Граматичні категорії іменника

Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка.

Рід (чоловічий, жіночий чи середній) притаманний кожному іменникові в однині: столяр, орел, шлях; дівчина, пава, хмара; дитя, курча, небо.

В українській мові є іменники спільного роду, фактичний рід яких можна встановити тільки за змістом висловлювання в контексті. Ці іменники, позначаючи осіб обох статей, можуть бути виражені формою граматичного чоловічого роду (професор, інженер, лікар, посол, лауреат) або формою граматичного жіночого роду (сирота, бідолаха, сіромаха, нахаба, забіяка).

Рід незмінюваних іменників (це переважно запозичені слова) визначається в основному за їхнім лексичним зна­ченням. Наприклад, іменники – назви людей – мають рід відповідно до статі позначуваної особи (портьє, аташе, фазендейро, денді; мадам, міледі, фрау); назви тварин, птахів належать до чоловічого роду (нанду, поні, гну, шимпанзе, фламінго). Родова віднесеність незмінюваних власних назв залежить від граматичного роду означуваної ними загальної назви (співвідношення роду – виду): озеро Онтаріо, ріка Міссісіпі.

Число - морфологічна категорія, яка виявляється у протиставленні значень однини і множини. Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини: дерево - дерева, думка - думки, воїн - воїни. Проте існують іменники, які вживаються тільки в однині чи множині.

До першої групи належать збірні іменники: людство, кіннота, картоплиння, малеча; частина іменників із речо­винним значенням: масло, кисень, золото; назви абстрактних понять: молодість, сум, радість, гордість; більшість власних назв: Київ, Дніпро, Полтавщина; Петро, Охріменко, Михайлишин. Інколи від названих іменників може утворюватися форма множини, але при цьому відбувається зміщення в лексичному значенні. Зокрема через форму множини конкретне протиставляється більш загальному: мед (взагалі) – меди (різні сорти меду), жаль (взагалі) – жалі (чиїсь, хтось жалкує). Форма множини, утворена від прізвищ, позначає сукупність людей, пов’язаних родинними стосунками: Король - Королі (родина Королів).

Тільки форму множини мають іменники роковини, оглядини, розкопки, шори, криси (капелюха), дріжджі, зарості, злигодні, сіни, двері, ножиці, гроші, солодощі, пахощі, радощі, гордощі; Лубни, Прилуки, Суми, Черкаси, Чернівці та ін.

Відмінок - одна з найважливіших морфологічних категорій іменника. Зміна іменника за відмінками дає можливість йому поєднуватися в реченні з іншими словами. Сучасна українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Серед них виділяють відмінки прямі, у формі яких іменник у реченні не залежить від інших слів, і непрямі, які виражають синтаксичну залежність іменника. До прямих належать називний і кличний відмінки, решта відмінків є непрямими. Іменники у формах прямих відмінків завжди вживаються без прийменників; у формі місцевого завжди присутній прийменник; родовий, давальний, знахідний та орудний відмінки можуть вживатися як із прийменником, так і без нього.

У реченні іменник може виконувати різні синтаксичні функції. Найчастіше це роль головного члена речення – підмета: У темряві далеко десь гукали люди, жалібно гавкали собаки і шуміла й лящала негода (О. Довженко) або другорядного члена речення – додатка: Пройду я світ від півдня до півночі, / Своїм човном схвилюю всі моря, / Здобуду світ, корону, перли, славу, / І все для тебе, донько Ярослава, / Лиш покохай мене, моя зоря! (І. Кочерга).

Іменник може бути іменною частиною складеного присудка: Праця людини - окраса і слава. Праця людини - без­смертя Ті! (В. Симоненко); Полковий писар - це велика персона (І. Кочерга).

Інколи іменник може виконувати функції неузгодженого означення: Навздогін за нею із хати понісся жалібний писк дитини (П. Панч) або обставини: Я жив колись в простому курені / Над озером з ясними берегами (О. Ольжич).

Поиск по сайту: