 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Політична система суспільства: поняття й структура
Політична система – відображає політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя. Вона має монополію на здійснення державної влади. Через інститути політичної системи здійснюється політичне управління. Політична система – це інтегрована сукупність державних і недержавних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними групами, що забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, пост капіталістичні, перехідні, пост колоніальні та ін.
Вивчаючи політичну систему, доцільно, на наш погляд, визначити такі її компоненти:
1) політичні відносини;
2) політичну організацію, що охоплює сукупність політичних інститутів та організацій;
3) політичні, правові та моральні норми, що існують і діють у вигляді конституцій, статутів та програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів;
4) методи політичної діяльності, що становлять основу політичного режиму;
5) політичну культуру, що виявляється у політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичній свідомості та політичній поведінці
27(2) Відповідно групи інтересів визначаються як добровільні | об'єднання людей, створені для вираження і задоволення \ | їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інсти- (тутами, насамперед із державою.
Поняття «групи інтересів» указує на політичний вимір цих груп. Різні спільності людей, їхні об'єднання проявляють себе як групи інтересів тоді, коли їхні інтереси виявляються як конкретні вимоги в політичній сфері суспільства. Г рупа тиску — це громадське об'єднання, (яке домагається задоволення власних інтересів за допомогою | цілеспрямованого впливу на інститути публічної влади.
Як феномен політичного життя групи тиску відомі впродовж усієї історії.У вітчизняній науковій і навчальній літературі широко вживається поняття «громадські організації», яке позначає добровільні та організаційно оформлені об'єднання громадян, створені для вираження й задоволення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування.
Як групи інтересів громадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють із політичними інститутами, передусім державою. Групами інтересів є й багатоманітні суспільні рухи — само- | діяльні об'єднання мас, створені на основі спільності І інтересів і впорядкованої діяльності.
Це антивоєнні, екологічні, жіночі, молодіжні рухи тощо. Вони не є власне організаціями, бо, як правило, не мають сталих довгочасних організаційних структур, певної внутрішньої ієрархії, керівних центрів, програмних та статутних документів, фіксованого членства, внесків, що властиво для організацій.
Суспільні рухи є об'єднаннями людей, які відрізняються своїми ідейними засадами й доктринами, цілями і способами їх досягнення, чисельністю учасників і роллю в політичному житті. В одних випадках вони виступають як чинники світового політичного простору, мають глобальний характер, наприклад міжнародний робітничий рух, міжнародний комуністичний рух, міжнародний профспілковий рух, національно-визвольний рух, соціал-демократичний рух, рух неприєднання (до військово-політичних блоків) тощо. Нерідко такі рухи є об'єднаннями політичних партій і грунтуються на засадах морально-політичної, іноді — матеріальної солідарності. В інших випадках суспільні рухи виступають як політична сила всередині країни, складова її політичної системи. Саме в цьому розумінні суспільні рухи виступають як групи інтересів. Функції груп У політичній системі суспільства групи інтересів інтересів виконують певні функції, до яких належить насамперед функція артикулювання інтересів, тобто перетворення соціальних прагнень, емоцій та очікувань у певні політичні вимоги. Ці вимоги доводять до владних структур побажання громадян, тим самим залучаючи останніх у політичний процес, роблячи їх суб'єктами політики.
Артикулювання інтересів вимагає їх агрегування, тобто узгодження часткових потреб, установлення між ними певної ієрархії, вироблення на цій основі загальногрупових цілей.
Профспілки Провідне місце серед груп інтересів, виокремлених за соціальною основою, посідають професійні спілки — масові громадські організації найманих працівників, які засновані на спільності їхніх інтересів у процесі праці і мають за мету поліпшення умов життя і праці своїх членів.Жіночий рух заперечує чоловічу монополію на владу в суспільстві.
27(3)Сьогодні в Україні тривають дискусії про вплив держави про баланс сил державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу, не довіру державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовші до влади, владнає все справедливо й демократично.
Державна влада дійсно може сприяти встановленню грома дянського суспільства, але її можливості обмежені без ініціативи народу "знизу". Особливістю і суперечливістю трансформаційного етапу в Україні є те, що складнощі перехідних процесів зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, а, з іншого боку, розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Треба відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей недолік Конституції негативно відбиватиметься на процесі
формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючи своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, є стратегічно неприпустимим
28(1)Політичний режим — це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів, усталених відносин державної влади і суспільства, пануючих форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства. По-перше, політичний режим на відміну від політичної системи більш адекватно відображає існуючий в суспільстві політичний порядок. По-друге, поняття «політичний режим» підкреслює передусім негативні моменти в розвитку політичного процесу. По-третє, політичний режим викриває цинізм ідеології і політики правлячої еліти, що пропагуються, розходження між її словами і реальними справами.. Зміст політичного режиму визначається взаємовідносинами між двома політичними субстанціями — владою і свободою..Аристотель розділяє політичні режими на два типи — правильні і неправильні. Вони відрізняються між собою своєю цілеспрямованістю: при правильному режимі влада використовується для загального блага(монархія,арстократія,республіка),а при неправильних — заради власних інтересів певної правлячої групи або особистості.(тиранія,олігархія,демократія)Кажучи про аристократію, він зазначає, що така форма правління повністю властива тільки такій державі, де управляють найкращі, в повному розумінні цього слова, громадяни, а не ті, які мають тільки деякі відповідні якості. Однак свою перевагу Аристотель віддає республіці («політія»), де суспільством керують найкращі громадяни-філософи.
Боден запропонував свою класифікацію політичних режимів, які поділив на три типи: монархію, аристократію і народну державу, або республіку. Для характеристики політичних режимів іноді використовуються ще і такі поняття, як абсолютизм, деспотизм, тиранія.
Авторитаризм. Цей політичний режим займає проміжне місце між тоталітаризмом та демократією. При визначені авторитаризму суттєвою ознакою є відносини влади і суспільства. Ці відносини будуються, швидше за все, не на переконанні, а на примусі. Авторитаризм - це державно-політичний режим, стиль суспільного життя, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи чи обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та суспільно-політичних організацій, чіткою регламентацією їхньої активності, різким скороченням прерогатив та повноважень демократичних інституцій.
В реальному політичному житті є багато різновидів авторитарного режиму, такі як, наприклад, військові режими (режим Піночета в Чилі), громадянські диктатури (режими в країнах арабського Сходу), теократичні режими (режим аятоли Хомей-ні в Ірані) та інш.
Демократія. Ідея демократії народилася в античних полісах як уява про народовладдя, про участь кожного громадянина в політичному, суспільному житті і діяльності, про принципову можливість участі всіх громадян держави в управлінні нею.
Поиск по сайту: