ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один
одного.

2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є
непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що
другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг
пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи
III групи.

4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної
допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання
його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового
мінімуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно
поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став
непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо
це встановлено судом.

6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з
протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання
незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до
Цивільного кодексу України (435-15).

Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу

1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке
виникло у неї за час шлюбу.

2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо
вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного
року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і
якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати
матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала
інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо
її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї
колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до
досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не
більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після
досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони
спільно проживали не менш як десять років.

4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього
господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими
обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав
можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду,
він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді,
якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і
що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну
допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох
років від дня розірвання шлюбу.

Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя

1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у
натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.

2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя,
як правило, у грошовій формі.

3. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою
аліменти можуть бути сплачені наперед.

4. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце
проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання
правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час,
визначений домовленістю подружжя, а у разі спору - за рішенням
суду.

Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання

1. Подружжя має право укласти договір про надання утримання
одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати
аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально
посвідчується.

2. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за
договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на
підставі виконавчого напису нотаріуса.

Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у
разі проживання з нею дитини

1. Дружина має право на утримання від чоловіка під час
вагітності.

2. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання
від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

3. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку,
дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від
чоловіка до досягнення дитиною шести років.

4. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з
якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та
незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік
може надавати матеріальну допомогу.

5. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності,
сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду.

6. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з
якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Стаття 85. Припинення права дружини на утримання

1. Право дружини на утримання, передбачене статтею 84 цього
Кодексу, припиняється в разі припинення вагітності, народження
дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі,
а також у разі смерті дитини.

2. Право дружини на утримання припиняється, якщо за рішенням
суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису
про народження дитини.

Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з
ним дитини

1. Чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання
від дружини - матері дитини до досягнення дитиною трьох років.

2. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку,
чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від
дружини до досягнення дитиною шести років.

3. Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має
незалежно від того, чи він працює, та незалежно від його
матеріального становища, за умови, що дружина може надавати
матеріальну допомогу.

4. Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має і
після розірвання шлюбу.

Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання

1. Право чоловіка на утримання, передбачене статтею 86 цього
Кодексу, припиняється, якщо дитина передана на виховання іншій
особі, а також у разі смерті дитини.

2. Право чоловіка на утримання припиняється, якщо за рішенням
суду виключено відомості про дружину як матір з актового запису
про народження дитини.

Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає
дитина-інвалід

1. Якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний,
проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без
постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на
утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну
допомогу.

Право на утримання триває протягом всього часу проживання з
дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від
матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

2. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає
дитина-інвалід, визначається за рішенням суду відповідно до
частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості
одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.

Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю
подружжя

1. Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано,
мають право укласти договір про припинення права на утримання
взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи
інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має
бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації.

2. Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у
зв'язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена
грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної
контори до посвідчення договору.

3. На майно, одержане на підставі договору про припинення
права на утримання, не може бути звернене стягнення.

Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на
лікування

1. Дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у
витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не
перебувають у шлюбі між собою

1. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між
собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став
непрацездатним під час спільного проживання, має право на
утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.

2. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою,
мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої
дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та
статей 86 і 88 цього Кодексу.

3. Право жінки та чоловіка на утримання припиняється з
підстав, встановлених пунктами 2 і 4 статті 83, статтями 85, 87 і
89 цього Кодексу.

Глава 10

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору

1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали
заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо
його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її
батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Стаття 93. Зміст шлюбного договору

1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між
подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та
обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини
подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які
встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у
надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власність
одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке
підлягає державній реєстрації.

Стаття 94. Форма шлюбного договору

1. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і
нотаріально посвідчується.

Стаття 95. Початок дії шлюбного договору

1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він
набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає
чинності у день його нотаріального посвідчення.

Стаття 96. Строк дії шлюбного договору

1. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк
його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

2. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність
договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму
майна

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке
дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби
сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у
зв'язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте
ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його
спільною частковою власністю або особистою приватною власністю
кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу
майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити
використання належного їм обом або одному з них майна для
забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші
умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать
моральним засадам суспільства.

Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку
користування житлом

1. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя
вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя,
сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок
користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення
житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі
розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

2. Сторони можуть домовитися про проживання у житловому
приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною
власністю, їхніх родичів.

Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання

1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з
подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній
допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки
виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого
обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі
виконавчого напису нотаріуса.

3. Шлюбним договором може бути встановлена можливість
припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з
одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору

1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

2. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про
зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням
суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси,
інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що
мають істотне значення.

Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору

1. Одностороння відмова від шлюбного договору не
допускається.

2. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У
такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені
шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в
день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

{ Стаття 101 в редакції Закону N 524-V (524-16) від 22.12.2006 }

Стаття 102. Розірвання шлюбного договору

1. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути
розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення,
зокрема в разі неможливості його виконання.

Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним

1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої
особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути
визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених
Цивільним кодексом України (435-15).

Розділ III

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИТИНИ

Глава 13

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ
БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини
в державному органі реєстрації актів цивільного
стану

1. Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного
місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини
в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них
відповідальності, встановленої законом.

2. У разі смерті батьків або неможливості для них з інших
причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за
заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу
охорони здоров'я, в якому народилася дитина або в якому на цей час
вона перебуває.

3. Реєстрація народження дитини провадиться державним органом
реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її
походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.

4. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про
народження (1367-2002-п), зразок якого затверджує Кабінет
Міністрів України.

Стаття 145. Визначення прізвища дитини

1. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків.

Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини
визначається за їхньою згодою.

2. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині
подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.

3. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися
органом опіки та піклування або судом.

Стаття 146. Визначення імені дитини

1. Ім'я дитини визначається за згодою батьків.

Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у
разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається
матір'ю дитини.

2. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не
випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і
(або) батько.

3. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися
органом опіки та піклування або судом.

Стаття 147. Визначення по батькові дитини

1. По батькові дитини визначається за іменем батька.

2. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у
шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано,
визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками

1. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище
дитини, яка не досягла семи років.

2. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка
досягла семи років, змінюється за її згодою.

3. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини
може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка
досягла семи років.

4. За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер,
оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім,
дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації
народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено
прізвище на прізвище другого з батьків.

{ Статтю 148 доповнено частиною згідно із Законом N 524-V
(524-16) від 22.12.2006 }

5. У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища
дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом
опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до
уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також
інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища
інтересам дитини.

Стаття 149. Зміна по батькові дитини

1. У разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини,
яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку
дитини

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав
та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого
народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її
фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної
загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє
батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї
дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також
застосування ними інших видів покарань, які принижують людську
гідність дитини.

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на
особисте виховання дитини.

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших
осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім
тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське
виховання

1. Право дитини на належне батьківське виховання
забезпечується системою державного контролю, що встановлена
законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню
батьками своїх обов'язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та
інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної
влади, органів місцевого самоврядування та громадських
організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та
інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти
років.

Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне
спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене
законом.

{ Стаття 153 в редакції Закону N 524-V (524-16) від 22.12.2006 }

Стаття 154. Права батьків по захисту дитини

1. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх
дочки та сина.

2. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної
влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій
за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина,
дочки як їх законні представники без спеціальних на те
повноважень.

3. Батьки мають право звернутися за захистом прав та
інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають
право звернутися за таким захистом.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання
батьківських обов'язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків
мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської
гідності.

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч
інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить
моральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є
підставою для покладення на них відповідальності, встановленої
законом.

Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини

1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини,
зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте
спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права
перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з
дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не
перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення
батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає
окремо від дитини.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення
від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та
моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо
участі у вихованні дитини того з батьків, хто
проживає окремо від неї

1. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування
визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею
того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на
підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини,
інших обставин, що мають істотне значення.

2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до
виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу
опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та
моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від
дитини.

Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні
дитини того з батьків, хто проживає окремо від
неї

1. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить
перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з
дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від
виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків
має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні
дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного
відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо),
місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану
здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що
мають істотне значення.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд
може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

3. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити
виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою
проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає
окремо, може передати дитину для проживання з ним.

5. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду,
зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану
тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання
дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років,
визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років,
визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини,
яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання
малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли
згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина,
спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або
судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої
дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх
батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з
них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають
істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати
дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного
доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами,
своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із
батьків не може створити дитині належних умов для виховання та
розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до
участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на
вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про
відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її
для опікування органу опіки та піклування.

{ Текст статті 161 в редакції Закону N 524-V (524-16) від
22.12.2006 }

Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з
батьків або іншої особи при визначенні місця
проживання малолітньої дитини

1. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди
другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або
рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце
проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом
заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про
відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за
попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її
життя та здоров'я.

2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої
дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду,
завдану тому, з ким вона проживала.

Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини
від інших осіб

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те,
щоб малолітня дитина проживала з ними.

2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини
від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону
або рішення суду.

3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і
переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що
це суперечить її інтересам.

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських
прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого
закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести
місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню
дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини,
примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з
підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї
статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо
усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських
прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він
порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після
набрання ним законної сили суд надсилає державному органу
реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження
дитини. (Статтю 164 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом
N 2710-IV (2710-15) від 23.06.2005)

Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до
суду про позбавлення батьківських прав

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення
батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник,
особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я,
навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган
опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла
чотирнадцяти років.

{ Стаття 165 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3497-IV
(3497-15) від 23.02.2006 }

Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав

1. Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та
звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються
сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав,
пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї
непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію
та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на
спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від
обов'язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу
позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення
аліментів на дитину.

Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені
батьківських прав

1. Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений
батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього
подальшого проживання в одному житловому приміщенні.

2. Суд може постановити рішення про виселення того з батьків,
хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому
він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше
житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про
примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.

3. Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана
йому.

4. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків,
переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають,
за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші
родичі дитини, мачуха, вітчим.

{ Частина четверта статті 167 в редакції Закону N 524-V (524-16)
від 22.12.2006 }

5. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові,
повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму,
вона передається на опікування органу опіки та піклування.

{ Частина п'ята статті 167 в редакції Закону N 524-V (524-16)
від 22.12.2006 }

6. Дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму,
органові опіки та піклування, зберігає право на проживання у
житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який
час повернутися до нього.

7. Порядок відібрання і передання дитини встановлюється
законом.

Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які
позбавлені батьківських прав

1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на
звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з
дитиною.

Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною,
якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному
вихованню, за умови присутності іншої особи.

Стаття 169. Поновлення батьківських прав

1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на
звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

2. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була
усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним
судом.

3. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час
розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

4. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи,
позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для
позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до
інтересів дитини.

5. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав
одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших
осіб, з ким проживає дитина.

6. Рішення суду про поновлення батьківських прав після
набрання ним законної сили суд надсилає державному органу
реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження
дитини. (Статтю 169 доповнено частиною згідно із Законом
N 2710-IV (2710-15) від 23.06.2005)

7. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав
повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав
можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності
рішенням суду про таку відмову.

Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх
батьківських прав

1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від
батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у
випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164
цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у
них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі,
дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та
піклування.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя
або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають
право постановити рішення про негайне відібрання дитини від
батьків.

У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно
повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення
рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи
одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від
матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному
вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може
постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері,
батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання
про стягнення з них аліментів на дитину.

5. Положення частин першої - третьої цієї статті
застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона
проживає.

Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що
стосуються її життя

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками,
іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються
її особисто, а також питань сім'ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана
при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її
виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про
позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а
також спору щодо управління її майном.

3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини,
якщо цього вимагають її інтереси.

Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина
піклуватися про батьків

1. Дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про
батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

2. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом
прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні
представники, без спеціальних на те повноважень.

3. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх
непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням
суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням
такого піклування.

Поиск по сайту: