Розділ 1: Доба романтизму в свтовій літературі. Едгар Аллан По- представник американської гілки романтизму

Курсова робота

Творчість Едгара Аллана По у літературі американського романтизму

Виконав студент:

Забігай Володимир Миколайович

Студент Групи Фл-11-2

Спеціальність “Технічний Переклад”

_______________________________

Науковий керівник:

К.ф.н.,доцент Москаленко Н.О.

Дніпропетровськ 2012 р.

Зміст:

Вступ-------------------------------------------------------------------------

Розділ:Доба романтизму в світовій літературі. Едгар Аллан По-представник американської гілки романтизму

1.1 Поняття романтичних мотивів у літературознавстві----

1.2 Творчість Едгара Алана По у контексті Американської літератури романтизму------------------------- ------------------------------------------------

ІІ. Розділ:Дослідження творчості Едгара По.Новаторствот у мистецтві.

ІІ.1.Особливості творчості Едгара Аллана По

ІІ.2.Образ «прекрасної жінки» та романтичні мотиви в новелі

«Легейя»

Висновок------------------------------------------------------------------

Список використаної літератури----------------------------------

Вступ

Історія вивчення творчості Едгара Аллана По нараховує вже понад сотню років.І всі ці роки не припинялися суперечки навколо його спадщини. Багато в чому Едгар По залишається загадкою і в наші дні. Дослідники різних країн прагнули зрозуміти зміст його творінь, вносячи в розуміння їх щось нове, своє і в той же час характерне для сучасної їм епохи. Сьогодні особливо цікаво розглянути творчість цього американського письменника з позицій сучасних поглядів на літературу.

В історію американської літератури Едгар По увійшов як поет, новеліст і критик. Він є класиком "короткого оповідання" і родоначальником детективної літератури. Суттєвим внеском у розвиток літературознавства США по праву вважають його теоретичні роботи "Філософія творчості" і "Поетичний принцип".

Достоєвській дав нам ключ до таємниці художнього світу Е. По, і разом з тим він першим у російській критиці визначив його національну специфіку: "У По якщо і є фантастичність, то якась матеріальна, якщо б тільки можна було так виразитися. Видно, що він цілком американець, навіть у найфантастичніших своїх творах".

Феномен творчості По, своєрідні "примхи" його неповторно оригінального, унікального таланту обумовлені умовами епохи, що визначили його письменницьку і життєву долю, характер світосприйняття і поглядів. По вступив у літературу в 30-і рр. і створив свої шедеври вже в 40-і роки ХІХ століття. Це був період, коли суперечності американського суспільства виявилися достатньо повно. Доля поета була трагічна, оскільки сама природа оточуючої його меркантильної дійсності вступала в нерозв'язний конфлікт з поезією. Ці два начала – комерція і мистецтво – були несумісні. Неприйняття духу наживи і користолюбства, егоїзму і бездушшя ділків і торгашів поєднувалося у По з глибоким песимізмом, негативним відношенням до світу, ворожого самій людській природі, переростало у відчай. Звідси – прагнення піти в породжуваний силою уяви "нетутешній" світ, зануритися "в марення, що ще не снилися нікому до цих пір" ("Ворон").

Жебрацьке існування, на яке поет був приречений упродовж всього свого недовгого і сповненого напруженою працею життя, підірвало його здоров'я. І в цьому виявилося не тільки бездушшя оточуючих, але й байдужість суспільства до долі таланту. Не випадково в творчості По звучить тема "самотності в натовпі".

Після смерті письменника виникла і завдяки зусиллям його недоброзичливців зміцнилася легенда про те, що він сам наблизив свою передчасну смерть тим, що вів безладне життя. Лише через багато років, вже в наш час біографи і дослідники творчості По, отримавши в своє розпорядження матеріали, що ховалися раніше, довели інше: загибель По мала причини соціальні. В сучасних роботах спростовується легенда про По як про людину порочну і слабку, наділену "свідомістю хворою, божевільною, охопленою ненавистю до людства і зосередженою на самому собі". Едгар По був натурою яскравою і діяльною, але постійні матеріальні труднощі, важкі обставини особистого життя обірвали його творчість у момент розквіту.

Протирічивість образу Е. По і сьогодні викликає великий інтерес не тільки до особистості самого письменника, а і до його творчості,обґрунтовуючи актуальність даного дослідження.

Об'єктом дослідження курсової роботи є внесок Е. По в розвиток не тільки американського романтизму, а і світової літератури в цілому.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

– висвітлити основні моменти творчості Е. А. По;

–дослідити романтичні мотиви у прозі Е.А. По.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: аналізу літературних джерел, порівняльного, історичного.

Наукова новизна роботи полягає у спробі цілісно дослідити проблему внеску Е.А. По у розвиток американського романтизму та світової літератури.

Висвітлення досліджуваного питання було б неповним без опори на широку джерельну базу. Серед джерел необхідно згадати багаточисельні довідки, вступні статті до окремих видань По, рецензії на них,виступи на наукових конференціях, монографії,присвячені творчості Едгара По.

Дослідженням творчості Едгара По почали займатися ще з кінця

ХІХ ст.. Так Ф.М. Достоєвський у 1861 році розмістив у своєму журналі «Время» декілька перекладів оповідань По і написав невеличку вступну статтю, в якій характеризував Едгара По як «письменника з великим талантом,абсолютно оригінального, не схожого ні на кого з його сучасників». Він вбачає в По гарного психолога, здатного з «вражаючою правдивістю» розповісти про стан душі людини.*

Шарль Бодлер дав блискучу характеристику американському романтику. Його оцінка виявилася настільки глибокою,що сліди її впливу можливо знайти в багатьох роботах закордонних дослідників аж до наших днів. Шарль Бодлер помітив у письменника нові прийоми впливу на уяву. Говорить він і «про абсолютно особливу здатність спускатися в невідомі провалини людського духу». Єдгар По для Бодлера був також великим і як *Ф.М.Достоевский. Три рассказа Э.Поэ- «Время»,1861,т.1.с.230.// В кн. Болтовская Л.Н. К вопросу изучения творчества Едгара По.Хабаровск.1973.с.100

філософ, в оповіданнях якого він прославляє інтелектуальну могутність людини, і як гуморист, який розкриває «секретні куточки розуму».*

Руський письменник Н.Шелгунов у своїй статті «Эдгар По –як психолог» писав, що «Едгар По збуджує в вас цілу низку живих почуттів, створює в вас відповідний психологічний стан і піднімає на ноги весь ваш внутрішній світ. Досягає він цього своїм вмінням передавати саме складність людських відчуттів, не обмежуючись лише почуттям страху, а «комбінуючи його з більш світлими настроями, переважно надією»*

В своїх роботах творчість Е.По висвітлювали А.В. Луначарський і

В. Брюсов. К.Бальмонт і В. Брюсов змагалися в перекладах його віршів.

К. Бельмонт здійснив значну і талановиту роботу, випустивши п’титомну збірку творів Едгара По, в якій американський романтик представлений і як поет, і як прозаїк, і вперше як теоретик мистецтва.

О.Блок відмічав ще в 1906р. «вплинувши на поезію Бодлера, Малларме, Россетті,- Едгар По має відношення до декількох течій літератури ХІХ ст…Йому споріднені і Жюль Верн, і Уельс, та інші англійські гумористи, і такі витончені стилісти, як Обрі Бердслей з його малюнками і новелами, і, нарешті, наш Достоєвський.»*

*Ш. Бодлер.Э.По. Жизнь и творчество.Одесса.1910.с.10// В кн. Болтовская Л.Н. К вопросу изучения творчества Едгара По.Хабаровск.1973.с.101.

*Ш. Бодлер.Э.По. Жизнь и творчество.Одесса.1910.с.10// В кн. Болтовская Л.Н. К вопросу изучения творчества Едгара По.Хабаровск.1973.с.101.

*Болтовская Л.Н. К вопросу изучения творчества Едгара По.Хабаровск.1973.с.105

В 20-30 ті роки ХХ ст.робилися спроби тлумачити Е.По в соціологічному плані. Такою одноманітністю відрізнялися статті С.Динамова, в яких тим неменш, дається цікавий аналіз творчості американського письменника. Особливо цікавими постають роздуми С. Динамова про аналітичні новели Е. По.Пізніше спостерігаються спроби вийти за межі вузького тлумачення По у М.Н. Бобровой і Т.І. Сильман..Новий підхід до Е. По спостерігається і в роботі О.Нелюкіна,який висвітлює мало вивчені питання творчості американського романтика.Він звертає увагу на пародійно-гумористичні оповідання Едгара По.

В останні роки ґрунтовне дослідження творчості Е. По здійснив Ю.В. Ковалев у своїй роботі «Едгар Аллан По: новеліст і поет» та інші дослідники, які висвітлювали різні аспекти творчості американського письменника. Вийшли в світ збірки оповідань По, які включають всі новели письменника і супроводжуються ретельними коментарями.

Розділ 1: Доба романтизму в свтовій літературі. Едгар Аллан По- представник американської гілки романтизму.

1.1. Поняття романтичних мотивів у літературознавстві.

Романтизм- це ідейний рух у літературі,що виник наприкінці 18 ст. й поширився з початку 19 ст. по всій Европі й Америці. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму,відмова від суворої нормативності в художній творчості,культ почуттів людини. Його можна розглядати як своєрідний відгук на соціальні та економічні зміни в житті Європи та Америки наприкінці XVIII ст.

Головними подіями, що дали поштовх до зародження романтизму, були Французька буржуазна революція 1789 — 1794 рр. та Наполеонівські війни, що розпочалися після неї, промисловий переворот в Англії. Подальший розвиток романтизму припадає на період Реставрації (1815 — 1830 рр.) та 30 — 40-ві рр. ХІХ ст. Трагічне і героїчне в романтичному мистецтві тісно переплетені. Поєднання героїчного, бунтарського настрою і трагічного розчарування знаходимо у творах письменників — романтиків, зокрема у творах великого англійського поета Дж. Г. Байрона та американського Едгара Алана По.

Суб'єктивне осмислення автором ролі явищ реальної дійсності, прагнення приписати їй те, що письменник — романтик хотів би побачити в житті, — все це часто призводило до неправильного розуміння, а інколи і перекручення об'єктивних законів розвитку дійсності. Реалії капіталістичного суспільства не влаштовували романтиків, тому вони перебували у постійному пошуку відповідей на наболілі питання: як усунути зло і вади цього суспільства, де той ідеал, до якого треба прагнути. Говорячи про романтизм слід наголосити, що він не був лише літературним напрямком, він був рухом, що охопив різні сфери духовної культури того часу. Він нагадував інші великі епохи, такі як Середньовіччя, Відродження, Просвітництво.

Романтизм,як літературна течія пройшов декілька етапів розвитку.

- Перший етап:перед-романтизм — явища і тенденції в європейській літературі й духовній культурі другої половини XVIII ст., які підготували ґрунт для розвитку романтизму. Це було - зростання інтересу до середньовічної літератури та народної творчості,відведення головної ролі уяві,фантазії,творчості, виникнення поняття «романтичного», що передувало появі терміна «романтизм». Ранній романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.).

- Друга хвиля романтизму розпочинається після липневої революції у Франції та після повстання у Польщі, тобто після 1830 р. Найкращі твори у цей час пишуть у Франції — Віктор Гюго, Ж. Санд, О.Дюма; у Польщі — А. Міцкевич, Юліум Словацький, в Угорщині — Шандор Петефі. Під впливом європейського романтизму розвивалася американська література, яка вела початок від цього часу і була представлена романістичними творами Дж.Ф.Купера і Едгара Алана По.

- Пізній романтизм (після революції 1848 р.).

Романтизм не був монолітним. У ньому існували різні течії.

-Народно-фольклорна (початок XIX ст.) течія, орієнтована на фольклор і народно- поетичне художнє мислення. Спершу вона проявилася в Англії, у «Ліричних баладах» У. Вордсворта, перше видання яких з'явилося в 1798 р. В Німеччині вона була стверджена гейдельберзькою школою романтиків, потім набула поширення в інших європейських літературах, особливо у слов'янському світі. Представники цієї течії не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви, а й знаходили в ній архитипи своєї творчості, дотримувалися принципів і структур народно- поетичного мислення. Їх приваблювала простота поетичного вислову, емоційна наснаженість і мелодійність народної поезії. Вони не сприймали буржуазну цивілізацію, прагнули знайти опору в протистоянні їй у народному житті, свідомості, мистецтві.

-«Байронічна» (Дж. Байрон, Г. Гейне, А.Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов та ін.), бо завершене втілення вона отримала у творчості Байрона. Особливості: серцевину течії складала ментально-емоційна установка, котру можна визначити як «ідеалізацію заперечення»; розчарування і меланхолія; депресія; «світова скорбота». Ці «негативні емоції» набули абсолютної художньої цінності, стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів. Культ духовного й душевного страждання, без якого не мислили повноцінну людську особистість; гостре протиставлення мрії і життя, ідеалу й дійсності;контраст, антитеза — головні елементи художнього твору.

- Гротескно-фантастична течія, яку ще називали «Гофманівською», за іменем її найвідомішого представника. Основна риса: перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, їх своєрідне переплетіння, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні, розкриваючи при цьому непривабливу сутність. До цієї течії можна віднести у певних аспектах творчості і Е.По.

- Утопічна течія набула значного розвитку в літературі 40-х років XIX ст., проявляючись у творах В. Гюго, Жорж Санд, Г. Гейне, Е. Сю, Е. Джонса та ін. Особливості: перенесення акценту з критики і заперечення та пошуки «ідеальної правди»; ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя; проповідування оптимістичного погляду на життя і його перспективи; виступ проти «індивідуалізм у сучасної людини» і протиставлення йому героїв, сповнених любові до людей і готовності до самопожертви; вираження оптимістичної надії і пророцтва, стверджування ідеальної правди;широке використання риторичних засобів.

— «Вольтерівська» течія, яка зосередилася цілковито на історичній тематиці, на розробці жанру історичного роману, історичної поеми і драми. Модель жанру історичного роману була створена В. Скоттом. Ця течія в певних аспектах стала переходом до реалізму.

Романтики зробили багато важливих художніх відкриттів. Виступивши проти класицизму, вони вимагали нового підходу до поетики — творчого, позбавленого канонів і правил. Романтизм розпочинався з роману, як універсального жанру, елегії, оди, балади, і створив синтетичний жанр. Представники романтизму вважали, що творчість поета, яка залежала лише від поетичного натхнення,повинна породжувати вільні поетичні форми. Тому з'явилися незвичні різновиди жанрів: поєднання епосу з лірикою, роману з філософськими роздумами; палітри художніх творів вводилися у фольклорні жанри, особливо балада, казка, легенда, пісня. Романтики сміливо впроваджують реформи у віршування, стверджують романтичні норми в поезії, зокрема в ліриці.

Заглибленість у внутрішній світ людини зумовила розвиток ліро-епічних жанрів, найпопулярнішим з яких стала романтична поема. Довільність зображення у романтиків проявлялася в їх композиційних шуканнях: вони порушили послідовність композиційної будови твору, надали йому незакінченості, асиметричності, сповнили сюжетною таємницею, незавершеністю, намагалися оригінально побудувати твір всупереч усім правилам і припускали різні чудернацькі форми. Романтики відкрили красу народного мистецтва — казок, пісень, легенд та переказів. Вони підкреслювали величезну роль у житті людини почуттів, уяви, фантазії, стверджували духовну самобутність і неповторність кожної окремої людини. Але разом з тим їх зближували з просвітниками гуманізму, співчуття до «маленької людини».*

Романтики виступали за щирі, відкриті людські стосунки, проти світу наживи, егоїзму та лицемірства. Вони обстоювали свободу людини. Образ головного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника. Романтичний герой — людина великих пристрастей, глибоко незадоволена дійсністю, здатна на незвичайні вчинки. Навколишній світ романтики розглядали як живий організм — цілісний і єдиний. Він не цілком доступний людському розуму, в ньому багато таємничого, непізнаного, його населяли містичні і невідомі сили. Вони непомітно переходили з реального життя, впливали на нього, перепліталися з ним. Звідси велика кількість фантастичних та містичних елементів у художніх творах романтиків (Гофман, Гоголь та інші).

Аленко Є.М.Романтизм и рационализм в эстетической системе Е.По.//В кн.Литературные традиции в зарубежной литературе ХІХ-ХХ в.Пермь.1983.с.64

1.2. Творчість Едгара Алана По у контексті Американської літератури романтизму. В Історії культури США,епоха рубежу віків називається епохою романтизму. Американський романтизм виник під час буржуазної революції(1776-1784 р.),як відгук на неї. У першій чверті XIX ст. американська література тільки починала набувати свою національну ціль. Формування американської культури, зокрема оригінальної національної художньої літератури, відбувалося паралельно з бурхливим розвитком самих Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно розширювала свою територію на Захід, Південь і Північ, стрімко й масштабно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, транспорт, розбудовувала і закладала нові міста та поселення, енергійно провадила самостійну політику.Було зроблено ривок від невеличких європейських колоній, розташованих на відносно вузькій смузі землі вздовж східного узбережжя континенту, ще тисячами ниток зв'язаних із материнським Старим Світом, до великої і всезростаючої суверенної держави, яка простяглася від Атлантичного до Тихого океану, від Великих озер до Мексиканської затоки. Цей ривок відбувався карколомними темпами.

Історія, зокрема історія культури, поставила перед американським романтизмом кілька складних і відповідальних завдань. Першим з них стало створення оригінальної національної літератури, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже здійснили романтики Європи. І митці романтизму Сполучених Штатів спромоглися це зробити. Власне, починаючи з них, вітчизняна література стає цікавою для інших. Хоча вони іноді у своїх творах розповідали про події в різних країнах, навіть на різних континентах. Головним, що приваблювало в їхніх книгах, були історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери Нового Світу. Така приваблива для літератури доби романтизму екзотика невідомих чи маловідомих країв була в їхніх книгах екзотикою американського континенту. Цим письменники-романтики виконували друге завдання часу — створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, ЇЇ становлення і здобутки.

Особливістю життя багатьох нових мешканців заокеанського континенту був постійний рух на Захід, оволодіння американською "цілиною". Життя на так званому кордоні, важке й сповнене пригод, вимагало великої волі й фізичної сили та вправності. Витримати його могли лише люди наполегливі, мужні, працьовиті. Про них створювалися легенди, які лягли у підвалини нового американського фольклору, легенди героїчні та сповнені гумору історії. Американські письменники романтики широко використовували гіперболу, їхні герої і в подвигах, і в смішних пригодах були людьми нечуваної сили чи апетиту, мужності чи хвалькуватості. Разом з фольклором, привезеним пересельцями з різних країн Європи, та індіанським чи негритянським фольклором, цей пласт народної культури також використовувався романтиками США.

Після перемоги американських колоній у боротьбі за незалежність (1775 — 1783), проголошення суверенних Сполучених Штатів (1776), прийняття Конституції 1787 р. і революційного проголошення республіканського устрою, після другої успішної війни проти Англії в 1812 р. здавалося, що ніщо не стоїть на перешкоді позитивного здійснення одного з найбільших експериментів в історії людства — створення в Новому Світі на засадах свободи, рівності, права на щастя нового суспільного устрою, про який століттями мріяло людство. Створення національної культури, гідної молодого динамічного народу, проголошується невідкладним завданням зі шпальт газет, сторінок книг, кафедр лекторів. Доба піднесення національного духу, формування національного менталітету і самосвідомості була за своїм характером романтичною. І так щасливо співпало, що саме в цей час провідним напрямом у мистецтві й літературі Англії, Німеччини, Франції стає романтизм, і американські художники саме в ньому знаходять співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням.

Американський романтизм продовжував і розвивав на новому матеріалі у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, передусім Вальтера Скотта і німецьких романтиків, зокрема Гофмана. Дуже значним був вплив естетичних і філософських ідей Колріджа, через нього американці прилучалися до провідних принципів нового літературного напряму. Його критичні й теоретичні статті знайомили із засадами німецьких романтиків, привертали пильну увагу до творчості Шекспіра, котрий став для багатьох американських романтиків справжнім кумиром. Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. Взагалі, американські романтики не поривали з Просвітництвом. В їхній творчості досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм. При цьому гасло "довіри до себе", за умови його практичного втілення, набувало прямо протилежних форм.*

*Королева Л.Н.Новелла Едгара По и проблема национального жанра.// В кн.Традиции и новаторство в современной зарубежной литературе.Иркутск.1980.

За часовими межами американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського. Про межі цього напряму в Америці точилися дискусії, та нема підстав сумніватися в тому, що за точку відліку можна вважати появу книжки романтичних новел В. Ірвінга у 1819 р. Щодо кінцевої межі, то тут суперечностей не виникало. Американський романтизм сходить зі сцени в переломний період історії Сполучених Штатів у роки громадянської війни між Півднем і Північчю. Остаточна перемога промислової капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем збігається з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Те, що було лише елементами реалістичного зображення в системі романтизму, стає цілісною концепцією художнього відтворення життя. Однак це не означає, що романтизм цілком зникає з творів американських авторів. Він входить — як окремі структури, характери, теми, елементи форми — у творчість багатьох письменників - реалістів. Пригодницькі, морські, ковбойські романи, художня проза про подорожі в далекі землі й шляхами власної країни черпають з арсеналу романтичної прози надто багато.

Науковці вирізняють у романтизмі США два етапи — ранній, до якого відносять передусім творчість Ірвінга і Купера, і зрілий, чи пізній, — його репрезентантами виступають Готорн, По і Мелвілл. Цей розподіл досить умовний. Зокрема, приналежність Едгара По до пізнього романтизму щонайменше дискусійна. Його творчість припадає на 30-ті — 40-ві роки XIX ст., коли ще продовжувалася літературна діяльність Ірвінга і Купера, активно діяли трансценденталісти Емерсон, Торо, Фаулер. Якщо вже поділяти американський романтизм на періоди, то творчість По і трансценденталістів треба було б віднести до другого — перехідного періоду, а Готорна, Мелвілла і Вітмена — до третього, хоча і тут буде багато умовного.

Важливо підкреслити, що суттєва відмінність творів, написаних у 20 — 30-х роках, і тих, які з'явилися пізніше, полягала, насамперед, у їхньому загальному настрої. Оптимізм раннього етапу американського романтизму, історично обумовлений після завоювання незалежності в добу розбудови держави, коли все перебувало у процесі становлення й недоліки здавалися випадковими і такими, які легко виправити. Пропагуючи позитивні принципи, цей оптимізм повільно поступається місцем критичним спостереженням над реальним втіленням гасел засновників американської республіки, ідеологів нового справедливого ладу. На сонці молодого суспільства виявляється все більше плям. Критичні елементи нагромаджуються. Вразливі художники романтизму шукають пояснення того, що омріяне Ельдорадо вимальовується у дійсності зовсім не таким, як очікувалося, і вбачають причини цього в недосконалості людини. А це призводить, як у Готорна або Мелвілла, до гіркого скепсису або трагічного сприйняття людського існування взагалі. Пізній Купер стає непримиренним критиком вад свого суспільства. Не кажучи вже про Едгара По, який постійно писав про жахливі грані людського існування, про страшну суперечність між намірами і вчинками людей, вдавався до сатиричних прийомів зображення окремих явищ американської дійсності. Критичне ставлення до принципів моралі, на яких будується тогочасне суспільство, критика негативних рис масової психології тощо були виявом типово романтичного відчуття, розриву між ідеалом і реальністю. Особливо болісним було це відчуття саме в американських романтиків через те, що на початку мрія про побудову нового прегарного світу на свіжій незайманій землі зусиллями нових людей здавалася такою привабливою і можливою для здійснення.

Саме поколінню романтиків випало завойовувати американській літературі міжнародне визнання. Але спочатку потрібно було знайти специфічні для Америки художні проблеми і специфічні способи їх втілення. До появи романтизму американський письменник розповідав про свою країну, безтурботно запозичуючи у англійців розповідні форми і поетичну мову. Американська реальність знаходила відображення хіба що у вигляді колоритних дрібних штрихів або швидкоплинних згадок про ту чи іншу місцеву особливість.Романтики відкинули наслідування англійських зразків. Завданням художника вони проголосили осягнення американської історії та мислення,психології, характеру американців.
Тому фантазія ранніх американських романтиків спрямовувалася не стільки в якийсь ідеальний, казковий світ, скільки в реальну і порівняно недавню епоху, коли Америку ще не торкнулися віяння «прогресу» і вона, здається, залишалася «обітованою землею». У той час в Америці в усьому відчувалася невизначеність. Це вимагало художнього осмислення. Був необхідний новий герой – істота ідеальна, високо моральна, пристрасна. У реальному житті його не було, він повинен був бути абстракцією, мрією про прекрасне, справедливе, істинне.*

Література американського романтизму з’явилася одночасно з

*Шахова К.О.Американський романтизм: Е.А. По//В кн. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму.Тернопіль.2001 с.434.

європейським романтизмом, насліджуючи його сюжетно-композиційні та образно-поетичні риси, тематику та романтичну символіку художніх творів. Прагнення до загадкового, неосяжного, навіть страхітливого, до всього, що вважають характерним для романтичної поетики, є притаманним американським романтичним творам так само, як і європейським.У художньо-поетичному спадку Ф. Купера, Н. Готорна, Г. Мелвілла, В. Ірвінга, Едгара Аллана По. По наповнює змістом створений ним ідеальний простір поезій, який у автора асоціюється з щасливим минулим. Лірика По відображає мотив збереження ідеального простору від впливу Долі, Часу, Смерті та ін. За життя По незвичність натури й певна ексцентричність його поведінки викликали у багатьох заперечення й одночасно хворобливий інтерес.

Після його смерті над створенням фальшивого іміджу письменника старанно попрацював перший біограф По, його недоброзичливий душоприказник Руфус Грісуолд. Цей літератор просто "позичив" риси для портрету художника у своєму "Мемуарі", як виявилося пізніше, у персонажа з роману "Кекс-тони" англійця Бульвера-Літтона, переписавши характеристику Бульверівського лиходія Френсіса Вів'єна. І читачі повірили злій вигадці Грісуолда, бо прагнули бачити саме таку типову літературно-романтичну особистість. Будучи сином свого часу і своєї країни, а до того ж, вразливим художником, Едгар По і в особистому житті, і в творчості певною мірою віддзеркалював те, що його оточувало, часом гостро й гіперболізовано. Оригінальність його творчості й особистості багатьом європейцям здавалася несумісною з панівними уявленнями про унормованість, пуританство, обивательську безбарвність американського суспільства, про його раціоналізм, прагматизм, ворожість витончено інтелектуальному. Лаконічно це висловив Бернард Шоу: "Як міг з'явитися в Америці цей найвитонченіший художник, справжній аристократ літератури?". Та коли за межами Сполучених Штатів стали краще відомі письменники і мислителі доби По, їхні складні духовні шукання, коли розкрився весь масив американського романтизму як своєрідного й барвистого явища, автор "Крука" або "Чорного кота" вже не здавався дивним винятком, а, навпаки, добре вписувався в загальну картину літературного процесу США 30-40-х років минулого сторіччя і ставав поряд із такими видатними художниками, як Ірвінг або Мелвілл, Готорн або Торо.*

*Наливайко Д.С.,Шахова К.О.Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму.Тернопіль 2001.с.436

Дія багатьох творів По відбувається або в Європі, або в умовній екзотичній країні. Героям притаманні загальнолюдські, а не конкретно-історичні чи національні риси. Письменник іноді навіть може видатися поза-національним, надто в порівнянні з такими суто американськими письменниками, як Ірвінг або Купер (хоч вони також писали не лише про Америку). Та навіть не відтворивши в яскравих образах національного життя своїх співвітчизників, По дуже американський художник. Як продовжувач новелістичної традиції того ж таки Ірвінга або Готорна і опонент поетів-трансценденталістів, предтеча Марка Твена, Бретгарта тощо, як художник, що відгукувався на потреби американських читачів, писав про те, що цікавило і хвилювало саме його співвітчизників і, нарешті як автор сатиричних творів, в яких він сердито висміював американську самовдоволену діловитість, беззастережний оптимізм та хвалькуватість, висміював пресу і літературу США. В усьому цьому він безперечно національний митець.

Характерні особливості життя батьківщини відбилися в інтелектуальній своєрідності багатьох його оповідань, у культі рацію, в науково-фантастичній тематиці, особливому інтересі оспівуванні вченого, подорожника, мужнього борця із стихіями. Едгар По був нервової вдачі, непокірливий і непосидючий, ворог усього банального, він часто змінював помешкання і роботу, розходився з приятелями, висловлював категоричні, ущипливі твердження у своїх літературно-критичних виступах, керуючись дуже високими, іноді суб'єктивними критеріями в оцінці творів своїх колег-письменників. Він часто конфліктував з видавцями, не приймав облуди і фарисейства "унормованого" життя заможних обивателів, виклично не здавався перед пуританськими принципами своїх співгромадян. Він хотів бути вільною людиною в суспільстві невільників моралі, релігійних забобонів, станових і расових упереджень. В його бунтівничості було щось байронічне, і так само, як на Байронову волелюбність, на його прагнення свободи суспільство реагувало різким запереченням, осудом і плітками.

Вони теоретично обґрунтували необхідність виховання своїх почуттів,

власноручного плетення життєвої канви й гаптування візерунків на ній за окресленим взірцем.

Поиск по сайту: