Вогнепальні пошкодження середньої зони обличчя

В літературі останніх років замість терміну перелом верхньої щелепи чи суміжніх кісток використовують термін ”переломи передньої зони” обличчя. Якщо бути більш точним, це переломи верхнього відділу лицевого черепа. При цьому верхня межа проходить по верхньоорбітальній лінії, а нижня по лінії змикання зубних рядів. В середню зону обличчя входять кістки носа, стінки орбіт, виличні кістки і виличні дуги, власне верхні щелепи. Виділення вказаної зони виправдане в морфологічному і функціональному відношеннях. При вогнепальних пораненнях можуть пошкоджуватись в різних варіантах 1-2 і більше кісток лицевого скелету, що в значній мірі визначає важкість травми. Якщо врахувати особливість будови верхньої щелепи, наявність в ній ЛОР-органів і органів зору, близкість головного мозку, участь в акті дихання, мови, прийому їжі і жування, то можна спрогнозувати вкрай важкі ускладнення при подібних травмaх. Головними відмінними рисами вогнепальних переломів є наявність рани, пошкодження кісток на місці дії ранячого снаряду не залежно від “місць слабкості”, оскольчатий характер перелому, швидка зміна клінічних ознак з моменту поранення до поступлення травмованого в спеціалізовану лікувальну установу. Завжди вогнепальні переломи більш важкі, ніж невогнепальні, хоча при першому огляді, наприклад, коли поранення сліпе, деколи можуть виглядати як незначні. Подібна недооцінка становить небезпечну для життя пострадавшого. Особливо уважним слід бути до сліпих поранень, а також до наскрізних поранень кулями і осколками. В залежності від характеру бойові операції і умов ведення бою питома вага вогнепальних поранень обличчя серед всіх поранень суттєво змінюється. Вогнепальних поранень обличчя значно більше в період оборонних боїв, коли військо перебуває в утиманні, а під час наступаючих боїв збільшується число поранень інших локалізацій. В середньому ізольовані щелепово-лицеві поранення складають 3,5-4% від загального числа поранень. Досвід ІІ Світової війни показав, що вогнепальні поранення ЩЛД характеризуються багатогранністю і складністю. За даними Д.А.Энтина и Б.Д.Кабакова (1951) поранення і пошкодження обличчя поєднуються з пораненнями шиї (17,3%), верхніх кінцівок (8,6%), рідше з пораненнями нижніх кінцівок (4,6%) і грудної клітки (3,3%). Одночасно з пораненнями лиця і щелеп пошкоджується орган зору (4,6%), мозковий череп (3,4%), ЛОР-органи (5,6%). В зв’язку з цим необхідно, в спеціалізованих шпиталях для поранених в голову, шию і хребет разом працювали щелепно-лицеві хірурги, нейрохірурги, отоларингологи і офтальмологи з відповідною апаратурою та устаткуванням. Ізольовані поранення мяких тканин при вогнепальних пораненнях лиця зустрічаються в 40,2% поранених. Верхня щелепа пошкоджується в 14,3% випадків. Найбільш важкі є наскрізні кульові поранення і поранення уламками артилерійських снарядів. Велика кінетична енергія, яку несе ранячий снаряд викликає важкі розрушення. В звязку з цим поява нових видів стрілецької зброї і ранячих снарядів, які мають високу початкову швидкість та велику кінетичну енергію, яку вони внаслідок легкості і наданої їм форми, здатні миттєво віддавати пошкоджувальному предмету, суттєво змінило характер вогнепальної травми: при вкрай малих розмірах вхідного отвору розрушення дуже великі, а вихідний отвір в десятки разів перевищує вхідний. Різко зросло значення пульсуючої порожнини, так званого внутрітканевого вибуху, який визначає ступінь ураження тканин вздовж раневого каналу “боковий удар”, утворюючий тимчасову пульсуючу порожнину, розрушує тканини за долі секунд і продовжує діяти навіть після того, як ранячий снаряд покидає вихідний отвір. В результаті внутрітканевого вибуху в рані залишається більше нежиттєздатних тканин і тому хірургічна обробка повинна бути більш радикальною. У випадку поранення середньої зони обличчя внаслідок первинної втрати тканин відмічаються значні зміни форми лиця. Наступають важкі функціональні порушення: затруднена мова, ковтання, розжовування їжі. В результаті зміщення органів і тканин часто виникає загроза асфіксії, в зв’язку з чим необхідно провести екстренне втручання, деколи конікотомію або трахеотомію. У період ІІ Світової війни в середньому 46,2% пораненя лиця були сліпими. Значне число цих поранень були легкими, частина їх навіть не потребувала хірургічної обробки, і все ж таки ці поранення потребують особливої уваги. В зв’язку з близкістю головного мозку і крупних судин, трахеї, органів зору і нервових стовбурів при більшості сліпих поражень вважають травму за важку доти, поки не буде проведене рентгенологічне дослідження. Таке припущення особливо необхідне під час евакуації пораненого: близько розміщений до життєво важливих органів уламок чи інше стороннє тіло при транспортуванні може зміститись і викликати їх вторинне пошкодження, а в більш пізні строки нагноєння, яке, поширюючись на оточуючі тканини, може привести до різних наслідків. Не випадково майже 4-% сліпих поранень ЩЛД супроводжувались важкими ускладненнями. Деколи ці ускладнення розвивались відразу після поранення, але нерідко розміщений біля життєво важливого органу уламок або куля давали про себе знати через багато тижнів, місяців або років. Через те, до повного обстеження потерпілого всі сліпі поранення доцільно вважати потенціально важкими. Суттєво від непроникаючих ран відрізняються вогнепальні рани лиця, проникаючі в порожнину рота і носа, верхнєщелепову пазуху, орбіту. Проникаючі рани, навіть без “вторинних снарядів” завжди забруднені вмістом порожнини рота, тому і нагноєння в рані протікає завжди важче, виздоровлення наступає в значно більш пізні строки, ніж при сліпих пораненнях.

Поиск по сайту: