 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ДОБІРКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ
КАЗКА ПРО МЕТЕЛИКА
Жив-був собі барвистий метелик. Хатинка йогостояла на зеленому лужку серед великої кількості квітів.
Одного сонячного ранку, перелітаючи з однієї квітки на іншу, метелик зустрів свого товариша – сонечко. Сонечко зраділо зустрічі і запропонувало погратися. Довго гралися друзі, аж раптом якийсь хлопчик спіймав сонечко в кулак.
Метелик дуже непокоївся за свого друга і розумів, що того потрібно визволити з біди.
Довго думав метелик, що б його придумати і
знайшов вихід. Метелик полетів хлопчикові назустріч, почав кружляти біля його обличчя, а потім набрався хоробрості і сів тому на руку. Хлопчик, побачивши гарного метелика, зовсім забув про сонечко. Метелик, ніби граючись, перелітав з місця на місце, а хлопчик біг слідом і сподівався його спіймати. А сонечко тим часом знайшло шпарочку в кулачку хлопчика, вилізло звідти і сховалося у пелюстках квіточки. Так хлопчик і метелика не спіймав, і сонечко втратив. Довго потім сонечко з метеликом згадували про свою пригоду і вже не підлітали близько до таких хлопчиків.
КВІТОЧКА І СОНЕЧКО
Одного сонячного ранку прокинулася весела жовтенька квіточка. Вона підняла свою голівку, подивилася навкруги і привіталася з усіма навколо. Цілий день квіточка розмовляла з подружками - квітами, бавилася з метеликами та бджілками, пташки співали для неї пісень. Жовтенькій квіточці було весело і гарно цілий день. Аж надвечір сонечко почало сідати і квіточка засумувала.
- Як же я буду без тебе, сонечку? Мені буде сумно і я можу змерзнути – сказала вона.
- Не плач, квіточко! Ти засинай, а завтра ми знову зустрінемось! – відповіло сонечко.
Квіточка заспокоїлась, стулила пелюсточки і міцно заснула до наступного ранку.
МАТІНКА – ПРИРОДА
Було це одного теплого чудового ранку. Сонце щойно прокинулося і починало сходити над землею. Навколо також уже відчувалося життя. Співали пташки, шелестіли дерева, умивались росою квіти, а повітря було таке чисте, ніби його промили джерельною водою. Одного такого погожого ранку сталося диво, зустрілися одночасно тут Весна, Літо, Осінь і Зима. От Весна і почала говорити та вихвалятися, яка ж бо вона господиня у природі, коли приходить її час: - Спочатку я вітаю Сонце і воно світить тепліше і частіше виглядає з-за хмар. Потім іду по садах, лісах і полях. І де не ступаю – там квітують квіти, шумлять струмочки. А як заспіваю, то всі птахи прилітають з теплого краю, повертаються до своїх домівок. Хіба ж я не розумниця? Але тут до розмови втрутилася інша пора року. - Та не лише ти тут господиня! – з обуренням сказала Зима. – Я ковдрою покриваю землю від холоду і морозу. І приношу дітлахам радість, бо катанняснігових бабусь і гра у сніжки – це ж так цікаво! А Новий рік! До мене кожного року приходить Дід Мороз і приносить дітям подарунки. А красуні – ялинки в іграшках і вогнях тож хто тут справжня господиня?
- Так, так... Цікаво! А я? Ви забули про мене. Як же я? Хіба не я несу радість і щастя, тепло, буяння квітів?! Адже від мене діти також у захваті. Та не лише діти, а й дорослі. Купання у річці, чи на морі, засмагання під сонцем. А скільки розпашілих черешень, краснобоких полуниць, рум΄яних яблук і груш, запашних абрикос і персиків я дарую людям! Хіба ж не радість? Поїздки, відпочинки, туристичні походи....
Літо б ще й досі розповідало про себе, а Зима і Весна б сперечалися, але почувся гіркий плач, і повіяло холодом. То плакала дощова Осінь. Вона промовила до себе крізь сльози: - В одного тепло (хлип), від того добро (хлип), а в мене що? Лише холод та морок. Від мене тікають птахи, ховаються тварини (хлип). Всі змовкли. І тут почувся величний голос: - Не плач, дитино моя! Якщо я тебе створила, то для того, щоб тобою теж милувалися і раділи твоєму приходові. Я тебе нагородила чудовим вбранням. Золотистим, багряним, зеленувато-жовтим, червоною калиною, запашним хлібом і пшеницею. То чому ж ти плачеш? Кожна пора року гарна по-своєму. Тож радій своєму багатству, а люди будуть радіти тобі – мовила Матінка-природа.
ВЕСНЯНА ЗУСТРІЧ
Посеред лісу на великій галявині самотньо живПеньок. Змінювались пори року, а він все був один. Та вінрадів кожному дню, зустрічі з ким-небудь. Найбільшелюбила Пеньок Зима. Вона турботливо закутувала його вбілу пухку ковдру і він спокійно спав. Пенькові було тепло ілегко.Та ось прийшла Весна. Промінчики сонячні теплозалоскотали Пеньок і він прокинувся. Озирнувся навколо іраптом почув:
- Доброго дня!
- Доброго дня і тобі. А ти хто? – спитав Пеньок.
- Я вам сусід – Пролісок.
Глянув Пеньок, а поряд нього розквітнув Пролісок – перша весняна квітка. Він був дуже гарний і дивився на світ великими синіми оченятами.
- Ласкаво прошу! – сказав Пеньок, - я думаю, що ми будемо не просто сусідами, а ще й хорошими друзями.
- Я буду дуже радий з Вами подружитися, - весело відповів Пролісок.
Так і зажили вони разом Пеньок і Пролісок. Вони зустрічали ранки, дивувались тому, що відбувалось навколо. А увечері розповідали один одному казки. Вони стали справжніми друзями. Вже прийшла Весна до лісу. І навкруг все ожило. На галявині весняній дуже весело було: Пролісок з Пеньком жваво розмовляли, весело сміялись і пісні співали.
Поиск по сайту: