина закругленої форми з горизонтальним рівнем рідини («симптом персня»).

Лікування. Для більшості пацієнтів рекомендується застосовувати антибіотики широкого спектра дії: напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди. При підозрі на зараження анаеробними бактеріями (наприклад, за наявності неприємного запаху в харкотинні) терапію слід доповнити метронідазолом. Рекомендується ендобронхіальне та парентеральне введення антибіотиків і метронідазолу. Антибактеріальна терапія повинна змінюватися згідно з результатами мікробіологічного дослідження харкотиння. Окремі пацієнти з абсцесом легенів потребують тривалого лікування (від 4 до 6 тиж). Велике значення має фізіотерапія, зокрема поступальний дренаж.

Дихальна недостатність – стан організму, при якому порушено газовий склад крові у зв'язку із порушенням системи зовнішнього дихання.

Класифікація дихальної недостатності:

ДН-1 ступінь - задишка виникає тільки при фізичному навантаженні, (акт ссання, плач, акт дефекації), може виникати периоральний ціаноз, відношення пульсу до дихання 2,5:1;

ДН-2 ступінь – задишка та ціаноз в стані спокою, відношення пульсу до дихання 2-1,5:1

ДН-3 ступінь - значна задишка в спокої, генералізований.цианоз, ЧД більше 150% від норми, можливе патологічне дихання.

Поиск по сайту: