Про сучасні підходи до екологічного виховання дошкільників

Останні роки 20 століття – це час розвитку двох паралельних процесів: поглиблення екологічних проблем нашої планети і їх осмислення людством. В Україні в цей період відбувалося становлення системи безперервної екологічної освіти. Проводилися присвячені цьому конференції, семінари, наради, створювалися технології, велися наукові дослідження. Формувалася концепція безперервної екологічної освіти, початковою ланкою якої – і це вже загальновизнано – є сфера дошкільного виховання.

Адже, саме на етапі дошкільного дитинства формується початкове відчуття оточуючого світу: дитина отримує емоційні враження про природу, накопичує уявлення про різні форми життя. Таким чином, уже в цей період формуються першооснови екологічного мислення, свідомості, екологічної культури. Але це відбувається при одній умові – якщо дорослі, які виховують дитину, самі володіють екологічною культурою: розуміють екологічні проблеми і турбуються про їх вирішення, знайомлять дитину з прекрасним світом природи і допомагають налагодити взаємовідносини з ним.

В перекладі з грецької мови «екологія» - це наука про дім, житло («ойкос» - дім, «логос» - наука). Вона виникла в 19 столітті як частина зоології, екологія визначилась як наука про взаємозв’язки живих організмів із середовищем мешкання та один з одним (до складу живих організмів входить і людина). Зараз цей напрямок називають біологічним або класичною екологією. З розвитком суспільства ця наука все більше набувала соціального значення і в сучасному тисячолітті вийшла за межі природознавчих наук. З’явилася екологія соціальна – (галузь соціології, що вивчає суспільно-історичні взаємовідносини людини і природного середовища в аспекті закономірностей розвитку суспільно-економічних формацій) і екологія людини – (дослідження проблеми впливу навколишнього середовища на людину, вивчає особливості урбанізованих біогеоценозів тощо).

В середині 20 століття екологія стала відомою серед усіх людей, незалежно від їх спеціальності. Вона стала наукою, яка повинна допомогти людям вижити, зробити їх середовище мешкання пригодним для існування. На жаль, людство усвідомило це, коли вже стали відчутні негативні наслідки споживчого ставлення людей до природи, коли на планеті практично не залишилося куточків незайманої природи, коли стан середовища мешкання вже негативно відбився на здоров’ї великої кількості людей.

Існування різних напрямків екології (екологія соціальна, екологія людини, прикладна екологія) повинно враховуватися і при відборі змісту екологічної освіти дошкільників. Крім того, не можна забувати і про світоглядне значення екології, її зв'язок з усіма галузями знань: історією, культурою, географією і т.п. Але в той же час не можна стирати грані цього поняття, використовуючи його в якості модного напрямку без усілякої на те основи. В наші дні слово «екологія» стало дуже популярним, причому, як правило, воно вживається в поєднанні з акими не дуже приємними для нас словами, як «катастрофа», «небезпека», «криза».Крім того, це поняття набуло новий, часто зовсім далекий від початкового значення зміст у виразах «екологія душі», «екологія музики», «екологія мови», «екологія культури». Звичайно, кожен із цих термінів несе своє смислове навантаження, але слово «екологія» часто вживається лише заради моди, гарного звучання. Так, займаючись проблемою «екології душі» (тобто проблемою моралі), педагоги торкаються дуже важливого виховного аспекту – формування особистості, зокрема і ставлення дитини до природи, оточуючого світу. Але екологія, як наука, тут ні до чого. Звичайно, що моральні засади дуже важливі для екологічного виховання дитини, але це лише один із його аспектів, хоча і дуже важливий. Більш того, не всі закони природи моральні з точки зору людини.

Людина може володіти прекрасними моральними якостями, але не знаючи законів природи, буде робити антиекологічні вчинки. Наприклад, виконуючи закони людської моралі, дитина намагається врятувати пташеня, яке випало із гнізда, бере його в руки. Після цього в більшості випадків пташеня гине. Отже, моральні якості повинні поєднуватися з елементарними екологічними знаннями, лише тоді поведінка людини по відношенню до природи буде екологічно доцільною. Часто можна почути вираз «погана (хороша) екологія». Але слід пам’ятати, що екологія, як наука, не може бути поганою чи хорошою. Оцінювати можна лише екологічну ситуацію (нормальна, погана, небезпечна, безпечна і т.д.).

Екологічна інформація все частіше входить в наше життя, але нам не завжди вистачає знань, щоб правильно її оцінити. Інколи звичайна інформація про кількість різних викидів в оточуюче середовище, про посилення забруднення атмосфери в безвітряні дні викликає паніку і багато самих різних чуток, які не відносяться до реальної ситуації.

В той же час, ми живемо поруч з об’єктами екологічної небезпеки, не знаючи про їх вплив на наше здоров’я, вирощуємо овочі біля автотрас, де сильно загазоване повітря транспортними засобами, купаємося і ловимо рибу в річках поруч з трубами стічних вод, обробляємо свої городи великою кількістю отрутохімікатів, самі створюємо звалища сміття поруч зі своїми будинками і т.д.

Одночасно ми вважаємо, що вплинути на стан оточуючого середовища може лише уряд, але ніяк не ми самі, і що від нас нічого не залежить. Така точка зору пояснюється тим, що довгий час в більшості навчальних закладів не знаходилося місця для екології. Виховувалось споживче ставлення до природи, намагання її підкорити і покращити на свій лад. Дорослим людям, вихованим не таких позиціях, зараз дуже важко змінити свої погляди на оточуюче середовище. Надія – на підростаюче покоління, яке ми повинні виховати по-новому.

Сутність «екології» добре відображають «закони», сформовані в популярній формулі американським вченим Б. Коммонером: «все пов’язане з усім – все куди-небудь зникає – все чогось варте – природа знає краще нас». Ці закони часто визначають наше життя, хоча ми про це і не здогадуємося. Людина може знайти багато прикладів із власного життя свого оточення, які підтверджують перераховані закони. Отже, екологічне виховання – це нова категорія, яка безпосередньо пов’язана з наукою екологією, різними її галузями.

В класичній екології центральними поняттями є:зв'язок рослинних і тваринних організмів із середовищем мешкання, морфофункціональне пристосування до нього; зв'язок із середовищем в процесі росту і розвитку;розмаїття живих організмів, їх екологічна єдність; угрупування живих організмів;людина як жива істота; середовище її мешкання, яке забезпечує здоров’я і нормальну життєдіяльність;використання природних ресурсів в господарській діяльності людини; забруднення оточуючого середовища; охорона і відновлення природних багатств.Багато років в нашому суспільстві переважав споживацький підхід, у відповідності з яким людина є господарем і хазяїном природи, яка здатна змінити її для задоволення своїх потреб. Зараз з’являється інше бачення, необхідно переходити до нової системи поглядів, які зводяться до того, що при вирішенні будь-яких проблем пріоритет віддається не соціально-економічним, а природнім фактором. Кінцевою метою цієї системи поглядів є також людина, але не прямо, а опосередковано, через збереження її середовища мешкання.

Які ж положення повинні стати центром екологічного виховання: людина – частина природи; міра речей – унікальність життя; узгодження потреб з

екологічними вимогами; повага до всіх форм життя.

Чого необхідно уникати в екологічному вихованні дітей? «Людина – господар природи». Виходячи з цієї точки зору всі об’єкти природи розглядаються з позиції корисності для людини; вважається, що людина може змінювати природу для створення комфортності життя, але без врахування природних закономірностей. «Шкідливі і корисні рослини і тварини». В результаті такого поділу спостерігається споживчий підхід до природи, а у дошкільників уже на підсвідомому рівні формується негативне ставлення до хижаків, отруйних рослин і грибів (змії, вовки, мухомори).

А справедливо було б відмітити, що в природі немає шкідливих і корисних тварин, такими вони можуть бути лише по відношенню до людини. Так і жаби, і жуки, і слимаки, і метелики, і їх гусінь – всі вони є ланками одного харчового ланцюга, і кожен з них виконує свою роль в природі.

Є ще один стереотип, який вживається майже всіма вихователями, які

займаються екологічним вихованням дітей: «Необхідність бережливого ставлення до об’єктів природи і їх охорона», але пояснюється це лише з точки зору використання, корисності природи для людини. Вираз «ліс – наше багатство, бо дає нам гриби, ягоди, свіже повітря» не базується на екологічних позиціях.

Звичайно, ми повинні говорити дітям, як використовуються природні багатства, для чого вони потрібні людині, але, перш за все, необхідно говорити про самоцінність природи. Недоречним буде такий підсумок спостереження в природі, який зробив вихователь: «Природа потрібна нам, бо вона нас годує, взуває, одягає, дає нам все необхідне для життя». В даному випадку у дітей буде формуватися лише споживацьке ставлення до природи, шанобливе ставлення буде лише до тих об’єктів, які мають практичне значення, і байдуже ставлення до «некорисних» для них об’єктів природи, що заперечує ідею самоцінності всіх видів без винятку.

Досить розповсюдженим є стереотип, коли ділять природні об’єкти на

красиві і негарні, небезпечні і безпечні. При цьому велике значення має ставлення самого вихователя до об’єктів природи, яке зразу ж передається дітям («мурашок не можна чіпати, бо вони кусаються») про це, звичайно, потрібно сказати дітям, але з екологічної точки зору діти повинні знати, що мурахи виконують свою функцію в біоценозі лісу.

Емоційно забарвлене негативне ставлення вихователя до об’єктів природи часто можна прослідкувати при ознайомленні дітей з природою: «жаба – не красуня, але вона корисна, бджоли – кусючі, але вони лікують, зозуля – погана матір». Говорячи так, наприклад, про зозулю, необхідно пам’ятати, що цей птах займає в природі своє місце, і інтенсивно робить те, що сприяє її збереженню як виду.

У дітей старшого дошкільного віку чітко сформовані уявлення про їстівні і неїстівні гриби, але, на жаль, у цих дітей виробилося позитивне ставлення до їстівних грибів і негативне – до отруйних. Результатом такого ставлення є незнання дітей, що гриби сприяють перетворенню мертвих залишків і сприяють утворенню ґрунту.Часто педагоги, батьки дозволяють собі в присутності дітей висловлювання:

«Не бери в руки, воно бридке, слизьке, не гарне». У дітей в цьому віці емоційне несприйняття тварин переходить до практичної дії: вигнати, роздавити, зламати.

А тому з екологічної точки зору необхідно сформувати у дитини бережне

ставлення до всіх живих істот без виключення, незалежно від того, подобаються вони чи ні.

Сприйняття краси природи, звичайно, підсилює емоційне ставлення до неї дитини і тому є дуже важливим виховним моментом. Але з позиції екологічного виховання необхідно дати зрозуміти дитині, що зовнішній вигляд будь-якого організму – це результат його пристосування до життя в певних умовах, навчити розуміти красу, як прояв доцільності, усвідомлювати необхідність існування будь-якого організму не залежно від наших симпатій і антипатій. Не обов’язково любити всі рослини, тварини, але поважати всі прояви життя на Землі – це необхідно. Оціночні судження по відношенню до об’єктів природи повинні бути виключені із екологічного виховання дошкільників. З позиції екології живі організми не можуть бути хорошими чи поганими, корисними чи шкідливими.

Вони мають рівне з людиною право на існування, кожен з них відіграє свою, виключну роль в природі.

Оціночні судження можуть використовуватися лише для характеристики

вчинків людини по відношенню до світу природи, тварини не можуть вчиняти

добре чи погано, їх поведінка визначається біологічними законами.

Звичайно, елементарні знання про лікарські, отруйні, їстівні рослини, гриби необхідні, але не це повинно бути головним в екологічному вихованні дошкільників. Діти мають усвідомлювати уявлення про те, що бережного ставлення потребують всі організми без виключення, не залежно від ступеня небезпечності чи корисності для людини.

Наша мета – показати дитині, що будь-який живий організм входить в складний ланцюг природних взаємозв’язків і його втрата може викликати непередбачені наслідки. Утвердилися й інші поняття в методиці екологічного виховання: «допомагати природі», «множити її багатства». Дійсно, ці поняття можуть мати право при умові, що дитині паралельно подається інформація про необхідність дотримання законів природи, про те, що дика природа прекрасно живе за своїми власними законами і може обійтися без людини.

Отже, посадити дерево, квітку – це добре чи погано? Звичайно добре, якщо ми прикрашаємо своє місто, подвір’я, але при цьому треба знати, де і що необхідно садити, щоб рослини не загинули.

Намагаючись «покращити природу», людина завозила з інших континентів

рослини, тварини, але не завжди це йшло на користь і людині і природі. Всі пам’ятають про кролів, які були завезені з Америки в Австралію. Але для природи Австралії ця любов обернулася трагедією: в австралійських саванах не було хижаків, які б регулювали кількість кролів, а тому їх розплодилося дуже багато, і місцеві жителі почали вести з кролями боротьбу, бо вони знищували посіви фермерів.

То як же бути? Хіба не потрібно вчити дітей допомагати природі? Потрібно, і треба пам’ятати про те, що ми відповідаємо за тих, кого приручили. Необхідно допомагати тваринам, які живуть поруч біля нас, бо їх благополуччя залежить від нас, наших дій. Догляд за живими організмами, турбота про них мають великий емоційний вплив на дитину. Але при цьому вона повинна розуміти: в дикій природі допомога людини, якщо вона дійсно необхідна, повинна бути добре продуманою.

Таким чином, ми повинні чітко розмежовувати дії людей в оточуючому середовищі і в природних умовах. Кожна дитина повинна розуміти, що «покращувати природу», «допомагати» їй можна лише в тому середовищі, яке вона сама змінила: в місті, селі, в сквері, на ділянці дитячого садка, в куточку живої природи. Саме в такій ситуації підходить відомий вислів А. Сент-Екзюпері: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили».

Виходячи із всього вище сказаного, як же бути? Які природні об’єкти можна добирати для спостереження з дітьми? Чого необхідно уникати?

На жаль, практика показує, що для вирішення завдань екологічного виховання самі вихователі часто завдають шкоди природі: так, наприклад, для проведення порівняльних спостережень за розвитком дерев і кущів на вулиці і в теплому приміщенні, вихователі зрізують гілки, ставлять їх у вазу і при цьому виховують спостережливість і бережне ставлення до природи (для такого заняття в групу можна занести такі гілки, які були обрізані садівниками для покращення крони дерева).

Ні в якому разі не можна збирати букети дикорослих квітів для свята чи для спостережень за ними в групі (підсніжник, пролісок, дзвоник, конвалію). Якщо немає можливості поспостерігати за ними в природі, то ці рослини необхідно посадити на ділянці дитячого садка в куточку лісу.Не допустимим є демонстрація колекції висушених комах або ж земноводних, які плавають в банці з формаліном. З цими об’єктами необхідно знайомити дітей під час спостережень в природі, а якщо це неможливо – то ознайомлення відбувається через розгляд картин, перегляд діафільмів, слайдів.

Звичайно, з точки зору пізнавальної діяльності, колекції метеликів, жуків, чучел звірів, птахів дають дітям більш реальні уявлення про тварин, ніж знайомство за картинами. Але з позиції екологічного виховання такий підхід повинен бути повністю виключений з практики роботи дошкільних навчальних закладів. Крім ого, екологічне виховання передбачає, перш за все, формування у дитини емоційного, бережного ставлення до об’єктів природи, здібності бачити їх красу, а не детальні біологічні знання особливостей кожного виду рослин і тварин.

Таким чином, в екологічному вихованні дошкільників необхідно відмовитися від багатьох стереотипів, які були сформовані в попередні роки. Природа не повинна розглядатися лише з утилітарної точки зору. Необхідно показати дітям її унікальність, красу і універсальність (природа–середовище життя всіх істот, включаючи людину; об’єкт пізнання, задоволення її етичних і естетичних потреб; і лише потім–об’єкт людського споживання). Ми повинні охороняти природу не лише тому, що вона нам щось дає, а й тому, що вона самоцінна. Тобто девізом в роботі з дітьми повинно стати: «Не зламай–якщо можна, не рубай–якщо можна, пожалій–ти це можеш».

В останні роки в дошкільній педагогіці з’явилися поняття «дошкільна освіта», «освітній простір дошкільного закладу», «освітні програми», а самі дитячі садки офіційно названі дошкільними навчальними закладами. В зв’язку з тим, що дошкільна ланка є частиною системи безперервної екологічної освіти, стає можливим використання терміну «екологічна освіта дошкільників», (але все ж таки у дошкільників буде переважати екологічне виховання).

Отже, під екологічною освітою дошкільників ми розуміємо безперервний процес навчання, виховання і розвитку дитини, спрямований на формування його екологічної культури, яка проявляється в емоційно – позитивному ставленні до природи, оточуючого світу, у відповідальному ставленні до свого здоров’я і стану оточуючого середовища, в дотриманні певних моральних норм, в системі

Додаток 5

ПЛАНУВАННЯ ЗАНЯТЬ

Поиск по сайту: