АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЗАДНЯ ТАМПОНАДА НОСА

Читайте также:
  1. Задняя группа мышц голени.
  2. Мышцы бедра. Задняя группа.
  3. Мышцы пояса нижней конечности. Задняя группа.

Необхідні засоби:

1. Марлевий тампон ("тюк") - марлева серветка, складена так, щоб утворився кубоподібний тампон, навхрест міцно перев'язаний подвійною товстою шовковою ниткою з чотирма довгими кінцями (рис.1.19 а).

2. М'який гумовий або синтетичний зонд (катетер) довжиною 40 см.

3. Носорозширювач.

4. Корнцанг.

5. Шпатель.

6. Багнетоподібний або колінчастий вушний пінцет.

7. Стерильні марлеві турунди довжиною 60-70 см.

8. Лобний рефлектор.

9. Джерело світла.

Якщо не вдається зупинити кровотечу за допомогою передньої тампонади носа, вдаються до задньої тампонади. Для цього використовують стерильний марлевий тампон, розмір якого відповідає розміру двох нігтьових фаланг великих пальців хворого. Тампони різних розмірів готують заздалегідь і зберігають в стерильних умовах. Носорозширювачем, який тримають лівою рукою, розширюють ніздрі пацієнта, а правою у нижні відділи носа вводять тонкий гумовий зонд на глибину 15-20 см.Беруть у ліву руку шпатель, просять хворого відкрити рот та захоплюють корнцангом кінець гумового зонда, який, пройшовши через порожнину носа, з'явився у ротоглотці. Виводять назовні через рот цей кінець катетера, після чого один його кінець знаходиться біля входу в ніс, а інший - біля рота (рис. 1.19 б). Заздалегідь приготовлений марлевий тампон прив'язують двома нитками до ротового кінця катетера і, потягнувши за носовий кінець, виводять катетер з нитками через ніздрю (рис.1.19 в). Тепер в лівій руці гримають нитку від "тюка", а в правій - тампон. Допомагаючи пальцем правої руки або корнцангом, через рот тампон вводять позаду м'якого піднебіння у носоглотку. Під час цього лівою рукою підтягують тампон за нитку, яка через порожнину носа прикріплена до "тюка". Потім пальцем правої руки через рот заходять у носоглотку та ще глибше занурюють тампон так, щоб він проник у хоани та повністю перекрив їх просвіт.

Утримуючи у носоглотці тампон двома нитками, виконують передню тампонаду однієї чи обох половин носа (див. вище). Два кінці ниток зав'язують біля ніздрі над марлевою кулькою (рис. 1.19 г). Дві нитки, які виходять з рота хворого, фіксують лейкопластирем до його щоки або обрізають в глотці трохи нижче м'якого піднебіння. Ці нитки необхідні для видалення тампона. Утримують тампон у носоглотці 1-2 доби.

 

Не пошкодь!

Після задньої тампонади, як і після передньої, слід призначити антибіотики для профілактики середнього отиту.

НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЛЬНОГО КОМПРЕСА НА ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНУ ПАЗУХУ

Необхідні засоби:

1. Широкий бинт або марля.

2. Напівспиртовий розчин (спирт:вода = 1:1 або горілка), розчин оцту (одна чайна ложка на 0,5 лводи) або кип'ячена вода.

3. Непромокаючий матеріал (компресний, вощаний папір чи целофанова плівка).

4. Вата, шерсть або фланель.

5. Бинт для фіксації компреса.

Зігріваючий компрес застосовують з для того, щоб викликати приплив крові до ураженої ділянки, зменшити біль та прискорити розсмоктування запального інфільтрату. Для цього марлеву серветку згортають вчетверо, зволожують у спирті, розбавленому наполовину водою, помірно відтискають надлишок вологи і вкладають, на щоку в проекції верхньощелепної пазухи. Ззовні вкривають, поліетиленовою плівкою, яка повинна на 0,5-1 см перекривати краї серветки по всьому периметру. Потім накладають шар вати і фіксують бинтовою пов'язкою. У домашніх умовах замість вати можна використовувати шерстяну хустку. Зігріваючий компрес залишають на щоці на 6-8 год,після чого його знімають, а шкіру в ділянці верхньощелепної пазухи протирають насухо.

НАКЛАДАННЯ ПРАЩЕПОДІБНОЇ ПОВ'ЯЗКИ НА НІС

Необхідні засоби:

1. Широкий бинт.

2. Марлеві або ватні кульки.

Пращоподібна пов'язка накладається на вхід в ніс для фіксації перев'язувального матеріалу в цій ділянці, як правило, після передньої тампонади носа. Для цього шматок бинта з обох кінців розрізають у поздовжньому напрямку так, щоб надрізи не доходили до середини і не з’єднувались один з одним.На нерозрізану частину бинта вкладають 1-2 марлеві чи ватні кульки, охоплюють їх центральною частиною бинта і зав'язують так, щоб кульки опинились огорненими бинтом і утримувались у цьому місці. Вкладають центральну частину пов'язки на вхід в ніс, а кінці, перехрещуючи, зав'язують на задній поверхні голови: кінці, які були знизу, зв'язують на тімені вище вушних раковин, а верхні кінці - нижче вушних раковин, у верхній ділянці шиї (рис. 1.20).

 

ДОСЛІДЖЕННЯ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ

Одним із основних методів дослідження навколоносових пазух є передня і задня риноскопія. Проводячи передню і задню риноскопію, дослідник може виявляти в носових ходах патологічні виділення, що вказує на ураження тієї чи іншої навколоносової пазухи. Важливу діагностичну цінність мають рентгенологічні методи дослідження, пункція верхньощелепної пазухи, в останні роки все ширшого застосування набувають методи ендоназальної діагностики та лікування за допомогою спеціальної оптики.

 

РЕНТГЕНОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НОСА ТА НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ

Цінну інформацію про стан навколоносових пазух та носа можуть надати рентгенологічні методи дослідження. Серед них застосовують рентгенографію у прямій та боковій проекціях, томографію та комп'ютерну томографію.

На оглядовій рентгенограмі навколоносових пазух з носо-підборідним приляганням контуруються більшість структур лицевого черепа. У нормі навколоносові пазухи добре пневматизовані, щільність їх відображення на знімку порівнюють з щільністю зображення орбіт. При патологічних змінах у пазусі на рентгенограмі розрізняють гомогенне, пристінкове чи нерівномірне затемнення. Гомогенне затемнення пазухи спостерігається при її заповненні ексудатом. Пристінкове затемнення пазух - при потовщенні слизової оболонки її стінок. Поліпи, пухлина або кіста дають нерівномірне затемнення пазухи.

Для визначення характеру ураження навколоносових пазух носа (здебільшого верхньощелепної) використовують контпастну рентгенографію. Для цього безпосередньо перед рентгенографією проводять пункцію пазухи та вводять у неї контрастну речовину (йодоліпол, сергозин). Якщо просвіт пазухи заповнений патологічною тканиною (пухлиною, кістою, поліпом), то на рентгенограмі спостерігається дефект її наповнення контрастною речовиною.

Комп'ютерна томографія має ряд переваг над звичайною рентгенографією, оскільки вона дозволяє виявити патологію не тільки кісткової, а й м'яких тканин хворого.

В останній час до арсеналу методів обстеження структур людського тіла увійшло ядерно-магнітно-резонансне дослідження (ЯМРД). Воно з успіхом застосовується при захворюваннях носа, навколоносових пазух, вуха та горла. Перевагою цього методу є те, що хворий не зазнає шкідливого впливу рентгенівського проміння, а зображення об'єкта не завуальовує суперпозиція кісткової тканини.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)