Гострий бронхіоліт

Клініка. Для клінічної картини характерна виражена дихальна недостатність: періоральний ціаноз, акроціаноз, тахіпное до 60-80-100 за хвилину з переважанням експіраторного компонента, "оральна" крепітація, втягнення податливих місць грудної клітки. Перкуторно над легенями відзначається коробковий відтінок перкуторного звуку, при аускультації багато дрібнопухирчастих вологих і крепітуючих хрипів на всьому протязі легень на вдиху і видиху, видих подовжений і утруднений, при поверхневому диханні може мати звичайну тривалість із різко зменшеним ди­хальним об'ємом.

Клінічна картина захворювання розвивається поступово, про­тягом декількох днів, рідше гостро, на фоні ГРВІ і супроводжу­ється погіршанням стану. При цьому виникає кашель нападоподібного характеру, знижується апетит, з'являється неспокій. Температура фебрильна, субфебрильна або нормальна. При рент­генологічному дослідженні легень виявляється емфізема легень, різке посилення бронхіального рисунка при значній розповсюдженості цих змін, високе стояння купола діафрагми, горизон­тальне розташування ребер. Характерна циклічність перебігу, 10-14 днів, і відсутність повторних епізодів. БОС при гострій пневмонії зустрічається рідко і обумовлений розвитком бронхіту. При цьому картина бронхіальної обструкції поєднується з клініко-рентгенологічною бронхопневмонією. За даними ТаточенкоВ.К. і ін. (1997), наявність обструктивного синдрому в ранні строки ГРВІ дозволяють виключити пневмонію з ймовір­ністю понад 95 %.

Діагноз гострого бронхіоліту встановлюють при наявності комп­лексу таких ознак:

1. При огляді виявляють помірно виражені явища риніту, назофарингіту. Поступове погіршення загального самопочуття на 2-4 день захворювання.

2. Поява нав'язливого сухого кашлю, який швидко переходить у вологий.

3. Наростання дихальної недостатності (до 60-80 за 1 хв): експіраторна задишка, роз­дування крил носа, ціаноз носогубного три­кутника, участь допоміжної мускулатури в акті дихання, втягування податливих місць грудної клітки, напруження з обох сторін т. зіегпосіеісіотазіоісіеиз.

4. Ознаки порушення бронхіальної про­хідності й розширення грудної клітки в пере­дньо-задньому розмірі, горизонтальне розта­шування ребер, опущення діафрагми, приглушеність тонів серця, звуження відносних меж серцевої тупості.

5. Перкуторно відмічається коробковий перкуторний звук.

6. Аускультативно над легенями визна­чається велика кількість дрібноміхурцевих і крепітувальних хрипів на вдиху і на почат­ку видиху, свистячі сухі хрипи на видиху, подовжений видих. Після покашлювання по­ширеність хрипів змінюється, але можуть залишатися вологі середньоміхурцеві хрипи і зменшитись кількість дрібноміхурцевих хрипів. При наіто вираженій задишці та по­верхневому диханні інколи хрипи майже не прослуховуються, можуть з'являтися періо­ди апное, патологічне дихання (рис. 42).

7. Відмічаєтся виражена тахікардія, тони серця послаблені.

8. Тяжкість стану дитини визначається не інтоксикацією, а вираженням дихальної недо­статності й тиском 0₂ в крові, показники кот­рого можуть зменшуватися до 55-60 мм рт. ст.

Для оцінки тяжкості стану дитини з бронхіолітом можна використовувати бальну систему.

Легка обструкція - 2-4 бали; середньо-тяжка - 5-8 балів, тяжка - 9-12 балів.

9. Закономірних змін лейкоцитарної фор­мули немає, збільшена ШОЕ.

10. При рентгенологічному обстеженні відмічають підвищену прозорість легеневих полів, особливо на периферії, низьке стояння діафрагми, незначні ділянки ущільнення ле­геневої тканини завдяки субсегментарним ателектазам, ущільненням альвеол, підсилен­ня судинного рисунка.

Оцінка тяжкості обструктивного синдрому в дітей з ГОБ і бронхіолітом (В. Таль, 1983)

Диференційну діагностику проводять з пневмонією, бронхільною астмою, муковісцидозом, дефіцитом α, антитрипсину, чужо­рідним тілом, аспіраційною пневмонією, го­стрим обструктивним бронхітом.

Зворотний розвиток процесу повільний (понад три тижні).

Місце антибіотиків у лікуванні гострих бронхітів. Враховуючи вищезазначене, найбільш складним у тактиці лікування бронхітів слід визнати питання про призначення та вибір антибактеріальної терапії. Значна роль вірусів в етіології хвороби, переважання легких форм, самолікування порушують питання про доцільність використання антибіотиків у терапії гострих бронхітів. І це питання широко обговорюється. Так, за даними В.К. Таточенка [15], при гострих респіраторних вірусних інфекціях (ГРВІ) у дітей антибактеріальна терапія потрібна всього в 6-8% випадків, що супроводжуються бактеріальними ускладненнями. Однак, на жаль, частота призначення антибактеріальних препаратів у дітей значно перевищує цю цифру, досягаючи в поліклініках 65-85%, у стаціонарах – 98%.
Разом із тим результати проведених досліджень переконливо показали, що включення антибіотиків у комплексну терапію неускладнених ГРВІ не оптимізує процес лікування. Так, у групі дітей, які отримували антибіотики, порівняно з тими, яким призначали аналогічне лікування, але без включення в нього антибіотиків, тривалість захворювання збільшилася на 40%. При цьому в групі дітей, які отримували антибіотики, у 3,5 разу рідше спостерігалося видужання на 7-й день лікування та у 2,5 разу частіше – ускладнення і прогресування захворювання. Крім того, в них у 8,8 разу частіше виникали побічні дії [16].
Сьогодні проблема нераціональної антибіотикотерапії набула глобального характеру. Лише протягом одного року в США було зареєстровано 6,5 млн призначень дітям антибіотиків із приводу ГРВІ і 4,7 млн – при гострому бронхіті, причому здебільшого ці препарати не були показані. Антибіотики дітям при ГРВІ призначають у різних країнах із частотою 16-80%: у Франції цей показник дорівнює 24% [16], у США – 25% [17]. У Канаді серед дітей з фебрильною температурою антибіотики були призначені 38% хворим із бронхіолітом, 24% – з обструктивним бронхітом і 14 % – з ознаками тільки ГРВІ [18].
Вивчення тактики антибактеріальної терапії при бронхіті на поліклінічній ділянці показало високу (66%) частоту їх застосування. Частота призначення антибіотиків була однакова у дітей 1-2 років, коли «атипова» етіологія малоймовірна, і в дошкільному віці, коли її роль збільшується. Більш того, вибір стартового препарату для лікування бронхіту дільничним лікарем свідчить про нераціональність призначення антибіотиків: половина дітей одержували пеніциліни, 25% – ко-тримоксазол і 20% – макроліди [19].
Часте призначення антибіотиків при бронхітах вірусної етіології лікарі мотивують необхідністю профілактики бактеріальних ускладнень. Але клінічне рандомізоване вивчення переконливо доводить, що їх застосування не запобігає розвитку ускладнень, не прискорює зникнення основних симптомів гострого бронхіту і не чинить істотного впливу на перебіг хвороби з двох причин [20]. По-перше, бактеріальні ускладнення розвиваються, як правило, швидко, вже в перший день захворювання, на фоні викликаних вірусами порушень мукоциліарного кліренсу і короткочасної імуносупресії, тож їхня відсутність на початку хвороби дозволяє прогнозувати її сприятливий подальший перебіг. По-друге, пригнічуючи ріст чутливої мікрофлори, вони відкривають шлях для заселення дихальних шляхів стійкою флорою, підвищуючи в 2 рази частоту таких ускладнень, як отит і пневмонія.
Окрім того, широке необґрунтоване застосування антибіотиків сприяє появі резистентних штамів збудників. Багато дослідників [16, 21, 22] уважають, що якщо сьогодні антибіотики є препаратами, що рятують життя, то у найближчому майбутньому людство може втратити ці цінні лікарські засоби. Дані, накопичені фахівцями різних країн, свідчать про поширення та зростання ролі стійких штамів мікроорганізмів (пневмокока, гемофільної палички) при різних інфекціях верхніх і нижніх дихальних шляхів. Однак при виборі адекватної антибіотикотерапії варто орієнтуватися на регіональні дані про резистентність мікроорганізмів.
Відомо, що діти можуть бути носіями антибіотикорезистентних бактерій, навіть якщо вони до цього не приймали антибактеріальні препарати. Резистентні бактерії можуть передаватися від одних дітей іншим [16].
У прийнятій в Канаді Всесвітній декларації по боротьбі з антимікробною резистентністю вказано, що резистентність до антибіотиків корелює з їхньою клінічною неефективністю, ця проблема створюється людиною, і тільки людина може її вирішити, а необґрунтоване застосування антибіотиків населенням, неправильні уявлення й недооцінка проблеми резистентності лікарями та фармацевтами, які призначають антибіотики, можуть призвести до поширення резистентності [23].
Ця проблема особливо актуальна для педіатрії, оскільки саме дітям найчастіше призначають антибіотики. На частоту призначення цих засобів нерідко впливають батьки, які прагнуть якнайшвидшого повернення дітей до школи. Було визначено, що лікарі призначають антибіотики в 65% випадків, якщо батьки наполягають на цьому, і тільки в 12% – якщо ні. Досить часто батьки консультуються з кількома лікарями, віддаючи перевагу рекомендаціям тих із них, хто радить лікувати дитину антибіотиками. Суттєво впливає також фактор вартості лікарських препаратів: чим вони дорожчі, тим вважаються більш ефективними. Водночас батьки не завжди поінформовані про небажані ефекти антибіотиків, у тому числі про колонізацію організму дитини антибіотикорезистентними мікроорганізмами.
Дослідники також повідомляють, що застосування антибіотиків на першому році життя може підвищувати ризик розвитку астми у подальшому. Фактично із кожним новим курсом лікування антибіотиками ризик може зростати. Автори скористалися результатами семи досліджень за участю 12 082 дітей. Аналіз даних дослідження показав, що діти, які були проліковані антибіотиками, у майбутньому занедужували астмою в 2 рази частіше, ніж ті, хто не отримував такого лікування. Аналіз даних інших п’яти досліджень (27 167 дітей), у яких враховували тривалість прийому антибіотиків, показав, що кожен наступний курс антибіотиків, прийнятий дитиною у віці до року, підвищував ризик розвитку астми в дитячому віці в 1,16 разу. Застосування антибіотиків асоціюється з цілою низкою негативних ефектів, зокрема, вони несприятливо впливають на функціонування імунної системи, а також знищують корисні бактерії в кишечнику.
Такі негативні сторони нераціонального призначення антибактеріальних препаратів при бронхітах у дітей.
Разом із тим, за даними, наведеними у Державній доповіді про стан здоров’я населення, захворювання органів дихання залишаються провідною причиною смерті дітей першого року життя (21,8 на 10 000 народжених) і дітей від 1 до 4 років (55,6 на 100 тис. дітей цього віку порівняно з 2,6 на 100 тис. дітей віком від 5 до 9 років) [22]. Найбільш поширеною причиною смерті є пневмонія – основне ускладнення бронхіту в ранньому дитячому віці. Встановлено, що в 50% випадків приводом для госпіталізації дітей раннього віку до стаціонару є гостра респіраторна патологія.
Безумовно, ця ситуація потребує вирішення, передусім шляхом створення раціональних рекомендацій з антибактеріального лікування дітей із бронхітами і їх неухильним упровадженням у практику.
Антибіотикотерапія при гострих бронхітах. Гострий бронхіт – це клінічний діагноз, що його зазвичай ставлять пацієнту з такими симптомами: кашель, харкотиння, незначна лихоманка і відчуття дискомфорту в грудній клітці; іноді цьому передують симптоми інфекції верхніх дихальних шляхів. Якщо раніше пацієнт був здоровий і в нього були відсутні захворювання легень, то в 95% випадків причиною гострого бронхіту є вірусна інфекція. Захворювання швидко минає, хоча кашель може продовжуватися до 3 тиж у 50% випадків і більше 4 тиж – у 25%.
Згідно з наказом МОЗ України [24] етіологічна терапія призначається з урахуванням того, що в 90-92% випадків причиною гострого бронхіту є вірусна інфекція, тому сучасне етіотропне лікування повинне включати специфічну противірусну терапію та мінімізувати застосування антибіотиків.
Антибактеріальна терапія при гострому бронхіті показана дітям перших 6 місяців життя при тяжкому перебігу бронхіту (нейротоксикоз та ін.); наявності обтяжливого преморбідного фону (пологова травма, недоношеність, гіпотрофія тощо), активних хронічних вогнищ інфекції (тонзиліт, отит та ін.); підозрі на нашарування бактеріальної інфекції (лихоманка з температурою тіла вище 39 ^oС, слабкість, відмова від їжі, виражені симптоми інтоксикації, наявність задишки, асиметрія хрипів, лейкоцитоз та прискорена швидкість осідання еритроцитів). Затяжний перебіг захворювання, особливо при підозрі на внутрішньоклітинну природу збудника, також є показанням для проведення антибактеріальної терапії. Також варто вважати показанням бронхіоліт, смертність від якого сягає 1-3%.
Вибір антибактеріальної терапії для лікування інфекції нижніх відділів респіраторного тракту практично завжди здійснюється емпірично. При цьому він ґрунтується на рекомендаціях емпіричної стартової терапії з урахуванням вірогідної етіології захворювання та чутливості ймовірного збудника в конкретному регіоні. Крім того, при виборі антибактеріального препарату необхідно враховувати низку чинників: вік дитини, індивідуальну переносимість, позалікарняний чи внутрішньолікарняний (госпітальний) характер зараження, особливості клінічної картини хвороби (типова, атипова), характер перебігу (затяжний, рецидивуючий), ефективність попередньої терапії.
Найбільш прийнятою практикою є призначення при типовій картині гострого бронхіту антибіотиків широкого спектру дії. Наразі фармацевтична промисловість пропонує великий арсенал антибактеріальних пероральних препаратів широкого спектру дії. При цьому одним із базисних засобів, здатних пригнічувати на ранніх стадіях розвиток інфекції у верхніх і нижніх дихальних шляхах, є амоксицилін (у т.ч. з клавулановою кислотою). Встановлена висока ефективність препаратів проти основних збудників запалення дихальних шляхів – S. pneumoniae, S. pyogenes, H. influenzae, M. catarrhalis і S. aureus. До того ж амоксицилін/клавуланат також високоактивний проти таких анаеробів, як Bacteroides, Prevotella і Fusobacterium, що зазвичай виявляються в дітей при супутніх захворюваннях органів дихання – хронічних тонзилітах і синуситах [26].
Заслуговують на увагу дані про те, що за останні 15 років з часу створення аугментину до препарату залишаються чутливими штами H. influenzae, що активно продукують β-лактамазу. Певним чином це стосується таких мікроорганізмів, як Moraxella (Branchamella) catarrhalis, що вважалися до кінця 70-х років нешкідливими коменсальними бактеріями. Аналогічна ситуація спостерігається щодо S. pneumoniae, що останнім часом став лідером серед інших патогенів, які обумовлюють розвиток бронхолегеневих захворювань як у дорослих, так і в дітей.
Альтернативними препаратами (при неефективності протягом 24-48 год терапії, непереносимості) можуть стати антибактеріальні засоби цефалоспоринового ряду (цефалексин, цефадріксил, цефазолін, цефаклор, цефатоксим, цефтріаксон) і макроліди (азитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин тощо).
При атипових бронхітах, затяжному перебігу бронхіту препаратами вибору є макроліди [27, 28].
Альтернативним лікуванням гострого бронхіту може бути застосування антибіотиків місцевої дії [29]. Інгаляційна форма препарату дозволяє доставити активну субстанцію в адекватній терапевтичній дозі в уражену ділянку слизової оболонки респіраторного тракту. До поширення інфекційного процесу головне завдання лікування полягає в досягненні оптимального місцевого ефекту, що дозволить у подальшому уникнути застосування системної антибіотикотерапії. Тому при лікуванні інфекційно-запальних процесів слизової оболонки носоглотки, верхніх та нижніх дихальних шляхів слід застосовувати інгаляційні антибактеріальні препарати, наприклад фузафунгін (Біопарокс) [29, 30].
Антибіотикотерапія при рецидивуючих та хронічних бронхітах. Діагноз «хронічний бронхіт» встановлюється за наявності сильного кашлю з виділенням слизу, причому загальна кількість днів захворювання повинна перевищувати 3 міс протягом двох років поспіль. На відміну від гострого бронхіту такі загострення потрібно лікувати антибіотиками [5, 8, 14]. Метааналіз 9 досліджень ефективності антибіотиків показав необхідність їх призначення при лікуванні загострень хронічного бронхіту, оскільки саме при цій патології у хворих переважають бактеріальні збудники.
Отже, абсолютним показанням для призначення антибіотиків при рецидивуючих і хронічних бронхітах є загострення інфекційно-запального процесу в бронхах [5, 12]. Гемофільна паличка, що є переважним збудником при загостренні хронічного бронхіту, зберігає чутливість до амоксициліну, амоксициліну/клавуланату, азитроміцину, препаратів аміноглікозидної групи, цефалоспоринів ІІ-ІІІ поколінь. Практично всі штами гемофільної палички мають резистентність до оксациліну (84%), олеандоміцину (97%), лінкоміцину (100%), що підтверджує недоцільність їх застосування в цих випадках. В останні роки різко знизилася чутливість до еритроміцину й інших макролідів (36-38%). Другий за етіологічною значущістю інфекційний агент – пневмокок зберігає високу чутливість до препаратів пеніцилінового ряду, нових макролідів, цефалоспоринів І покоління, лінкоміцину, проте має природну резистентність до аміноглікозидів. Серед штамів M. сatarrhalis резистентність до пеніцилінів становить 70-80%.
Найбільш адекватне лікування ґрунтується на результатах визначення чутливості виділеного мікроба до антибіотиків. При неможливості одержання антибіотикограми, тяжкому перебігу загострення, вираженій активності інфекційно-запального процесу в бронхах, наявності бронхоектазів і/або гнійного ендобронхіту етіотропну терапію загострення хронічного бронхіту починають з урахуванням виду можливого збудника препаратами широкого спектру дії.

Залежно від етіології захворювання і його тяжкості за необхідності можна комбінувати шляхи введення препаратів: внутрішньовенно, внутрішньом’язово, усередину, ендобронхіально. Рекомендується застосовувати східчастий метод лікування. Пропонують також використовувати пролонговані форми антибіотиків, що дозволяють скоротити кратність уведення.
Складність вибору антибіотиків при хронічній патології полягає в необхідності повторних курсів лікування з огляду на часті загострення. Такі курси можуть сприяти розвитку резистентності етіологічно значущих бактерій, зниженню ефективності антибіотиків, підвищенню ризику побічних і алергійних реакцій. Слід зазначити, що при збереженні активності хронічного запального процесу в бронхах ерадикація бактерій може випереджати розвиток клінічного ефекту.
Необхідно також зупинитися на таких питаннях антибіотикотерапії, як тривалість курсу, критерії ефективності застосування антибіотика тощо. Так, адекватність вибору стартової антибактеріальної терапії та її ефективність оцінюються насамперед за динамікою температурної реакції і зменшенням проявів інтоксикації, поліпшенням самопочуття, появою апетиту, зниженням частоти дихання і пульсу протягом перших 24-48 год лікування. Збереження лихоманки і симптомів інтоксикації на фоні лікування антибіотиком протягом цього часу свідчить про відсутність ефекту від проведеної терапії і вимагає зміни антибактеріального препарату на альтернативний [2, 6, 15]. У всіх інших випадках антибіотики варто застосовувати до видужання, що визначається клінічними показниками. Тривалість антибактеріальної терапії визначається термінами повної елімінації збудника, що при неускладненому перебігу бронхіту досягається через 5-7 днів застосування антибактеріальних засобів, при бронхітах атипового ґенезу – не менше 10-14 днів [27, 28]. Винятком є азитроміцин, тривалість лікування яким становить 3-5 днів.
Не слід призначати антибіотики разом з антигістамінними препаратами, тому що останні не запобігають сенсибілізації і розвитку алергійної реакції, а лише послаблюють її прояв. Не варто застосовувати антибіотики в комбінації з ністатином або іншими протигрибковими препаратами, позаяк кандидоз є однією з форм дисбактеріозу, а ефективність ністатину в пацієнтів без імунодефіциту не доведена. Застосування антигістамінних і протигрибкових препаратів разом з антибіотиками призводить до поліпрагмазії і необґрунтованих економічних витрат.

Слід підкреслити, що прогрес наших знань про бактеріальні респіраторні захворювання і розширення спектра антибактеріальних засобів дозволяють істотно покращити їх прогноз. Сьогодні перед лікарями постає завдання якнайбільше звузити показання для антибактеріального лікування, спростити його, зробити цілеспрямованим і менш травмуючим, більш безпечним і дешевим. Експертами ВООЗ були визначені такі необхідні кроки як для лікарів та медичних працівників, так і для пацієнтів:
• покращання діагностики захворювання;
• вибір для лікування пацієнта препарату, ефективного щодо характерного збудника захворювання;
• застосування антибіотика за необхідності;
• дотримання необхідної тривалості лікування та правильного дозування;
• інформування пацієнта про захворювання, при яких застосовуються антибіотики;
• необхідність чіткого виконання призначеного лікарем режиму лікування.
Педіатри повинні виробити систему самоконтролю, яка дозволила б скоротити зайве використання антибактеріальних засобів, зменшила б травматизацію та інші небажані прояви їх застосування. Сучасна стратегія лікування бронхітів у дітей повинна базуватися, з одного боку, на точних показаннях та адекватному виборі найбільш ефективного препарату, а з іншого – на відмові від необґрунтованого призначення антибіотиків з метою мінімізації їх використання взагалі, у тому числі при бронхітах у дітей.
Лікування.

Лікування гострого простого бронхіту передбачає: режим постільний протягом 2—3 днів. У гарячковому періоді показаною є збільшена кількість настою шипшини, журавлиного морсу, чаю з лимоном, теплого боржому, молока з медом, при гіпертермії — чаю з малиною, липовим цвітом, м'ятою.

Специфічна терапія ГРВІ починається із закапування інтерферону лейкоцитарного по 0,25 мл в обидва носові ходи кожні 2 год у перші два дні хвороби; при аденовірусній інфекції призначають закапування в ніс по 3—4 краплі і в кон'юнктивальний мішок 1—2 краплі кожні 3 год розчину дезоксирибояуклеази {2 мг в Імл ізотонічного розчину натрію хлориду).

Якщо є гарячка, призначають оцтово-водні розтирання, всередину— парацетамол (10 – 15 мг / кг), анальгін (0,1 мл / рік життя), відтяжні засоби (гірчичники кругові, розтирання маззю календули). При болючому кашлі роблять парові інгаляції з 2 % розчином натрію гідрокарбонату або ацетилцистеїном, відсмоктують слиз із верхніх дихальних шляхів. Відхаркувальні засоби можна рекомендувати дітям, старшим за 1 рік (відвар алтеї, мукалтин, сік подорожника, бромгексин, пертусин). При обструктивному бронхіті призначають збори трав: трави фіалки триколірної і чебрецю, листя підбілу по ЗО г, плодів анісу — 10г, плодів шипшини — 100 г. По 1 чайній, десертній, столовій ложці суміші '(залежно од віку) заливають 200—300 мл окропу; вживають настій по 50—60 мл 5—6 разів на день. Аскорбінову кислоту, тіамін, рибофлавін дають усередину в дозах, що перевищують фізіологічну потребу в 2—4 рази.

Фізіотерапевтичне лікування: в стаціонарі призначають електровихрові струми (ЕВС) на грудну клітку, УФО місцеве.

Лікування рецидивуючого бронхіту призначають залежно від періоду хвороби. При рецидиві доцільною є антибіотикотерапія (ампіокс, лінкоміция, цефалоспорияя тощо) протягом 7—-8 днів, відхаркувальні засоби та фітотерапія. Призначають лужні аерозолі 2 % розчин натрію гідрокарбонату), потім додають ромашку та шавлію, проводять ЕВС; згодом курс УФО на грудну клітку, електрофорез калію йодидом, магнію сульфатом, еуфіліном. Рекомендують лікування хронічних джерел інфекції, повторні курси стимулюючої терапії — нуклеїнату натрію або дибазолу, метацилу з адаптогенами (настої елеутерокока, лимонника, заманихи, пантокрин), вітамінів (апіридоксин, кальцію пангамат). Показаними є лікувальний масаж та гімнастика в поєднанні з постуральним дренажем та вібраційним масажем.

Лікування гострого бронхіоліту перш за все спрямоване на ко­рекцію дихальної недостатності. При ди­хальній недостатності ІІ-ІП ступенів обов'яз­ковою є госпіталізація. Призначають зволо­жений теплий кисень 40 % через носові кате­тери або маску - 3-5 л за 1 хв. При неефек­тивності цих заходів і стійкій гіпертонії (Ра С0₂ 8,0-8,9 кПа і більше) хворих перево­дять на ШВЛ.

Показані також аерозолі 2 % розчину гідрокарбонату натрію, ацетилцистеїну, трипсину, гідрокортизону.

При різкому зневодненні внаслідок задиш­ки застосовують інфузійну терапію. При оз­наках лівошлуночкової недостатності при­значають діуретики і серцеві глікозиди.

Обґрунтованим є застосування інгібіторів протеолітичних ферментів - контрикалу (500 ОД/кг 2-3 рази на добу) і РНК-ази (1-2 мг внут-рішньом'язово 1 раз на добу або в аерозолі в тій же дозі 2 рази на добу), гепаринотерапії (50 ОД/кг підшкірно 6 разів на добу протя­гом тижня з поступовим зменшенням дози).

Призначають інгаляції бронхолітичної суміші: еуфілін 2,4 % - 0,3 мл, ефедрину гідрохлорид 0,1 % - 0,2 мл, новокаїн 0,25 % -0,25 мл, вода - 50,0 мл. Для інгаляції беруть 3-5 мл, до неї додають 1,0 мл 5 % розчину аскорбінату натрію.

2,4 % розчин еуфіліну в дозі 3-5 мг/кг на 10 % розчині глюкози в дозі 10 мл/кг вводять внутрішньовенно краплинно. Рибавірин (віра-зол) - противірусний препарат, його призна­чають в аерозолі протягом 12-18 год на добу 3-7 днів. Застосовують антибактеріальні засо­би при тривалості бронхіоліту понад 5-7 днів, вираженому лейкоцитозі (більше 15х10⁹/л), із зсувом вліво, прискоренні ШОЕ більше ЗО мм/год. Глюкокортикоїди призначають при:

1) підозрі на недостатність надниркових залоз;

2) підозрі на облітеруючий бронхіоліт;

3) дихальній недостатності III ступеня.

1-2 мг/кг (разова доза) 3 % розчину пред­нізолону вводять внутрішньовенно стру­минно на 10 % розчині глюкози в дозі 10 мл. В аерозолі застосовують беклометазон, гідрокортизон. При покращанні загально­го стану хворого використовують посту-ральний дренаж і вібраційний масаж. Для дренажу застосовують положення Квінке: дитину вкладають так, щоб голова і груд­на клітка були опущені вниз, тазова ділян-ка припіднята. У цьому положенні хворий повинен знаходитись 15-20 хв з перервою. Частота процедури - 2-3 рази на день. Вібраційний масаж у грудних дітей вико­нують шляхом ритмічних ударів кінчика­ми пальців однієї руки, розташованої вздовж міжребер'я.

Література
1. Козловский А.А., Зарянкина А.И. Бронхиты у детей. Методические рекомендации, 2005.
2. Самсыгина Г.А. Антибиотики в лечении острых бронхитов у детей // Лечащий врач. – 2001. – № 1. – С. 12-16.
3. Ярощук Л.Б. Особенности клиники и течения бронхолегочных заболеваний у детей, проживающих на загрязненных радионуклидами территориях: Автореф. дис. … канд. мед. наук. – Киев, 1997. – 18 с.
4. Сучасні підходи до діагностики, профілактики рецидивуючих і хронічних бронхітів у дітей / Антипкін Ю.Г., Арабська Л.П., Смірнова О.А. та співавт. – Київ, 2003. – 122 с.
5. Волков И.К. Диагностика и терапия хронических бронхитов у детей // Доктор. – 2003. – № 12.
6. Смирнова М.О., Розинова Н.Н. Хронический бронхит у детей: определение, клинические варианты // Российский вестник перинатологии и педиатрии. – 2004.
7. Новиков Ю.К. Инфекционное поражение дыхательных путей. – 2006.
8. Климанская Е.В., Возжаева Ф.С., Андрющенко Е.В., Сосюра В.Х. Стратегия и тактика лечения хронических воспалительных заболеваний легких у детей // Рос. педиатр. журнал. – 1998. – № 6. – С. 22-25.
9. Самсыгина Г.А. Охлопкова К.А., Суслова О.В. Этиология внебольничных бронхитов и пневмоний у детей раннего возраста как основа выбора антибактериальной терапии // Антибиотики и химиотерапия. – 2000. – № 11. – С. 29-30.
10. Сафронова Н.Н., Геппе Н.А. Современные подходы к терапии бронхов у детей // Медицинская помощь. – 2000. – № 6. – C. 1-2.
11. Кобец Т. Патогенетическая терапия острых бронхитов у детей // Medicus Amicus. – 2005. – № 5.
12. Белобородов В.Б. Роль азитромицина в лечении острых инфекций нижних дыхательных путей // РМЖ. – 2006. – Т. 14. – № 7. – С. 530-537.
13. Таточенко В.К., Катосова Л.К. Антибиотики при бактериальных ОРЗ у детей // Антибиотики и химиотерапия. – 1999. – № 9. – С. 13-18.
14. Платонова М.М., Середа Е.В., Катосова Л.К. Клиническое значение грибково-микробных ассоциаций и антибактериальная терапия при хронических воспалительных заболеваниях органов дыхания у детей.
15. Таточенко В.К. Безопасно и целенаправленно. Антибактериальное лечение острых заболеваний дыхательных путей у детей // Клиническая микробиология и антимикробная терапия. – 2000. – № 2 (17).
16. Майданник В.Г., Поскрипко Ю.А. Две стороны одной медали? Нерациональная антибиотикотерапия и антибиотикорезистентность // Medicus Amicus. – 2005.
17. Chalumeneau M., Salannave B., Assathiany R. et al. Connaisance et application par des pediatres de ville de la conference de concensus sur les rhinopharyngites aigues de i’enfant. Arch Pediatr 2000; 7 (5): 481-488.
18. Thrane N., Steffensen F., Mortensen J.T. et al. A population-based study of antibiotic prescriptions for Danish children. Pediatr Infect Dis J 1999; 18 (4): 333-337.
19. Федоров А.М., Таточенко В.К., Зубович А.И. О тактике антибактериальной терапии острых респираторных заболеваний у детей на поликлиническом участке // Медицинский научный и учебно-методический журнал. – 2005. – № 25 (апрель). – С. 276-289.
20. Nyquist A.C., Gonzales R., Steiner J.F. Назначение антибиотиков детям при простудных заболеваниях, респираторных инфекциях и бронхите. JAC 2001; 47: 605-610.
21. Страчунский Л.С. Антибиотики для лечения внебольничных инфекций: реальная или кажущаяся широта выбора. IX съезд педиатров России. Тез. докл., 2001.
22. Союз педиатров России, Международный Фонд охраны здоровья матери и ребенка. Научно-практическая программа «Острые респираторные заболевания у детей. Лечение и профилактика». – М., 2002.
23. Всемирная Декларация по борьбе с антимикробной резистентностью. – Канада, 2000.
24. Протокол лікування дітей з гострими бронхітами. Додаток № 2 та Протокол лікування дітей з хронічними бронхітами. Додаток № 5 до Наказу МОЗ України № 18 «Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча пульмонологія» від 13.01.2005 р. – Київ, 2005 – с. 58.
25. Самсыгина Г.А., Саидова Н.А. Показания и противопоказания к проведению антибактериальной терапии при острой инфекции респираторного тракта у детей // Consilium Med. – 2004.
26. Запрудов А.М. Аугментин в педиатрической практике // Российский вестник перинатологии и педиатрии. – 1998. – № 2. – С. 55-60.
27. Заплатников А.П., Коровина Н.А. Клинические аспекты применения макролидов при лечении инфекций органов дыхания у детей // РМЖ. – 2006. – Т. 14. – № 19. – С. 1333-1336.
28. Мизерницкий Ю.Л., Сорокина Е.В. Макролиды при инфекциях дыхательных путей у детей: современные представления о механизмах действия // Инфекции дыхательной системы. – 2006. – Т. 8. – № 1.
29. Костроміна В.П., Речкіна О.О., Ярощук Л.Б. Місцева антибактеріальна терапія в лікуванні запальних захворювань дихальних шляхів // Педіатрія, акушерство, гінекологія. – 2004. – № 1. – С. 53-56.

Поиск по сайту: