Проведення бесід із дітьми

У роботі з дошкільниками бесіда може використовуватися як спеці­альний словесний метод навчання, який визначає зміст заняття з дітьми, специфічний вид заняття та як прийом, важлива частина будь-якого заняття, наприклад, вступна, пояснювальна, узагальнююча бесіда, бесіда-супровід будь-якої діяльності тощо. Бесіда як метод навчання — складний вид заняття, адже вимагає зосередження на певній темі роз­мови, передбачає достатній рівень знань про те, що обговорюватимуть. Отже, бесіда використовується в сукупності з іншими методами (розгляд картини, художнє читання, розповідь) і вимагає ретельної підготовки як від дітей, так і від вихователя.

На величезному значенні бесіди для інтелектуального, морального, духовного розвитку дітей наголошували корифеї вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинський, Є.І. Тихеєва, С.Ф. Русова. Методику проведення бесід із дітьми вдосконалювали пізніше О.І. Радіна, Є.О. Фльоріна, А.М. Богуш, Е.П.Короткова, звертаючи увагу на актуалізацію не лише мовленнєвого аспекту, а й на потребу створення особливої духовно-естетичної атмос­фери, яка забезпечує виховний вплив бесіди. Науковці стверджують, що цінність бесіди виявляється в систематизації, уточненні, упоряд­куванні дитячих уявлень, збагаченні їхнього досвіду. У процесі бесіди діти навчаються логічно мислити, швидко пригадувати, аналізувати, порівнювати, висловлювати судження, робити умовисновки, форму­лювати та обстоювати власні думки. Діалог, який виникає між дітьми та педагогом упродовж бесіди, сприяє формуванню вміння слухати та розуміти співрозмовника, зрозуміло відповідати, ясно висловлювати власні думки, терпляче ставитися до думки іншого, не відходити від теми обговорення, стримувати своє безпосереднє бажання висловитися, коли висловлює думку інша дитина — тобто відбувається виховання культури діалогу, спору. Сучасний методист В.І.Яшина зазначає, що мовленнєва діяльність дитини в процесі бесіди відрізняється від зви­чайної розмови передусім внутрішнім програмуванням, плануванням свого висловлювання, більшою його довільністю. Активізується, уточ­нюється та збагачується лексичний запас дітей.

Важливою є тематика бесід із дітьми, яка в різні часи була різною. Від спрощених тем, наближення до дитини тих явищ, про які йшлося наприкінці XIX ст. — до широкого спектра тем про суспільне життя, працю, техніку, природу, побут — у сучасній методиці. Вимоги щодо тематики бесід із дітьми можна коротко сформулювати так. Зміст бесід мають складати явища, знайомі дітям, але які потребують додаткових пояснень, міркування.

У дошкільній лінгводидактиці існують різні класифікації бесід на підставі основного засобу (картина, літературний твір), що використову­ють на занятті; залежно від мети та методу (вступна, супроводжувальна, заключна, узагальнююча бесіда); відповідно до змісту (пізнавальні та етичні бесіди).

Основною в дошкільному закладі є узагальнююча бесіда, мета якої систематизація, узагальнення, уточнення та поширення знань і досвіду дітей з певної теми. Бесіда, як правило, відбувається у вигляді чергування запитань та відповідей. Логічна структура бесіди перед­бачає три послідовні частини, кожна з яких має свою мету та способи реалізації — початок, основна частина та заключна, підсумкова.

На початку бесіди вихователь намагається зосередити увагу, активізувати мислення, викликати в уяві дітей живі, яскраві образи, пов'язані з темою бесіди, створити відповідний емоційний настрій, націлити малюків на обговорення певного кола питань. Почати бесіду можна по-різному: зі звернення до досвіду дітей, з розповіді педагога, з показу іграшки або предмета, проблемного запитання, загадки, вірша, що стосуються теми бесіди. Наприклад, бесіду на тему «Подарунок» можна розпочати із запитання, яке зосередить увагу дітей на значенні ключового слова «подарунок»: «Чули ви коли-небудь слово подарунок? У яких випадках? Як би ви пояснили людині з іншої планети, що таке подарунок? Чи будь-яка річ може стати подарунком, за яких умов?»

Основна частина бесіди може складатися з кількох логічно завер­шених частин — розгляд картини, художнього читання, обговорення елементів продуктивної діяльності дітей, — кожна з яких має закін­чуватися узагальненням педагога щодо основних позицій, думок, що були висловлені.

Вихователю треба бути дуже тактовним у сприйманні, оцінці ди­тячих думок, висловлювань, щоб не принизити, не загасити бажання висловлювати думки, прагнення виявляти активність співрозмовника. Важливо навчитися не нав'язувати дітям власну думку, пам'ятаючи про величезну силу педагогічного авторитету, давати їм можливість само­стійного вибору. Особливо це стосується ситуацій, у яких припустимі різноманітні варіанти відповіді: «Цікаву думку висловив Дмитрик. Це його позиція. На мою думку... Але кожен може визначити сам, з ким він може погодитися». Коли дитина висловлює очевидно помилкову думку, вихователь може запропонувати уточнити цей факт, звернувшись до довідника, енциклопедії, словника тощо, формуючи в дітей, по-перше, терпиме ставлення до помилок як невід'ємного елемента будь-якого творчого процесу, по-друге, спрямування дітей на пошукову діяльність, обов'язковий перехід від незнання до знання.

У процесі керівництва бесідою вихователю потрібно враховува­ти індивідуальні особливості дітей, намагатися об'єднати бесідою всіх дітей, визначивши для кожного посильне завдання. Не можна насильно вимагати від дитини відповіді, краще дати їй можливість послухати інших, приєднатися до чиєїсь позиції, погодитися чи навпаки заперечити. Бездумне промовляння, яким дехто з вихова­телів підміняє поняття «мовленнєва активність», краще замінити на уважне слухання. Його легко помітити по очах, зацікавленому погляду дитини.

Поиск по сайту: