Види каркасів гіпсокартонних систем

Каркас – це плоска або об'ємна конструкція з шарнірним або жорстким з'єднанням елементів, що входять до його складу (балок, ригелів, стояків). За призначенням каркаси гіпсокартонних систем поділяють на стельові, перегородкові, пристінні; за матеріалом – на металеві й дерев'яні. Каркаси можуть виготовлятися з розташуванням елементів в одній площині (одному рівні) або в двох площинах (двохрівнях). У складі каркаса можна виділити основні і несівні елементи. Основні елементи прикріплюють до несівної основи (стіни, стелі), а несівні прикріплюють до основних. До несівних елементів прикріплюють ГКП. Отже, дворівневі каркаси – це конструкції, що мають два ряди дерев'яних брусків або металевих профілів, розташованих перпендикулярно один до одного. Якщо елементи каркаса розташовані в один ряд, то вони утворюють рамну конструкцію.

Елементи металевих каркасів з'єднуються поміж собою сталевими кріпильними елементами: шурупами, заклепками, ви-штамповкою. Елементи дерев'яних каркасів з'єднують за допомогою шипогніздових, шпонкових, шпунтових кріплень, а також за допомогою цвяхів, шурупів, скоб, з використанням клею.

Стикові з'єднання металевих і дерев'яних елементів каркаса повинні розміщуватися врозгін. Стики ГКП не повинні співпадати зі стиками каркаса як з точки зору забезпечення максимальної міцності й технологічності всієї системи в цілому, так і пожежної безпеки, оскільки у протилежному випадку вогнезахисний ефект гіпсокартонного облицювання значно знижується.

Якісно змонтований каркас не тільки забезпечує надійність усієї системи в цілому, а й дає гарантію отримання рівної основи і, отже, рівної лицьової поверхні обшивки та нормального стикання гіпсокартонних плит і панелей. При цьому слід мати на увазі, що помилки, припущені при збиранні каркасів, у більшості випадків не піддаються виправленню ні при обшиванні ГКП, ні в результаті шпаклювання швів між ними. Тому монтаж каркасів треба здійснювати з обов'язковим дотриманням таких умов:

• каркас повинен мати необхідну ступінь жорсткості, що визначає призначення відстаней, з одного боку, між точками його кріплення до несучих конструкцій будівлі, а з другого – між основними і несівними елементами;

• елементи каркаса мають бути недеформованими і рівними (погнуті металеві елементи непридатні для використання в каркасі), дерев'яні бруски (рейки) не можна виготовляти з навкісшарової деревини або з брусків, що мають послаблені перерізи. Крім того, дерев'яні елементи каркаса повинні мати достатні розміри для забезпечення мінімальної площі обпирання на них ГКП;

• якщо є необхідність підвішування до каркасів обладнання, меблів, освітлювачів, то вони повинні бути підсилені допоміжними елементами, спареними профілями стояків з належною орієнтацією поміж собою.

Завдяки використанню каркасів гіпсокартонні системи набувають підвищення жорсткості, міцності, зниження деформативності. Вони уможливлюють досягти потрібного рівня звуко- і теплоізоляції огороджувальних конструкцій, приховати комунікації в приміщеннях, підвищити рівень вогнестійкості будівельних конструкцій.

З появою можливості кріплення ГКП до металевих каркасів шурупами без попереднього просвердлювання отворів їм стали надавати перевагу у зв'язку з їхньою легкістю, міцністю, зручністю монтажу, вогнестійкістю і довговічністю.

Підприємства «Кнауф» випускають каркасні металеві елементи методом холодного прокату з оцинкованої сталевої стрічки завтовшки 0,6–2,25 мм. Пересічно товщина профілю становить 0,6; 0,7; 1 мм. Елементи каркаса облямівок отворів в огороджувальних конструкціях (двері, вікна) виконують із підсилених профілів завтовшки 2 мм. Для типових конструкцій міжкімнатних перегородок, стінових каркасів і каркасів підшивних і підвісних стель здебільшого використовують металеві профілі завтовшки 0,6 мм.

В особливих випадках, у разі значної висоти перегородок, товщину металевих профілів можна брати більшою.

Профілі «Кнауф» випускають з U-подібним і С-подібним перерізами. У більшості випадків жорстіксть С-подібних профілів збільшують гофруванням їхньої поверхні під час холодної прокатки. Основні види металевих профілів: профіль напрямний (UW), U-подібний (рис. 10, а); профіль стояковий (CW), С-подібний (рис. 10, б); профіль стельовий (CD), профіль кутовий (LW)

Профілі CW щільно без зазорів входять у верхні та нижні напрямні. Напрямні профілі можуть мати в стінці отвори, призначені для їхнього кріплення дюбелями до перекриття і підлоги. Якщо таких отворів у напрямних профілях немає, то їх можна утворити на місці за допомогою дриля й армованих свердел.

Профілі типу CW мають загнуті всередину кромки. В їхніх стінках можуть бути Н-подібні просічки. При вигині частини стінки профілю в межах просічки утворюються отвори для пропускання інженерних комунікацій (кабелів, труб). Для відвернення надмірного послаблення профілю відстань між сусідніми просічками не повинна бути меншою за 50 см.

Зовнішню поверхню полиць профілів типу CW покривають насічкою, що запобігає зісковзуванню вістря шурупа під час кріплення до них ГКП. Профілі типу CD використовують для улаштування підвісних стель. Вони виготовляються з полицями, які мають загнуті всередину кромки для зручності кріплення до них елементів підвісок ГКП.

Профіль LW використовують для захисту від сколів зовнішніх кутів перегородок з гіпсокартонним облицюванням та їх одночасного опорядження. Вони також підсилюють каркаси та надають їм додаткової жорсткості при розташуванні у внутрішніх кутах перегородок.

Для якісного опорядження зовнішніх кутів поверхонь, облицьованих ГКП, випускають спеціальні профілі у вигляді перфорованих кутиків з оцинкованої сталі. Вони використовуються для надання точних геометричних форм зовнішнім кутам та їх захисту від сколів при ударній дії.

Для полегшення і зручності виконання штукатурних робіт, а також для отримання їхньої високої якості використовують маячкові Т-подібні профілі, виготовлені з оцинкованої сталевої стрічки. Вони забезпечують економію часу на штукатурні роботи і рівну поверхню штукатурки.

Для облямівки зовнішніх поверхонь отворів доцільно використовувати сітчастий кутик для опорядження кутів. Профілі постачають у пакетах, на упаковці яких нанесено маркування. Наприклад, профіль стояків каркаса з висотою стінки 50 мм і товщиною профілю 0,6 мм маркують CW 50/0,6. Найбільш ходові профілі різної товщини маркують

фарбою різних кольорів: профілі завтовшки 0,6 мм – блакитною; профілі завтовшки 0,7 мм – червоною; профілі завтовшки 1,0 мм – зеленою.

С-подібні і U-подібні профілі вкладають один у другий і оклеюють липкою стрічкою. Пакет сталевих профілів здебільшого складається з 10 рядів по чотири профілі в кожному. При складуванні пакети профілів можна укладати в штабелі (заввишки не більше трьох пакетів) на підкладках з дерев'яних брусків. При складуванні елементів каркаса слід враховувати припустиме навантаження на перекриття. Металеві профілі треба зберігати в сухому закритому приміщенні.

Дерев'яні каркаси гіпсокартонних систем використовують у приміщеннях зі зниженими вимогами до пожежної безпеки. Елементи дерев'яних каркасів заготовляють з рейок, брусків, дощок та брусу.

Деревина, яка йде на виготовлення каркасів, повинна відповідати сорту II А.

Для виготовлення дерев'яних каркасів зазвичай використовують решітняк.

Для спорудження каркасів можна використовувати тільки високоякісну деревину без дефектів і деформацій. Дефектами деревини, які знижують її технічну цінність є навкісшаруватість, тріщини, відмерлі сучки, гнилизна.

У разі потреби заготовки елементів дерев'яних каркасів можна піддавати додатковій обробці (струганню, виборці пазів, свердлінню) для закріплення підвісок, фіксаторів та інших пристосувань.

Для виготовлення дерев'яних каркасів слід використовувати тільки суху деревину. У нещодавно зрубаному дереві міститься приблизно 60% води (хвойний ліс). При висушуванні дерева на повітрі в штабелях частина природної вологи втрачається, і до моменту його розпилювання, дерево перебуває в напівсухому стані (містить 20–30% вологи).

Після розпилювання дерева і зберігання пиломатеріалів у сухих і провітрюваних приміщеннях отримують повітряно-сухі пиломатеріали, що містять 10–15% вологи. Для «сухого» будівництва слід використовувати сухий матеріал із вологістю не більше 15%.

У сирих приміщеннях деревина розбухає. Тому перед кріпленням до каркаса повинен минути час, необхідний для адаптації деревини до мікроклімату приміщення. Слід пам'ятати, що у разі зміни вологості на 1% відбуваються зміни у поздовжніх розмірах елементів до 0,01ѕ), а в поперечних – до 0,24%.

Всі деталі дерев'яного каркаса повинні бути захищені від ураження грибками і точильниками просочуванням антисептиками. Вогнестійкість деревини можна підвищити фарбуванням її поверхні антипіренами. Якість усіх засобів, що використовують для захисту деревини, має бути підтверджена відповідними сертифікатами. Дерев'яний матеріал, з якого роблять дерев'яні каркаси, необхідно зберігати в акуратних штабелях на підкладках для його постійного провітрювання в сухих, закритих приміщеннях.

Поиск по сайту: