Проблема агресії у вітчизняній і зарубіжній психології

Різноманіття існуючих концепцій, які намагаються пояснити феномен агресії, безперечно, свідчить про багатоплановость і багатоаспектність цієї проблеми.

В останні роки науковий інтерес до проблеми дитячої агресивності зріс. У зарубіжній літературі тема агресії та агресивності обговорюється дуже широко.

Різні автори по-різному визначають агресію та агресивність: як вроджену реакцію людини для захисту території, котру вона займає (К.Лоренн, А.Андрі), як намагання панувати (Моррісон), як реакцію на ворожу навколишню дійсність (К. Хорні, Е. Фромм). Дуже поширені теорії, що пов’язують агресію і фрустрацію (Дж. Доллард, Л. Берковітц).

Якщо проаналізувати всю різноманітність західних концепцій, можна виділити три найбільш значущі. Перша включає теорії, в яких агресивність трактується як вроджений інстинкт індивіда (З.Фрейд). Друга описує агресію як поведінкову реакцію на фрустрацію. Згідно з Дж. Доллардом, агресія − це захоплення, що автоматично виникає в організмі людини, а реакція на фрустрацію − спроба перебороти перешкоди на шляху до задоволення потреб, досягнення емоційної рівноваги. Третю концепцію становить теорія соціального научання. Агресія тут − засвоєння поведінки у процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій (А. Басс, Мак Доугел). На сьогоднішній день ця теорія є однією з ефективних у передбаченні агресивної поведінки. Томас Гоббс, Зігмунд Фрейд, Конрад Лоренц розглядали агресивні мотиви як природжені, бо агресія є інстинктом.

Р.Берон і Д.Річардсон вважають, що агресія, в якій би формі вона не виявлялася, є поведінка, направлена на спричинення шкоди іншій живій істоті, що має всі підстави уникати подібного поводження з собою. Дане комплексне визначення включає наступні положення:

1. Агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване спричинення шкоди жертві;

2. Як агресія може розглядатися тільки така поведінка, яка має на увазі спричинення шкоди або збитку живим організмам;

3. Жертви повинні володіти мотивацією уникнення подібного поводження з собою.

Слід зазначити, що сама по собі тема агресивності довгий час була закрита і тому не отримала належної розробки у вітчизняній психології. Навіть в даний час публікації на цю тему є головним чином аналізом зарубіжних досліджень. Але навіть в тих випадках, коли обговорювалися проблеми агресивності, їй однозначно приписувалося деструктивне забарвлення. Це пов'язано з тим, що соціально небезпечні наслідки агресивної поведінки привертаючи до себе особливу увагу, наповнили цей термін лише негативним сенсом і привели до заперечення соціального схвалення агресії. Дійсно, якщо розглядати надмірні прояви агресії або розвиток агресивності за типом акцентуації, то такі риси особи, як домінантність, конфліктність, можуть викликати негативне відношення.

Проте його не можна визнати справедливим. По-перше, агресія є невід'ємною динамічною характеристикою активності і адаптивності людини. По-друге, в соціальному плані особа повинна неминуче володіти певним ступенем агресивності.

Розрізняють два основні типи агресивних проявів:

1. Цільова агресія, яка виступає як засіб здійснення агресії в якості заздалегідь спланованого акту, мета якого - нанесення шкоди або збитку об'єкту.

2.Інструментальна агресія, як засіб досягнення деякого результату, який сам по собі не є агресивним актом.

Структуру агресивного прояву запропонували в своїх роботах Й. Заградова, А. Осинський, Н. Льовітов.

Найбільш ж звичними проявами агресії вважаються конфліктність, лихослів'я, тиск, примус, негативне оцінювання, загрози або застосування фізичної сили. Приховані форми агресії виражаються у відході від контактів, бездіяльності з метою нашкодити комусь або собі.

З. Фрейд пов'язує агресивність з потягом до смерті. Агресивність, на його думку, являє собою якийсь постійно присутній в організмі рухливий імпульс, обумовлений самою природою людини. Це інстинкт, саморуйнування або руйнування іншого індивіда.

К. Лоренц вважає, що потяг до агресії вбудовано в психіку людини і для свого прояву вона не потребує зовнішньої загрози або внутрішньої фрустрації. Вона виникає спонтанно і потребує розрядки.

Л. Берковіц відмовився від обов'язкового зв'язку агресії з фрустрацією і ввів дві проміжні змінні. Так, в якості ланок, що зв'язують фрустрацію і агресію, виступають, по-перше, гнів, озлоблення (вони виникають, коли досягнення цілей блокується ззовні) і по-друге, готовність діяти агресивно, що істотно залежить, від «пускових подразників», які зв'язуються з джерелом фрустрації.

У теорії, запропонованої А. Бандурою, агресія розглядається як щось специфічне, соціальну поведінку, яка засвоюється і підтримується в основному точно так само, як і інші форми соціальної поведінки. Згідно з Бандурою, вичерпний аналіз агресивної поведінки вимагає врахування трьох моментів: 1) способів засвоєння подібних дій, 2) факторів, що провокують їх появу, 3) умов, за яких вони закріплюються.

Т.Трапезников, що займався проблемою дитячої агресивності у вітчизняній науці, пропонує розглядати дане поняття, як мотиваційний фактор, деструктивна поведінка, що суперечать нормам і правилам співіснування людей у ​​суспільстві, що завдає шкоди об'єктам нападу, приносить фізичний збиток людям або викликає у них психологічний дискомфорт.

Є. Мінаєва вважає, що явище дитячої агресивності можна охарактеризувати як атакуючу спрямованість енергії проти чого-небудь. Так само психолог помічає, що існує гендарная обумовленість рівня дитячої агресивності.

Н. Стьопіна визначає дане поняття як акт ворожості тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. Людська агресивність, на думку автора, є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили у спробі завдати шкоди окремої особистості чи суспільству.

Психолог А. Петровський, розглядає дитячу агресивність з точки зору соціально не бажаної поведінки, для якого характерно захист власних інтересів за допомогою фізичної сили.

Дещо по-іншому бачить це поняття В. Бурцева, яка вважає дитячу агресію, як схильність дитини, нападати на інших людей, ображати їх словом і ділом.

Л. Мардахаев, поділяє вищевказані позиції, і доповнює його деякими якісними характеристиками. На його думку, дитяча агресивність - це форма поведінка, при якій дитина прагне заподіяти фізичну шкоду оточуючим його людям.

Г. Корнадт відзначає, що агресія пов'язана з гнівом, викликаним перешкодою на шляху до досягнення мети, загрозою або заподіянням болю, а гальмування агресії - з очікуванням негативних наслідків її прояви. Він вважає, що процес соціалізації полягає у розвитку відповідних реакцій, прийнятих у суспільстві, в якому живе індивід.

Тому можна зробити висновок, що сам термін «агресія» в цілому має нейтральне значення. По суті, агресія може бути як позитивною, яка є ознакою виживання, так і негативною, орієнтованої на задоволення агресивного потягу.

Дослідники агресії мають різні точки зору на те, що вона собою представляє і чи слід її розцінювати як позитивне чи як негативне явище.

Поиск по сайту: