Релігія як соціокультурний інститут,його функції

Однобічність у тлумаченні релігії можна подолати, розглядаючи її як соціальний інститут, розкриваючи її зміст через виконувані нею функції в суспі­льстві.

Релігія як соціальний інститут є системою соціальних норм, ролей, історично сформованим комплексом вірувань і звичаїв, ритуалів (культів), стандартів поведінки, духовних цінностей і заповідей, що містяться в духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується і контролюється релігійна діяльність людей.

Релігія як соціальний інститут існує на двох рівнях:

1) ціннісно-нормативному, що є складною системою вірувань, символів, цінностей, духовних заповідей, які містяться в релігійних текстах (у християн — Біблія, у мусульман — Коран). З них віруючі дізнаються про релігійні тлумачення будови світу, природи, черпають інформацію про космос, людину, суспільство. Із цих знань формуються поняття та ідеї, що справляють сильний вплив на психіку та емоції віруючих, породжуючи страх, радість, любов до Бога. Релігійні знання й вірування можна розглядати як ціннісні системи, котрі посідають неабияке місце в духовній культурі суспільства, бо здатні змінювати поведінку людини. Вони вміщають моральні цінності й настанови, які акумулюють у собі норми і правила людського співіснування, що вироблялися протягом віків. Так, в українському православ’ї виокремлюються сім дарів Святого Духа: мудрість, розум, порада, мужність, знання, побожність, страх Божий, а звідси дев’ять дарів Святого Духа, які мають визначити сенс життя віруючого. Це любов, радість, спокій, довготерпіння, добродушність, милосердя, віра, покірливість, стриманість;

2) організаційному, тобто церковному. За релігійно-етично-господарського підходу, розробленого М. Вебером, усю людську спільноту умовно поділяють на народи іудео-християнсько-мусульманських традицій (Захід), що репрезентовані індуїзмом, буддизмом, конфуціанством і даосизмом (Схід — індійці, китайці та ін.).

Розглядаючи світогляд іудео-християнсько-мусульманських народів, Ю. Павленко визначає такі притаманні їм переконання:

· розуміння духовної основи буття як особистого Бога, творця і судді видимого світу;

· уявлення про людину як істоту, створену Богом за своїм образом і подобою, наділену, відповідно, розумом, почуттям, свободною волею і діяльною природою; цим людина принципово виділяється з-поміж безлічі інших живих істот;

· погляд на світ як на творіння (а не прояв або породження) Бога, принципово відмінне по суті від Бога і передане в користування людині для задоволення її природних потреб, як предмет праці;

· віра в єдине (один раз дане) життя кожної конкретної людини, брак однозначної відповіді на питання, чи існувала душа до народження в тілі та очікування вічної відплати (у Пеклі або в Раю) за вчинені протягом життя діяння.

Індуїзму, буддизму, конфуціанству і даосизму притаманні інші переконання:

¨божество уявляють як імперсональну, ірраціональну або принаймні абсолютно незбагненну першореальність, що являє себе або розкривається в явищах видимого світу (Брахма, Дао тощо);

¨уявлення про людину як прояв цієї божественної трансцендентності у своїй основі тотожній їй, але, по суті, таким самим чином і такою мірою, як і все живе, як і всі феномени видимого світу;

¨погляд на світ як на «позірний» (а в деяких доктринах взагалі ілюзорний) та в будь-якому разі неадекватний його сутності прояв (еманацію) божественної основи буття (Майа тощо);

¨віра в нескінченність феноменальних проявів індивідуального духу через множинність перевтілювань, що означає заперечення унікальності власного «Я» і його потенційну тотожність з усіма іншими явленими у світі явищами, принаймні з живими істотами;

¨етичний релятивізм, що виходить з відносності моральних норм не універсальних, які стосуються всіх людей, а таких, що мають сенс лише щодо конкретних груп людей;

¨людина зобов’язана жити за певними правилами лише тією мірою, якою вони визначені для всієї множини людей відповідного статусу, але при цьому не є обов’язковими для людей інших статусів.

Якщо перший комплекс ідей і уявлень найбезпосереднішим чином визначає високоекстравертовану активність представників конфесій, то другий — культивує здебільшого не діяльне, а споглядальне ставлення до навколишнього світу. При цьому поведінкові етапи істотно різнилися. Конфуціанство характеризувалося браком містики, обожненням імператора, орієнтувало людину на наполегливу працю, але не з метою власного збагачення, а на благо її соціуму, тоді як індуїстсько-буддийська свідомість, якій притаманним було моральне вдосконалення через відсторонення від життя, ставилася до практичної діяльності здебільшого негативно, як до чинника, що відволікає від аскетичного самовдосконалення.

Е. Дюркгейм у праці «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії» (1912) аргументовано обґрунтував висновок, що релігія як чинник соціальної інтеграції виконує в суспільстві певні необхідні для його існування функції.

К. Маркс розумів релігію як важливий соціальний чинник, що виконує досить реальні функції в суспільстві:

· ідеологічну, бо виправдовує існуючі соціальні порядки;

· компенсаторну, бо є «серцем безсердечного світу» (страждання на цьому світі не даремні, вони матимуть винагороду в майбутньому житті).

М. Вебер гадав, що головна функція релігії — визначення сенсу раціоналізації людської діяльності. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» він довів, що протестантизм сприяв раціоналізації економічної діяльності і вихованню аскетизму, що його ідеологія привела до вершин успіху саме представників протестантизму, який проповідує аскетизм, помірність, вимогливість до себе і свого оточення.

Більшість вітчизняних соціологів додержуються думки, що соціальний інститут релігії виконує інтегруючу, регулятивну, психотерапевтичну та комунікативну функції.

Інтегруюча функція притаманна всім релігіям. Її глибоко вивчив Е. Дюркгейм. Прийняття певної релігії, її символів, цінностей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів згуртовує людей, стабілізуючи цю спільноту.

Інтегруюча функція насамперед поширюється на конкретну конфесію, а коли їх у суспільстві кілька, то можливі міжконфесійні конфлікти. Проте релігія завдяки своєму гуманістичному спрямуванню виконує загальну стабілізуючу роль. Окрім того, як інституалізована, офіційно визнана система ідей та цінностей, вона намагається підтримати порядок у всій тій суспільній системі, до якої вона входить, виконуючи регулятивну функцію.

Регулятивна функція полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та в здійсненні соціального контролю. Соціальний контроль соціальним інститутом релігії здійснюється як формально — через заохочування й покарання віруючих церковними організаціями, так і неформально — самими віруючими як носіями моральних норм стосовно свого оточення. Досліджуючи різні сфери людського й суспільного життя, М. Вебер виявив причинно-наслідковий зв’язок, за яким релігійно-етичні цінності є причиною, а поведінка людини — нас­лідком.

Отже, регулятивна функція релігії водночас є й ціннісно-нор­мативною, бо вона приписує віруючим певні стандарти поведінки, зумовлені панівними релігійними цінностями, продиктовані релігійними канонами. Канони будь-якої релігії обов’язково містять певну частину загальнолюдських цінностей і гуманних норм, які пропонують, наприклад, віруючому християнину полюбити ближнього як самого себе, прощати своїм ворогам, любити сім’ю і дітей, чесно працювати, не вбивати, не обманювати, не красти. Особливо відчутною є регулятивна функція релігії, коли виховання і первісна соціалізація людини відбуваються під впливом релігійних ідей і цінностей, коли інститут релігії визнано державою.

Психотерапевтична функція інституту релігії полягає в тім, що різні релігійні дійства — богослужіння, молитви, ритуали заспокійливо діють на людей, породжують позитивні емоції, вселяють упевненість, захищають від стресів. Зрозуміло, чому до релігії часто звертаються люди, обтяжені земними негараздами, хворобами, особистими трагедіями, бо навіть сам характер проведення культових дійств заспокійливо діє на людину.

Наприклад, поховальні та поминальні обряди здатні затамувати біль утрати. Більше того, вони згуртовують людей, організують їх для моральної і матеріальної підтримки тих, хто зазнав трагедії. Під час Великої Вітчизняної війни навіть радянська влада згадала про психотерапевтичну функцію релігії, значно послабивши боротьбу із церквою. Німецький соціолог П. Бергер сказав, що сучасна людина, відмовившись від релігії, вимушена страждати від бездомності, самотності. Духовний світ людини, що втратила зв’язок з навколишньою природою, який забезпечувала їй релігія, П. Бергер назвав «бездомною свідомістю».

Комунікативна функція реалізується в процесі взаємного спілкування віруючих. Засобами спілкування є різні релігійні дійства, колективні моління тощо.

Усі функції релігії виконуються церквою, проте їх не слід змішувати з функціями церкви. Церква — організація віруючих, що склалася в процесі розвитку віровчення і об’єднання людей в межах спільної релігії. Для церкви притаманне існування системи обов’язкових догматів, обрядів (культів). Її управління основане на ієрархії. У православній церкві відбувається чітке розмежування між священно- і церковнослужителями, тобто духовенством (кліром), яке наділене особливою благодаттю, та мирянами — простими віруючими. Церква — не тільки релігійний заклад, а й соціальний інститут, тому вона розв’язує не лише релігійні проблеми, а й соціальні. Підтримуючи правлячий режим, церква виконує свою основну функцію — соціально-політичну; проводить активну боротьбу за мир, безпеку, і в цьому вияв миротворчої функції; утримує за свій рахунок дитячі будинки, лікарні, старечі пансіонати тощо і цим виконує благодійну функцію. Окрім того, церква виконує функції управління церковними парафіями, підготовки кадрів священиків, економічну, культурно-просвітницьку, зовнішніх зв’язків тощо.

Усі ці функції є універсальними і притаманні кожному типу релігії. Проте загальною особливістю розвитку релігії в ХХ ст. є її секуляризація — процес витіснення релігійно-міфологічних пояснень світу науково-раціональними, що послабило вплив релігії на інші соціальні інститути — освіту, економіку, політику, сім’ю тощо. Наслідком цього процесу стало поширення атеїзму, відокремлення церкви від держави, а отже, послаблення всіх розглянутих функцій.

З метою посилення впливу релігії, її опору процесу секуляризації і вироблення загальнохристиянської соціальної програми, яка була би пригодна для віруючих, що живуть у країнах з різними соціальними системами, виник рух за об’єднання всіх християнських конфесій, який дістав назви екуменічного (від грец. οικumene — всесвіт). Цей рух поширюється і на нехристиянські конфесії, передбачає координацію дій християнських екуменічних організацій з нехристиянськими.

Використана і рекомендована література

Аляєв Г. Є., Горбань О. В., Мєшков В. М. Лекції з релігієзнавства. — К., 1996.

Афанасьев Э. О некоторых православных принципах формирования рыночной экономики // Вопр. экономики. — 1993. — № 8.

Библейская энциклопедия. — М., 1991.

Вебер М. Социология религии // Вебер М. Избранное. Образ общества. — М., 1994.

Воропай О. Звичаї нашого народу. — К., 1993.

Гараджа В. И. Социология религии. — М., 1996.

Гордиенко Н. С. Православие: Словарь атеиста. — М., 1988.

Джемс У. Многообразие религиозного опыта. — М., 1992.

Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство. — К., 1994.

Ольсевич Ю. Хозяйственная система и этнос // Вопр. экономики. — 1993. — № 8.

Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 4.

Суперфин Л. Религия в индустриальном и постиндустриальном мире // Вопр. экономики. — 1993. — № 8.

Питання для самоперевірки

1. Як соціологія інтерпретує релігію?

2. Охарактеризуйте місце і роль релігії в суспільстві.

3. У чому полягає сутність релігії?

4. На яких двох рівнях існує релігія як соціальний інститут?

5. Назвіть функції, що їх виконує соціальний інститут релігії.

6. Охарактеризуйте історичні типи релігійних вірувань.

7. Якими є стосунки між церквою і державою в Україні?

8. Охарактеризуйте проблеми функціонування інституту релігії в сучасній Україні.

Теми рефератів

1. Релігія та її місце в суспільстві.

2. Релігія і церква в сучасній Україні.

3. Форми релігійного життя людини.

4. Новітні релігійні течії.

5. Біблія як історична та літературна пам’ятка.

6. Релігія та атеїзм.

* Секуляризація (від лат. secularis — світський) — звільнення від впливу церкви.

Поиск по сайту: