Засоби і форми навчання

Засоби навчання — матеріальні й ідеальні об’єкти, які використовуються в освітньому процесі як носії інформації та інструменти діяльності вчителя й учнів та застосовуються ними як окремо, так і спільно. До них належать: природне і соціальне оточення, обладнання, підручники, книжки, комп’ютери з відповідним інформаційним забезпеченням, наукова допомога, електронні довідники, енциклопедії тощо.

Існують різні класифікації засобів навчання. Одна з них — класифікація за дидактичною функцією:

• інформаційні засоби (підручники і навчальні допомоги);

• дидактичні засоби (таблиці, плакати, відеофільми, програмні засоби навчального призначення, демонстраційні приклади);

• технічні засоби навчання (аудіовізуальні засоби, комп’ютер, засоби телекомунікацій, відеокомп’ютерні системи, мультимедія, віртуальна реальність).

При цьому під системою засобів навчання розумітимемо сукупність взаємопов’язаних (у рамках методики їх використання) дидактичних компонентів, які утворюють певну цілісність, єдність.

Разом з тим засоби навчання інформатики можна умовно поділити на дві групи: традиційні та нові інформаційні технології (дивись таблицю вище).

Розглянемо їх детальніше.

Підручники і навчальні допомоги відіграють істотну роль у методичній системі навчання. їх, з одного боку, можна віднести до складової частини змісту навчання в його широкому розумінні, з іншого, можна розглядати як важливий елемент системи засобів навчання.

У підручниках з інформатики викладено основи знань і способів діяльності відповідно до цілей навчання, визначених програмою.

Підручник розрахований передусім на учнів відповідного віку. Разом з тим у деяких підручниках з інформатики є матеріал, потрібний учителеві для організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

До підручника інформатики висувається низка вимог стосовно структури викладу навчального матеріалу, зокрема педагогічна доцільність теоретичної частини і системи задач підручника, точності, стислості і ясності мови, жвавості, цікавості викладу, якості ілюстративного матеріалу.

Електронні допомоги з інформатики, які зберігаються на магнітних носіях у формі гіпертексту, мають переваги перед класичними «паперовими» посібниками, оскільки:

• допомога, що містить гіпертекстову мережу посилань, більш зручна для використання учнями в навчальному процесі. Гіпертекстова мережа — це форма організації інформації в комп’ютері, при якій її одиниці подані не в лінійній послідовності, а у вигляді деякої системи з різними зв’язками між її компонентами. Використання гіпертексту дозволяє подолати обмеження, характерні для звичайних навчальних матеріалів — текстів. Пошук і перегляд повідомлень, поданих в лінійній послідовності, без ознак, що відображають їх структуру, призводять до великого навантаження на пам’ять і ускладнюють ефективне розуміння безпосереднього контексту конкретного фрагмента;

• якщо учень має доступ до електронної допомоги, то він завжди може підготувати власний варіант відповідно до змісту запитання вчителя, може дописати або переробити допомогу, вставляючи до неї нову інформацію і вилучаючи застарілу;

• електронні допомоги психологічно готують учнів до використання майбутніх електронних бібліотек і до перенесення навчальної інформації на магнітні чи оптичні носії й до глобальної мережі Інтернет.

Навчальні компакт-диски. Останнім часом одержали розповсюдження лазерні компакт-диски (CD-ROM) з навчальними матеріалами для вивчення різних предметів. На таких носіях інформації розміщуються різні види екранно-звукових засобів, пристосованих для використання за допомогою комп’ютера.

Такі засоби можна використовувати в навчальному процесі для демонстрації, фронтальної та індивідуальної роботи учнів на уроці, для домашньої самостійної роботи.

Компакт-диски допомагають забезпечити індивідуальне використання учнем навчального матеріалу, індивідуальну траєкторію його сприйняття, інтенсифікувати зворотний зв’язок «учень-учитель».

Під час добору навчальних CD-ROM необхідно керуватися науковими, педагогічними, ергономічними й іншими критеріями:

1. Наявність в навчальному матеріалі науково вірогідної та педагогічно обґрунтованої системи понять, законів, теорій і інших освітніх елементів з курсу. Розвинута система пошуку. Функції контролю, рефлексії й оцінювання навчальної діяльності.

2. Дотримання гігієнічних вимог щодо збереження зору, попередження перевтомлення школярів. Урахування вікових особливостей, пізнавальних можливостей, різної інтелектуальної підготовки учнів.

3. Відповідність матеріалу освітнім стандартам з інформатики і програмам, можливість поєднання з «паперовими» підручниками й іншими засобами навчання.

4. Особистісна орієнтація матеріалу. Можливість індивідуальної траєкторії його вивчення. Розподіл навчальної інформації за рівнями складності і способами сприйняття.

5. Наявність навчально-пізнавальних і творчих завдань, пов’язаних з матеріалом, що вивчається, і сприяючих розвиткові критичного мислення, аналітичного ставлення до розглядуваних проблем і об’єктів.

6. Емоційна форма подання навчальної інформації. Переважання зорового ряду над мовним і музичним, наявність взаємопов’язаного потоку інформації, який подається порціями в зрозумілій і логічній послідовності, в доступному для учнів темпі. Можливість вибору учнем темпу і ритму діяльності, обсягу матеріалу, який вивчається.

7. «Доброзичливий» й інтуїтивно зрозумілий інтерфейс комп’ютерних програм. Застосування стандартних меню і кнопок на панелях інструментів. Використання можливостей сучасної комп’ютерної техніки для організації ефективної роботи учня з посібником.

Електронна бібліотека та електронні навчальні курси Електронна бібліотека створюється у вигляді централізованого сховища, побудованого на поєднанні машинної пам’яті, мікроносіїв і засобів передавання інформації Інформація відшуковується в системі запам’ятовуючих пристроїв за допомогою відповідних методів пошуку.

До інформаційних ресурсів належать інформаційно-навчальні матеріали лекції, словники, посилання на літературні джерела, посилання на віддалені мережеві ресурси (бази даних WWW-сервери, програмне забезпечення та ін.) Ці інформаційні ресурси є основною складовою електронних курсів — навчальних курсів, поданих мовою HTML.

Електроні навчальні курси, крім інформаційних матеріалів, повинні містити ще й матеріали для організації контролю та самоконтролю завдання для самостійного виконання, питання дія самоконтролю, тести тощо.

Електронний навчальний курс виконується в форматі, який допускає гіперпосилання, графіку, анімацію, реєстраційні форми, інтерактивні завдання мультимедійні ефекти.

Електронний навчальний курс варіативний щодо виконання йому можна надати будь-якої зручної для читання форми — колір фону, тексту, розмір шрифту, за необхідності за допомогою принтера можна роздрукувати частину підручника або видати його необхідним тиражем.

Матеріал із електронного навчального курсу вчитель може доповнити, виправити, відправити учневі електронною поштою, записати на компакт-диску або розмістити на освітньому веб-сайті для одночасного доступу до нього учнів. Електронний навчальний курс забезпечує режим самонавчання та можливість самоконтролю.

Включення в електронний курс елементів анімації та комп’ютерних ігор посилює його ефективність і привабливість. Гіпертекстова структура курсу дозволяє здійснювати індивідуальну траєкторію навчання Однак гіпертекстова система навігації повинна будуватися гак, щоб зберігалась логіка і систематичність щодо засвоєння освітніх стандартів.

Учні можуть самостійно поповнювати такий електронний курс творчими роботами, за необхідності відкриваючи їх для загального доступу, наприклад на веб-сайті. Публікація в електронному курсі створених або відібраних учнями матеріалів а також розміщення їх на доступному для інших веб-сайті, суттєво підвищує їх відповідальність за якість своєї інформації.

Електронний курс надає великі можливості для особистісної творчої роботи. Учитель і учні можуть брати участь у складанні власного електронною курсу, в доповненні його матеріалами або завданнями без суттєвих витрат на перевидання. В паперових підручниках така можливість не передбачена, конструювання учнями особистісного вмісту утруднено. Максимально, що може зробити учень це залишити на полях підручника свої помітки.

Електронний курс надає можливість внесення до нього змін учителем

Форма електронного курсу — блочна. А це означає що окремі блоки можуть замінюватися, доповнюватися в ході навчання. На відміну від паперових підручників заміна електронних блоків не потребує істотних витрат на перевидання. Навчальний електронний курс може мати структуру, відображену на малюнку 3.2.

Практика свідчить, що навчальний електронний курс доцільно подати у вигляді сукупності модулів, яким передує вступна та організаційна частини (мал. 3.3).

У свою чергу, кожний модуль може складатися зі змістовно закінчених частин, кожна з яких містить теоретичний матеріал. Завдання для практичної роботи, запитання та тестові завдання для самоконтролю, проміжний контроль, який за бажанням може супроводжуватися підказками та методичними допомогами. Вінцем модуля с обов’язкова частина — тематичний контроль, форма якого може бути запропонована викладачем-консультантом.

Крім того, кожен модуль електронного курсу повинен містити

• тему та мету навчання,

• ключові слова та поняття,

• знання та вміння, необхідні для вивчення матеріалу;

• знання та вміння, які формуються під час навчання;

• теоретичний матеріал,

• терміни та їх розкриття (глосарій),

• практичні завдання та лабораторні роботи,

• структурно-логічна схема або схема взаємозв’язків,

• список рекомендованої літератури,

• завдання для самостійного виконання та запитання для самоконтролю,

• завдання для тематичного контролю

За допомогою електронного курсу можна автоматизувати не тільки діяльність учнів у процесі навчання, а й діяльність учителя

• підготовку вчителя до читання лекцій і проведення лабораторних занять,

• проведення колоквіумів та контрольних робіт, прийом заліків, проведення практичних і лабораторних занять,

• організацію навчально-дослідницької роботи учнів

В електронних курсах використовуються мікросвіти, мульти- та гіпермедіа.

Мікросвіти і мультимедіа

Мікросвіт — комп’ютерно-базоване навчальне середовище, орієнтоване на дослідницьку діяльність учня. Людина використовує оточуючий світ як джерело пізнання, і завдання розробників інформаційних технологій навчання типу «мікросвіт» полягає в тому, щоб забезпечити новаторські та творчі шляхи розв’язування задач і, одночасно, забезпечити засвоєння учнями необхідного матеріалу.

Активне використання комп’ютерного моделювання допомагає учням у створенні різноманітних якісно нових моделей складних систем У принципі, будь-яку моделюючу комп’ютерну програму можна розглядати як деякий мікросвіт зі своїм виконавцем, середовищем його «існування» (функціонування) і своїми можливостями (системою команд) Навчанню через дослідження останнім часом надається все більше значення, оскільки це дозволяє розвивати творче мислення й активність учнів. Модель, незалежно від свого змісту, має ряд властивостей, що дозволяють говорити про ефективність її використання в навчальному процесі по-перше, вона є засобом пізнання, по-друге, вона адекватна об’єкту або явищу, що вивчається, і часто є більш зручною для вивчення, ніж реальний об’єкт. Учень може працювати як з готовою моделлю, так і брати участь у її створенні. Моделююче середовище часто дозволяє створювати моделі досліджуваних об’єктів або явищ. У процесі моделювання проводиться аналіз об’єкта, виділення основних властивостей, що підлягають дослідженню і вивченню, розгляд їх взаємозв’язків і формальний опис (у разі розробки аналітичної моделі) або подання через інші об’єкти (наприклад графічні або комп’ютерні образи). Після роботи з моделлю здобуті характеристики можуть бути перенесені на реальний об’єкт для подальшого коригування моделі.

Усі комп’ютерні моделі можна поділити на два класи ті, що імітують поведінку деякого об’єкта (або виникнення, продовження і зникнення деякого явища), й ті, які імітують деяку діяльність за особливих умов.

Мікросвіт — це засіб навчання, створений для певної навчальної мети і вирішення конкретних навчальних завдань. Технологія розробки мікросвітів може бути різною, але найчастіше в них використовується комп’ютерна підтримка використання зображення, кольору, звуку, анімації. Такі системи, які включають використання кількох різних навчальних середовищ, називаються мультимедія. Мультимедіа — сукупність технологій, що дозволяють за допомогою комп’ютера вводити, опрацьовувати, зберігати, передавати і відображати (виводити) повідомлення у вигляді тексту, графічних відображень, анімаційних фільмів, оцифрованих нерухомих зображень, відео, звуку, мови. Таким чином при роботі з комп’ютером використовують практично всі можливі способи подання інформації і збагачують їх власне можливостями подання у вигляді окремих даних, швидкою доступу і різноманітного комбінування.

Мультимедіа розробляються для стимуляції в учнів найбільшої кількості відчуттів. Ефективності навчання з використанням мультимедіа сприяє висока мотивація діяльності учнів. Мультимедіа охоплюють широкий спектр навчальних впливів. Вони можуть включати комп’ютерне управління, виконання деякого завдання на обладнанні, яке під’єднане до комп’ютера і працює під його управлінням, виконання однієї або кількох вправ, які безпосередньо не пов’язані з комп’ютером. Використання систем мультимедіа дозволяє формувати навички, які в інших навчальних комп’ютерних середовищах сформувати неможливо

Системи гіпермедіа

Мультимедіа входить в інформаційні технологи навчання як засіб, форма організації навчального матеріалу і не належить до педагогічних технологій. У поєднанні з гіпертекстом мультимедіа створюють системи гіпермедіа. Гіпертекст вирізняє три головні особливості

• набір вузлів (вершин графа у вигляді текстових та графічних повідомлень),

• мережа, яка зв’язує ці вузли,

• система мультимедіа.

Вузли служать точками входу в текстові чи графічні повідомлення і за допомогою мережі пов’язані таким чином, що інформація може бути подана або в структурованому, або у неструктурованому наборі подій (як при «мозковому штурмі» розв’язування деякої проблеми). Вузли в тексті — це виділені спеціальним чином слова. Підвівши до них курcop, можна вийти з тексту і перейти до іншого тексту (вузла графа). У цьому вузлі можливі інші форми подання навчальної інформації, наприклад, ілюстрації, які, в свою чергу, можуть мати свої точки виходу в інші вузли графа системи. Такі картинки називаються гіперкартами. Гіперкарти дозволяють «картувати знання», включати об’єкти до нових систем зв’язків як у процесі навчання, так і перед комп’ютерним уроком, будучи роздавальним матеріалом і орієнтиром для учня в деякому фрагменті системи. Картування служить також для активізації знань, якими оволодів учень перед вивченням нової теми, є деяким синтезуючим засобом і може використовуватися як інструмент навігації у великих енциклопедіях.

Під засобами нових інфориацшно-комунікаційних технологій (ЗНІКТ) розумітимемо програмно-апаратні засоби й пристрої, що функціонують на базі комп’ютерної техніки, а також сучасних засобів і систем інформаційного обміну, забезпечуючи операції щодо пошуку, збирання, накопичення, зберігання, опрацювання, подання, передавання інформації.

До ЗНІКТ належать комп’ютери, комплекти термінального обладнання для комп’ютерів усіх класів, локальні комп’ютерні мережі, пристрої введення-виведення, засоби і пристрої маніпулювання аудіовізуальною інформацією (на базі технологи мультимедіа і систем «віртуальна реальність»), сучасні засоби зв’язку, системи штучного інтелекту, системи машинної графіки, програмні комплекси (мови програмування, транслятори, компілятори, операційні системи, пакети прикладних програм загального та навчальної о призначення тощо).

З усього різноманіття педагогічних, застосувань ЗНІКТ слід виділити використання програмних засобів (ПЗ) у зв’язку з їх широкою популярністю в практиці освітнього процесу.

Наведемо класифікацію програмного забезпечення курсу інформатики (мал. 3.4)

Прикладним програмним засобом навчального призначення будемо називати ПЗ, у якому відбивається деяка предметна галузь, тією чи іншою мірою реалізовується технологія й вивчення, забезпечуються умови для здійснення і комп’ютерної підтримки різних видів навчальної діяльності.

Програмні засоби навчального призначення для навчання інформатики розробляються для використання в навчально-виховному процесі з метою розвитку особистості учня, інтенсифікації процесу навчання і поділяються за ознаками функціонального і методичного призначення

У свою чергу, розподіл за функціональним призначенням передбачає в своєму складі

• педагогічні програмні засоби (ППЗ), призначені для організації і комп’ютерної підтримки навчально-пізнавальної діяльності,

• діагностичні тестові програми, мета яких — констатація причин помилкових дій учня, оцінювання його знань, умінь, навичок,

• інструментальні програмні засоби (ІПЗ), призначені для конструювання програмних засобів (систем) навчального й іншого призначення, підготовки або генерування навчально-методичних і організаційних матеріалів, створення графічних чи музичних включень, сервісних «надбудов» програми,

• предметно-орієнтовані програмні середовища, що дозволяють здійснювати моделювання об’єктів, які вивчаються, або їх взаємозв’язків у певному предметному середовищі,

• ПЗ, призначені для формування культури навчальної діяльності, інформаційної культури на основі застосування системи підготовки текстів, електронних таблиць, графічних і музичних редакторів або інтегрованих систем їх комплексного використання,

• ПЗ, призначені для автоматизації процесу опрацювання результатів навчального експерименту, в тому числі вимірюючи і контролюючі програми для датчиків, які дозволяють одержувати, записувати і візуалізувати інформацію про реально перебігаючи процеси,

• навчальні середовища програмування, призначені для початкового навчання програмування і формування основних компонентів алгоритмічного стилю мислення;

• сервісні програмні засоби, що забезпечують комфортність роботи користувача (автоматизація процесу контролю результатів навчання, генерування і розсилання організаційно-методичних матеріалів, завантаження і передавання ПЗ у мережі, управління ходом заняття);

• ігрові ПЗ, що є засобом, який забезпечує комп’ютерну підтримку різних видів ігрової та навчально-ігрової діяльності.

Засоби навчання, в тому числі й ті, що функціонують на основі HIT, разом з навчально-методичними матеріалами (підручники, навчальні посібники для учнів, методичні посібники, рекомендації для вчителя) утворюють цілісну систему разом з певним набором компонентів і структурою, тобто навчально-методичний комплект (НМК) на базі ЗНІКТ.

11.«Форми організації навчальної діяльності на уроках інформатики».

Поняття «форми» використовується щодо навчання в двох варіантах - як форма навчання і як форма організації навчальної діяльності

У загальній дидактиці прийнято розрізняти конкретні форми навчання учнів за такими ознаками:

1. Кількість учасників спільної діяльності - індивідуальна, групова, фронтальна, колективна, парна робота (остання характерна і для інформатики);

2. Роль учасників навчального процесу (хто управляє - вчитель або учень).

На вибір організаційних форм впливає і зміст навчання, база знань учнів і вчителя, досвід діяльності та ін.

Індивідуальна форма навчання передбачає взаємодію вчителя з одним учнем (репетиторство, тьюторство, консультації та ін.).

У групових формах навчання учні працюють в групах, які складаються на різних основах.

Фронтальне навчання передбачає роботу вчителя з цілим класом в єдиному темпі й із спільними задачами.

Колективна форма навчання відрізняється від фронтальної тим, що учні класу розглядаються як цілісний колектив зі своїми лідерами і особливостями взаємодії.

У парному навчанні основна взаємодія відбувається між двома учнями, які можуть обговорювати задачу, здійснювати взаємонавчання або взаємоконтроль.

Форма організації навчання - обмежена рамками часу конструкція окремої ланки навчання. Форми організації навчання означають певний вид занять – урок, екскурсія, факультативне заняття, екзамен, гурток, олімпіада та ін.

Організаційні форми навчальної діяльності мають специфіку, яка визначається особливостями науки і шкільного предмета інформатики.

Сьогодні найбільш розповсюдженою в школах є класно-урочна форма навчання. її переваги: чітка організаційна структура, зручність управління діяльністю класу, можливість колективної взаємодії і вирішення навчальних завдань, постійний емоційний вплив особистості вчителя на дітей, економія часу навчання. До недоліків цієї системи належить орієнтація на середнього учня, трудність вираховування індивідуальних особливостей дітей, однаковий темп і ритм роботи, обмежене спілкування між учнями.

На уроках інформатики комп'ютер є і предметом вивчення, і засобом навчально-пізнавальної діяльності, що відповідним чином впливає на організацію навчального процесу. Специфіка уроку інформатики виявляється, передусім, в істотному обсязі практичних робіт з використанням комп'ютера, при якому «контактний час» роботи з комп'ютером становить майже половину уроку. В комп'ютерному класі використовуються фронтальні, групові форми роботи, індивідуальна робота та робота в парах.

12.Типологія уроків.

Урок здавна був об'єктом класифікації, але остаточно ця проблема не вирішена, і в педагогіці єдина типологія уроків відсутня. Класифікацію типів уроків (або фрагментів уроків) можна здійснити, використовуючи різні критерії. Головна ознака уроку — його дидактична мета, що визначає, до чого повинен прагнути вчитель. Класифікація за метою уроку розроблена ще К.Д. Ушинським, і в ній, виходячи з цієї ознаки, виділяються такі типи уроків:

1) урок подання нових знань;

2) урок розвитку і закріплення навичок і умінь (тренувальний урок);

3) урок повторення, систематизації й узагальнення вивченого;

4) урок перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок.

У більшості випадків учитель має справу не з однією з названих дидактичних цілей, а з кількома (і навіть з усіма відразу), тому на практиці широко розповсюджений так званий комбінований урок, на якому ставляться різні цілі, поєднуються різні види навчальної роботи (робота щодо закріплення вивченого раніше, засвоєння нового навчального матеріалу, вироблення практичних навичок та ін.).

Комбінований урок може мати різну структуру, а тому низку переваг: забезпечувати багаторазову зміну видів діяльності, що створює умови для швидкого застосування нових знань, забезпечує зворотний зв'язок і управління педагогічним процесом, можливість реалізації індивідуального підходу в навчанні. В основу іншої поширеної класифікації типів уроків покладено способи їх проведення. При цьому виділяють: уроки повторення, уроки-бесіди, контрольні роботи, лабораторні роботи, комбіновані уроки. У методиці навчання інформатики використовують обидві класифікації уроків, до кожної з яких додають ще й уроки за способами використання комп'ютера:

1) демонстрація;

2) фронтальна практична робота;

3) лабораторна робота;

4) практикум;

5) навчально-дослідницька робота (робота над проектом);

6) контрольна або самостійна робота;

7) екскурсія.

Ці види робіт з використанням комп'ютерної техніки розрізняються за тривалістю і за співвідношенням ролей викладача та учнів. Демонстрація — робота на комп'ютері, яку проводить учитель. Учні спостерігають за його діями через демонстраційний екран або відтворюють ці дії на своїх робочих місцях. У деяких випадках учитель пересилає через комп'ютерну мережу на робочі станції спеціальні демонстраційні програми, а учні працюють з ними самостійно, або спостерігають за розповіддю вчителя, яка супроводжується виконанням на комп'ютері вчителя конкретних операцій за допомогою відповідного програмного забезпечення. Основна дидактична функція демонстрації — повідомлення учням нової навчальної інформації. Фронтальна практична робота — порівняно короткий час самостійної, але синхронної роботи учнів з навчальним програмним засобом, яка спрямована або на його засвоєння, або на закріплення матеріалу, який пояснює вчитель, або на перевірку засвоєння набутих знань або операційних навичок. В одних випадках дії учнів можуть бути синхронними (наприклад, при роботі з однаковими педагогічними програмними засобами), але не виключаються і ситуації, коли різні учні за допомогою комп'ютера розв'язують задачі в різному темпі або навіть з різними програмними продуктами. Роль учителя під час фронтальної практичної роботи полягає у забезпеченні синхронності дій учнів і надання оперативної допомоги з ініціативи учнів. Учні можуть працювати парами або по одному за комп'ютерами, залежно від мети проведення, складності роботи і оснащеності комп'ютерного класу. При тривалій роботі вдвох можливий стійкий розподіл ролей «виконавець-спостерігач» з різними результатами навчання. В міру зростання впевненості і компетентності учнів потрібно перейти до індивідуальної роботи за комп'ютером. Помічено, що учні при проведенні фронтальних практичних робіт спочатку групуються і лише поступово розходяться по окремих робочих місцях. Останніми відділяються найслабкіші й ті, хто пропустив заняття. Але якщо з'являється досить складна проблема, знов виникають пари, угрупування, що взагалі є природним типом поведінки людей. При проведенні практичних робіт оцінювання роботи кожного учня не обов'язкове для вчителя, але бажане для учнів. На лабораторних роботах передбачається самостійне виконання кожним учнем індивідуального завдання. Мета їх проведення — перевірка і оцінювання навичок та вмінь учнів, що передбачає оцінювання роботи кожного. Бажано, щоб для проведення лабораторних робіт учителем були розроблені спеціальні інструкції, в яких були б викладені: мета роботи, перелік необхідних знань та вмінь, стислий теоретичний матеріал, приклад виконання завдання з поясненням виконання кожного окремого кроку, індивідуальні завдання, запитання для самоконтролю та вимоги щодо звітності виконання лабораторної роботи. Практикум — виконання тривалої самостійної роботи з комп'ютером у межах одного-двох уроків за індивідуальними завданнями, орієнтованими на використання комп'ютера для виконання окремих громіздких операцій стосовно пошуку потрібних даних, графічних побудов, обчислень. Робота потребує синтезу знань і вмінь з цілого розділу або теми курсу. В цьому випадку вчитель головним чином здійснює індивідуальний контроль за роботою учнів. Практикум проводиться два-чотири тижні. Вчитель ділить учнів класу на невеликі групи по два-три учні. Кожна група учнів виконує відмінну від інших лабораторну або практичну роботу. Для створення відповідних умов внутрігрупової диференціації діяльності учнів важливо уважно віднестися до складу груп і розподілу обов'язків всередині них. Проведенню практикуму передують вступні лекції й інструктивні заняття. В процесі проведення практикуму застосовуються прийоми актуалізації опорних знань учнів. Засобом управління діяльністю учнів під час практикуму служать інструкції, які містять правила і послідовність дій школярів, інформацію про повторення необхідного матеріалу, опис і зображення лабораторного обладнання, принципів його дії та способів використання, порядок виконання завдань, контрольні запитання з теми і список додаткової літератури. В ході практикумів учні розв'язують задачі творчого характеру. Учні самі вирішують, коли їм скористатися комп'ютером, а коли попрацювати з підручником або зробити необхідні записи в зошиті. В ході практикуму вчитель спостерігає за успіхами учнів, надає їм допомогу. При необхідності запрошує всіх до обговорення загальних питань, які виникають у учнів, звертає увагу на характерні моменти чи помилки. При проведенні практикумів, лабораторних та практичних робіт за комп'ютером учителю необхідно з'ясувати причини помилок учнів, що виникають при розв'язуванні практичних завдань, і знайти правильний шлях виправлення кожної з них, спробувати самому внести відповідні зміни у програмі, що складається учнем мовою програмування або при роботі в середовищі прикладного програмного забезпечення загального чи спеціального призначення. Враховуючи, що пошук помилок — це, як правило, серйозна головоломка, і що без допомоги вчителя більшість учнів не може знайти помилку і тим більше відшукати спосіб виправлення, завершення самостійного налагодження програм та виправлення помилок у відведений час стає серйозною проблемою. Навчально-дослідницька робота або робота над проектом — виконання тривалої самостійної роботи з комп'ютером у межах кількох уроків за індивідуальними завданнями чи завданнями для груп, орієнтованими на використання комп'ютера для виконання окремих громіздких операцій стосовно пошуку потрібних даних, графічних побудов, обчислень; робота потребує синтезу знань і умінь з усього курсу інформатики чи її окремого розділу. Вчитель, головним чином, здійснює індивідуальний контроль за роботою учнів, але при цьому особливої уваги потребує постановка завдання, методичне його пояснення та чіткі вимоги до виконання й одержання остаточних результатів.
Контрольні і самостійні роботи — проведення контролю знань, умінь і навичок в процесі самостійного розв'язування задач різного характеру і рівня складності. До форм проміжного контролю доцільно віднести роботу з тестами, основною метою застосування яких є перевірка та оцінювання репродуктивних знань з курсу. Екскурсія. Можна сформулювати кілька основних цілей екскурсії: показати шляхи використання засобів та методів інформатики як науки в управлінні або на виробництві; зорієнтувати учнів щодо професій, пов'язаних з використанням нових комп'ютерних технологій. Екскурсія може проводитися до і після вивчення всього курсу інформатики. У першому випадку одна з її цілей — формування інтересу до предмета, в другому — узагальнення знань, їх систематизація, зв'язок з практикою. Екскурсія повинна бути обов'язково підготовленою вчителем: йому потрібно заздалегідь пройти маршрутом екскурсії, з'ясувати і домовитися, що і як буде показано, хто конкретно коментуватиме показ. Метою спостереження є конкретна, практична діяльність людей з використанням комп'ютера під час роботи. Корисно при цьому підготувати перелік запитань, на які учні мають відповісти після екскурсії.

До основних етапів уроку інформатики, як правило, належать такі:

1. Постановка мети уроку.

2. Ознайомлення з новим матеріалом.

3. Закріплення нового матеріалу: а) на рівні відтворення інформації і способів діяльності; б) на рівні творчого застосування і відкриття нового.

4. Перевірка та оцінювання знань, навичок і вмінь.

Залежно від мети уроку послідовність цих етапів може бути різною або деякі можуть бути відсутніми. Проте для кожного уроку обов'язковий перший етап — постановка мети, зокрема і перед учнями.

Структура комбінованого уроку характеризується постановкою і досягненням кількох дидактичних завдань.

Традиційною для нього є така структура:

* ознайомлення з темою уроку; постановка його цілей і завдань;

* перевірка домашнього завдання;

* перевірка знань і вмінь учнів з пройденого матеріалу;

* подання нового матеріалу;

* первинне закріплення матеріалу, що вивчався;

* підведення підсумків уроку і постановка домашнього завдання.

Структура уроку подання нових знань визначається його основною дидактичною метою (введення понять, встановлення властивостей об'єктів, що вивчаються, побудова правил, алгоритмів, програм) та включає такі пункти:

* повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності;

* підготовка до вивчення нового матеріалу за допомогою повторення і актуалізації опорних знань;

* первинне осмислення і закріплення нового матеріалу;

* постановка домашнього завдання;

* підведення підсумків уроку.

Основна дидактична мета уроку розвитку і закріплення умінь та навичок — формування певних умінь і навичок. Структура даного уроку:

* перевірка домашнього завдання;

* уточнення напрямів актуалізації матеріалу, що вивчався;

* узагальнення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності;

* відтворення матеріалу, що вивчався, та його застосування в стандартних умовах;

* перенесення одержаних знань і їх первинне застосування в змінених умовах з метою формування вмінь і навичок;

* підведення підсумків уроку;

* постановка домашнього завдання.

Структура уроку систематизації і узагальнення знань:

* постановка мети уроку і мотивація навчальної діяльності учнів;

* відтворення і корекція опорних знань;

* повторення і аналіз основних алгоритмів, означень, правил;

* узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і виконання практичних завдань;

* засвоєння основних ідей і теорій на основі широкої систематизації підсумків уроку.

Ефективність уроку визначається мірою адекватності остаточних результатів і мети. Важливо оцінити не тільки знання, вміння і навички як такі, а й шляхи їх здобуття: шляхом передавання навчальної інформації з подальшим закріпленням учителем або навчання дітей власної діяльності щодо оволодіння змістом навчального предмета на основі їхньої самостійної діяльності.

Вибір методів навчання, організаційних форм і засобів залежить від поставлених цілей уроку. При цьому кожному методу і прийому мають відповідати певні організаційні форми діяльності учнів на уроці.

Поиск по сайту: