Висновок до розділу

Вагоме місце в творчому доробку Тютюнника займає категорія духовності. Неодноразово в творах митця оцінюємо роль фольклорних внесків, морально-етичні якості героїв.

Письменник ілюструє розмаїття народних пісень у творчості зокрема, у новелах, показує значення пісні у долі людей, її функції (“Перед грозою”, “Поминали Маркіяна”, “Обнова”, “Проти місяця”, “Тайна вечеря” та ін.). Не менш важливими є народні звичаї та обряди у житті людей, через які розкривається народний характер (“Одадавали Катрю”, “Кленовий пагін”). Зображає автор і світ природи, та вплив її на душу людини (“Деревій”).

Через призму звичайного, повсякденного життя героїв новел можна розгледіти і внутрішній світ героїв, який виявляється у їх поведінці, вчинках. При прочитанні творів дуже важливо помічати і розуміти підтекст.

Особливістю письма митця є і те, що він часто залишає розвиток сюжетної лінії, даючи читачеві самому продумати розв’язку (“Смерть кавалера”). Також письменник один із перших своєю прозою засвідчує зміни у воєнній тематиці, коли головне значення полягає у художньому осмисленні важкого життя українців, окупованих фашистами. Застосовує письменник у своїх творах прийоми тексту в тексті (новела “Червоний морок”), пише і про втрату чуття землі (“Бовкун”, “М’який”).

Ліричний дар Тютюнника проявився найповніше у новелістиці, зокрема, у циклі “Крайнебо”, до якого входять новели “Прослідок”, “Груші з копанки”, “Людям на добро”, “Колиска”. Герої цих творів часто задумуються над тим, щоб зробити для людей щось добре.

Отже, духовний світ людини – це скарбниця, і важливо поповнювати її завжди позитивними якостями, які б виражались у вчинках на благо іншим. Тютюнник вдало відобразив цей світ та морально-етичні цінності героїв у своїй творчості.

ВИСНОВКИ

Завершуючи дослідження з теми дипломної роботи, можемо зробити такі висновки.

На основі літературознавчих праць, присвячених творчості Григора Тютюнника в контексті української літератури, було досліджено вагоме значення гуманізму в творчості письменника, особливості духовного світу героїв у новелістиці митця та загалом, художня спадщина письменника.

Варто наголосити на тому, що творчість Григора Тютюнника має загальнолюдське значення.

Він належав до кола письменників, які в часи короткої «відлиги» були нещадними до фальші, сприяли реабілітації літератури, поверненню їй доброго імені. Проте на його очах з початком застою в літературі знову утворився потік поверхової, літератури «соцреалізму». Він був далекий від цього. Не вдавався й до інтелектуальних, публіцистичних, історичних чи прогностичних відступів, що тоді стало модним. Усе бачене й пережите правдиво, природно переплавлялося в художнє слово. Письменник зображав життя, яке знав достеменно і яке, крім нього, ніхто б не зобразив. Письмо Григора Тютюнника – це невимушеність розвитку дії, легкість, розмовність мови й разом з тим залізна дисципліна, відлитість форми. Твори його цілісні й досконалі.

Улюблені герої письменика – люди, що просто живуть життям високодуховним і не піддаються оманливим надіям. Він тонко вловлював соціально-психологічні, моральні зміни в житті села, й те, незмінне, що лишалося після всіх лихоліть і насильств над душею селянина. У долі своїх земляків він побачив розселянювання села протягом майже півстоліття, бачив причини та основи невідворотної деморалізації людини, виродження народних традицій не лише в обрядовості, а й у самому ставленні до цінностей життя, до землі, до праці, одне до одного. А такі незворотні зміни в людському єстві виникали тоді, коли всіма засобами витравлювалося в селянинові почуття господаря на землі.

Він одним із перших ще на початку 1960-х замислився над важливістю моральних, духовних чинників, без яких жоден матеріальний добробут не принесе повноцінності життя. Григір Тютюнник вважав, що на селі ще виразніше, ніж у місті, виявлявся процес руйнації гуманістичних принципів, утвердження споживацького ставлення до праці, природи, світу. Все це не просто роз’єднує людей, а постійно підточує їх зсередини, руйнуючи милосердність, співчуття, взаєморозуміння.

Письменник часто пише про дітей зокрема, із вражаючою достовірністю подано образи хлопчиків в оповіданнях «Перед грозою» (Василько), «Смерть кавалера» (Їгорко), «Облога» (Харитон), «Обнова» (Ванько). Письменник не відвертає погляду від непривабливих картин злиднів, детально змальовує одяг, взуття (якщо те, що хлопчаки натягали на ноги, можна назвати взуттям. Казус із новими калошами, які мати купила Ванькові, став навіть сюжетом одного з оповідань). Але могутність його – і письменницької, і людської – особистості полягає ще й у тому, що він за зовнішньою непривабливістю (лахміття, старість, каліцтво) умів розгледіти красу внутрішню, людську неповторність.

Суттєво, що в його розповідях про становище зруйнованого повоєнного села немає похмурості: ставлення до зображуваного щире, сердечне. У них все загострено, але присутнє почуття міри.

Твори «Сито, сито», «Дивак», «Перед грозою», «Тайна вечеря», «Смерть кавалера» та пізніші – «Обнова», повісті «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу» – багато в чому автобіографічні, їх герой – підліток, котрий навчається в ремісничому училищі. Тютюнникові оповідання про дітей, які опинилися на межі виживання, гартуються злиднями, голодом, поневіряннями, – перегукуються з повоєнним кінематографом Італії, що дістав назву неореалізму, де також часто героями фільмів були діти, в тому числі діти-сироти. Сироти стають свого роду лакмусовим папірцем для людської суті, виявляючи у навколишніх здатність до співчуття чи, навпаки, черствість і байдужість.

Хлопчик-сирота, що поневіряється і злидарює дорогами, на яких щойно прогриміла війна, – герої таких творів, як «Облога», «Вогник далеко в степу», «Смерть кавалера».

І все ж, хоч які важкі були випробування, хоч яким нестерпним було життя, його твори не породжували відчуття безвиході й песимізму.

Письменник чутливо реагував на розтлінну ситуацію, що склалася в країні. Якщо у книзі «Зав’язь» герої органічно злиті зі своїм середовищем, то менше, ніж через десять років, у «Батьківських порогах», уже з’являється сумнозвісний «маргінальний тип», людина, яка відірвалася від села, лишивши в ньому все краще, і перекочувала до міста, нічого кращого, що є в місті, в можливостях культурного збагачення, не ввібравши. Причина – у тяжкому становищі селянина, якому випало пережити колективізацію, голод і безправність. Це спонукало його до активної дії, аби відірватися від землі й шукати щастя в іншому місці, де й робота не така тяжка і платять більше. Своїми творами письменник відповідав на питання – чи можна винуватити людей у тому, що вони зреклися батьківських порогів? Сам Григір Тютюнник ніколи не засуджує своїх героїв, навіть зображуючи отих зловісних типів, яких породила сталінська епоха («Смерть кавалера», «Грамотний»).

Як людина чесна, він не просто констатує наявність такого типу, а й дошукується причин, які його породили. Не говорить прямо про нелюдські умови життя (йому б не дозволили таке надрукувати), та ці умови життя на селі в його творах відчуваються майже фізично.

А у своїх ліричних оповіданнях він передає ледве вловимі внутрішні стани молодої людини, особливо ті, коли тільки-но народжується почуття. Та все-таки, найчастіше він проникає в дійсність, неосяжну для ситих і самовдоволених – в людське неблагополуччя, зумовлене соціальними причинами й соціальними умовами. І досягає цього засобами психологічного письма. В результаті з’являлися не тільки індивідуально виразні психологічні постаті, а й виразна характеристика соціальної «справедливості», яка свідчила не про наявність окремих труднощів, а про систему, яка ці труднощі породжувала автоматично.

Зустрічаємо в ранніх оповіданнях Григора Тютюнника образи людей незвичайних, дивакуватих. Такий хлопчик Олесь – чулий до природи, до всього сущого на землі. Такий старий пасічник Прокіпко («Деревій») – він не любить бувальщин («Я таке й без тебе знаю, надивився»), а все навертає розмову на щось незвичайне, дивовижне, хоч воно й вигадане. Є в Григора Тютюнника діди-порадники, діди-утішителі. Хоча їхню мудрість не завжди приймають хлопчаки, їхні онуки.

Згадувалося про дітей-сиріт. Але покинутими можуть бути не тільки діти, а й літні батьки: діти виростають і відрікаються від села («Вуточка»). Самотня сліпа бабуся Вуточка (це не ім’я, а прізвисько, яке, як і у випадку з дідом Христонею, влучніше характеризує людину, аніж ім’я) не нарікає на долю, не скаржиться нікому на власну сліпоту. На злиденні свої гроші вона купує в лавці гостинці синам, невісткам і внукам, надіючись, що вони приїдуть до неї в гості. Надії так і не справдяться, але це нітрохи не змінить бабу Вуточку – вона залишиться такою ж покірною долі, не засуджуючи дітей, які не мають часу приїхати до неї.

Творчі інтереси письменника можна визначити вже за назвами його творів, які свідчать про нерозривність з природою, про природне в людині й одухотворення природи: «Зав’язь», «Холодна м’ята», «Кленовий пагін», «Проти місяця». Тривожні передчуття вгадуються в назвах «В сутінки», «На згарищі», «Червоний морок», «Перед грозою», «Тайна вечеря». І тривога справді виправдана сюжетно. Або щось прозаїчно-буденне – «Печена картопля», «Сито, сито», «Гвинт».

Обираючи найзвичайніші ситуації, письменник творив яскраві, індивідуально неповторні характери, серед яких були такі, яких досі ще не траплялося в літературі. В оповіданнях «Іван Срібний», «Син приїхав», «Дядько Никін», «Оддавали Катрю», «Три зозулі з поклоном», «Устим та Оляна», «Кізонька» сюжет вибудовується навколо однієї події, яка допомагає з’ясувати сутність людини, вихідні точки її вчинків, її життєву позицію.

Отже, творчий внесок Тютюнника у літературу є значним і вагомим, адже в основу плідної праці письменника покладена насамперед душа. Прозаїк завжди відповідально ставився до своєї праці, добирав влучні слова, методи, прийоми зображення героїв творів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Аврахов Т. Художня спадщина Григора Тютюнника: спроби наукового осмислення й оцінки / Т. Аврахов // Українська мова і література в школі. – 1990. – №3. – с. 3–17.

2. Антонич Б.-І. Національне мистецтво / Б.-І. Антонич // Україна. – К.: Наука і культура. Вип. 24, 1990. – С. 234.

3. Астафєв О. Еволюція художнього портрета у прозі Григора Тютюнника // “Прийшов, щоб не розлучатися.”: На пошану 70-річчя Григора Тютюнника / О Астафєв. – К.: Твімрінтер, 2005. – С.17-22.

4. Бійчук Г. Актуалізація архетипів національного підсвідомого засобами художнього слова: на матеріалі творчості Григора Тютюнника / Г.Бійчук // Дивослово. – 2005. – № 11. – С. 9–13.

5. Біленко В. З любові й доброти народжене: діти у творчості Г.Тютюнника / В.Біленко. – К.: Література. Діти. Час, 1980. С. 87–100.

6. Босак С. Вивчення новелістики Григора Тютюнника в 11-му класі / С.Босак // Укр. мова і л-ра в шк. – 2005. – № 6. – С. 25–28.

7. Гончар О. Живописець правди // Тю­тюнник Г. Твори: у 2 кн. – К., 1984. – Кн. 1, – С. 5–10.

8. Гончар О. Твори: в 7 т. / О. Гончар. – К., 1988. – Т. 6. – С. 633.

9. Григір Тютюнник: прогр. тексти, ілюстр., поясн., завдання, тести: 11 кл. / Г. Тютюнник. – К.: Артек, 2001. – 62 с.: фотоілюстр. – (Усе для школи. Українська література. 11 кл.; Вип. 8).

10. Григір Тютюнник. Син приїхав. Три зозулі з поклоном. Зав'язь: біогр. письм., стислий переказ творів, аналіз текстів, зразки учн. творів: посіб. для 11 кл. / авт.-уклад. В.Паращич. – Х.: Ранок, 2000. – 47 с.

11. Гуляк А., Кейда Ф. Наодинці з правдою (життя і творчість Григора Тютюнника) / А. Гуляк, Ф. Кейда // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – №3. – С. 15-26.

12. Гусев Вл. Художественное и нравственное / В. Гусев. – М.: Советский списатель. – 1988. – С. 107.

13. Дончик В. Любов і біль / Облога: вибрані твори / Віталій Дончик. – К.: Унів. вид-во Пульсари, 2005.– 832 с.

14. Євсевська В. Твір, присвячений любові. Новела Григора Тютюнника Три зозулі з поклоном / В. Євсевська. – Дивослово. – 2004. – №3. – 70-71.

15. Жанрова своєрідність малої прози Григора Тютюнника / О. Безкоровайна // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 5. – С. 37-39.

16. Заверталюк Н. “Завжди працював над почуттям” // “Прийшов, щоб не розлучатися”: На пошану 70-річчя Григора Тютюнника / Н. Заверталюк. – К.: Твім інтер, 2005. – С.80-87.

17. Засенко П. На берегах пам'яті / П. Засенко // Ранок. – 1981. – № 12. – С. 9.

18. Засенко П. Світло невпокореної душі / П.Засенко // Тютюнник Григір. Вибрані твори. – К., 2006. – С. 3–26.

19. Зборовська Н. Стильовий портрет шістдесятництва / Н. Зборовська // Слово і час. – 2001. – Ч.12. – С.32.

20. Иваненко В. Вечная загадка любви / В. Иваненко // Звезда. – 1982, – № 5, – С. 188.

21. Іваничук Р. Чистий метал людського слова: Статті / Р. Іваничук.: Радянський письменник. – К. 1991. – 230 с.

22. Кирій І. Рушник на щастя: Спогади / І. Кирій // Рідна школа. – 1996. – № 2. – С. 15– 18.

23. Косяченко В. Друзі, знайомі, однолітки / В. Косяченко // Прапор. – № 2. – С. 63.

24. Кудрявцев М. Г. Щоб не згинули зерна… (духовні та морально-етичні аспекти літератури: курс лекцій) / М. Кудрявцев. – Кам’янець-Подільський.: Оіюм. – 2003. – 208 с.

25. Куницын Г. И. Общечеловеческое в литературе / Г. И. Куницын. – М.: Советский списатель. – 1980. – С. 372.

26. Литвин В. Концепція художньої деталі в "малій" прозі Григора Тютюнника / В. Литвин // Дивослово. – 1998. – Число №11. – С.7-10.

27. Лосев А.Ф. Проблема художественного стиля / А. Ф. Лосев. – К.: Киевская Академия. – 1994. – С. 229.

28. Малиновская М. Творческое возмужание / М. Малиновская // Радуга. – 1977. – № 2. – С. 161.

29. Малиновська М. Серйозний вік прози / М. Малиновська // Вітчизна. – 1966. – № 11. – С. 205.

30. Марко В. Коди художнього тексту: на зрізі жанротворення / За новелою Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном» / В. Марко // Дивослово. – 2007. – №10. – С. 52-55

31. Мовчан Р. Стильові тенденції творчої манери Григора Тютюнника: (до 70-річчя письменника) / Р. Мовчан // Українська мова та література. – 2001. – Число 45 (253), грудень. – С. 1-5.

32. Мовчан Р. Його нерозгадана душа / Р.Мовчан // Культура і життя. – 2006. – 13 груд. – С. 2.

33. Мовчан Т. Чи був дитячим письменником Григір Тютюнник? Т. Мовчан // Літ. Україна. – 2001. – 6 грудня. – С.2.

34. Мороз Л. З. Григір тютюнник: нарис життя і творчості / Л. З. Мороз. – К.: Дніпро, 1991. – 207 с.

35. МорозрЛ.рЗ.рЗрлюбові й доброти (Григір Тютюнник): Літературно-критичний нарис / Л Мороз. – К.: Радянський письменник. – 1984. – 360 с.

36. Нагорна М. Підтекстові смисли в оповіданні Григора Тютюнника Дивак (До проблеми художнього осмислення феномену мистецької обдарованості,) / М. Нагорна // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. – 2004. – № 4. – С. 120-129.

37. Новикова М. Міфосвіт Григора Тютюнника: степ і сіль / М.Новикова // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2004. – № 5-6. – С. 149–158.

38. Олейник Б. О Григоре Тютюннике и его книге // Тютюнник Г. Отчие пороги. Повесть и рассказы / Б. Олейник. – М.: Литературная Россия. – 1975. – С. 269.

39. Орел Л. Коріння / Л. Орел // Вітчизна. – 1997. – № 6. – С. 179–182.

40. Ротач П. До висоти шедевру: (Григір Тютюнник: від етюда “Паливода” до новели “Деревій”) / П. Ротач // Українська мова і література в школі. – 1989. – № 4. – С.22-24.

41. Слабошпицький М. Вічна загадка любові / М.Слабошпицький // Тютюнник Григір. Климко. – К.: Дніпро. – 1981. – С. 5–10.

42. Слабошпицький М. Неповторність / М. Слабошпицький // Українська мова і література в школі. – 1991. – № 12. – С. 4–5.

43. Слабошпицький М. Письменник, який має повернутися до нас / М.Слабошпицький // Дивослово. – 2001. – № 12. – С. 12–13.

44. Стеблина М. Витязь правди і любові / М.Стеблина // Початкова школа – 1989. – № 9. –С. 59–60.

45. Ткачук С. Мотив болю у творчості Григора Тютюнника // “Прийшов, щоб не розлучатися.”: На пошану 70-річчя Григора Тютюнника / С. Ткачук. – К.: Твім інтер. – 2005. – С.251-263.

46. Тютюнник Г. Листи // Дніпро / Г. Тютюнник. – 1987. – № 6, – С. 105.

47. Тютюнник Г. М. Облога: Вибр. Твори / Предм., упорядкув. та приміт. В. Дончика / Г. М. Тютюнник. – К.: Унів. Вид-во “Пульсари”. – 2004. – 584 с.

48. Тютюнник Г. Твори: в 2 т. / Г. Тютюнник. – К.: Молодь, 1984. – Т.1. – 328 с.

49. Тютюнник Г. Тысячелистник. Рассказы. Авторизованный перевод с укр. Н. Дангуловой / Г. Тютюнник. – М.: Советский списатель. – 1972, – С. 216.

50. Тютюнник Г. Холодная м’ята. Повести и рассказы. Авторизованный перевод с украинского Н. Дангуловой / Г. Тютюнник. – М.: Сов. Списатель. – 1981. – С. 335.

51. Тютюнник Гр. Смерть кавалера: Повісті і оповідання / Гр. Тютюнник. – К.: Махаон - Україна, 2001. – 256 с.

52. Тютюнник Григір. Коріння / Г. Тютюнник. – К.: Дніпро. – 1981. – С. 600.

53. Цивін Р. Деталь як засіб художнього узагальнення / Р. Цивін // Радянське літературознавство. – 1966. – № 6. – С. 14.

54. Шевченко А. Григір Тютюнник: Ідеалом для мене завжди були доброта, самовідданість і милосердя людської душі / А. Шевченко // Ранок. –1981. –№ 3. – С. 13.

55. Шевченко А. Запахи життя / А. Шевченко // Дніпро. – 1966. – № 9. – С. 155.

56. Шевченко А. Зустріч на все життя / А.Шевченко // Наука і культура. Україна, 1987 –1988. – Вип. 22. – С. 408–419.

57. Шевченко А. Щастя й злощастя Григора Тютюнника / А. Шевченко // Тютюнник Гр. Смерть кавалера: Повісті й оповідання. – К.: Махаон – Україна, 2001. – С. 516

58. Шевченко А....Щоб було слово і світло на папері / А. Шевченко // Дніпро. – 1981 – № 12 – С. 125.

59. Шевчук В. У царстві новели. Літературно-стилістичні періоди / В. Шевчук // Вітрила – 82. – К., 1982. – С. 133.

60. Шкловский Е. Трагедия утраченного детства / Е. Шкловский // Детская литература. – 1982. – № 2. – С. 9.

61. Яворівський В. Прийшов, щоб за­лишитися / В. Яворівський // Жовтень. – 1982. – № 11. – С. 120.

Поиск по сайту: