Засновницькі документи та їх підготовка

Проте, які б підприємства (фірми) не створювалися, процедура їх утворен"

ня в основному однакова для всіх.

Отже, проектуючи власне підприємство, вибравши вид діяльності, визна"

чивши форму організації, можна переходити до наступного етапу – розробки

засновницьких документів.

Засновницькі документи юридичних осіб можна поділити на основні і до"

даткові. Основні документи визначаються законодавством і, звичайно, скла"

даються з Статуту та договору.

Додаткові документи встановлюються місцевими органами реєстрації і яв"

ляють собою різні довідки. Наприклад, довідка про юридичну адресу фірми,

виписка банку про формування 30% статутного фонду та ін. Приватне та мале

підприємство створюються та функціонують на основі Статуту.

Статут є головним і дуже важливим документом у діяльності підприємства.

Це так званий паспорт підприємства, статут виконує важливу роль – регулює

економічні та юридичні відносини всіх робітників підприємства.

Створення малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп,

бірж, асоціацій, концернів, об’єднань, підприємств та інших підприємниць"

ких структур без цих документів неможливе. Для тих, що створюватимуть інди"

відуальні, приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною фор"

мою організації бізнесу необхідним документом є статут підприємства, а для

повного, командитного товариства, товариств з обмеженою, додатковою відпо"

відальністю, різних об’єднань підприємств, – ще й засновницький договір.

Процедура та механізм їх організації мало чим відрізняються. Це зовсім не оз"

начає можливості та доцільності укладання учасниками бізнесу, що ґрунтується

на колективній власності, статуту або засновницького договору в тих випад"

ках, коли один із документів не є обов’язковим.

Оскільки статут і засновницький договір підприємств, фірм мають само"

стійне значення та однакову юридичну силу, їх слід затверджувати і змінювати

в тому самому порядку. Вони не повинні текстово дублювати один одного, хоча

найбільш принципові положення слід формулювати ідентично. Це стосуєть"

ся, зокрема, найменування підприємства (фірми) та його місцезнаходження;

обсягу статутного фонду; розміру і вкладу кожного учасника; порядку і строків

внесення вкладів; розподілу прибутку; формування і повноваження органів

управління; умов ліквідації. При суперечливості формулювань перевагу слід

віддавати положенням засновницького договору, зареєстрованого нарівні зі

статутом.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо розмежування

змісту засновницького договору та статуту. Разом з тим у Законі України “Про

підприємства в Україні” визначено обов’язкові ознаки статуту кожного

підприємства. Це визначення у статуті власника і назви підприємства; його

місцезнаходження; предмету та цілей діяльності; органів управління, порядку

їх формування й компетенції; повноважень трудового колективу і його вибор"

них органів; органу, що має право представляти інтереси трудового колективу,

порядку утворення майна підприємства; умов реорганізації та ліквідації

підприємства. Звідси зрозуміло, що докладна фіксація зазначених положень –

прерогатива статуту. Вони можуть, звичайно, бути і в тексті засновницького

договору, але лише у загальній формі. Це загальні положення, що входять до

статуту всіх підприємницьких структур. Разом з тим окремі положення до ста"

туту додають при організації комерційних банків (ст. 23 Закону України “Про

банки і банківську діяльність”), фондової біржі (ст. 34 Закону України “Про

цінні папери і фондову біржу”), різних товариств (ст. 4 Закону України “Про

господарські товариства”) [ 186 ].

Завдання статуту – дати повне уявлення про правовий статус підприємства

(фірми) як самостійного господарського суб’єкта, що має всі права юридичної

особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим фор"

мування і використання майна підприємств (фірм), розпорядження його кош"

тами і прибутком. У цьому розумінні статут – це акт підприємства, що внутрі"

шньо регламентується, доповнює та конкретизує більшість положень заснов"

ницького договору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі,

яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з наступ"

них розділів: “Загальні положення”, “Предмет (вид), основні цілі та напрями

діяльності”; “Зовнішньоекономічна діяльність”; “Права фірми”; “Майно

фірми”; “Фонди фірми”; “Виробничо"господарська діяльність”; “Управлін"

ня фірмою та її трудовим колективом”; “Організація та оплата праці”; “Роз"

поділ прибутку (доходу) та відшкодування збитків”; “Облік, звітність і конт"

роль”; “Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)”.

При складанні Статуту необхідно звернути особливу увагу на фірмову назву

підприємства та його юридичний статус. Фірмова назва – це візитна картка

підприємства. Отже, до вибору назви підприємства, також, як і до вибору імені

дитини, потрібно віднестися з усією серйозністю. Назва підприємства повин"

на бути запам’ятовуючою, не довгою та такою, яка легко вимовляється. Дуже

важливо уникати повторення імені вже зареєстрованих фірм. Чужа назва може

відіграти злий жарт та принести багато неприємностей у подальшій діяльності.

Назва фірми позначається на бланках кореспонденції, печатках, товарному

знаку, рекламі, грошових документах, візитних картках персоналу та керівницт"

ва, при реєстрації на фондовій біржі, у банку і т. ін. Засновники самостійно

обирають ім’я своїй дитині, його звучання буде залежати лише від їх фантазії.

Визначаючи статус підприємства, необхідно в Статуті вказати, що “підприє"

мство має свій розрахунковий рахунок у банку, самостійний баланс, печатку,

штампи та бланки зі своїм найменуванням і (при необхідності) фірмовий знак”.

Такий запис потрібен для подальшого відкриття рахунку у банку та отри"

мання дозволу на виготовлення печатки, штампів, бланків, фірмового знаку.

Самостійним та життєво важливим для діяльності підприємства є розділ

Статуту “Цілі та предмет діяльності”.

Для нас вже зрозуміло, що мета – це направлення майбутньої діяльності

підприємства, тому вона заслуговує самого ретельного викладення в Статуті.

Ніколи не починайте викладання зі слів “Отримання максимального прибут"

ку за рахунок...”. Більш недалекоглядну мету важко придумати. Націленість

засновників на прибуток у дійсності заважає росту прибутку. Засновникам зав"

жди потрібно пам’ятати, що прибуток підприємству приносить тільки його

споживач. Тому мета будь"якого підприємства повинна бути зорієнтована на

потреби споживачів, на ваш продукт (товар або послуги). По суті, формуючи

концепцію вашої підприємницької діяльності, ви тим самим визначаєте ціль

діяльності підприємства, яке покликано забезпечити реалізацію обраної кон"

цепції.

Визначаючи види діяльності підприємства, потрібно виходити із складу тих

результатів, які роблять підприємство прибутковим на шляху досягнення мети.

Багато початківців"підприємців, прагнуть перехитрити самих себе, в Ста"

туті підприємства перераховують багато видів діяльності. Потрібно собі чітко

уяснити, краще добре реалізувати один або декілька взаємозв’язаних видів

діяльності, ніж погано займатися багатьма видами діяльності.

Велика кількість предметів діяльності для початківців"бізнесменів це все

одно, що блукати у темному незнайомому лісі. Відсутність зосередженості на

вузькому, але чітко визначеному предметі діяльності є прямим шляхом до не"

минучого банкрутства. Завжди потрібно пам’ятати, що при необхідності і, го"

ловне, вашій готовності вести нову справу, її можна легко внести до Статуту.

Будьте реалістами при описанні предмету вашої діяльності. Кожний додатко"

вий (часто необміркований, написаний на будь"який випадок) вид людської

діяльності збільшує вашу непевність.

На жаль, підприємство приносить не тільки прибуток, але й збитки. При"

ватне підприємство, як відомо, несе необмежену та індивідуальну відпові"

дальність, але при цьому прибуток не розподіляється.

Інше становище спостерігається при створенні підприємства декількома

засновниками. Якщо засновники вклали у створення підприємства рівні долі,

то прибутки та витрати повинні розподілятися порівну. Але партнери можуть

домовитися інакше. Звичайно, засновники, які вклали велику долю капіталу,

мають і велику долю прибутку. Відповідальність засновників визначається ви"

дом підприємства. Як нам відомо, відповідальність буває обмежена та необме"

жена, індивідуальна та солідарна, акціонерна та пайова (дольова). Статут по"

винен чітко визначати вид відповідальності засновників та учасників.

Однак слід знати, що прибуток, який отримують від діяльності підприємства,

повинен йти не тільки на споживання засновниками. Для нормальної підприє"

мницької діяльності підприємству необхідно створювати відповідні фонди.

Крім того, частка прибутку може розподілятися між робітниками підприє"

мства, які найняті по контракту або договору. Тому в Статуті необхідно визна"

чити процентне відрахування прибутку на ці цілі. У протилежному випадку, як

свідчить практика, рано чи пізно при розподілі прибутку виникають конфліктні

ситуації.

Особливого відношення потребує розділ Статуту, який визначає склад та

компетенцію органів управління підприємством. Тут важливо визначити не

тільки склад органів управління, але й їх права та відповідальність. Звичайно

вищим органом управління є загальні збори засновників або акціонерів, а ви"

конавчим органом – дирекція. Тому для того, щоб запобігти конфліктним си"

туаціям при розподілі влади необхідно чітко встановити ті рішення, які потре"

бують загального схвалення та коло питань, рішення яких знаходиться у ком"

петенції дирекції. Дуже важливо в Статуті визначити відповідальність

директора, по якій наступає звільнення його від посади. Це необхідно зробити

для захисту директора від посягань на владу з боку амбіційних засновників, які,

використовуючи різні нечесні способи, можуть спровокувати звільнення дирек"

тора з посади. Практика показує, що такі ситуації виникають дуже часто. Зрозу"

міло, що така боротьба додаткового прибутку підприємству не приносить.

Поиск по сайту: