З науковим керівником

1.2.2. Організація дослідження

Специфіка ІНДЗ і курсових робіт студента ВНЗ полягає в тому, що в процесі їх підготовки та захисту здійснюється досягнення як науково- дослідних, так і навчальних цілей. Студенти глибоко вивчають певні питання, вчаться аналізувати літературу, критично оцінювати її, полемізувати з авторами статей, висловлювати власні думки, відстоювати їх, робити правильні наукові, теоретичні та практичні висновки, набувають певних навичок сучасних наукових методів дослідження.

У процесі такої роботи студент повинен пройти шлях, який включає в себе низку взаємопов’язаних етапів. Як правило, дослідження з ІНДЗ складається з кількох етапів:

І. Перший етап включає обґрунтування теми, визначення мети дослідження. Тема наукового дослідження є складовою частиною певної проблеми. Мета дослідження – усвідомлений образ очікуваного результату, на досягнення якого спрямована діяльність дослідника. Результат має бути конструктивним, тобто спрямованим на вироблення суспільно корисного продукту з вищими, ніж було раніше, показниками якості або процесу її досягнення. Поставленої мети досягти треба обов’язково. І неодмінно перевірити, чи визначене чітко досягнення мети у висновках. Мета спрямовує дослідницьку діяльність та визначає можливі засоби її досягнення через формування завдань дослідження. Визначення теми і мети дослідження становить за своєю суттю єдиний нерозривний процес.

II. Другий етап надає можливість визначити завдання ІНДЗ на основі проведеного літературного огляду стану досліджуваної проблеми, яка вивчається під кутом зору його мети. Основною методологічною вимогою до виконання огляду є наявність чітко поставленої мети і конкретного об’єкта дослідження.

Завдання дослідження можуть включати в себе наступні елементи:

1. Вирішення певних теоретичних питань, які входять у загальну проблему дослідження (наприклад, розкриття категоріального апарату, виявлення сутності поняття, явища, процесу, подальше удосконалення його визначення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);

2. Всебічне вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків і труднощів, їх причин, типових рис передового досвіду з вирішення досліджуваної проблеми. Таке вивчення дає змогу уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальній літературі, періодичних виданнях, підняти їх з рівня думок окремих авторів на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження процесу в даному напрямку.

Звичайно, коло завдань дослідження залежить від можливостей самого дослідника, рівня його фахової підготовки і попереднього досвіду наукової роботи, наявності часу та матеріально-технічного забезпечення.

Всі ці, а також багато інших чинників повинні враховувати студент і його науковий керівник при формулюванні завдань дослідження в рамках ІНДЗ.

III. Третій етап включає розробку та виконання програми теоретичного дослідження. Програма являє собою план, в якому вказані послідовність і зміст етапів дослідження.

IV. Четвертий етап включає обробку та аналіз результатів теоретичного дослідження, яке проводилося згідно з розробленою програмою, а також формулювання висновків і рекомендацій за результатами дослідження.

V. П’ятий етап – наукове та літературне редагування роботи і підготовка до захисту.

Проведена студентом аналітична робота (згідно з викладеними вище рекомендаціями) надає йому змогу приступити до складання розгорнутого плану-конспекту наукової роботи, який у стислому узагальненому вигляді відтворює основний зміст її складових частин – вступу, назви і змісту розділів, висновків. Після погодження плану-конспекту з керівником автор приступає до практичної роботи над реалізацією плану.

Курсова робота підкреслює ґрунтовне вивчення ситуації, проблеми або процесу, тому її дослідження складається з шести етапів.

Етапи проведення дослідження з курсової роботи:

I. Перший етап включає обґрунтування теми, вибір об’єкта, предмета та визначення мети дослідження. Тема наукового дослідження є складовою частиною певної проблеми.

Актуальність дослідження – обов’язкова вимога до курсової роботи. Тому зрозуміло, що вступ до неї починають з обґрунтування актуальності обраної теми. Вміння обрати тему, правильно її зрозуміти й оцінити з точки зору своєчасності й соціальної значущості характеризує ступінь професійної зрілості студента.

Проблемна ситуація – це суперечність між типовим станом об’єкта дослідження в реальній практиці і вимогами до його більш ефективного функціонування. Специфічно рисою проблемної ситуації є те, що для її розв’язання необхідно вийти за рамки старого, вже досягнутого знання.

Об’єктом дослідження є частина об’єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна активність практичної і теоретичної діяльності дослідника; вся сукупність зв’язків, відношень різних аспектів теорії і практики, що є джерелом необхідної для дослідника інформації. Наприклад, певні економічні чи політичні інституції, процеси, різновид діяльності тощо.

Предмет дослідження – це сторона об’єкта дослідження та його досліджувані якість і галузь використання, сутнісні зв’язки та відношення, якості об’єкта, які досліджуються з певною метою в даних умовах та обставинах. Вони є головними, визначальними для даного конкретного дослідження. Таким чином, предмет дослідження є більш вузьким, ніж його об’єкт.

Науково обґрунтоване визначення предмета дослідження – це змістовний науковий процес, який покликаний зорієнтувати самого дослідника на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті, яким є об’єкт дослідження. Для цього буде недостатнім тільки визначити і назвати об’єкт дослідження. Потрібно дати йому змістовну характеристику, бо, спираючись на неї, можна забезпечити більш цілісний підхід до характеристики і вивчення основного предмета дослідження.

Мета дослідження – усвідомлений образ очікуваного результату, на досягнення якого спрямована діяльність дослідника. Результат має бути конструктивним, тобто спрямованим на вироблення суспільно корисного продукту з вищими, ніж було раніше, показниками якості або процесу її досягнення. Поставленої мети досягти треба обов’язково. І неодмінно перевірити, чи визначене чітко досягнення мети у висновках. Мета спрямовує дослідницьку діяльність та визначає можливі засоби її досягнення через формування завдань дослідження. Визначення теми і мети дослідження становить за своєю суттю єдиний нерозривний процес. Кінцевий результат відображає очікуваний від виконання позитивний ефект, який формується двоступенево: перша частина – у вигляді суспільної корисності; друга – у вигляді конкретної користі, віднесеної до основного предмета дослідження.

II. Другий етап дає змогу визначити завдання курсової роботи на основі проведеного літературного огляду стану досліджуваної проблеми, яка вивчається під кутом зору його мети. Основною методологічною вимогою до виконання огляду є наявність чітко поставленої мети і конкретного об’єкта дослідження.

Завдання дослідження можуть включати в себе наступні елементи:

1. Вирішення певних теоретичних питань, які входять у загальну проблему дослідження (наприклад, розкриття категоріального апарату, виявлення сутності поняття, явища, процесу, подальше удосконалення його визначення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо).

2. Аналіз існуючих методів, які можуть бути застосовані для дослідження проблеми, та обґрунтування вибору методів, які будуть використані саме в курсовій роботі, включаючи як методи загальнонаукові, так і методи емпіричного дослідження проблеми, аж до аналізу інструментарію (соціологічні анкети, психологічні тести, контент-аналіз тощо).

3. Всебічне вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків і труднощів, їх причин, типових рис передового досвіду з вирішення досліджуваної проблеми. Таке вивчення дає змогу уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальній літературі, періодичних виданнях, підняти їх з рівня думок окремих авторів на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження процесу в даному напрямку.

4. Обґрунтування необхідної системи заходів для вирішення даної проблеми, яке, з одного боку, спирається на теоретичні дані, отримані автором у процесі вирішення першого завдання свого дослідження, а з другого – на матеріали результатів емпіричних досліджень, тобто на дані вирішення другого завдання дослідження. Обґрунтування системи заходів практично збігається з конкретизацією гіпотези дослідження.

5. Емпірична перевірка запропонованої системи заходів з точки зору відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально можливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу і зусиль. Таке завдання може ставитись автором лише за умови його фактичної необхідності, а також наявності усіх необхідних умов його реалізації.

6. Розробка рекомендацій та пропозицій щодо використання отриманих автором результатів дослідження на практиці.

Звичайно, коло завдань дослідження залежить від можливостей самого дослідника, рівня його фахової підготовки і попереднього досвіду наукової роботи, наявності часу та матеріально-технічного забезпечення.

Всі ці, а також багато інших чинників повинні враховувати студент та його науковий керівник при формулюванні завдань дослідження в рамках курсової роботи.

ІІІ. Третій етап включає відпрацювання гіпотези і теоретичних передумов дослідження. Гіпотеза є одним із методів розвитку наукового знання, а також структурним елементом теорії. Вона має формуватись як таке припущення, при якому на основі низки факторів можна зробити висновок про зв’язок між явищами або про причини явища, причому цей висновок не можна вважати повною мірою доведеним. Гіпотеза має формуватись так, щоб із її змісту чітко проглядалися положення, що потребують доведень і захисту. Гіпотеза по праву вважається головним методологічним стержнем будь-якого дослідження.

Гіпотези, які висуваються у курсових роботах, можуть бути:

- описові, що передбачають існування якого-небудь явища, описують його причини і можливі наслідки;

- пояснювальні – в них наводиться тлумачення можливих наслідків із певних причин, а також характеризуються умови та обставини, за яких ці наслідки обов’язково настають, тобто в силу яких чинників і умов реалізується наслідок;

- описово-пояснювальні – як синтезована комбінація гіпотез першого і другого типів.

Слід зазначити, що в теорії і методиці наукових досліджень можуть застосовуватись і складніші типи гіпотез, але зазвичай вони не застосовуються в навчальних дослідницьких роботах.

Описовий тип гіпотез меншою мірою дає можливість передбачення, а пояснювальний – не тільки дає таку можливість, а й більше того – є їх головною властивістю. Тому гіпотези пояснювального типу частіше використовуються в дослідженнях, оскільки вони виводять дослідника на припущення щодо існування певних закономірностей і зв’язків між явищами, викликаними певними чинниками та умовами.

Необхідність розробки гіпотези виникає тоді, коли існуючі, встановлені наукою ідеї, теорії, концепції, принципи, методи, закони або закономірності не є достатніми для пояснення емпіричних фактів як результатів досліду. Гіпотеза виступає в ролі проміжної логічної побудови між існуючим і необхідним, знову створюваним теоретичним знанням і є логічним засобом перетворення емпіричного знання на теоретичне. При цьому важливо розуміти, що ефективність результату складного інтуїтивного процесу побудови гіпотези в першу чергу визначається наявністю фактів про об’єкт дослідження, а також вмінням їх опрацьовувати та осмислювати.

Звичайно, перш ніж формулювати гіпотезу дослідження автору курсової роботи необхідно всебічно осмислити проблему, ознайомитися з основними літературними джерелами. Побудова гіпотези можлива лише на основі ретельного вивчення явищ. Лише після вивчення характерних рис явища, обставин, умов тощо можна висловити припущення про можливу причину даного явища (або класу явищ), почати побудову гіпотези. Хід думки при цьому оформляється як своєрідний умовивід.

При побудові гіпотези слід пам’ятати, що умовивід йде від наслідку (того чи іншого факту, явища) або від схожості наслідків (чи ознак) до схожості основ. Подальше дослідження полягає в перевірці гіпотези. Перевірена, обґрунтована, підтверджена дослідженнями, фактами, аргументами, гіпотеза перетворюється на достовірне знання.

Для правильної побудови будь-якої гіпотези перш за все необхідно пам’ятати, що вона повинна бути конкретною. Під конкретністю розуміється її глибина, відповідність меті й завданням дослідження. Іншими словами, гіпотеза повинна відповідати конкретній меті та описувати конкретний об’єкт дослідження.

В курсовій роботі використовуються основна та допоміжні гіпотези, які співвідносяться таким чином: допоміжні гіпотези повинні розкривати, уточнювати основну.

ІV. Четвертий етап включає розробку програми теоретичного дослідження (у випадку теоретичної роботи), програми та методики емпіричного (якщо робота має теоретико-дослідницький характер) дослідження та його проведення.

Програма являє собою план, в якому вказані послідовність і зміст етапів дослідження.

Методика емпіричного дослідження містить опис методів, систему прийомів, які будуть використані для дослідження. Вона відповідає на запитання: як, в який спосіб проводити дослідження?

Правильно обрана методика є запорукою успішного виконання дослідження, непродумана – призводить до помилок, внаслідок яких нагромаджується багато безсистемно зібраного матеріалу, що не дає змоги зробити якісь висновки.

Важливо відзначити, що методи дослідження підбираються з урахуванням специфіки завдань, які поставив перед собою дослідник, а не просто перелічуються всі відомі методи тієї чи іншої галузі науки. Метод значною мірою визначає і результативність дослідження, форми організації роботи, загальну методологічну орієнтацію автора. Метод можна розглядати як певний систематизований комплекс прийомів, які застосовує дослідник для досягнення мети і завдань дослідження.

V. П’ятий етап включає обробку та аналіз результатів емпіричного дослідження, яке проводилося згідно з розробленою програмою і методикою, а також формулювання висновків і рекомендацій за результатами дослідження.

VI. Шостий етап – літературне оформлення роботи і підготовка до захисту.

Проведена студентом широка аналітична робота (згідно з викладеними вище рекомендаціями) дає йому змогу приступити до складання розгорнутого плану-конспекту наукової роботи, який у стислому узагальненому вигляді відтворює основний зміст її складових частин – вступу, назви і змісту розділів та підрозділів, висновків. Після погодження плану-конспекту з керівником автор приступає до практичної роботи над реалізацією плану.

1.2.3. Бібліографічний пошук

Для складання бібліографії за темою наукової роботи студент використовує наявні в бібліотеках систематичні каталоги, в яких назви творів розташовані за галузями знань; алфавітні каталоги, в яких картки на книжки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів; предметні каталоги, що містять назви творів з конкретних проблем і спеціальностей; а також різноманітні бібліографічні довідникові видання (покажчики по окремих темах і розділах), виноски і посилання в підручниках, монографіях, енциклопедичних словниках, періодичній літературі та ін. Треба починати з книг, згодом – статті, спочатку вітчизняні джерела, а потім – іноземну літературу. Для підбору періодичної літератури слід звернутися до покажчиків статей, опублікованих протягом календарного року і розміщених у кінці останнього номера журналу за кожен рік видання.

Складений студентом список використаних джерел, необхідної для вивчення при виконанні курсової роботи, погоджується з керівником.

Керуючись складеним списком літературних джерел, студент приступає до їх вивчення. У бібліографічні картки вносяться короткі анотації, в яких відзначаються основні питання, викладені у книзі або статті, та висновки. Після попереднього ознайомлення з літературою і складанням студентом особистої невеликої бібліографічної картотеки за темою слід приступати до глибшого їх опрацювання на основі повторного читання.

З допомогою керівника студент визначає послідовність ґрунтовного вивчення літератури. При повторному читанні виділяються та усвідомлюються головні думки й основні положення, висунуті автором книги або статті, проводиться їх аналіз.

Читаючи наукові праці, студент навчається правильно їх занотовувати, що згодом дасть можливість використовувати цей матеріал і в подальшій творчій роботі. Передусім потрібно оформлювати прочитані роботи на спеціальних картках. Найчастіше з цією метою використовують каталожні або самостійно виготовлені картки однакового розміру (12,5х7,25 см). На одному боці записується прізвище та ініціали автора, назва роботи, а також час і місце її видання та обсяг у сторінках (на картці, як і потім у списку використаних джерел, зазначається, від котрої сторінки надрукована стаття або скільки сторінок має книга).

На зворотному боці картки стисло записується все, що зацікавило студента в прочитаній праці. При цьому завжди потрібно залишати невеличке поле, на якому потім можна робити додаткові помітки.

Якщо в книзі або статті є багато цікавого матеріалу і весь він не може вміститись на картці, тоді на ній слід записати лише назви питань, які поставлені в цій праці, і посилатися на спеціальний зошит, в якому робляться більш докладні записи. Це значить, що про дану роботу докладно написано в зошиті № 1 на С. 15. Коли один зошит буде списаний, береться другий і т. ін. Таким чином, у студента збереться багато карток та кілька зошитів із записами всього важливого з прочитаних робіт або робиться ксерокопія подібного матеріалу, що й стане йому в пригоді при написанні будь-якої іншої роботи.

Це, звичайно, не означає, що не буде потреби перечитувати (і не один раз) раніше прочитані і коротко законспектовані праці. Навпаки, після того, як студент прочитав якусь працю, припустимо, на 3-ому році навчання, а потім звернеться до неї на 5-ому році, то, читаючи її знову, він знайде в ній значно більше матеріалу, ніж при першому читанні. Тоді цю працю доведеться ще раз законспектувати в спеціальному зошиті, а на другій сторінці картки знову зробити відповідне посилання, або внести додаткові записи в попередні зошити на зворотних сторінках.

Нарешті, після того, як буде записана прочитана праця на картці (або на картці і в зошиті), варто занотувати все те, що безпосередньо стосується теми курсової роботи. Це слід робити на окремих аркушах паперу, залишаючи поля. Причому запис треба вести так, щоб його можна було потім (після відповідної літературної правки при оформленні роботи) включити до розділу, в якому дається огляд літератури.

ЧАСТИНА ІІ

Поиск по сайту: