АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Визначте, чим може приваблювати постать та поезія Франсуа Війона

Читайте также:
  1. Визначте, чи можна вважати поведінку Антонечка ухиленням від слідства? Чи зупинявся в цьому випадку перебіг давності? Як обчислюються строки давності?
  2. Визначте, чи правильним є ствердження
  3. Вправа 3. Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове.
  4. Вправа 6. Визначте, чи правильно використані дієслова в минулому часі в реченнях. Якщо ні, виправте. Зробіть переклад.
  5. Поезія трубадурів. Лицарський роман

На сьогодні є мало свідчень про життя поета. Точні відомості про Франсуа Війона можна запозичити тільки з його творів і судових архівів. Його життя — це черга арештів і вигнань. Але, попри це, творчість Франсуа Війона можна назвати унікальним явищем в середньовічній літературі Франції. Перші його балади наповнені любов'ю до життя, останні — з'єднані думкою про тлінність існування, про суперечності душі і тіла. Життя без пригод здавалося Франсуа прісним.

Творчість видатного французького поета Франсуа Війона – преший чудесний прояв людини, яка мислить, страждає, кохає, обурюється, глузує. В ній же чутна й та іронія, що приваблювала романтиків, і поєднання поетичної піднесеності з прозаїзмами, таке близьке сучасним поетам – від Рембо до Маяковського. Поета називали «найбільш єретичним з усіх поетів Франції», адже своїм світоглядом він порушував проблеми, які до того не порушував ніхто. Усю творчість Війона зараховують до періоду Високого Середньовіччя, так званого передВідродження – середини- кінця XV століття; періоду, коли на перший план виходить урбаністична тематика, такі твори відносять до міської літератури. Передували створенню такого роду творів новаторство трубадурів та міннезангрів, які у порівнянні з європейською лірикою попередніх епох, ввели в історико-культурний контекст куртуазність як домінанту лицарської культури Високого Середньовіччя.

Характеризуючи світоглядно- естетичний контекст не можна не відмітити, що Франсуа Війон був новатором свого жанру, адже він збагатив європейську літературу таким напрямком як «естетизація зла», яка в подальшому розвитку літератури знайде своє відображення у поезіях, зокрема Шарля Бодлера. Також варто зазначити, що в творчості Шарля Бодлера, і зокрема в даному уривку, чітко простежується екзистенційна тематика, потяг до роздумів над сенсом життя, переосмислення причини людського буття. Варто зазначити і появу поняття індивідуалізму.

(там за жанром може бути або епітафія, або балада – розберетесь)

Бала́да— жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. У французькій поезії 14 століття балада набула канонічних ознак, мала постійні три строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов'язковий рефрен та звертання до певної особи; зазнала розквіту в творчості Ф. Війона (1431–1463).

 

Франсуа Війон був найбільшим єретиком з усіх поетів Франції. Його Батьківщина в 1431 (коли народився Війон) являла собою жахливе видовище. Палали міста, неврожайні роки, надзвичайно суворі зими і чума, повсюди вештались розбійники, церква лютувала, боючись втратити владу, і тому вбивали ще більше людей. А з Італії приходили перші голоси Відродження. Можливо тому, що Війон народився й зростав в такому середовищі, де здається країна стала непотрібна нікому , забута Богом, Франсуа перейняв і на своє життя феномен чужості світові. Війон глузував зі всього, ставив під сумнів все – навіть віру, незважаючи на те, що його виховав капелан церкви. Все своє життя він провів в крайнощах : його саджали у в’язницю, від за допомогою зв’язків вибирався з неї, знову пакостив і його знову саджали у в’язницю. Так історія повторювалася багато разів. Він випадково вбив людину. Його чекала шибениця, але отримав він помилування. Він став суденом Сорбонни, але навчатись не хотів і знову робив щось протизаконне. Згодом приєднався до розбійників. Все його життя – це скитання зневіреного : світ , в якому він зростав є чужим для нього. Його світобачення знайшло відображення й в його творчості. Наприклад, його перша Епітафія у формі балади. Він, по суті, глузує зі смерті, глузує з самого себе. Чим не феномен чужості світу ? Адже це нетипово для людини , тим паче того часу. Особливо цей феномен проявився у Баладі прикмет. Франсуа пише, що він знає все, не знає лиш себе. Тобто він мав би розуміти себе, як частину цього світу, як те, що зростало в ньому, але він не розуміє. Бо він чужий. В Баладі поетичного змагання з Блуа, Війон так і пишу «чужинцем в рідному краю блукаю», «скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль.»

Екзистенціалізм - напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
Екзистенціальні мотиви можна добре розпізнати в баладі поетичного змагання з Блуа. По суті, Війон розповідає про результати його власного вибору, як все обернулось в кінці. А вийшло так, що результати ці нетипові і взагалі протилежні від прийнятних для людей, наприклад «сміюсь від сліз, від балачок німію». Вся балада побудована на оксюмороні, що на мій погляд виражає свободу автора, факт, того ,що якби не сміхотворно все повернулося Війон погоджується з результатами власних дій, навіть якщо він «скрізь прийнятий і гнаний відусіль».
Ще одним прикладом може бути його перша епітафія. Війон в глузуючій манері приймає свою майбутню смерть. Він навіть називає , які саме його дії призвели до цього – харцизство. Тобто Війон чітко розуміє результат своїх дій, і сприймає його, як власний вибір.

42.
Мотиви Еросу і Танатосу можна помітити в «Трістані та Ізольді».
Ерос – це бажання, яке не стихає, яке нічим не можна задовольнити, яке відштовхує та уникає будь-яких спроб здійснитися у цьому світі, бо воно прагне охопити все.
Танатос – інстинкт смерті.
Саме кохання між Трістаном і Ізольдою є прикладом Еросу. Вони пристрасно бажали один одного, але бути разом не могли : часом через обставини, часом з вини самих себе. Момент, коли вони опинилися удвох в лісі, міг стати чудовим завершенням історії кохання, але цього не відбулось. На мою думку це підтверджує всепоглинущість їхнього кохання. Воно хотіло охопити все, а так бути не могло. Тому їхня історія продовжилась аж до смерті героїв. Що з іншого боку є підтвердженням присутності мотивів Танатосу – прагнення смерті. Уособленням Танатосу, на мій погляд, є Трістан. Звичайно, він, як лицар мав ризикувати своїм життям в боях і однією з його рис мала бути жертовність, але не всі випадки, коли Трістан міг загинути, можна пов’язати з його лицарським обов’язком. Наприклад, коли йому зрадив власний розум і він збожеволів. Тобто він знищив самого себе як особистість під гнітом обставин. Тут можна говорити про ментальну його смерть. Що також можна й назвати прикладом Танатосу.

Пит.43.з літератури середньовіччя

Роман « Трістан та Ізольда» належить до вічних образів світової культури. На перший погляд може здатися, що історія про Трістана та Ізольду – це легенда не тільки про кохання, а й про зраду. Звичайно, в романі є багато випадків зради, але семантика любові до кохання є найважливішою в цьому творі.

Наприклад, коли головні герої помилково випили любовний напій і цим самим прирекли себе до вічного кохання. Вони кохали один одного безтями, вони любили саму думку про кохання. Можливо, навіть ця думка, що вони кохають була сильнішою за саме їхнє кохання. Вони сприймали це як долю,яка вирішила все за них. Вона навіть не намагалися це змінити, чи покаятись. Трістан каже такі слова: «Розкаятись мені? В якому поступку? То, славний напій нас оп’янив». Так чи можна тут говорити про справжнє кохання, що поєднує в собі як любов серцем, так і любов розумом. Герої сприймали своє кохання саме як наслання чар і магії.

Заради свого кохання до Трістан здійснює подвиги, а Ізольда змушена зраджувати чоловіку і постійно переховуватись. Але з іншого боку Трістан зводить нанівець свій шлюб з Ізольдою Білорукою . Його дружина кохала Трістана самою чистою і відданою любовю.

Тож можна зробити висновок в романі « Трістан та Ізольда» семантика любові до кохання займає чільне місце, так як і в літературі середньовіччя і проявляється в багатьох випадках. Трістан і Ізольда обожнюють саме кохання, вони люблять його і в цьому їх проблема.

Пит. 44.середньвіччя.

Семантика любові до смерті теж яскраво виражена в романі «Трістан та Ізольда» . Смерть проходить через весь сюжет роману, смерть рідні, друзів,ворогів, а в кінці і смерть Трістана та Ізольди. Адже вони пов’язані настільки сильним коханням, як і смерть. Вони ладні померти, аніж жити один без одного. Закохані самі штовхають на смерть і небезпеку себе і предмет свого кохання. В розлуці страждають, а коли підозрюють,що інший вже не мучиться і не сумує, то своїми своїми діями знову його до цього спонукає. Прикладом цього є те, що Трістан, будучи вигнаний Ізольдою, вирішив померти: « Трістан бажає і прагне смерті, але нехай же хоч довідається королева, що він умирає з любові до неї, як вона це знатиме – він умре спокійніше».

Можна сказати, що закохані хочуть страждати і померти разом. Вони люблять саму думку про смерть. І це чітко видно в кінці роману, коли побачивши чорний парус на кораблі Трістан . А Ізольда побачивши бездиханне тіло Трістана помирає з горя та туги теж.

45 пит. Середньовіччя

Страждання, муки і терпіння, а навіть і смерть заради кохання вважали вершиною почуттів, притаманних лише витонченим і духовно багатим особистостям. Яскравим прикладом такої любовної історії є «Трістан та Ізольда». Семантика нещасливого взаємного кохання займає чільне місце в цьому романі.

Закохані не можуть бути разом все життя, але не можуть бути разом все життя, але не можуть і одне без одного, хоча усвідомлюють гріховність свого почуття. В основі концепції їх любові – страждання і безвихідь. Перешкоди, небезпека ще більше розпалюють пристрасть і головні герої знов кидаються у вир почуттів, ідуть на смерть заради кохання.

Нещасливе кохання , хоч і не взаємне було також у Ізольди Білорукої та Короля Марка,яке було наслідком кохання Трістана та Ізольди Золотокосої. Їхнє нещасливе кохання було вірним, шаленим, хоч і суперечливим. І вони стали вічними образами світової літератури, ідеальними коханцями усіх часів.

Бажання Ізольди страждати, поки страждає Трістан, зовсім не викликане піклуванням про нього, але їй приємно, що вона «страждає»,як і той хто її любить. Отак приносячи біль один одному вони кохали. Вони розуміють, що їм не бути разом, але і не в силах пережити розлуки, їхня вічна доля – пристрасний потяг і одночасно втеча один від одного і знову вселадна любов, яка вселяє в них відчайдушну сміливість і готовність будь – якими шляхами досягнути щастя. Але «незаконність» їх відносин, усвідомлення безвихідності становища і безрезультатності їх стосунків невблаганно веде героїв до трагічного кінця.

...

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)