Поняття підприємства

Зобов'язання — вид юридичного зв'язку (правовідносини). У силу зобов'язання один суб'єкт права зобов'язаний зробити визначені дії, а інший суб'єкт — уповноважена сторона — вправі вимагати від зобов'язаної сторони виконання цих дій.

У силу господарського зобов'язання один суб'єкт господарювання зобов'язаний зробити визначені дії господарського характеру, як ось: сплатити гроші, передати майно, виконати роботи, надати ділову інформацію і т.п., а інший суб'єкт вправі вимагати від зобов'язаної сторони виконання цих дій.

Господарське зобов’язання – це зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГКУ, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, утому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Зміст господарського зобов'язання — це сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків учасників відносини по організації господарської діяльності, безпосередньому її здійсненню. Зміст окремих видів господарських зобов'язань визначається законодавством, що регулює такі зобов'язання. Якщо із законодавства не випливає інше, сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати чи розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання.

Підстави виникнення господарських зобов’язань

Господарські зобов’язання можуть виникати:

§ безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

§ з акту управління господарською діяльністю;

§ з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

§ внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

§ у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Види господарських зобов’язань

Основними видами господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов’язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

1. Майново-господарські зобов’язання

1. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, негосподарюючі суб’єкти — юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов’язання виникає між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — юридичними особами, зобов’язаною та управненою сторонами зобов’язання є відповідно боржник і кредитор.

3. Зобов’язання майнового характеру, що виникають між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами — громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

4. Суб’єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов’язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов’язання не є підставою для вимог щодо їх обов’язкового виконання.

2. Організаційно-господарські зобов’язання

1. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

2. Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати:

§ між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;

§ між суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств;

§ між суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

§ в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб’єкта господарювання.

3. Організаційно-господарські зобов’язання суб’єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

4. Суб’єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб’єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов’язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

3. Соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання

1. Суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

2. Суб’єкти господарювання відповідно до частини 4 майн-господ можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов’язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об’єктів та об’єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв’язання місцевих проблем. Суб’єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

4. Публічні зобов’язання суб’єктів господарювання

1. Суб’єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

2. Суб’єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов’язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.

3. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов’язкові для сторін публічного зобов’язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов’язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Види господарських договорів:

за критерієм обов'язковості:

§ плановані (укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: держав­них підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності)

§ регульовані (укладаються вільно, на розсуд учасників госпо­дарських відносин);

за строками дії:

§ довгострокові (укладаються на строк понад п'ять років; в них переважають організаційні елементи),

§ середньострокові (строком дії від одного до п'яти років; орга­нізаційні елементи в таких договорах врівноважені з майно­вими),

§ короткострокові (строком дії до одного року; в цих договорах переважають майнові елементи)

§ разові (укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи);

за взаємним становищем сторін:

§ вертикальні (укладаються між нерівноправними суб'єктами — органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством; на­приклад, державний контракт)

§ горизонтальні (укладаються між рівноправними суб'єктами);

за економічним змістом та юридичними ознаками:

§ догово­ри на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни, ко­місії, консигнації, контрактації сільськогосподарської про­дукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

§ договори на передачу майна в користування (безоплатне корис­тування майном, оренда, лізинг);

§ підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

§ транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації заліз­ничної під'їзної колії та ін.);

§ договори на надання банківських послуг (договори на розрахунково-касове обслуговування, банківського кредитування, факторингу та ін.);

§ договори на надання інших послуг (щодо охорони об'єктів, зберігання май­на та ін.);

§ договори про спільну діяльність, в т. ч. установчі до­говори щодо створення господарських організацій корпора­тивного типу.

Господарський договір виконує такі функції:

— регулятивну, тобто регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв'язку (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмету договору тощо), доповнюючи прогалини закону (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумов­лена двома чинниками:

а) господарський договір є індиві­дуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформ­лення складних і різноманітних господарських зв'язків

б) складність і різноманітність цих зв'язків вимагає належно­го пристосування загальних вказівок закону до змісту і сере­довища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового ста­новища, перспектив розвитку;

— координаційну, яка полягає в тому, що сторони госпо­дарського договору виробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не співпадають, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сто­рони на стадії укладання договору змушені так скоординува­ти свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії вико­нання договору сторони координують свою діяльність відпо­відно до його умов;

— функцію інструменту планування (насамперед внутрішньо фірмового). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господа­рювання перш за все орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання закладає відпо­відні покажчики у свої виробничі програми. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону "Про підприємства в Україні" основу пла­нів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і поста­чальниками матеріально-технічних ресурсів;

— контрольну, яка полягає в тому, що за допомогою гос­подарського договору здійснюється контроль за ефективніс­тю діяльності суб'єктів господарювання. Якщо суб'єкт госпо­дарювання уклав договір на збут (продукції, робіт, послуг), який в сукупності забезпечує повне або таке, що близьке до повного, завантаження устаткування і зайнятості трудового колективу, це свідчить про те, що його діяльність потрібна суспільству. Якщо укладеними договорами покривається не­значна частина виробничого потенціалу суб'єкта, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама діяльність суспільству не потрібна, тобто є неефектив­ною. Такий суб'єкт господарювання для продовження фун­кціонування має вжити активних заходів щодо вдосконален­ня діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, змен­шити ціну продукції, робіт, послуг; змінити виробничий про­філь, якщо це можливо і доцільно);

— охоронну, сама наявність договору в передбаченій зако­ном формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а та­кож санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та за­конних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань.

Поиск по сайту: