Монтаж каркасів гіпсокартонних систем

Каркаси з металевих і дерев'яних елементів споруджують для кріплення до них ГКП при улаштуванні різних конструкцій перегородок, облицювання внутрішніх поверхонь зовнішніх стін, підвісних стель приміщень житлових будинків, цивільних і промислових будинків. Для улаштування каркаса насамперед треба

зробити обмір приміщення, провішування осей і розмічання перегородок, місць розташування їхніх несівних стояків, дверних прорізів та інших отворів відповідно до проектних розмірів, наведених на кресленнях. Орієнтирами при цьому можуть бути колони, пілястри, віконні та дверні прорізи та інші конструктивні елементи, до яких повинні бути прив'язані гіпсокартонні системи, що підлягають монтажу. Для розмічання використовують розмічувальний відбійний шнур, висок, гідравлічний рівень, шаблони для маркування місць поворотів і перетинів перегородок, дверних прорізів, складені метри, рулетки, метростат – розсувний вимірювальний пристрій завдовжки 3 м з бульбашковим рівнем, який дає змогу контролювати положення елемента конструкції одночасно в двох рівнях. Крім того, метростат має насадку, за допомогою якої можна підтримувати ГКП під час монтажу стель. При розмічанні перегородок можна у відповідних випадках використовувати теодоліт. Швидке і високоточне розмічання перегородок і підвісних стель у великих за розмірами приміщеннях виконують за допомогою лазерної установки, що автоматично нівелює та генерує лазерний промінь на вертикальні й горизонтальні поверхні будівельних конструкцій. Світлова точка, що ковзає на поверхні, значно полегшує нанесення розбивних осей та примикань перегородок і підвісних стель до огороджувальних конструкцій. Лазер встановлюють у потрібну точку приміщення та орієнтують промінь у потрібному напрямку, після чого подальше точне його настроювання в горизонтальній або вертикальній площині здійснюється автоматично.

З урахуванням фактичних розмірів приміщення і конструктивних елементів гіпсокартонних систем виконують набір, розкроювання й обробку необхідних елементів каркаса. В багатьох випадках вдається врахувати і виправи ти помилки та відхилення від проектного положення, що були допущені при монтажі або зведенні несівних огороджувальних конструкцій та елементів каркаса будівлі, а також інженерних комунікацій. Розмічання здійснюють стійкою фарбою. Більшість комплектних систем перегородок базуються на використанні металевого каркаса, виходячи з вимог вогнестійкості, зручності монтажу, звукоізоляції, зручності прокладання комунікацій, навішування сантехнічного обладнання тощо. Металеві каркаси перегородок можуть мати одинарний або подвійний каркас.

Напрямні й стоякові профілі каркаса з метою забезпечення надійної звукоізоляції приміщень повинні встановлюватися на звукоізоляційні ущільнювальні прошарки, наприклад, поліуретанову або піногумову самоклейку стрічку.

За необхідності перед укладанням звукоізоляції на поверхню перекриття, якщо вона нерівна, може виникнути потреба влаштування гіпсової стяжки, оскільки ущільнення примикання повинно заповнити весь переріз стіни по всій його ширині та бути в обтиснутому стані.

Конструкція вузлів кріплення каркаса в місцях його примикання до несівних конструкцій будівель визначається міцністю і деформативністю основ та характером зусиль, – що виникають у кріпленнях. Каркаси до основ можуть закріплюватись за допомогою шурупів (до деревини); електрозварювання (до сталі); болтів і дюбелів (до бетону, цегли); геометричного замикання (з використанням порожнин в основі); закладних деталей або анкерів.

При влаштуванні підвісних стель кріплення напрямних елементів каркаса виконується за допомогою регульованих (за висотою) підвісок.

У вузлах кріплення каркасів до основ можуть виникати такі види зусиль:

• при кріпленні перегородок до стін або несівних перегородок із цегли, бетону – зріз;

• при кріпленні перегородок до перекриттів – зріз, розтягання або стиснення у випадку прогину перекриття;

• при кріпленні підшивних або підвісних стель до перекриттів з залізобетону, балочних перекриттів із заповнювачем – розтягання (з урахуванням динамічних навантажень), розтягання з вигином (у разі прогину перекриттів).

Металеві напрямні профілі до підлоги, стель й стінок закріплюють шурупами або дюбелями.

Відстань між сусідніми дюбелями має бути не більше як 0,8–1 м. Кожний профіль повинен бути закріплений не менше ніж трьома дюбелями. Відстань між крайнім дюбелем і стінкою або стелею повинна бути не більше як 10 см. Відстань між точками кріплення крайніх вертикальних елементів каркаса до стінок, пілястр, колон беруть 1 м.

Застосування дюбелів передбачає такі вимоги:

• тип дюбеля підбирається залежно від матеріалу основи (бетон, цегляна кладка з повнотілої цегли, кладка з дірчастої цегли або порожньотілих блоків, стінки з порожнистих панелей);

• врахування типу і величини зусилля на дюбель у процесі експлуатації будівлі (зрізання, вигин, розтягання);

• мінімальні відстані між сусідніми дюбелями визначаються величиною їх заглиблення в основу. Наприклад, між металевими дюбелями воно має бути не менше 4-кратної глибини заглиблення; пластмасовими в бетоні – 2-кратної, при цьому відстань від дюбеля до краю конструкції слід брати не менше половини мінімальної відстані між сусідніми дюбелями;

• для полегшення кріплення U-подібні профілі поставляються з попередньо просвердленими отворами для дюбелів.

З метою підсилення анкерування напрямного профілю до підлоги в місцях кріплення використовують накладки зі стрічкової сталі.

Монтаж металевих каркасів. Для з'єднання металевих елементів каркаса з різних типів профілів (напрямних, стоякових, стельових) застосовуються самонарізні (сталеві) шурупи з вістрям свердлового типу і циліндричною головкою типу LN 9,5 або LN 16 з використанням шуруповерта.

Антикорозійний захист шурупів забезпечено нанесенням на них кадмієвого покриття або фосфатуванням. При цьому вони намагнічуються та легко центруються в головці шуруповерта під час загвинчування.

Металеві профілі типу CW, що використовуються як стояки каркаса, встановлюються у верхні й нижні напрямні під кутом з одночасним поворотом стояка до проектного положення. Вирівнювання стояків (за допомогою виска) з дотримуванням проектного інтервалу між ними можна виконувати пізніше при закріплюванні ГКП до каркаса, з урахуванням маркування на тильному боці ГКП.

При монтажі каркаса його стояки слід встановлювати відкритим боком (тобто стінкою назад) у напрямку монтажу так, щоб наступне кріплення кожного ГКП відбувалося з боку стінки стояка.

Це дає можливість закріплення найближчого до несівної стінки ГКП, що збільшує жорсткість стояка і тим самим полегшує процес обшивки каркаса і відвертає небезпеку деформування його стояків. Під час монтажу стояків кріплення їх до напрямних профілів здійснюють методом виштамповки або просічки з відгином за допомогою спеціального просікача. У подальшому міцність і жорсткість цього з'єднання будуть підсилені під час кріплення до каркаса ГКП металевими шурупами.

Осьові відстані між стояками перегородок майже не залежать від методу кріплення до напрямних і здебільшого визначаються методом кріплення ГКП – поперек чи уздовж волокон картонної оболонки, товщиною ГКП та їхньою кількістю в обшивці. На цю відстань має також вплив облицювання ГКП керамічною плиткою.

Допустима висота металевих каркасів гіпсокартонних перегородок залежить від типу їхньої конструкції, що має систему умовних позначень, указаних у цій таблиці. Визначення типу конструкції гіпсокартонної перегородки за умовним позначенням дає змогу встановити матеріал каркаса конструкції й тип стоякового профілю, загальну товщину перегородки.

Конструкції перегородок з ГКП та їх кріплення не роблять несівними, тобто такими, що можуть сприймати навантаження від перекриттів, але їх жорсткість разом з каркасом відповідає вимогам до самонесівних перегородок, навіть при висоті, що досягає б м. Разом з тим, завжди слід звертати увагу на необхідність обмеження висоти перегородок залежно від величини діючого на них горизонтального навантаження (від людей, вітру).

Це навантаження визначається призначенням приміщень, які можна поділити на дві групи:

1) приміщення житлових будинків, офісів, лікувальних закладів, готелів, в яких перебуває незначна кількість людей;

2) приміщення навчальних закладів, залів для глядачів, танцювальних залів, виставочних комплексів, транспортних і торгових підприємств, де буває значна кількість людей.

Визначити тип перегородки за призначенням можна на таких прикладах:

CW 50/100, ПД 100/125

CW – металевий профіль для перегородки;

Д – матеріал стояка – дерево;

50/ – висота стінки стояка типу CW (товщина внутрішньої порожнини перегородки);

100/ – розмір стояка типу Д (товщина внутрішньої порожнини перегородки);

/100 – загальна товщина перегородки;

/125 – загальна товщина перегородки.

За різницею між розмірами загальної товщини і профілю стояка можна визначити товщину обшивки конструкції, наприклад:

CW 50/100: товщина обшивки – дві гіпсокартонні плити по

12,5 мм (2x12,5) з кожного боку;

ПД 100/125: товщина обшивки – одна гіпсокартонна плита

завтовшки 12,5 мм (1x12,5) з кожного боку.

Якщо при улаштуванні перегородки встановлюють два ряди стояків, то розмір профілю показують з додаванням знака плюс, наприклад:

CW 50+50/250; CW 75+75/205.

Загальна товщина перегородки дає змогу визначити чи встановлені стояки впритул, чи між ними є проектний зазор. Перегородки з подвійним каркасом виконують з подвійною обшивкою, що можна визначити за відповідним умовним позначенням:

CW 50+50/250 – величина внутрішньої порожнини становить 250 – (4х12,5) = 200 мм, а зазор між стояками дорівнює 100 мм.

При влаштуванні металевих каркасів гіпсокартонних перегородок допускається з'єднання стоякових профілів за довжиною. З'єднання здійснюється за допомогою шурупів із напуском даного профілю на другий не менше як 0,5 м. Величина напуску залежить від номера стоякового профілю для CW 50 – 0,5 м; CW 75 – 0,75 м; CW 100 – 1 м.

Поиск по сайту: