Тема. Культура Стародавньої Індії: скульптура, мистецтво, живопис

План

1. Географічні умови стародавньої Індії
2. Суспільний устрій та кастова система.
3. Сім’я Давньої Індії. Становище жінки у родині.
4. Релігія та її характерні риси. Література.
5. Наукові знання. Наукові відкриття
6. . Мистецтво Древньої Індії та його особливості

1. Географічні умови стародавньої Індії

Одним із перших осередків людської цивілізації була Стародавня Індія. Півострів Індостан знаходиться на півдні Азії, відокремлений від неї ланцюгом гір і гірських хребтів. Омивається Індійським океаном, Аравійським морем і водами Бенгальської затоки.

Клімат в Індії сухий, тропічний, з катастрофічними повенями влітку.

Рання індійська цивілізація сформувалась у 3 тисячолітті до нашої ери. Її центрами були міста Хараппа та Мохенджо-Даро (сучасний Пакистан).

До середини ХІХ століття ніхто нічого не знав про давню індійську цивілізацію, і, вважалось, що культуру в Індію принесли арії. Однак англійський генерал знайшов в районі поселення Хараппа печатки з невідомими написами. У 20-х роках почалися розкопки. Так знайшли Давню Індію.

Індія розташовувалась на великому шовковому шляху, завдяки чому вона увібрала в себе здобутки інших культур. Вона підтримувала зв’язки з державами Азії.

Справжнього розквіту індійська культура досягла у ІІ тисячолітті до нашої ери.

2. Суспільний устрій та кастова система

Вже у ІІ тисячолітті до нашої ери склався поділ суспільства на касти (варни) – жерців (брахманів), воїнів, землеробів і ремісників та слуг.

Каста – це замкнена група населення.

Чоловіки перших трьох варн залучались до знань і тому після посвячення називались “двічі народженими”. Варні слуг і жінкам усіх варн це було заборонено, бо, згідно із законом, вони нічим не відрізнялись від тварин. Змішування варн не допускалося.

Були також люди, які знаходилися поза варнами. Це були прибиральники сміття, могильники і кати. Їх називали “недоторкані”.

Члени однієї касти (замкненої групи населення) жили в одній місцевості, займались однорідною діяльністю, мали свої закони, звичаї тощо. Спілкування між членами різних каст обмежувалося. Кастова система в Індії збереглася до наших днів.

3. Сім’я Давньої Індії. Становище жінки у родині

Сім’я Давньої Індії була побудована на патріархальних засадах.

Індійську дівчинку ще дитиною віддавали заміж її батьки. Сама вона могла обрати собі чоловіка лише в тому випадку, якщо батьки не спромоглися підшукати їй гідну пару.

Ідеальним вважався шлюб, коли жінка була втричі молодша за чоловіка. Поширеними були дитячі шлюби і багатодітність.

Існували різні способи укладання шлюбу: від найблагороднішого (віддавання дочки заміж з посагом та за її згодою) до най ганебнішого (шлюб унаслідок викрадання дівчини або її зґвалтування).

Сім’ї були моногамні, але існувала і полігамія. Якщо у чоловіка був гарем, то за ним доглядали старезні жінки або чоловіки. Євнухів у Древній Індії не було, бо оскоплення людей і тварин тут вважалося релігійним злочином.

Були і випадки поліандрії (кілька чоловіків мали спільну дружину).

Дівчинку у Древній Індії виховували у дусі сліпої покори чоловіку. Для неї чоловік мав бути божеством. Чоловік же поводився з дружиною як пан: він міг продати її, програти в кості, вигнати з дому, якщо вона не народила йому сина або була не лагідною.

Бувало, що у родині не було дітей з вини чоловіка. Тоді він мав право наполягати, щоб дружина народила від іншого.

Жіноча невірність чоловіку вважалася тяжким злочином. Розлучення допускалося лише у найнижчих кастах.

Залежність жінки від чоловіка набула форми дикунської традиції саті – самоспалення на поховальному багатті небіжчика. (є і зараз у деяких віддалених селищах) Індійці вірили, що причиною передчасної смерті чоловіка є гріхи його дружини в цьому чи іншому втіленнях. Саті – спокутування вдовою її гріхів. Жінку напували наркотиками, щоб притупилась її свідомість, прив’язували, аби вона часом не вискочила з багаття, і спалювали разом з тілом небіжчика.

Часто для вдови це було єдиним виходом, бо родина чоловіка, вважаючи її винною у передчасній смерті свого сина, не давала їй спокійно жити.

Індуїзм обіцяє вдові, яка накладе на себе руки, відродження в личині чоловіка. Якщо ж вдова відмовиться спалити себе, то вона завжди буде народжуватися жінкою. Жінка могла відмовитись спалити себе, якщо, наприклад, у неї були маленькі діти тощо.

Вдова не могла вдруге вийти заміж (і зараз). Зустріч з вдовою – погана прикмета. Вона позбавлена права знаходитись у компанії чоловіків, навіть синів. Вона повинна ходити бритоголовою, жити впроголодь, спати на голій землі тощо.

У Древній Індії поблажливо ставились до проституції. Часто повії здобували великі багатства. Славу і почесті.

4. Релігія у Древній Індії та її особливості. Література.

Характерною рисою культури Індії є те, що в ній численні релігії взаємодіють між собою.

Уявлення про релігію древніх індійців дають нам “Веди” – збірки гімнів на честь богів. Відомо 4 таких збірки – Веда гімнів, Веда пісень, Веда жертвоприношень ( це були своєрідні інструкції по проведенню жертвоприношень ) і Веда заклинань. (зібрані різні пісні та обряди, призначені для лікування хвороб). Вони складалися протягом багатьох століть. Більша частина віршів Веди гімнів прославляє бога вогню – Агні, та бога небес і дощу – Індру. Користуватись цими ведами могли лише люди, обізнані в духовних питаннях.

Ведизм – це обожнювання сил природи із жертвоприношенням, які виконували жерці-брахмани. Ведичне знання приймалось без доказів, бо в ньому не могло бути помилок.

Веди написані санскритом. На основі санскриту була створена і своєрідна писемність. Санскрит у перекладі означає “досконалий”, “оброблений”. Алфавіт складався з 48 букв, з яких 12 – голосні. Майже всі слова у санскриті пишуться укупі, разом, розділені лише рядки. Володіння санскритом у Древній індії було ознакою освіченості та культури.

На основі ведизму виникає брахманізм. Брахма – верховний бог, творець світу. У нього є охоронець – Вішну. А Шіва – руйнівник. Отже, це релігійне вчення базується на вшануванні основної трійці богів. Особливою пошаною користувався культ священних тварин – мавп і корів. Виникає вчення про “ переродження ” душ і “карму”.

Існують легенди про подвиги героїв Давньої Індії – Крішни і Рами. Ці подвиги покладені в основу поем “Махабхарата” і“Рамаяна”. Вони теж написані санскритом.

“Махабхарата” є священною книгою, бо являє собою повчання Крішни. Це найбільша поема у світовій літературі. Вона являє собою величезне зібрання літератури різноманітного змісту. Спочатку це була поема, яка розповідала про велику битву на Курукшетрі. Згодом до неї додавались інші міфи та легенди. Таким чином поема збільшилась у розмірах. Цікаво, що відома заповідь “Не роби іншому того, що було б неприємно тобі самому” вперше прозвучала саме тут.

“Рамаяна” розповідає про ідеального сина Раму, його любов до Сіти, викрадення дівчини демонами, боротьбу Рами проти них, його перемогу та ідеальне царювання у рідному місті. Розповідь супроводжується описом міст, царських палаців, урочистих подій індійців. Рама для індійців став національним героєм, а його існування – підручником життя для молоді. По всій Індії щороку відзначається свято на честь перемоги Рами над демонами.

У ІІІ столітті до нашої ери Древня Індія досягла найбільшого розквіту за царя Ашоки. У ці часи державною релігією став буддизм.

Його виникнення пов’язують з ім'ям Сіддхартхи Гаутами, – сином царя, який у 28 років покинув сім’ю і 7 років мандрував, поки на нього не зійшло просвітлення і він не став Буддою (“Просвітленим”). Ще дитиною хлопець вражав усіх своїми здібностями. Оточений розкошами, жив у пишних палацах, перемагав у лицарських турнірах.

У 16 років він одружився з двоюрідною сестрою. У них народився син. Жили щасливо і безтурботно. Але одного разу він зустрівся з прокаженим, монахом-відлюдником і мертвим. Потрясіння було настільки сильним, що він залишив родину і відправився у мандри.

Він відкрив 4 благородні істини про те, що життя є страждання, їх причина – людські бажання. Для звільнення від страждань треба позбавитися від бажань. Шлях позбавлення від бажань – дотримуватись вчення Будди. Тільки це приведе віруючого до нірвани (заспокоєння)

Головна мета для людини – досягнення нірвани – стану, коли душа назавжди виключається з процесу перевтілень і зливається з першоосновою світу. Вона звільниться від земних марнот, болю, страждань і досягне абсолютного спокою і блаженства.

Кожен може досягнути нірвани і стати Буддою, а не тільки жерці. Тому це вчення дуже подобалось простолюдинам. Ті, що досягли нірвани не помирають, а стають святими.

Поиск по сайту: