дозвільна система у сферігосподарської діяльності

5 січня 2006 р. набрав чинності Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", основною метою якого було упорядкування процедур видачі документів дозвільного характеру. Цим Законом вперше на законодавчому рівні:

затверджено норму щодо встановлення виключно законами необхідності отримання того чи іншого документа дозвільного характеру, а також вимоги до порядку його отримання;

зафіксовано європейські принципи видачі документів дозвільного характеру, а саме: принцип організаційної єдності та принцип декларування;

установлено адміністративну відповідальність посадових осіб дозвільних органів за порушення процедур видачі дозвільних документів.

Ст. 3 Закону закріплює основні принципи державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, а саме: захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; розвиток конкуренції; прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру; додержання рівності прав суб'єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру; відповідальність посадових осіб дозвільних органів, адміністраторів та суб'єктів господарювання за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру; зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності; установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.

Виділено дев'ять принципів здійснення держаного регулювання та видачі дозволів щодо здійснення господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГК, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Якщо господарська діяльність здійснюється з метою одержання прибутку - це підприємництво, а суб'єкти підприємництва є підприємцями. Якщо така діяльність здійснюється без мети одержання прибутку - вона є некомерційною господарською діяльністю (ч. 2 ст. 3 ГК). Отже, до господарської діяльності відноситься діяльність у сферах виробництва (у т.ч. - шляхом виконання певних робіт), реалізації продукції (у т.ч. - шляхом надання послуг). Реалізація продукції може відбуватись через торгівлю або обмін.

6. Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Державна реєстрація внесення змін до установчих документів юридичних осіб. Державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу-підприємця
Загальні положення щодо перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності
Підстави для перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності передбачені ГК України. Згідно з ч. 14 ст. 58 цього документа перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Саме з цього випливає традиційне вжиття цього терміна лише стосовно юридичних осіб, адже, строго кажучи, лише вони мають найменування, організаційну форму та форму власності. У той же час фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, не маючи найменування, має прізвище, ім'я та по батькові, у разі зміни яких (наприклад, після вступу у шлюб) настають такі само наслідки, як і при перереєстрації - відповідна процедура здійснюється у порядку, встановленому для державної реєстрації. Крім того, такі само наслідки, як і при перереєстрації, має зміна юридичною чи фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності місцезнаходження (місця проживання).
Саме тому Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про державну реєстрацію) взагалі відмовляється від терміна "перереєстрація". Це є зрозумілим - адже перереєстрація являє собою кінцевий етап зміни відомостей про юридичну особу (чи фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності), тому виділення окремим терміном не потребує.
Крім того, Закон про державну реєстрацію містить відмінне від ГК України коло подій, у разі настання яких вимагається "перереєстрація" - ч. 6 ст. 9 до них відносить внесення змін до установчих документів юридичної особи, якщо ці зміни пов'язані із зміною найменування (адже "зміна організаційної форми та форми власності" в кінцевому підсумку обов'язково призводить до відповідної зміни назви) та/або місцезнаходження юридичної особи, а також внесення змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, якщо ці зміни пов'язані із зміною імені та/або місця проживання фізичної особи-підприємця. Ці зміни матеріалізуються у внесенні та державній реєстрації змін (доповнень) до установчих документів юридичної особи та видачі їй, так само як і фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, нового свідоцтва про державну реєстрацію.
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що "перереєстрації" фактично підлягають суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні та фізичні особи - у яких мали місце зміни відомостей, що містяться в свідоцтві про державну реєстрацію, наслідком чого є видача їм нового свідоцтва. Щодо юридичних осіб, якщо зроблені зміни не потребують внесення змін до свідоцтва про державну реєстрацію (наприклад, у разі зміни складу засновників, розміру статутного фонду тощо), має місце не "перереєстрація", а внесення змін (доповнень) до їх установчих документів та державна реєстрація цих змін. Стосовно фізичних осіб "перереєстрація" має місце у будь-якому разі, оскільки з числа тих відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтві про державну реєстрацію, зміні потенційно підлягають лише ШБ та місце проживання.
Зважаючи на те, що перереєстрація суб'єкта "здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації", по суті, процедура її повторює процедуру державної реєстрації. Після видачі суб'єкту підприємницької діяльності нового свідоцтва про державну реєстрацію (див. етап 3 на схемі), відбувається його "перереєстрація" в усіх державних (недержавних) органах, в яких він був первісно зареєстрований. Органом внутрішніх справ на загальних підставах видається дозвіл на виготовлення нової печатки (штампів) після здачі старих печаток на знищення; згідно з п. 20.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, у разі проведення перереєстрації поточний рахунок закривається. Для відкриття нового поточного рахунку подаються документи, передбачені цією Інструкцією.
Державна реєстрація змін до установчих документів юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності
Згідно зі ст. 29 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган чи особа повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;
- нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким затверджено зміни до установчих документів;
- оригінал установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію;
- два примірники змін до установчих документів юридичної особи та два примірники установчих документів у новій редакції, або два примірники установчих документів у новій редакції;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів (30% збору, що стягується за проведення державної реєстрації юридичної особи).
У разі внесення змін до статуту, які пов'язані із зменшенням статутного фонду юридичної особи, крім зазначених документів, додатково подається документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації відповідного повідомлення.
У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників юридичної особи, крім вищезазначених документів, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), засвідчена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.
У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи-засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім перелічених документів, додатково подається нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи або відповідна довідка органу реєстрації актів громадянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим.
У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною найменування або місцезнаходження юридичної особи, крім вищеназваних документів, додатково подається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.
Якщо документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи подаються засновником (учасником) юридичної особи або особою, уповноваженою засновниками (учасниками), особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження.
Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
Проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи здійснюється за процедурами, передбаченими Законом про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації юридичної особи.
Державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності
Згідно зі ст. 45 Закону про державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, а саме зміни щодо імені фізичної особи або місця її проживання, набирають чинності з дня їх державної реєстрації.
Для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу-підприємця остання подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу-підприємця;
- оригінал свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця;
- документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору за державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу-підприємця.
Якщо документи для проведення державної реєстрації змін до відомостей подаються фізичною особою-підприємцем особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.
Державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу-підприємця здійснюється за процедурами, передбаченими для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

7. Ліцензування господарської діяльності
Загальні положення щодо ліцензування містяться у ЦК України (ч. З ст. 91), що визначає ліцензування як один з елементів цивільної правоздатності юридичних осіб, у ГК України (ст. 14, що відсилає до окремого закону; ч. З ст. 43, положення якої дозволяють встановлювати перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно законом; ч. 6 ст. 128 - як один з обов'язків громадянина-підприємця).
Базовими документами, що складають правову основу ліцензування певних видів господарської діяльності, є Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-Ш "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі - Закон про ліцензування), а також документи, прийняті на його виконання: Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1658; Перелік органів ліцензування, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698; постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 р. № 1719 "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності"; постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу"; Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756, тощо.
Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 4 грудня 2000 р. № 67 була затверджена Інструкція про порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка. Крім того, з метою роз'яснення окремих положень Закону про ліцензування Вищим господарським судом України 13 вересня 2000 р. видано лист № 01-8/493 "Про Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
Поняття ліцензування
Законодавче визначення ліцензування міститься у ст. 1 Закону про ліцензування, відповідно до якого ліцензуванням вважається видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Загальна характеристика ліцензування
1. Предметом ліцензування є ліцензія, власне, на дії з якою (видача, переоформлення, анулювання тощо) спрямовані дії уповноважених державою суб'єктів. Під ліцензією за Законом про ліцензування розуміється документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
2. Ліцензія засвідчує право ліцензіата на провадження відповідної діяльності. Якщо йдеться про юридичних осіб, їх права на провадження будь-якого виду діяльності первісно закріплюються в установчих документах. Права ж фізичної особи на провадження такої діяльності, як вже йшлося вище, випливають з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом (ст. 42 Конституції). Проте до моменту отримання ліцензії на провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, їх права мають лише потенціальний характер. Реально користуватися цими правами як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть лише після отримання ліцензії.
3. Ліцензуванню підлягає господарська діяльність, до якої за Законом про ліцензування належить будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що здійснюється юридичними особами, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.
Як випливає з наведеного визначення, а також положень ст. ст. З, 42 ГК України, поняття господарської діяльності є ширшим за поняття підприємницької діяльності. Тому для визначення діяльності як господарської не є обов'язковою наявність всіх ознак, характерних для підприємницької діяльності (зокрема, ознак самостійності, систематичності, ініціативності, діяльності на власний ризик; отримання прибутку може і не виступати основною метою господарської діяльності), що істотно розширює обсяг випадків ліцензування. Для господарської діяльності найважливішою є ознака здійснення її у певних сферах виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт. Ліцензуванню, як вже зазначалося, підлягає саме господарська діяльність.
Слід відрізняти господарську діяльність, що провадиться особою з метою виробництва продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт для інших юридичних чи фізичних осіб, від діяльності, що хоча й має ознаки господарської, проте провадиться суб'єктом підприємницької діяльності виключно для забезпечення власних потреб, оскільки остання не потребує ліцензування (див. п. З листа Вищого арбітражного суду України від 26 червня 1995 р. № 01-8/453 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів"). Так, наприклад, не підлягає ліцензуванню діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів службовими автомобілями за винятком перевезень, які виконуються на комерційній основі (п. 1.5 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, затв. наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від 16 січня 2001 р. № 6/18; див. також листи Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19 вересня 2001 р. № 3-451-1553/5734 "Щодо ліцензування автоперевезень"; від ЗО січня 2002 р. 4-452-2680/515 "Щодо надання роз'яснення з питань ліцензування").
Вичерпний перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, встановлено ст. 9 Закону про ліцензування. Проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування У сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, зважаючи на специфічність правового регулювання, здійснюється за спеціальними законами, що регулюють відносини у цих сферах (зокрема, за Законами України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХЦ "Про зовнішньоекономічну діяльність"; від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР "Про електроенергетику"; від 11 січня 2000 р. № 1370-ХІУ "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії"; від 1 червня 2000 р. № 1770-Ш "Про радіочастотний ресурс України"; від 7 грудня 2000 р. № 2121-Щ "Про банки і банківську діяльність").
Ліцензуванню, зокрема, підлягають такі види господарської діяльності:
- пошук (розвідка) корисних копалин;
- виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду;
- виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
- виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;
- виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;
- постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;
- медична практика;
- ветеринарна практика;
- організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей;
- будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);
- надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);
- надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами;
- організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність;
- страхова діяльність та інші види діяльності (всього 61 позиція).
4. Ліцензія видається на певний строк, тобто право, засвідчене ліцензією, є строковим. Строки дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності визначені Кабінетом Міністрів України у вищенаведеній постанові від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу"; мінімальний строк - 3 роки.
5. Умовою дійсності ліцензії є дотримання ліцензіатом ліцензійних умов.
Ліцензійні умови являють собою обов'язкові вимоги як до ліцензіата, так і до порядку провадження ним діяльності, що підлягає ліцензуванню. Вони мають вигляд нормативно-правового акта, що приймається Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва спільно з профільним міністерством чи відомством залежно від виду діяльності. Наприклад, наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства транспорту України від 18 грудня 2003 р. № 136/985 були затверджені Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, що визначають кваліфікаційні, технічні, організаційні та інші вимоги до провадження суб'єктами господарювання відповідної господарської діяльності.
Державне управління в сфері ліцензування
Згідно зі ст. 4 Закону про ліцензування реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України і спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.
Спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, який діє на підставі Положення про нього, затвердженого Указом Президента України від 25 травня 2000 р. № 721/2000. Його компетенцію в сфері ліцензування визначено ст. 5 Закону про ліцензування. Він, зокрема, розробляє основні напрями розвитку ліцензування; розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування; здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та дає роз'яснення щодо його застосування; визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення; затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням.
При Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва створюється експертно-апеляційна рада, рішення якої мають характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду власне комітетом. До її компетенції, зокрема, належить розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері ліцензування. Проте це не позбавляє заінтересованих осіб права на звернення безпосередньо до суду за захистом своїх прав.
Безпосереднє виконання законодавства у сфері ліцензування покладено на органи ліцензування, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698. Компетенцію цих органів у сфері ліцензування визначено ст. 6 Закону про ліцензування. Вони, зокрема, видають та переоформляють ліцензії, видають дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймають рішення про визнання ліцензій недійсними; здійснюють у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов; видають розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; анулюють ліцензії на певний вид господарської діяльності.
Державні контролюючі органи, в тому числі органи державної податкової служби, також здійснюють контроль у сфері ліцензування в межах своїх повноважень. Так, відповідно до ст. 10 Закону України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.) однією з функцій державних податкових інспекцій є контроль за наявністю ліцензій та інших спеціальних дозволів.
Порядок видачі ліцензії
Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії (ст. 10 Закону про ліцензування).
У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:
1) відомості про суб'єкта господарювання-заявника:
- найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;
- прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;
2) вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.
До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.
Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, передбачені Переліком документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
- недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
- невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.
Після прийняття рішення про видачу ліцензії заявник повинен внести плату за її видачу у. розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу". За положеннями цього документа плата за видачу ліцензії справляється у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади (крім спеціально визначених видів господарської діяльності). Наприклад, розмір плати за видачу ліцензії на виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового становить 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому немає значення статус суб'єкта господарювання - юридичні і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності сплачують відповідні суми за видачу ліцензії на загальних підставах.
Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за 3 робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.
Якщо заявник протягом 30 календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.
Для кожної філії, відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої рим ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, за видачу кожної з яких справляється плата в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Переоформлення ліцензії
Згідно зі ст. 16 Закону про ліцензування підставами для переоформлення ліцензії є:
- зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім'я, по батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;
- зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;
- зміни, пов'язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності.
У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов'язаний протягом 10 робочих днів подати органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.
Орган ліцензування протягом 3 робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов'язаний видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.
У разі переоформлення ліцензії орган ліцензування приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була переоформлена, з внесенням відповідних змін до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня.
За переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Анулювання ліцензії
Відповідно до ст. 21 Закону про ліцензування підставами для анулювання ліцензії є:
- заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
- акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
- рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;
- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;
- акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;
- акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;
- акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених в документах, Що додавалися до заяви про видачу ліцензії;
- акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
- неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;
- акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом 10 робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше 3 робочих днів з дати його прийняття.

8. Патентування підприємницької діяльності
Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також підзаконні нормативні акті, що були прийняті на його виконання: постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 576 "Про затвердження переліку послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню" та Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 1077. 25 квітня 1996 р. був виданий наказ Головної державної податкової інспекції України № 33 "Про затвердження форм торгового патенту та Порядку заповнення торгового патенту". Крім того центральним податковим органом держави та іншими відомствами в міру необхідності видаються листи з цього питання.
Поняття торгового патенту
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" торговим патентом є державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися видами підприємницької діяльності, що зазначені в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".
Патент, як і ліцензія, виступає своєрідним обмеженням підприємницької діяльності. Інститути ліцензування і патентування взагалі мають схожу правову природу. За визначенням, що міститься в ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-Ш "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Проте, як слушно зазначається у п. 6 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво", якщо ліцензія є дозволом на здійснення певного виду діяльності, що видається відповідними уповноваженими органами, то торговий патент є державним свідоцтвом, яке посвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування і видається відповідним податковим органом. Особливий порядок оподаткування полягає в тому, що податок на прибуток суб'єкта підприємницької діяльності чи структурного (відокремленого) підрозділу, який підлягає сплаті до бюджету, зменшується на вартість придбаних торгових патентів (ст. 9 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності").
Крім того, варто звернути увагу на те, що положення Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (іншими словами - необхідність придбання патенту) поширюються лише на суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних і юридичних осіб, а також на їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), у той час як Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (тобто - необхідність отримання ліцензії) поширюється на всіх суб'єктів господарювання, в тому числі суб'єктів підприємницької діяльності.
Види підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню
1. Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Тобто для придбання патенту в цьому разі необхідна одночасна наявність декількох умов:
а) діяльність повинна мати ознаки торговельної. Згідно зі ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері;
б) торговельна діяльність повинна здійснюватися в готівковій формі, тобто за готівкові кошти, а також з використанням інших готівкових платіжних засобів та з використанням кредитних карток на території України. У разі проведення розрахунків шляхом внесення покупцем готівкових коштів за проданий товар (надані послуги) до каси Ощадбанку або каси комерційного банку такі розрахунки не вважаються готівковими, а суб'єкт підприємництва може здійснювати торговельну діяльність без придбання торгового патенту (див. Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, за п. 1.4 якої безготівковими розрахунками вважаються перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів);
в) торговельна діяльність повинна здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під пунктами продажу розуміються:
- магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;
- кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;
- автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;
- лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;
- стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;
- фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;
- оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент будь-якого виду необхідно придбати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки).
Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців. Термін дії короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів.
Вартість торгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:
- на території м. Києва, обласних центрів - 60-320 грн.;
- на території м. Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів - 30- 160 грн.;
- на території інших населених пунктів - до 80 грн. Вартість короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за один день встановлюється у фіксованому розмірі 10 грн.
Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" передбачене отримання пільгового торгового патенту на торгівлю певними товарами вітчизняного виробництва, до яких, зокрема, належать:
- поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них;
- періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами - резидентами України;
- проїзні квитки;
- товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством культури України);
- готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх походження) тощо (всього 9 позицій).
У разі придбання пільгового торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату у розмірі 25 грн. за весь термін дії патенту.
Частиною 6 ст. З Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" встановлені випадки звільнення суб'єктів підприємницької діяльності від необхідності придбання торгового патенту. Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням товарів вітчизняного виробництва, зазначених у Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". До них, зокрема належать:
- хліб і хлібобулочні вироби;
- борошно пшеничне та житнє;
- сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна;
- молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них;
- продукти дитячого харчування;
- безалкогольні напої;
- морозиво та ін. (всього 15 позицій).
Також не потребує патентування:
- реалізація суб'єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб'єкта;
- діяльність суб'єктів підприємницької діяльності з закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається по розрахунках у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);
- діяльність у торговельно-виробничій сфері (громадське харчування) на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних закладах, з обслуговування виключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентів у навчальних закладах.
2. Патентуванню підлягає діяльність з надання побутових послуг, яка здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами як в окремих приміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами.
Під побутовими послугами розуміється діяльність, пов'язана з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки (ст. 3-1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності").
Конкретні послуги, що належать до побутових і підлягають патентуванню, містяться у Переліку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 576. До них належать:
- ремонт радіотелевізійної, аудіо- та відеоапаратури (крім структурних підрозділів, розташованих у сільській місцевості);
- заміна елементів живлення;
- ремонт та виготовлення ювелірних виробів;
- ремонт та технічне обслуговування транспортних засобів, що належать громадянам;
- ремонт та будівництво індивідуального житла (квартир), садових будиночків, гаражів;
- перукарські послуги (тільки на території міст Києва і Севастополя, обласних центрів);
- прокат аудіо-, відеокасет, СD-дисків та ін. (всього 14 позицій).
На практиці виникає питання, чи потрібний патент у разі надання побутових послуг за безготівковим розрахунком чи за бартером? Зважаючи на фразу "а також з використанням інших форм розрахунків", що міститься в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності, фахівці в таких випадках рекомендують купувати патент1.
У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент на здійснення діяльності з надання побутових послуг необхідно придбати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу.
Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг в межах таких граничних рівнів:
-на території міста Києва, обласних центрів - від 60 до 320 грн. за календарний місяць;
- на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів - від ЗО до 160 грн. за календарний місяць;
- на території інших населених пунктів - до 80 грн. за календарний місяць.
Термін дії торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг становить 12 календарних місяців.
3. Патентуванню підлягають операції з торгівлі готівковими валютними цінностями, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах обміну іноземної валюти. Під торгівлею готівковими валютними цінностями розуміється продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених в іноземній валюті (у тому числі дорожніх, банківських та персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також в обмін на іншу іноземну валюту.
Пунктами обміну іноземної валюти вважаються:
- обмінні пункти уповноважених банків; обмінні пункти уповноважених банків, що розташовані поза їх операційними залами;
- обмінні пункти інших кредитно-фінансових установ, які одержали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою;
- обмінні пункти суб'єктів підприємницької діяльності, які діють на підставі агентських угод з уповноваженими банками.
У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент необхідно купувати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (обмінного пункту).
Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі 960 грн. за календарний місяць. Термін його дії - 36 календарних місяців.
4. Патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами. Під гральним бізнесом розуміється діяльність, пов'язана з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.
У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент необхідно купувати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (грального місця).
Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік):
- для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем - 2800 грн.;
- для використання грального столу з кільцем рулетки - 128000 грн.;
- для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) - 96000 грн. за кожний стіл;
- для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них, - 4000 грн. за кожний гральний жолоб (доріжку);
- для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярду, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - 1200 грн. за кожний стіл для більярду;
- для провадження інших видів грального бізнесу, включаючи розіграші з видачею грошових виграшів у готівковій формі поза банківськими установами або у майновій формі на місці, - 4800 грн. за кожний окремий вид (місце) грального бізнесу.
Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл).
Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців.
Порядок видачі торгових патентів
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" підставою для придбання торгового патенту є заявка суб'єкта підприємницької діяльності, що повинна містити такі реквізити:
- найменування суб'єкта підприємницької діяльності;
- витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, якщо патент придбавається для структурного (відокремленого) підрозділу, - довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;
- вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту;
- найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.
Торговий патент видається суб'єкту підприємницької діяльності під розписку у 3-денний термін з дня подачі заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.
Згідно із п. 20 Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 1077, у разі провадження підприємницької діяльності в одному пункті продажу товарів, в одному окремому приміщенні, будівлі або в їх частинах двох чи більше видів діяльності, що підлягають патентуванню (роздрібна торгівля, громадське харчування і один вид побутових послуг; роздрібна торгівля і кілька видів побутових послуг), суб'єктом підприємницької діяльності придбавається два торгових патенти - на торговельну діяльність і на діяльність з надання побутових послуг.
У разі провадження підприємницької діяльності в одному пункті продажу товарів двох або трьох видів торговельної діяльності (роздрібна та оптова торгівля, громадське харчування) придбавається один торговий патент за максимальною вартістю, встановленою відповідним органом місцевого самоврядування з урахуванням місцезнаходження цього пункту та асортиментного переліку товарів.
Якщо суб'єкт підприємницької діяльності в одному окремому приміщенні, будівлі або в їх частинах надає два і більше видів побутових послуг, які підлягають патентуванню, придбавається один торговий патент за максимальною вартістю, встановленою відповідним органом місцевого самоврядування з урахуванням місцезнаходження цього пункту і виду побутових послуг.
Після закінчення терміну дії торговий патент підлягає поверненню до органу державної податкової служби.

Поиск по сайту: