Сутність діагностування агресії у дитячому віці

Особливо складною проблемою для психологічної науки є психодіагностика проявів дитячої агресивності. З одного боку, вікова імпульсивність дітей та характерні для них емоційне збудження й чутливість, які часто трактуються дорослими як їх агресивність, з іншого — сучасна психологічна практика не може похвалитися великою кількістю психодіагностичних методів чи методик для вияву індивідуальних якісних характеристик агресивності та її можливих причин у дітей.

Тому однією з найголовніших психодіагностичних проблем є і залишається проблема відсутності достатньої кількості надійних діагностичних методик, що дозволяють вивчити характер і ступінь проявлення агресивності в дітей шкільного віку. Адже, тільки при правильно підібраній методиці можливо зробити обґрунтований висновок про рівень прояву властивостей особистості, які вивчаються, зокрема агресивності.

Особливої уваги вимагають діти, у яких агресивність стає інтеграційною характеристикою особи. Їм властиві висока частота агресивних дій, переважання фізичної агресії, недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок, понижений рівень довільності, нерозвиненість ігрової діяльності, понижена самооцінка, сприйняття оточення як ворогів і суперників, недовірливість. Проте агресивні діти розрізняються і між собою. У них переважає один з трьох видів агресивності: імпульсивно-демонстративний, нормативно-інструментальний, цілеспрямовано-ворожий.

Шляхи корекції дитячої агресії - гра, зміна середовища, творче самовираження, сублімація через спорт і соціально-схвалювану діяльність, тренінги.

Для діагностики дитини існують критерії агресивності, які для дітей молодшого шкільного віку полягають у наступному:

1. Часто (частіше в порівнянні з поведінкою інших дітей, що оточують дитину) втрачають контроль над собою.

2. Часто сперечаються з дітьми і дорослими.

3. Навмисно дратують дорослих, відмовляються виконувати прохання дорослих.

4. Часто звинувачують інших у своїй «неправильній» поведінці і помилках.

5. Заздрісні і недовірливі.

6. Часто гніваються і удаються до бійок.

Про дитину, у якої протягом 6 і більше місяців одночасно стійко проявлялися 4 критерії, можна говорити як про дитину, що має агресивність як якість особи. Таких дітей можна називати агресивними.

Агресивна поведінка дітей і підлітків легко виявляється за допомогою спостереження. Але для підтвердження результатів спостереження психологи застосовують спеціальні методики діагностики агресивності. Незалежно від причини агресивної поведінки дитини існує загальна стратегія оточуючих по відношенню до неї:

1. Якщо це можливо, стримувати агресивні пориви дитини безпосередньо перед їх проявами, зупинити занесену для удару руку, позвати дитину.

2. Показать дитині прикрість агресивної поведінки, фізичної і вербальної агресії по відношенню до неживих предметів, а тим більше до живих людей.

3. Встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї.

4. Представити дітям альтернативні способи взаємодії на основі розвитку у них емпатії, переживання.

5. Навчати консультативним способом вираження гніву як природної властивої людині емоції.

Як працювати з дітьми, що проявляють різні форми агресивності? І.В. Дубровина в книзі «Психокоректувальна і розвиваюча робота з дітьми» відзначає: «Якщо психолог приходить до висновку, що агресія дитини не носить хворобливого характеру і не наводить на роздуми про більш важке психічне відхилення, то загальна тактика роботи полягає в тому, щоб поступово навчити дитину виражати своє незадоволення в соціально прийнятних формах».

Здійснення психологічної корекції агресивної поведінки дітей доцільно починати вже у молодшому шкільному віці. На думку багатьох відомих психологів (М.Й. Боришевського, Я.Л. Коломінського, Л.С. Славіна та ін.), молодший шкільний вік відіграє виключно важливу роль у формуванні та закріпленні основних тенденцій поведінки дітей, у тому числі й агресивних. Тому звертати увагу на агресивні реакції дітей та здійснювати спроби щодо їх коригування необхідно не в підлітковому віці, коли основні стереотипи поведінки вже сформувалися, а саме у молодшому шкільному віці, коли ці реакції ще не набули характеру сталих і закріплених.

Крім того, чим молодша дитина, тим легше на неї впливати і тим ефективніше буде як профілактична, так і корекційна робота з нею.

Корекція агресивної поведінки повинна носити системний, комплексний характер, передбачати опрацьовування кожної особливості даної дитини.

По Т.Смирновій існує 6 ключових напрямів, в рамках яких необхідно будувати коректувальну роботу:

1. Зниження рівня особистісної тривожності.

2. Формування усвідомлення власних емоцій і почуттів інших людей, розвиток емпатії.

3. Розвиток позитивної самооцінки.

4. Навчання дитини виражати свій гнів прийнятним способом, безпечним для себе і оточуючих, а також реагуванню на негативну ситуацію в цілому.

5. Навчання дитини технікам і способам управління власним гнівом. Розвиток контролю над деструктивними емоціями.

6. Навчання дитини конструктивним поведінковим реакціям в проблемній ситуації. Зняття деструктивних елементів в поведінці.

Як допомогти агресивній дитині? Хотілося б звернути увагу на «золоті правила» психології, які підійдуть до будь-якого харак­терологічного типу.

1.Не фіксувати увагу на небажаній поведінці дитини й не впада­ти самому в агресивний стан.

2.Найадекватніша поведінка дорослого — це вагомий осуд агресії дитини.

3. Намагатися насамперед з'ясувати причину агресії та спокійно,! тактовно її усунути.

4. Дати можливість дитині зняти агресію, виплеснути емоції через ігри та релаксацію.

5. Постаратися зайвого разу приголубити дитину, показавши, що її також цінують і люблять.

6. Реагувати й відгукуватися на будь-які позитивні зрушення в по­ведінці дитини, навіть якщо вони незначні.

Часто агресія дітей залишається не зрозумілою через незнання батьків і психологів. Це незнання може призвести до тяжких наслідків. Знання методик діагностики та корекції дозволяє своєчасно виявити причини появи у школяра типу агресії і способу корекції негативних проявів.

Поиск по сайту: