Загальні відомості про синтез і функцію імуноглобулінів

Ø Схема формування плазмоцитів:

· Антигеннезалежне визрівання: поліпотентна стовбурова клітина → загальна клітина попередниця лімфопоезу → клітина попередниця В-лімфоцитів → В-лімфобласт → В-пролімфоцит → В-лімфоцит;

· Антигензалежна диференціровка: В-лімфоцит → В-імунобласт (плазмобласт) →проплазмацит →плазмацит.

Ø На початкових етапах зізрівання лімфоцитів відбувається диференціровка клітин за антигенною спеціфічністю – утворюються клітини, які відрізняються за геном, що кодує імунорецептори та імуноглобуліни. Потомки цих клітин формують клони (приблизно 10⁷), кожний з яких специфічний у відношенні лише до певної антигенної детермінанти.

Ø Невеликі кількості антигену перероблюються антигенпредставляючими клітинами – β-лімфоцитами та макрофагами. На поверхні цих клітин утворюються комплекси антигену з білком, які розпізнаються Т-хелперами. Т-хелпери у свою чергу викликають бласттрансформацію В-лімфоцитів і утворення плазмацитів.

Ø Плазмацити синтезують і секретують імуноглобуліни (антитіла): IgG (основний клас імуноглобулінів), IgM, IgA, IgE, IgD. Структура імуноглобулінів складається з важких та легких ланцюгів. Специфічність антитіла зумовлюється антигензв’язуючим центром, який складається із двох варіабельних доменів легких та важких ланцюгів.

Ø Зв’язок імуноглобулінів з антигенами може призводити до 1) фагоцитозу макрофагами або нейтрофілами, 2) до активації на поверхні бактеріальних клітин системи компліменту (приблизно 20 неактивних у нормі протеази) та лізису клітин.

Етіологія мієломної хвороби.

Специфічні етіологічні фактори невідомі. Існують припущення, що у виникненні захворювання певну роль відіграють іонізуюча радіація, генетична схильність, негативний вплив хімічних речовин (нафтопродукти, бензол, асбест).

Патогенез.

Під впливом імовірних етіологічних факторів при мієломній хворобі відбувається пухлинна трансформація на рівні плазмобластів, які зберігають здатність зізрівати й диференціюватися в плазматичні клітини. Формується клон плазматичних клітин, які продукують однорідні за імунологічними ознаками імуноглобуліни (парапротеїни), що належать до класів IgG, IgA, IgD, IgM, IgE. Існують також форми мієломної хвороби при яких синтезуються лише вільні легкі або важкі ланцюги імуноглобулінів.

У патогенезі захворювання виділяють дві стадії: хронічну (розгорнуту) та гостру (термінальну). У хронічній стадії морфологічним субстратом пухлини є однорідні пухлинні мієломні клітини з помірною й низькою проліферативною активністю, при цьому пухлина не виходить за межі кісткового мозку. У термінальній стадії захворювання відбуваються онкогенні мутації в пухлинному клоні, що призводить до формування субклонів злоякісних клітин із високою здатністю до проліферації. На цій стадії пухлина виходить за межі кісткового мозку та метастазує у внутрішні органи.

Патологічна проліферація плазматичних клітин зумовлює низку патофізіологічних змін, які включають:

· Ураження кісткового мозку (анемію, лейкопенію, тромбоцитопенію);

· Деструкцію кісток (переважно кістки тазу, хребет, ребра);

· Імуннодефіцитний стан;

· Прояви парапротеїнемії – підвищення в’язкості крові, кріоглобулінемію, амілоїдоз, порушення гемостазу, мієломну нефропатію.

Поиск по сайту: