ЗМІ в системі масової комунікації

Сучасні політологи приділяють велику увагу аналізу політичної комунікації. Основи даного напрямку були закладені в західних дослідженнях пропаганди періоду першої світової війни, хоча сам термін застосовується лише з кінця 40-х-початку 50-х років.

Під політичною комунікацією Р.-Ж. Шварценберг розуміє «процес передачі політичної інформації, за допомогою якого інформація циркулює між різними елементами політичної системи, а також між політичною і соціальними системами».

Л. Пай включає в політичну комунікацію «весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які надають самерізний вплив на політику». На його думку, політичне життя будь-якого суспільства включає в себе використання різних методів політичної комунікації.

У західній літературі виділяється три основні способи політичної комунікації:

1) комунікація через засоби масової інформації, що включає в себе друковані засоби (преса, книги, плакати тощо), електронні засоби (радіо, телебачення і т.д.);

2) комунікація через організації, коли політичні партії або групи тиску служать проміжною ланкою між правителями і керованими;

3) комунікація через неформальні канали.

Зупинимося на ролі засобів масової інформації (ЗМІ) у здійсненні політичної комунікації. Особливість механізму формування політичних уподобань у ЗМІ пов'язана з активністю переконуємося, яка полягає в тому, що «вони самостійно інтерпретують сенс звернених до них символічних повідомлень відповідно до комплексами особистих переконань і почуттів». Успішність впливу залежить від здатності переконує змінювати так звані «пізнавальні схеми» переконуємося. У зв'язку з цим головним завданням суб'єкта впливу, тобто засобів масової інформації, буде «правильне розуміння реципієнтів і способів їх класифікації, а також пошук механізмів«вписування»в конкретні«пізнавальні схеми».

Пізнавальні схеми діляться на два основних типи - «схему-а» і «схему-іншого". Перша являє собою «пізнавальні узагальнення самої сприймає особистості і має вербальне вираження», друга ставиться до узагальненого знання індивіда про інших людей, інститутах, ідеях і реалізується в зорових образах. Отже, в рамках другої схеми «переконують скоріше не слова, а чисто зовнішні прикмети». У зв'язку з тим, що значна частина населення не може усвідомлювати все різноманіття політичних явищ, та й не має в цьому потреби, у кожної людини поступово складається спрощений образ політичної дійсності. Надалі цей образ може доповнюватися і змінюватися. Одна з домінуючих тенденцій сучасного суспільного розвитку - все більш активний вплив ЗМІ на хід і зміст політичного процесу, формування і функціонування механізму влади. Викликана ця тенденція різноманітними причинами, головними серед яких є фактори соціально-політичного та науково-технічного порядку.

Основоположником сучасної західної теорії «масової комунікації» є американський психолог і соціолог Гарольд Лассуелл. Його ідеї стимулювали створення нової соціальної дисципліни, що вивчає масово-інформаційні відносини в суспільстві. До того часу, коли Г. Лассуелл почав розробляти свою теорію, в США був накопичений великий емпіричний матеріал з питань масової пропаганди. Однак нове дослідження відрізнялося від попередніх робіт, перш за все, широкою постановкою проблеми. Г. Лассуелл прийшов до висновку, що вивчення суспільну свідомість вимагає, перш за все, соціологічного аналізу масових ілюзій, уявлень і очікувань людей, на формування яких впливає масова комунікація.

Важливо відзначити, що іноді функцію ЗМІ зводять до передачі інформації. Тим самим з масово-комунікаційного процесу, по суті, виключається обмін інформацією та взаємовплив ЗМІ та реципієнта. При цьому не враховується взаємодія елементів процесу між собою. У полі аналізу залишається лише цілеспрямоване поширення інформації, тобто суто пропагандистський аспект. У дійсності, однак, в процесі пропаганди завжди реалізується зворотний зв'язок: по-перше, через врахування у діяльності ЗМІ характеристик і еволюції одержувача інформації, по-друге, через взаємовплив каналу інформації та його аудиторії. Інформаційний потік різноманітний і утворюється як стихійно (в основному шляхом міжособистісного спілкування), так і цілеспрямовано (переважно шляхом пропаганди), У зв'язку з цим зростає роль ЗМІ в процесі формування політичних уподобань. Це - роль координатора і організатора потоків інформації.

Важливість комунікативної системи, чітко налагодженого кругообігу інформації підкреслюють як російські, так і зарубіжні вчені. Г. Алмонд, розглядаючи поняття політичної системи, включає в його зміст ЗМІ поряд з такими інституційними структурами, як парламенти чи виконавчо-розпорядчі органи. До необхідних характеристик політичної системи в цілому та окремих інститутів західні дослідники відносять респонсивних, тобто здатність реагувати на імпульси, що приходять з навколишнього середовища, і відповідно коректувати свою поведінку.При цьому передбачається, що чим швидше й ефективніше політична система реагує на зовнішнє середовище, тим вище рівень її респонсивних, а отже, в остаточному підсумку, і стійкості.

Отже, ЗМІ припускають «діяльність соціального суб'єкта з виробництва та розповсюдження соціально-політичної інформації, спрямованої на формування (стабілізацію або зміна) образу думок і дій соціального ж суб'єкта».

У сучасній масово-комунікаційній теорії ЗМІ досліджуються, принаймні, з трьох сторін: позитивістський підхід (вивчення впливу ЗМІ на аудиторію), феноменологічний підхід (вивчення рівнів розуміння населенням повідомлень ЗМІ), критичний підхід (пояснення ролі ЗМІ у відтворенні соціальної системи).

У рамках кожного з підходів формується ряд більш вузьких напрямків. Так, наприклад, вплив ЗМІ на аудиторію пояснюється переважно з позицій біхевіоризму. В основі біхевіорістского підходу до ЗМІ лежить понятійна пара «стимул-реакція». Повідомлення ЗМІ розглядаються в якості стимулів, на які повинна надійти безпосередня реакція читача, слухача, глядача. Зокрема, основне допущення так званої «теорії магічної кулі» полягає в тому, що аудиторія на всі повідомлення ЗМІ реагує прямим і однотипним способом. Проблема розуміння інформаційних повідомлень досліджується ринковою теорією, коли ЗМІ розглядаються як виробники затребуваного аудиторією«товару». В якості основної альтернативи цьому підходу виступає Етнометодологія, яка орієнтована на вивчення того, як самі людиконструюють значення в повсякденному житті. Критичний аналіз ЗМІ будується на близьких один до одного теоріях маніпуляції і гегемонії.Перша виходить з припущення, що ЗМІ використовуються для підтримки існуючої політичної системи, так як вони відволікають увагу аудиторії від дійсно важливих соціальних процесів, а згідно з другою, ЗМІ закріплюють у масовій свідомості домінуючий погляд на світ і легітимують соціальний порядок.

Всі ці різноманітні підходи до дослідження ролі ЗМІ як соціальної системи беруть до уваги ту обставину, що печатка, радіо і телебачення по-різному матеріалізують своє утримання: «друк графічно позначеним словом і статичним зображенням; радіо лунав словом і звуком; телебачення лунав словом, звуком і динамічним зображенням ". Отже, суттєвим для формування політичних уподобань населення виявляється той факт, за допомогою якого засобу масової інформації передається повідомлення. Адже різні ЗМІ формують різні образи (вербальні, зорові, слухові), для створення яких преса, радіо і телебачення використовують спеціальні прийоми - як загальні для всіх трьох, так і специфічні:

звернення до авторитетів при подачі інформації;

організація прес-конференцій, виступів політичних лідерів;

інформування про експрес-опитуваннях;

зіткнення думок опонентів;

організація телефонних ліній з представниками експертних інститутів і т.д.

Тенденції використання ЗМІ змінювалися відповідно з вдосконаленням технічних засобів передачі інформації. Так, наприклад, основні тенденції використання ЗМІ в США були проаналізовані В. Майєром на основі даних соціологічних опитувань провіднихамериканських центрів з 1937 по 1992 рік. З'ясувалося, що модель використання ЗМІ значно змінилася за короткий період часу. Адже між 1949 і 1959 роками число американців, що мали телевізор, зросла з 6% до 90%. 30-і роки називають ерою радіо. До 1937 р. майже 90% американських сімей мали радіоприймачі, хоча в ході опитувань американці схильні були згадувати газети і радіо в рівних пропорціях.Виняток становить II Світова війна, яка забезпечила короткочасне зростання популярності радіо. Публічний дебют телебачення мав місце на Всесвітній виставці в Нью-Йорку в 1939р., Але повноцінний розвиток телевізійної індустрії почалося тільки після II Світової війни. Хоча телебачення міцно влаштувалося в будинках американців у 50-ті роки, виявилося непросто визначити, чи стало телебачення джерелом інформації. В. Майєр не зміг дати певної відповіді на це питання. Сьогодні для більшості американців телебачення є основним джерелом новин. Але хоча, з одного боку, люди значну частину свого вільного часу проводять перед телевізором, з іншого боку, більшість з них все ж таки дивиться розважальні програми, а не новини. Виходячи з цього, деякі дослідники стверджують, що саме газети продовжують залишатися основним джерелом інформації про навколишній світ.

Вивчення використання ЗМІ в електоральній політиці дає подібні результати. Однак можна вивести таку закономірність: роль телебачення значно зростає з розширенням масштабів виборчої кампанії. Значення телебачення зростає, зокрема, тому, що воно може використовувати методи і прийоми, недоступні пресі і радіо. Крім того, його аудиторія завжди значно більше, ніж у інших ЗМІ.

Які ж характеристики роблять телебачення привабливим для споживача інформації? По-перше, це так званий «парасоціальний ефект», який полягає в тому, що «телеглядач сприймає побачене на екрані як виключно достовірну інформацію, його відчуття майже прирівнюються до відчуттів учасника відбувається на екрані». По-друге, висока переконуюча здатність телебачення пояснюється самою специфікою телевізійних передач, що породжує ілюзію спілкування між глядачем і коментатором. По-третє, телебачення має ще одним цікавим властивістю, помічені американським соціологом М. Маклюена. Він назвав телебачення «прохолодним каналом», на відміну від газет і радіо - «гарячих каналів». Основна відмінність між ними полягає в тому, що «гарячі канали» містять значну кількість інформації, яка залишає одержувачу мало можливості для співучасті, домислювання. «Прохолодний канал» в силу своєї недомовленості передбачає значну ступінь участі аудиторії в процесі сприйняття повідомлень. Нарешті, телевізійна аудиторія має ряд унікальних якостей - з одного боку, вона «в значній мірі соціально нероздільна в порівнянні з газетної і особливо з журнальної читацької аудиторією», з іншого боку, телеглядач перед телевізором не відчуває себе самотньою. Він «відчуває себе членом тієї спільноти, яка в даний момент дивиться ту ж програму» і реагує на повідомлення в більшою мірою «як складова частина цієї спільноти, а не просто як окремий індивід».

Дані характеристики телебачення дозволяють стверджувати, що найбільший ефект при формуванні політичних уподобань населення досягається при використанні саме цього засобу масової інформації.

Формування політичних уподобань населення під впливом ЗМІ значною мірою залежить від рівня довіри джерелу інформації. Згода зоцінками, що містяться в конкретних повідомленнях, з позицією джерела в цілому, народжує відчуття психологічної близькості, ідентифікації зі змістом та джерелом інформації. Доведено, що люди, що довіряють даному джерелу інформації, схильні не помічати тих елементів змісту, які викликають у них нерозуміння або незгоду.

Особливе місце в ряду засобів політичної комунікації займають неформальні джерела інформації. Останнім часом багато дослідників відзначають падіння довіри до офіційних ЗМІ, що призвело до зростання значущості повідомлень, переданих на рівні міжособистісного спілкування. Більше половини експертів (52.6%) віднесли чутки на четверту позицію серед різних факторів, що впливають на формування політичних уподобань населення. До неформальних джерел інформації традиційно відносять славу, про чутки, плітки, анекдоти, а в даний час - ще й графіті. Ці джерела впливають, перш за все, на формування негативних настроїв населення по відношенню до існуючої політичної системи. В основі знання, що позначається термінами «чутка», «чутки», «плітки», завжди лежить велика чи менша доза вимислу, домислу: свідомого, навмисного або неусвідомленого, випадкового - це байдуже. Такий вимисел присутній вже в момент зародження слуху, тому щоособа, що першою повідомляє зведення, породжує слух, ніколи не володіє всією повнотою точних, суворо перевірених фактів щодо об'єкта судження. Надалі, у міру передачі відомості від однієї особи до іншої, елементи вимислу посилюються: повідомлення доповнюються певними подробицями, емоційними оцінками, причому, як правило, людьми, які зовсім вже не мають у своєму розпорядженні жодних фактів про предмет розмови.

Неформальні джерела відіграють і позитивну роль в процесі формування політичних уподобань. Важливо вже те, що вони привертають увагу населення до політики. Надаючи уявленням про політику емоційне забарвлення, вони закріплюють це увагу, а також спрощують сприйняття інформації, роблячи її доступною для всіх соціальних груп. Особливе місце серед неформальних джерел інформації займають чутки. Найбільш повне визначення слуху дає А.В. Оболонський: «Слух є якийсь різновид інформації, яка поширюється винятково за неформальними каналами і спрямована на задоволення якоїсь реальної інформаційної потреби, не задовольняється іншими способами,колективна спроба знайти відповідь на якийсь актуальне питання в умовах дефіциту інформації».

Більш змістовна характеристика, яка заслуговує розлогого цитування, дана Ахієзером: чутки є «постійно діючу систему інтерпретації подій масовою свідомістю відповідно до історично сформованим менталітетом. Чутки - неофіційна форма зв'язку у великому суспільстві, постійний процес освоєння подій у дуальної опозиції: комфортне - дискомфортне стан, таємний шепіт широких мас, що формує загальну духовну атмосферу в суспільстві, проти якої безсилі як система масової інформації, так і самі крайні методи масового терору. Чутки, досягаючи певного ступеня інтенсивності, породжують страх, фобії, дискомфортне стан, можуть перетворитися на масові дії, в непокору владі, в погроми і т.д., масові рухи, наприклад, втеча в «обітовані землі», панічна скупка товарів і т. д.».

Отже, чутки - це форма поширення соціально значущої інформації в суспільстві, колективі, групі. Чутка може відображати реальний стан речей, в тій чи іншій мірі спотворювати його, або бути повністю хибним. На відміну від офіційних джерел інформації чутки, як правило, не мають надійної інформаційної основи у вигляді встановлених фактів, подій і т.д. Вони народжуються в процесі міжособистісного спілкування, обміну інформацією між людьми, і виступають у формі суджень, оцінок і прогнозів, відповіднихочікуванням людей.

Важливо зазначити, що чутки виникають не тільки у разі відсутності офіційної інформації, що задовольняє запити людей, але і як прояв психологічної потреби в міжособистісної комунікації. Американський психолог Дж. Меерло вважає, що чутки є такою ж «необхідністю для дорослої людини, як казка для дитини». Людина, яка поширює чутки, збільшує свій соціальний престиж, розповідаючи«важливі новини». Людина, що сприймає чутки, хоче поринути в захоплюючі новини, так як він, на думку Дж. Меерло, не може жити без «вербальної стимуляції» своєї власної фантазії». Поширення чуток, крім того, є передачею іншим своїх страхів, своєї стривоженості. На основі того, яким емоційним потребам людей задовольняють чутки, виділяють три їх види:

слух - мечта (pipe-dream rumors); 1) слух - мрія (pipe-dream rumors);

слух - пугало (fear or bogey rumors); 2) слух - лякало (fear or bogey rumors);

слух - разделитель (wedge-driving rumors). 3) слух - роздільник (wedge-driving rumors).

Чутка-мрія висловлює бажання і надії людей, серед яких він циркулює. Як приклад можна навести з'явився під час другої світової війни в США слух про те, що Японії не вистачить нафти для ведення тривалої війни. Чутка-страховище висловлює страх і почуття тривоги.Так, після поразки американських військ у бухті Перл-Харбор циркулював слух про повну втрату США Тихоокеанського флоту. Чутка-роздільник створює і закріплює роз'єднаність між соціальними групами. В основі слуху-роздільника знаходяться «негативні забобони щодо інших соціальних груп, що тягне за собою різке негативне до них ставлення (аж до агресії)». Прикладом може служити твердження про те, що більшість злочинів у Москві відбувається вихідцями з Кавказу.

Згідно з П. Сорокіним, чутки можна класифікувати в залежності:

1) від кількості та якості взаємодіючих індивідів;

2) від характеру актів;

3) від характеру провідників.

Можлива і класифікація чуток виключно за кількістю учасників процесу їх циркуляції. Тоді виділяються чутки, що циркулюють:

1) між двома індивідами;

2) між одним та багатьма;

3) між групами індивідів.

Отже, існування чуток неминуче. Природно і те, що діяльність політичного лідера чи інституту (наприклад, політичної партії) часто стає предметом міжособистісного спілкування. Це призводить до виникнення чуток про них. Будь-який слух містить в собі елемент обману, який, однак, може носити і ненавмисних характер. Ненавмисних обман не усвідомлюється суб'єктом як дію, яка вводить в оману іншого, в той час як навмисний, природно, завжди усвідомлений у тій чи іншій мірі. Це важливо враховувати при знятті негативного впливу неформальних джерел інформації на формування політичних настроїв населення. У залежності від того, як виникає невірне уявлення - стихійно або цілеспрямовано - виробляються заходи протидії обману.

Іншим неформальним джерелом інформації, що впливає на формування політичних уподобань населення, є анекдоти, сатиричні віршіі т.д.

Крім того, як засіб політичної комунікації виступає такий неформальний джерело інформації, як графіті. Це - «політичні написи на парканах і фасадах будівель». Дане явище в нашій країні залишається поки невивченим, та й масове поширення воно набуло порівняно недавно. Так, наприклад, несанкціоновані написи політичного змісту на паркані п'ятнадцять років тому викликали переполох правоохоронних органів.

За способом представлення інформації графіті діляться на дві великі групи: написи і символи. Політичні написи широко використовуються в період виборчих кампаній. З'явившись на стінах будівель, вони тривалий час зберігаються і агітують громадян. Як правило, політичне графіті дає можливість громадянам, дуже часто не мають для цього інших можливостей, озвучити свою позицію. З іншого боку, воно є нещастям великих міст, обезображівая фасади будинків і паркани.

Таким чином, кожний із засобів політичної комунікації робить специфічний вплив на процес формування політичних уподобань населення, спираючись на певну технологію і методи. Необхідно виділити ті обставини, які важливо враховувати в процесі використання засобів політичної комунікації для формування позитивних уявлень про діяльність конкретних елементів політичної системи:

1. Характеристики ЗМІ:

рівень довіри каналу інформації;

позитивні і негативні риси кожного з ЗМІ З урахуванням цілей пропагандистської кампанії;

2. Характеристики аудиторії ЗМІ:

вік;

освіта;

вид діяльності;

3. Своєрідність використання тих чи інших ЗМІ в даному регіоні. Наприклад, з певної тематики перевагу може бути віддано місцевим ЗМІ, а не центральним.

Неформальні джерела інформації займають особливе місце серед засобів політичної комунікації: з одного боку, вони формують постійний інтерес до діяльності політичних лідерів або інститутів, а з іншого - емоційно забарвлюють і спрощують інформацію про політику, політичної партії або суспільно-політичному русі, тим самим, роблячи її більш привабливою і такою, що запам'ятовується.

Проголосивши Декларацію про суверенітет і ставши незалежною державою, Білорусь отримала можливість розвитку по демократичному шляху. Але падіння авторитарного режиму, як відомо, не обов'язково тягне за собою виникнення демократичного.Перспективи успішного переходу від тоталітаризму до демократії залежать не тільки від вибору і розвитку політичних інститутів, характеристик попереднього режиму, рівня добробуту країни і типу економічної системи, але багато в чому і від створення правової бази, яка буде сприяти виникненню і розвитку незалежних ЗМІ, освіти вільного інформаційного простору. Необхідність становлення демократичного інституту ЗМІ не викликає сумнівів. Будучи символом громадянського суспільства вільні ЗМІ будуть гарантом незворотності відбуваються в нестабільному (перехідному) суспільстві змін і перетворень.

Загальний "стартовий капітал" (характеристики попереднього тоталітарного режиму) відомі. Зупинюся лише на деяких досить загальних, але яскраво відображають суть питання:

- Система контролю та управління ЗМІ розвивається у відповідності з ідеологією домінуючою партійної еліти, визначальною право навиробництво (в тому числі засоби виробництва), передачу і споживання інформації;

- Зміст інформації визначається формою і технікою подачі матеріалу, продиктованої домінуючою системою понять, а не попитом аудиторії; відсутня конкуренція;

- ЗМІ не є відкритим суспільним інститутом, в якому кожен має можливість взяти участь в якості одержувача інформації і, за певних легітимованих умовах, в якості відправника. Навпаки, керівні кадри ЗМІ призначаються "зверху", таким чином чітко виражена централізація влади. Що стосується участі в комунікаційному процесі як члена аудиторії, то воно не завжди є добровільним, передбачає певні соціальні зобов'язання; отримується споживачем інформація, неодноразово піддана цензурі, не відповідає вимогам повноти, різноманітності й достовірності.

Становлення демократичного інституту ЗМІ сьогодні пов'язано, перш за все, з можливістю максимального відходу від попередньої традиції.

Однак, оцінюючи сучасний стан ЗМІ в Білорусі, слід зазначити, що 1995 рік був швидше кроком у минуле, ніж у майбутнє. ЗМІ, особливо недержавні, неодноразово піддавалися гонінням з боку державної влади. Причому спектр репресивних заходів постійно розширювався: від усунення з посад неугодних редакторів ряду видань та безлічі судових позовів "про захист честі і гідності" до відлучення від поліграфічної бази, ефіру та системи розповсюдження. Слід також відзначити факти грубого порушення чинного в галузі масової інформації законодавства (Конституція РБ, Закон РБ "Про пресу та інші засоби масової інформації") владними структурами. Інтерес представляють не тільки мають місце факти утисків ЗМІ, а й реакція аудиторії на те, що відбувається, оцінка діяльності державних чиновників і положення ЗМІ в суспільстві.

ЗМІ в Білорусі залежні фактично в останню чергу від попиту аудиторії (згідно з оцінками експертів білоруські ЗМІ найменш залежать від міжнародних організацій та іноземного капіталу, проте тут необхідно враховувати умови і можливості закордонного інвестування в Білорусі, які такі, що більшість білоруських ЗМІ, також як і багато виробництв і СП, не представляють значущого інтересу для західних інвесторів, або ситуація настільки нестабільна, що заперечує можливість будь-яких капіталовкладень). А президент та інші владні структури в найбільшою мірою визначають діяльність ЗМІ.

Різного роду маніпуляції громадською думкою, приховані і явні репресії проти ЗМІ ведуть не тільки до монополізації влади і дискредитації ЗМІ, а й до знищення ледь зародилася культурної і політичної традиції білоруського суспільства. Виявляються все більш явно риси диктатури - монополізація засобів виробництва масової інформації, фактична цензура, відсутність реального впливу аудиторії на діяльність ЗМІ - викликають серйозні побоювання. Однак, з іншого боку, зусилля владних структур, спрямовані на придушення вільних ЗМІ, доводять і те, що останні беруть активну участь в житті суспільства, здатні виживати в умовах спочатку нерівної конкуренції і являють собою серйозну альтернативу залежним державним ЗМІ.

Заключна частина

Вправа 4.25 (стор. 168)

Роз'яснити функції та структурні компоненти політичної комунікації.

Основними функціями політичної комунікації є поширення знань про цінності політики та зразках політичної культури, політичне інформування суспільства, інтеграція суспільства та регулювання політичних відносин, формування громадської думки про політично процесах.

Комунікація формує певні зв'язки і відносини суб'єктів політики.

Інститути-комунікатори виробляють інформацію, кодують і передають її споживачам, вивчають громадську думку про вплив та якість інформації.

Засоби комунікації - це ЗМІ, техніко-інформаційні системи (центри, банки даних, мережі і технології передачі інформації), інформаційні агентства, прес-центри.

Типи, методи і форми політичної комунікації - раціональна і спонтанна комунікація, неформальні контакти, спілкування громадян з представниками політичних інститутів, журналістами, комунікація в ході виборів, референдумів, демонстрацій та інших політичних акцій.

Зміст комунікації впливає на мотивацію поведінки суб'єктів політики, формування громадської думки; його соціально-політичні наслідки можуть бути позитивними і негативними. Сутність політичної комунікації полягає у цілеспрямованих контактах між людьми за допомогою обміну інформацією та духовного спілкування в політичному процесі.

Вправа 4.26 (стор. 168)

У чому відмінність мобілізаційних і маркетингових способів політичної комунікації?

Мобілізаційні методи політичної комунікації включають усну агітацію і пропаганду. Зміст, форми агітації і пропаганди націлені переважно не на переконання, а на навіювання, «нав'язування» споживачеві інформації ідей і установок комунікатора. Неминучі витрати агітації і пропаганди - маніпулювання масовою свідомістю і поведінкою громадян, дезінформація, упереджене (з партійних, групових позицій) коментування подій, ігнорування громадської думки.

Маркетингові методи політичної комунікації спрямовані на роз'яснення і переконання, стимулюють критично-творче мислення, демократичну мотивацію поведінки.

Вправа 4.27 (стор. 168)

Які основні завдання комунікаційної політики демократичної держави?

Основними завданнями комунікаційної політики демократичної держави є розробка та вдосконалення правових норм, що регулюють політичну комунікацію, захист інтересів особи, суспільства і держави від поширення антигуманної інформації; започаткування та розвиток державних і незалежних ЗМІ (створення сучасної інформаційної системи, сприяння її кадрового, технологічного та матеріально- технічного забезпечення); демократизація механізмів державного впливу на масову комунікацію, контроль змісту інформаційних потоків у суспільстві.

Вправа 4.28 (стор. 168)

Пояснити соціально-політичні функції ЗМІ.

Соціально-політичними функціями ЗМІ є:

• виробництво і поширення політичної інформації;

• формування і вираження громадської думки про діяльність політичних інститутів, реальний стан і проблеми соціально-політичного розвитку;

• відображення та представництво соціальних інтересів;

• політична освіта та виховання громадян, соціалізація особистості;

• інтеграція суб'єктів політики (на основі плюралізму, організації цивілізованого спілкування громадян з владними структурами);

• критика правлячої еліти, контроль дій державних органів;

• мобілізація (спонукання) громадян до політичних дій.

Вправа 4.24 (стор. 319)

Пояснити одну з функцій політичної комунікації:

а) поширення знань про цінності політики та зразках політичної культури;

б) політичне інформування громадян;

в) інтеграція суспільства;

г) формування громадської думки про політичні процеси й інститути влади.

Функція "політичного інформування громадян" полягає в наступному: в інформаційному суспільстві "якість життя, так само як перспективи соціальних змін та економічного розвитку, в зростаючій мірі залежать від інформації та її використання. У такому суспільствістандарти життя, форми праці і відпочинку, система освіти і ринок знаходяться під значним впливом досягнень у сфері інформації та знання ". Разом з тим, відзначаючи позитивний вплив нових інформаційних технологій вони містять і чималі можливості для порушення принципів демократичного устрою суспільства, прав і свобод людини. Це може виразитися не тільки, наприклад, у створенні "електронної картотеки" на кожного жителя країни, а й у відсутності вільного доступу до інформації простих громадян, нерідко вимушених задовольнятися даними, які носять уривчастий характер або ж тенденційно підібрані відповідними службами, тим більше що в багатьох державах "поки не прийняті закони про свободу інформації".

Вправа 4.25 (стор. 319)

Які особливості раціональної та ірраціональної моделей масової комунікації:

а) інформація перенасичена «емоційним» змістом на шкоду достовірним фактам і переконливим аргументам;

б) інформація направлена ​​на переконання громадян, активно впливає на мотиви їхньої поведінки;

в) інформація вселяє людям страх, невпевненість у майбутньому, неприязнь до політичних опонентів правлячого режиму;

г) інформація спонукає до роздумів, самостійного пошуку відповідей на актуальні політичні питання.

Особливість раціональної моделі масової комунікації полягає в тому, що інформація спонукає до роздумів, самостійного пошуку відповідей на актуальні політичні питання. Особливість ірраціональної моделі масової комунікації - інформація вселяє людям страх, невпевненість у майбутньому, неприязнь до політичних опонентів правлячого режиму.

Поиск по сайту: