ПЕРЕКАЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ

Переказ — свідоме відтворення літературного тексту в усному мовленні. Це — складна діяльність, у якій беруть участь пам'ять, уява, мислення дитини. Щоб переказувати, дитина має навчитися уважно слухати літературний текст, зрозуміти головний його зміст; запам'ятати послідовність епізодів сюжетної лінії та способи авторського переда­вання змісту; свідомо, зв'язно та виразно відтворити текст у процесі переказу.

Роль переказів високо оцінювали корифеї дошкільного виховання К.Д.Ушинський та Л.М.Толстой, які вбачали в ньому обов'язкову умо­ву, важливий етап опанування мовленнєвою діяльністю, невід'ємний ступінь літературного учнівства. Цієї ж думки дотримуються й сучасні українські науковці І.С. Волощук, О.І. Коненко, М.Г. Стельмахович, які зазначають, що правильно організовані спостереження за зразками мовлення спонукають дитину до власної творчості. Для розвитку вміння будувати власне висловлювання безперечне значення має ознайомлення з кращими зразками художнього мовлення. Завдання вихователя при цьому — підвести дітей до активного, творчого наслідування чужого тексту, допомогти його засвоїти, тобто привласнити. Саме за таких умов наслідування літературного зразка стає поштовхом до власної активної мовленнєвої діяльності.

У процесі навчання переказу літературних та фольклорних творів відбувається формування виразності мовлення.

Твори для переказу мають відповідати певним вимогам, головною з них є те, що слід добирати лише такі літературні тексти, які дитина зможе самостійно відтворити. Казки та оповідання мають бути доступ­ними, персонажі — добре знайомими дітям з інших творів, з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків. Твори, рекомендовані для переказу, відрізняються чіткою композицією, в якій простежується послідовність події. Особливого значення набуває динамічність сюжету. Діти легко відтворюють навіть об'ємні тексти, якщо вони з динамічним сюжетом. Важливе значення для успішного переказу має мова твору: вона має бути простою для відтворення, але водночас образною, виразною, з використанням діалогів; не містити незнайомих, складних для розуміння та відтворення слів. Щодо обсягу, то в методиці це питання залишається дискусійним. На нашу думку, варто виокремити заняття, на яких діти переказують знайомий текст, і такий текст може бути досить об'ємним, та заняття, на яких переказують незнайомий текст. І в цьому разі текст може бути коротким, щоб діти краще його запам'ятали.

Види (способи) переказу. Для чого слід виокремити різні способи пе­реказу? Насамперед тому, що заняття з переказу літературного твору — одне з найскладніших з-поміж інших мовленнєвих занять, адже один і той самий текст дітям потрібно вислухати кілька разів та ще й не у найкращому виконанні (маються на увазі перекази дітей). Одноманіт­ність ходу заняття швидше викличе нудьгу і буде мало корисним для дошкільнят. Застосування різних способів переказу привнесе в заняття різноманітність, сприятиме активізації мовлення більшої кількості ді­тей. Назвемо найтиповіші способи організації переказу.

Повний (цільний) переказ — одна дитина переказує весь текст. Варто використовувати саме цей спосіб, якщо текст короткий. Його недоліком є те, що, якщо вихователь не націлює дітей на виконання будь-яких спе­цифічних творчих завдань за текстом, у дітей дуже швидко знижується інтерес до переказу.

Переказ за частинами (командами) — краще, якщо діти самі оби­рають команду, домовляються, хто яку частину переказуватиме. Пере­ваги цього способу — в переказі бере участь більше дітей; діти уважно слухають не тільки власне, а й мовлення товаришів.

Колективний переказ — діти по черзі послідовно промовляють текст твору. Обсяг висловлювання визначає вихователь — це може бути ре­чення (кожна дитина переказує текст по реченню, продовжуючи думку попередньої) або епізод. Позитив — майже вся група дітей зберігає активність, увагу до тексту впродовж всього заняття, діти навчаються стежити за мовленням іншої людини, продовжувати розповідь.

Інсценування за ролями. Зазвичай цей спосіб переказу застосовують у молодшому дошкільному віці. Вихователь бере на себе роль автора, допомагає дітям розподілити ролі, дібрати атрибути, елементи костю­ма, обговорює з ними характер персонажів, радить обрати правильну інтонацію. Водночас може бути кілька дублерів на виконання будь-якої ролі. Позитив — живий інтерес до тексту, висока активність дітей протягом усього заняття, гарний емоційний тонус, можливість формування інтонаційної виразності мовлення.

Творчий переказ. Цей спосіб переказу варто застосовувати у старшо­му дошкільному віці, коли діти вже мають певний досвід відтворення текстів. Творчий переказ — це відтворення з виконанням творчих завдань. Наприклад, переказ від першої особи (від імені героя), при­думування епізодів, про які в тексті лише згадується, введення нових персонажів, придумування нових початку і закінчення. Зауважимо, що цей вид переказу можна пропонувати лише в тому разі, якщо діти добре засвоїли текст.

Вибірковий переказ. Іноді доречно запропонувати дітям переказати найбільш цікаві в мовному плані фрагменти, визначені вихователем або обрані дітьми за бажанням.

Розглянемо методику проведення занять з переказу художніх творів залежно від дидактичної мети. Заняття з переказу можуть проводитися для навчання дітей зв'язному монологічному мовленню. Такий вид за­нять проводять частіше на матеріалі добре знайомого дітям тексту (у молодшій та середній групах), а також незнайомого (в старшій групі). Іншою метою може бути розвиток інтонаційної виразності мовлення, якої вони навчаються у майстрів художнього слова. Ці заняття проводять із використанням аудіозапису.

Висновки

Центральним завданням у дошкільному дитинстві є розвиток зв'язного мовлення, під час якого реалізується головна функція мов­лення — комунікативна. Адже саме за допомогою зв'язного мовлення дитина спілкується з іншими. Проте якість зв'язного мовлення залежить від рівня розвитку всіх сторін мовлення (фонетичного, лексичного, граматичного), у ньому ви­являються всі досягнення дошкільника в опануванні рідного мовлення, отже, не менш значущим є структурний напрям, пов'язаний із розвитком фонетичного, лексичного та граматичного мовлення.

Розвиток зв'язного мовлення. Передбачає формування діалогіч­ного та монологічного мовлення. Тривалий час у методиці вирішували:
навчати чи не навчати дітей діалогічного мовлення, адже воно природно
входить у життя дитини з перших днів її життя. Спілкуючись із близь­кими, малюк мимоволі навчається слухати й розуміти звертання іншої
людини, ставити запитання, підтримувати розмову. Сучасна методика
розглядає поняття діалогічне мовлення не ізольовано, а в контексті по­няття комунікація, яке містить не лише мовленнєвий, а й психологічний,
соціально-культурний аспекти. Отже, у процесі формування діалогіч­ного мовлення маємо реалізовувати такі завдання:

• вчити дітей презентувати себе оточенню та розуміти комунікативну
  поведінку співрозмовника (його стан, настрій, наміри) за допомогою
  мовних, позамовних та інтонаційних засобів виразності;
• ознайомити дітей із основними правилами мовленнєвого етикету,
  виховувати якості культурного співрозмовника (повага до людини,
  стриманість, толерантність до позиції іншого);
• розвивати вміння вести діалог: ставити запитання, відповідати по
  суті, підтримувати розмову;
• розвивати вміння творчо підходити до використання комунікатив­них еталонів (привітання, прощання, вибачення, прохання, відмови
  тощо) відповідно до конкретної ситуації.

Розвиток зв'язного монологічного мовлення передбачає:

• навчання дітей переказу текстів;
• оволодіння різними типами розповіді (опис, повідомлення, мірку­вання) на основі елементарних уявлень про структуру, функціональне
  призначення тексту, засоби образності;
• формування якостей самостійного зв'язного висловлювання: ціль­ності, змістовності, логічної послідовності, образності, креативності.
  9. Фрагмент заняття з розвитку зв’язного мовлення

Програмовий зміст:

Зв’язне мовлення: закріплювати уміння переказувати казку близько до тексту, висловлювати своє ставлення до вчинків героїв;

Звукова культура: розвивати уміння правильно інтонувати різні типи речень (розповідні, питальні, окличні), передавати пряму мову; розвивати інтерес дітей до малознайомих слів; розширювати знання і розуміння багатозначних слів; виховувати інтерес до народних казок; вміння розуміти персонажів, висловлювати своє ставлення до них.

Словник: ознайомлювати дітей із приказками та фразеологізмами.

Матеріал: ілюстрації казкових персонажів до казки, прислів’я, зображення журавля (птаха) та журавля (біля колодязя)

ХІД ЗАНЯТТЯ

На дошці зображення Журавля та Лисиці. На столі у вихователя – горнятко й керамічна тарілка.

Вихователь:

Дітки мої, тихенько сідайте,

На ці предмети увагу звертайте.

Горнятко у мене стоїть на столі.

Звідки взялось, підкажіть ви мені.

Тарілка поряд з горнятком стоїть.

А Журавель за столом у Лисички сидить.

(вихователь пропонує дітям послухати казку)

Запитання до тексту:

· Як починається казка?

· Хто перший і до кого завітав у гості?

· Як Лисиця готувалася до прийому гостя?

· Чому Журавель пішов додому голодний?

· Як він вирішив віддячити лисичці?

· Чи залишилася лисичка задоволеною?

· Чи можна називати Лисицю та Журавля справжніми друзями?

Поиск по сайту: