ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ

У лінгвістиці існують терміни, пов'язані із взаємодією, стосунками людей між собою за допомогою мовлення — спілкування або комуні­кація, діалогічне мовлення. Якщо спілкування як контакт між людьми, що забезпечує соціальну перцепцію, інтерактивний, інформаційний, афективно-оцінний обмін, може відбуватися на вербальному та невер­бальному рівнях, то, застосовуючи термін «діалогічне мовлення», ми, насамперед, маємо на увазі певну форму мовлення. Оскільки розвитку комунікативної діяльності в дошкільному віці присвячено окремий роз­діл підручника, зупинимося на організації навчання дітей діалогічному мовленню на різних етапах дошкільного дитинства.

Як уже зазначали, діалог — це форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями, по суті, є чергуванням слухання та промовляння здебільшого невеличких, неповних речень простої будови, якими обмінюються співрозмовники. Враховуючи, що діалогічне мовлення оточує дитину з перших хвилин життя і визнаючи його значення в розвитку особистості, педагоги й батьки прагнуть до формування діамонологічної компетентності.

Базовий компонент дошкільної освіти так визначає зміст діалогічної компетенції: «Дитина вільно, невимушено вступає в розмову з дітьми, дорослими (як знайомими, так і незнайомими), підтримує запропонова­ний діалог відповідно до теми, не втручається в розмову інших. Будує запропонований діалог відповідно до ситуації, відповідає на запитання, звернені до дитини, за змістом картини, художніх творів. Виконує сло­весні доручення, звітує про їх виконання». Отже, завданнями розвитку діалогічного мовлення в програмі А.М. Богуш «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» передбачається:

а) учити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями;

б) підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;

в) виявляти ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;

г) будувати діалог на запропоновану тему.

До основних форм діалогічного мовлення, яких навчають дошкіль­ників, належать розмова, бесіда та полілог.

Ключовим методом формування діалогічного мовлення в повсякденному спілкуванні й водночас універсальною формою мовленнєвого спілкування є розмова вихователя з дітьми (непідготовл2ний, імпровізований діалог). Розмова відрізняється від говоріння, промовляння певної інформації, адже передбачає активну участь дітей у ній на правах співрозмовників.

Вихователь упродовж дня постійно спілкується, організує розмову з дітьми з будь-якого приводу. Для виникнення розмови потрібна довірлива, спокійна атмосфера в групі, повага з боку дорослих до особистості кожної дитини, її інтересів, нахилів, настрою. Розмова має відбуватися в невимушеній, вільній, партнерській формі обміну репліками, запитан­нями, поясненнями, вказівками, оцінками тощо. Тематика, тривалість, зміст розмови визначається ситуацією, педагогічними завданнями, бажанням дітей чи дорослих тощо. Розмови можуть бути колективними та індивідуальними. Якщо в молодшому віці коло розмов пов'язане з тим, що безпосередньо оточує дітей — іграшки, сім'я, вулиця, стосунки з товаришами, то поступово тематика розмов розширюється за рахунок нових знань, досвіду, що їх діти набувають у повсякденному житті, з різноманітних інформаційних засобів. У старшому дошкільному віці тематика розмов яскраво висвітлює інтереси та запити дітей: спорт чи фантастичні фільми, життя тварин або казкові сюжети.

Протягом дня виникає потреба в розмовах не тільки в педагога з дітьми, а й дітей між собою. У процесі спільної діяльності постійно постають завдання інструктажу, обговорення, узгодження, оцінки дій, висловлення свого ставлення. Незалежно від змісту діяльності виникає контакт між дітьми, вони обмінюються думками, задумами, домовля­ються про послідовність дій, узгоджують свої дії з іншими учасниками, сперечаються, наполягають, прагнуть переконати, підкоряються тощо. Завдання дорослого — всебічно стимулювати, схвалювати, підтримувати ініціативу, активність дитини у спілкуванні, переконливо доводити за­лежність її успіху в спільній діяльності, від уміння домовлятися, пере­конувати, від володіння діалогічними вміннями. Величезний потенціал щодо спілкування, розвитку діалогічного мовлення має гра, яку О.В.Запорожець слушно назвав справжньою соціальною практикою дошкільника. У процесі гри діти водночас перебувають, по-перше, в ігрових стосунках, по-друге, у реальних, які передбачають зокрема й діалогічне спілкування. На жаль, науковці і практики зазначають, що за різних психологічних, педагогічних та соціальних причин останнім часом діти нерідко підмі­няють ігрові змістові взаємини простим маніпулюванням іграшками, яке не вимагає змістового спілкування. Отже, завдання педагога — допо­могти дітям встановити ігрову взаємодію, наповнити її цікавим для дітей змістом, спонукати до обміну репліками, тобто до діалогу.

Ефективним способом формування діалогічного мовлення, засвоєння правил мовленнєвого етикету є прийом словесних доручень. Доручення можуть спонукати дитину до спілкування з однолітками та дорослими, стосуватися будь-якої діяльності. Головне — допомогти дитині усвідо­мити спосіб мовленнєвої дії.

Розвиткові діалогічного мовлення сприяє також прийом створення спеціальних мовленнєвих ситуацій. Вони спрямовані на розвиток уміння домовлятися, запитувати співрозмовника, дотримувати прави­ла мовленнєвого етикету, виказувати співчуття, доводити свою точку зору. Для застосування цього прийому можна користуватися наочністю, наприклад, спеціально дібраними сюжетними картинками або серією картинок. Дитині пропонується програти віртуальний діалог між пер­сонажами, зображеними на малюнку. Інший варіант — відтворення реальної ситуації, у якій дитині запропоновано зайняти певну позицію.

Поиск по сайту: