Освіта за часів козаччини

Козацьку християнську демократичну республіку започаткувало козацьке вояцтво, яке сформувалось на протидію польсько-литовському та турецько-кримському поневоленню. Перші літописні свідчення про морські десанти запорозьких козаків на Чорному морі проти турків і татар датуються 1492 роком. За одним тлумаченням, слово «козак» тюркською мовою означає «воїн». За іншим, козаками називали сміливців, які ходили в знелюднені татарською навалою степи за дичиною, медом та іншими дарунками природи. Згодом ці люди — «уходники» — створювали зимові стоянки — січі, де боронилися і з яких нападали на татар, відбиваючи награбоване добро.Запорозька республіка розмірами дорівнювала території Англії, і об'єднувала землі нинішніх Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської і частково Донецької областей. Там постійно проживало більш як 200 тисяч чоловік у 4 тисячах слобід, зимівників і хуторів. Основними промислами були скотарство, рибальство й бортництво.Завдяки народній національній освіті Запорозька Січ стала джерелом української духовності.Україна мала державних і громадських діячів, переконаних у тому, що шлях до самостійності лежить не тільки через військово-політичні змагання, а й через освіту. Лише освічений народ, свідомий свого істо ричного покликання, береже національну мову як одну з підвалин духовності нації і лише такий народ може стати вільним.За часів козаччини склалася певна система освіти в Україні: початкова, середня й вища ланки. Існувала досить струнка система освітніх закладів: братські школи, Острозька й Києво-Могилянська академії, колегіуми в Чернігові, Переяславі, Новгороді- Сіверському й Харкові, монастирські, парафіяльні, полкові, січові школи. Діяли друкарні, біб ліотеки. Запорозькі козаки у 1766 р. на загальній військовій раді ухвалили відкрити школи при церквах майже всіх парафій. Це був час, коли в імперській Росії Катерина II заявила, що «черні не потрібно давати освіту».Іван Огієнко зазначає, що на Вкраїні з'являється багато книг: «Широкою річкою пливуть ці книжки з-за кордону, не меншою ж річкою пливуть вони зі своїх друкарень (яких тоді зародилася сила)... Україна дала тоді силу книжок зо всіх боків науки і займала по своїй культурі друге місце серед всього слов'янського миру — уступаючи перше місце тільки полякам».Існування різних типів шкіл враховувало соціальний, матеріальний і релігійний стан населення.Першу школу на землях «вольностей Війська Запорозького» було відкрито в 1576 р. Поблизу нинішнього Новомосковська Дніпропетровської області запорожці спорудили фортецю, а в ній — дерев'яну церкву, шпиталь і загальну школу, в якій навчалися всі охочі — малолітні й дорослі.Пізніше, 1602 р. у цій фортеці козаки заснували Пустинно- Миколаївський військовий монастир, при якому існувала школа. Називалась вона монастирською. У 1760 р. в цій школі двоє учителів навчали 87 учнів — немало як на ті часи. Монастирська школа готувала читців і співаків для всіх церков і парафій Запорозького краю.

Найбільш поширеними у початковій ланці освіти були церковно-парафіяльні школи. Вони діяли при церквах, котрі обслуговували козаків, що проживали в паланках, на слободах, зимівниках, хуторах. Школи починали працювати в кожному населеному пункті одночасно з його заснуванням. Ось як описували парафіяльну школу сучасники: «Містилась вона в окремій хаті, де стояли три довгих столи. Кожен стіл відводився окремому класові: за першим читали буквар, за другим — часослов, за третім — псалтир. За двома останніми столами (класами) вчили й письма. Учні були різного віку — від хлопчиків 7 — 8 років до дорослих козаків. З третього класу набирали охочих до січової школи, де тричі на тиждень вчили церковного співу. Взимку вчилися в хаті, а влітку — просто неба. До школи ходило до 30 — 40 учнів... Тривалість перебування у кожному класі залежала від здібностей учня. Закінчення класу школярем було традиційним святом». Школи були джерелом високого на той час рівня грамотності.Чимало дітей здобували початки грамоти у мандрівних дяків — учителів. Часто це були учні й студенти Києво-Могилянської академії. Створювалась дяківська школа в селі досить демократичним шляхом. Вибір на посаду вчителя відбувався так: кожен з дяків залазив на дзвіницю, а батьки учнів збиралися довкола і ставили йому запитання. З'ясовували ораторські здібності претендента, його знання псалмів, колядок, любов до дітей. Якщо відповіді задовольняли громаду, вона укладала з дяком угоду, в якій фіксувалися обов'язки його та батьків.Навчання у школах відбувалося рідною мовою. Предметами навчання були старослов'янська та українська (руська) мови, письмо, лічба, закон божий, співи.Збереглися настанови — правила вчителів — дяків школярам:

• входиш до школи, поклонися на всі боки, усе зайве заховай, щоб тебе кожен похвалив, а вчитель полюбив;

• змолоду не лінуйся вчитися; чого навчився в юності, те згодиться у старості;

• непосидючий у школі нічого не навчиться;

• не вибігай без причини під час шкільної години;

• слухай учителя свого, знайдеш багато мудрого в нього;

• говори те, що завчив, а не порожні байки;

• на заняттях будь уважним;

• добра кожному бажай і чим можеш допомагай;

• усього, з чого сварка виникає, стережися;

• не принижуй брата свого, що немиле самому, не чини нікому;

• як прийдеш до рідного дому, вклонися усім, усе на місце поклади, що вивчив — розкажи.

По закінченні строку, передбаченого угодою, мандрівний дяк — учитель ішов далі.Одночасно з формуванням національної школи інтенсивно розвивалося мистецтво (живопис, архітектура, писанкарство) та різні промисли. Навколо майстрів — ремісників створювалися народні професійні школи ремесел і мистецтв. Великий виховний вплив на дітей мали такі види народного мистецтва, як вишивання, музика, танці, фольклорні співи. Про українських живописців Павло Аленський у 1655 р. писав: «...в Києві єсть сила дуже гарних козацьких малярів, великих знавців свого діла, що вживають всяких хитрощів та розумних вигадок, аби зняти правдиві портрети з людського обличчя».У добу козацтва система початкової освіти мала своєрідні навчальні заклади — січові і полкові школи. На Запорожжі січова школа складалася з двох відділів: в одному навчалися козаки, які прагнули стати дяками, паламарями, дияконами; в другому — підлітки — майбутні козаки. Вчили їх тут грамоти, арифметики, військової справи, співів. Навчалися у січовій школі доти, доки оволодівали передбаченими для вивчення знаннями та вміннями.Школярі обирали своє керівництво січової школи (управу), до складу якого входили отаман і кухар. Причому отамана обирали окремо для дорослих і для підлітків. Кошовий отаман наглядав за навчальним процесом. Керував навчанням у школі представник Покровського монастиря. Він займався не тільки педагогічною наставницькою діяльністю, а й наглядав за здоров'ям школярів і регулярно доповідав кошовому отаману про хід навчального процесу і про прикрі випадки.Головна козацька школа була відкрита 1659 р. на Чортомлицькій Січі. В ній навчалося 50 малолітніх учнів і 30 молодиків. Ось що місти ла, зокрема, «Козацька читанка» XVII ст.: «... багато літературних творів, відомостей з юридичних, історичних, географічних наук. Серед текстів — «Переяславські статті 1659 р.», прийняті тоді, коли гетьманом України був Юрій Хмельницький (1659 — 1663 рр.). Тут розкривається мета скликання Переяславської Ради в 1659 р., називаються історичні діячі, які взяли в ній участь. Підручник містить конкретні факти, події, імена людей, які творили історію рідного краю. Подається матеріал, який розкриває обов'язки перед державою гетьмана, старшини, всього козацького війська. Вміщені також відомості про різні народи і держави світу — Аравію, Царство Китайське та ін.».В усіх адміністративних центрах, де стояли козацькі полки (Умань, Брацлав, Чернігів, Суми, Ізюм, Фастів та ін.), створювалися полкові школи, подібні до січових. В них так само панували дух козацтва, демократичні засади, ідеї народної педагогіки.Ідеї та принципи козацької педагогіки впливали на формування стійких козацьких об'єднань — громад, товариств, братств, побратимств. Такі об'єднання захищали права й інтереси не тільки окремої особистості чи групи людей, а й усього українського народу. Учні мали досить широкі права. Оскільки в запорозьких школах термін навчання не був встановлений, охочі могли залишатися в них скільки хотіли. Учень міг будь-коли залишити школу і займатися іншою справою. До вчительської праці в запорозьких школах іноді залучали старших учнів, які успішно навчалися. Учні, в міру засвоєння ними шкільної премудрості, самі ставали вчителями і навчали інших. Таких учнів — учителів називали «виростками шкільними», «смолодиками». Ґрунтовно в січовій школі вивчали арифметику і геометрію. Цього вимагали будівництво військових укріплень, фортець, флоту, жвава торгівля. Знання з географії та астрономії, уміння орієнтуватися на місцевості по зорях були необхідні в далеких військових походах, плаванні на «чайках» по Чорному морю, в торгівлі з іншими народами та країнами. Особливо детально вивчалася географія своєї та сусідніх держав. У головній січовій школі, яка стояла на рівні найкращих братських шкіл, вивчали також латинську мову, поетику, риторику, навчали навіть складати латинською мовою вірші. Особливе місце в школах Запорозької Січі займало військово-фізичне виховання учнів. Хлопчиків учили «Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти». Важливе місце відводилося умінню плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою за допомогою очеретини та ін. По закінченні січових шкіл найздібніші учні вступали до Києво-Могилянської академії. Частина випускників працювала церковнослужителями і вчителями в козацьких школах джур. Від своїх наставників джури переймали науку жити й перемагати в екстремальних умовах, високе військове мистецтво. Разом з джурами випускники січових шкіл жили в куренях і продовжували вдосконалювати бойове мистецтво.Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювалась фізично й духовно. Діяла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки, козацькі старшини перевіряли витривалість новобранців щодо спраги і холоду, дощу, снігу, браку одягу, їжі тощо. У дніпровських плавнях і в лісах, у степу, на водних просторах Дніпра молодь під керівництвом досвідчених козаків загартовувалася, вчилася володіти зброєю. Фізична підготовка передбачала також участь у веслярських змаганнях. Та щоб стати справжнім запорозьким козаком, треба було на «чайках» здійснити подорож по Чорному морю. Спиртним у походах не зловживали. П'яниць карали суворо. їх, як свідчить Боплан, викидали у море. Запорозька Січ славилась дисциплінованістю свого війська, за що іноземці її часто називали українською Спартою.Практику учні проходили на полях битв. Найпідготовленіших козаки брали з собою в походи, де на ратному полі вони вдосконалювали свої бойові навички. Цілі покоління володіли мистецтвом двобою. Його елементи — складні акробатичні вправи, багато ударів руками й ногами, численні специфічні прийоми, наприклад «повзунці», «голубці», «тинки», «пістоль», «розніжка», «шулик», реалізація яких вима гає гнучкості, блискавичної реакції. Це мистецтво лягло в основу козацького танцю — гопака.Система козацької боротьби «гойдок» була призначена для розвідників — пластунів. За цією системою борець «приклеювався» до суперника, повторював усі його рухи, а в разі помилки нападав на нього, і брав у полон чи знешкоджував. Козацька боротьба «спас» мала не атакуючий, а суто оборонний характер з відпрацюванням блокування дій супротивника. Козаки боролися також «навкулачки», «на ременях», «навхрест», «на палицях».

Поиск по сайту: