Поняття та види господарських договорів

Однією з найбільш поширених підстав виникнення господарських зобов'язань, правовою формою "спілкування" учасників господарських відносин є господарський договір. Саме за його допомогою: здійснюється ринковий обмін результатів суспільного виробництва, що набувають товарної форми на грошовий еквівалент; формується майнова основа господарювання; створюється ринкова інфраструктура та оформлюються організаційні зв'язки між її учасниками.

Під час укладання господарських договорів сторони можуть визначати зміст на підставі: а) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; б) примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; в) типового договору, затвердженого КМУ чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; г) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у випадку вступу в договір не мають права наполягати на змінах у його змісті. "Угода" в таких договорах має умовний характер, оскільки виражається у згоді однієї зі сторін підпорядковуватися заздалегідь підготовленим іншою стороною договірним умовам.

Навіть якщо у сфері господарської діяльності договір став результатом переговорів, чітке нормування окремих параметрів здійснення такої діяльності (запровадження технічних регламентів, механізму квотування, державного регулювання цін та ін.) безпосередньо впливає на зміст окремих договірних умов ("якість", "кількість", "ціна" тощо).

У низці випадків укладання господарського договору для однієї зі сторін має обов'язковий характер. Так, у випадку невизначення виконавця на конкурсній основі державне замовлення є обов'язковим, якщо воно не завдає збитків, і надається уповноваженим КМУ органом: казенним підприємствам; державним підприємствам і організаціям; акціонерним товариствам, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі; орендним підприємствам і організаціям, заснованим на державній власності; суб'єктам господарювання, які є єдиними виробниками або відповідно до законодавства України визнані такими, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках тих видів товарів, які є предметом державного замовлення. Крім того, суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність з енергопостачання, газопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, надання послуг зв'язку, а у випадках, передбачених законом, також й інші суб'єкти господарювання зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

У окремих випадках укладання господарського договору проходить стадію судового рішення. Предметом судового розгляду можуть бути переддоговірні спори, пов'язані зі спонуканням до укладення договору (якщо хоча б одна зі сторін є зобов'язаною його укласти), а також відносно врегулювання розбіжностей щодо договірних умов, які виникають під час укладання державних контрактів, договорів, де однією зі сторін є суб'єкт, що займає монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку товарів, робіт, послуг, а також під час укладання усіх інших договорів, сторони яких не дійшли згоди щодо врегулювання розбіжностей відносно окремих договірних умов та не заперечують проти їх усунення у судовому порядку. Згідно з ч. 2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Згідно з ч. З ст. 84 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір -умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Стаття 179 ГК України передбачає можливість укладення господарського договору як між суб'єктами господарювання, так і між ними та негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами (до таких суб'єктів належать об'єднання громадян, релігійні установи тощо), основна діяльність яких здійснюється поза сферою суспільного виробництва та не має за мету виробництво та/або реалізацію суспільного продукту (товарів, робіт, послуг), що володіють споживчою та міновою вартістю. Негосподарюючі суб'єкти укладають господарські договори з метою господарського забезпечення своєї основної діяльності, тобто для створення та підтримання необхідних матеріально-технічних умов свого функціонування. Однак суб'єктний склад господарських договорів є ширшим від того, що передбачено у ст. 179 ГК України. Це пов'язано з тим, що у ст. 179 ГК України йдеться тільки про господарські договори, які є підставою майново-господарських зобов'язань, у той час як договірної форми набуває більшість господарських відносин, зокрема тих, де відсутній "майновий компонент".

Поиск по сайту: