Святкова культура середньовіччя

Середньовічні міські свята, з їх яскравими видовищами, розвагами, маскарадами сходили до язичницьких культів і обрядів. Так, новорічний римський язичницьке свято календ, якому церква протиставила свій різдвяний цикл, у Візантії справлявся аж до XIII століття.

Новорічним календа (1-5 січня) передували врумаліі (З 24 листопада по 17 грудня), що супроводжувалися карнавальними процесіями ряджених і танцями, які спочатку імітували різні дії при збиранні врожаю та виготовленні вина. Ряджені хвацько танцювали та співали пісні, в яких висміювалися вельможі, церковнослужителі та суддівські чиновники. З 17 по 23 грудня справлялися неприборкано веселі сатурналії, з цирковими виставами, жертвопринесеннями свині.

Під час самих календ ряджені, уподібнивши колісницю сцені, скликали натовп роззяв і осміювали вищу владу. Але служителі християнської церкви, ворожої духовної свободи народу, нещадно переслідували вільні ігри поневолених трудівників, оголошуючи ці ігри «породженням диявола». Церковникам вдалося перешкодити вільному розвитку масового народно-святкового творчості, особливо - його сатиричного початку. Чи не обогащаемое цивільними ідеями, це творчість була приглушено.

І все-таки окремі види розваг продовжували жити, породивши новий вид народного видовища - подання гистрионов, які внесли великий внесок у становлення культури Західної цивілізації.

Гістріони частково використали досвід римських мімів. Але не наслідування римським мімам. Ранні язичницькі обряди, безпосередньо пов'язані з матеріальним і духовним світом хлібороба, були тією головною цілющою силою, яка дала поштовх розвитку театралізованих вистав гистрионов.

Народні забавник гістріони існували у всіх народів Європи. У різних країнах їх називали по-різному: жонглерами, шпильманами, менестрелями і т. д. У Росії вони називалися блазнями.

Розквіт діяльності гистрионов в Західній Європі як масового і популярного мистецтва відбувається з XI по XIII століття, тобто припадає на час виникнення середньовічних міст. Гістріони були яскравими виразниками мирського, життєлюбного духу в середньовічному місті. У їх веселих, зухвалих піснях, в їх пародійних сценках, витівках і маскарадних уявленнях проявилося стихійне бунтарство народних мас. Особливо яскраво це виявилося в діяльності вагантів.

Вагант (derlei vagantes - Лат. - «Мандрівні клірики») були або недоучився семінаристами, або пустотливими школярами, або розжалуваним священиками. Вони виступали з пустотливими латинськими піснями, пародіюють церковні гімни. Так, замість звернення до «Богу всемогутньому» слід було звернення до «Бахусу всепьющему». Пародії навіть молитва «Отче наш».

Гістріони влаштовували і подання лялькового театру, перші згадки про яких відносяться до кінця XII століття.

У період раннього середньовіччя щойно почала розвиватися торгівля знаходилася в тісному зв'язку з богослужінням. Словом «меса» спочатку позначають, і обідню, і ярмарок, так як торгівля з'єднувалася з церковними святами і процесіями. Протягом усього середньовіччя на цих площах знаходилися ринки, торгові ряди, кіоски і будки. Тут влаштовувалася ярмарок.

Починаючи з IX століття, католицька церква, борючись з народними святами і обрядовими уявленнями, в яких виявлялися вільнодумство і бунтарство закріпачуваних селян, була змушена шукати найбільш виразні і дохідливі кошти з метою впливу своїх догматів на віруючих. Завдяки цьому починається активний процес театралізації меси. При цьому багато фрагментів римсько-католицького ритуалу вже містили в собі потенційні можливості для розвитку драматичної дії (освітлення церкви, хресний хід, ряд «пророчих» текстів і т. д.).

Поиск по сайту: