Особливості проведення орофарингоскопії в дітей

Деякі діти перешкоджають проведенню дослідження: не відкривають рот, рухають головою, хапають за руки дослідника тощо. У таких випадках слід фіксувати малюка на колінах помічника (див. «Допомога медичної сестри при аденотомії в дітей» ). Якщо дитина міцно стискає губи і не дає завести шпатель у присінок рота, слід притиснути пальцями ніздрі (закрити ніс) й у момент, коли малюк відкриє рот, щоб вдихнути повітря, швидко ввести шпатель у порожнину рота. Дітям, які вперто стискають щелепи, іноді доводиться вводити шпатель через кут рота - позаду заднього корінного зуба та натиснути на корінь язика. Це викликає блювотний рух, дитина рефлекторно відкриває рот. Цим момент користуються, щоб швидко оглянути порожнину рота та глотки.

ЕПІФАРИНГОСКОПІЯ (ЗАДНЯ РИНОСКОПІЯ)

Необхідні засоби:

1.Лобний рефлектор.

2.Шпатель.

3.Носоглоткове (маленьке) дзеркальце з держальцем.

4.Спиртівка (медична сестра повинна слідкувати, щоб спиртівка була заповнена спиртом).

5.Сірники або запальничка.

6.Джерело світла (електрична лампа - 100 Вт).

Закріплюють носоглоткове дзеркальце у держальці, запалюють спиртівку та нагрівають дзеркальце до температур 45-50°С, щоб воно незапотівало. У праву рукуберуть носоглоткове дзеркальце, а в ліву - шпатель (рис. 2.5). І дзеркальце, і шпатель тримають як олівці, щобвласні руки дослідника не заступали об’єкт дослідження.

Пропонують хворому відкрити рот та натискають шпателем на передні дві третини язика. Заводять нагріте дзеркальце за м’яке піднебіння та просять хворого дихати носом. При цьому оглядають носоглотку, зображення якої по частинах бачать у дзеркальці, незначно змінюючи його орієнтацію у глотці.

ГІПОФАРИНГОСКОПІЯ

Гортанну частину глотки можна оглянути кількома способами. У прямому зображенні — при сильному відтискуванні кореня язика вниз і вперед, що краще виконати зігнутим шпателем. Іншим методом дослідження гортаноглотки є непряма гіпофарингоскопія, вона проводиться за допомогою гортанного (великого) дзеркальця та марлевої серветки і виконується так само, як непряма ларингоскопія (див. "Методи дослідження гортані). При цьому оглядають грушоподібні синуси, валекули та вхід до стравоходу.

ПАЛЬПАЦІЯ ШИЇ ТА ПІДЩЕЛЕПНИХ ЛІМФАТИЧНИХ ВУЗЛІВ

Перед пальпацією звертають увагу на стан шкірних покривів шиї, слизової оболонки губ, положення голови хворого. При деяких захворюваннях ЛОР-органів (паратонзилярний або заглотковий абсцес, ускладнені сторонні тіла глотки і стравоходу тощо) пацієнти тримають голову нахиленою вперед або у хворий бік, а при необхідності повернути її в сторону - повертають голову разом з корпусом.

Пальпацію виконують теплими і чистими руками та проводять обережно, намагаючись не викликати (посилити) біль у хворого, що дозволяє одержувати більш точні дані.

Досліджують такі групи лімфовузлів: позадущелепні, підщелепні, глибокі шийні та задньо-шийні, над- і підключичні. У ці вузли здійснюється лімфовідтік від вуха, горла та носа, а також від інших органів голови та шиї.

Лімфовузли в позадущелених ямках досліджують кінчиками пальців, проводячи ними знизу догори в напрямку, перпендикулярному напрямку до висхідної дуги нижньої щелепи. Підщелепні лімфовузли пальпують при злегка нахиленій голові хворого вперед, дещо заглиблюючись в м'які тканини підщелепної ділянки і рухаючись в напрямку від середини назовні - до краю нижньої щелепи (рис. 2.6).

При дослідженні глибоких шийних лімфовузлів пальпацію проводять по черзі із правого і лівого боків. При дослідженні лівого боку ліву руку кладуть на тім'я хворого та нахиляють голову пацієнта вперед, а правою промацують тканини в ділянці переднього краю кивального м'яза, рухаючись зверху донизу і в горизонтальному напрямках. При дослідженні глибоких шийних лімфовузлів, розташованих справа, праву руку розміщують на тімені хворого, а лівою виконують дослідження аналогічно описаному вище.

Дослідження задніх шийних лімфатичних вузлів виконують одночасно кінчиками пальців обох рук в ділянках задніх країв кивальних м'язів у вертикальному та горизонтальному напрямках.

У над- і підключичних ямках промацують лімфовузли спочатку з одного, а потім з іншого боку. Для полегшення цих дій голову хворого однією рукою нахиляють вперед, а іншою пальпують над- і підключичну ямку з одного боку, а потім, міняючи руку, - з іншого боку.

Крім дослідження лімфовузлів, проводять пальпацію гортані, при цьому визначають її симетричність, рухомість, болючість та симптом "хрусту" - при зміщеннях верхньої її частини вбік відносно до нижньої відчувається характерний хруст.

ПАЛЬЦЕВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НОСОГЛОТКИ

У маленьких дітей, зазвичай, виконати задню риноскопію не вдається. Для обстеження носоглотки у таких пацієнтів застосовують пальцеве дослідження. Дослідник знаходиться позаду спини хворого. Щоб хворий не вкусив руку, щоку пацієнта вдавлюють вказівним пальцем лівої руки між рядами його зубів (рис. 2.7). Після цього проводять вказівний палець правої руки через порожнину рота за м'яке піднебіння – у носоглотку та промацують її міст. Орієнтиром при цьому є задній край перегородки носа, який пальпують у вигляді твердого вертикального тяжа.

Цей метод дослідження з успіхом можна використовувати і в дорослих. Особливо інформативним він є при визначенні пухлин носоглотки, їх розміру її консистенції.

ВЗЯТТЯ МАЗКА ІЗ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ГЛОТКИ НА ДИФТЕРІЮ

Мазки із слизової оболонки зіва та носа на дифтерію беруть з діагностичною чи профілактичною метою або за епідемічними показаннями. Головна мета такого обстеження - дослідити секрет на наявність дифтерійних паличок (бацил Лефлера).

З діагностичною метою такі мазки беруть при дифтерії, при підозрі на дифтерію (запальних явищах, схожих на дифтерію: риніті, фаринголарингіті, ларингіті), у хворих на ангіну, заглотковий чи паратонзилярний абсцес, при інфекційному мононуклеозі, стенозуючому ларинготрахеобронхіті тощо. З профілактичною метою мазки беруть у дітей при поступленні у дитячі будинки, школи-інтернати, протитуберкульозні чи психоневрологічні санаторії тощо. За епідемічними показаннями мазки на дифтерію беруть в осіб, які були у контакті з хворим на дифтерію, а при ускладненій епідемічній обстановці - у людей з контингентів підвищеного ризику.

Мазки із зіва беруть також для визначення виду збудника патологічного процесу та його чутливості до антибіотиків.

Необхідні засоби:

1. Два стерильні ватні тампони, розміщені у стерильних пробірках (один - для глотки, другий — для носа).

2. Шпатель.

3. Склограф.

4.

5. Бланк "Направлення" мазків у бактеріологічну лабораторію".

Правою рукою виймають з стерильної пробірки ватний тампон та просять обстежуваного відкрити рот. Шпателем (у лівій руці) притискають передні дві третини язика та вводять тампон у порожнину рота (рис. 2.8). Штриховим (зшкрябуючим) рухом спочатку проводять одним боком ватника по правій половині зіва - по піднебінних дужках та мигдалику, а потім, не обертаючи тампона (іншим його боком), - по лівій половині глотки. Якщо на слизовій оболонці є нальоти, мазок слід брати починаючи з місця, де нальоту немає, просуваючи ватник в напрямку самого нальоту та по його поверхні. При цьому намагаються отримати шматочок нальоту та залишити його на ваті тампона. Потім тампон виводять з порожнини рота та, не торкаючись його стерильною частиною ні до зубів, ні до губ, ні до будь-якого іншого предмета, занурюють у стерильну пробірку. На зовнішній поверхні пробірки склографом (або іншим способом) позначають мазок, отриманий із зіва (пишуть літеру "З"); на пробірці з мазком, отриманим з носа пишуть літеру "Н".

Увага!

При дослідженні на дифтерію, крім мазка із зіва, слід завжди брати мазок із носа (див. "Взяття мазка із слизової оболонки носа ").

Записують у "Журнал взяття мазків на дифтерійну паличку" паспортні дані хворого, в якого взято мазки та оформляють "Направлення у бактеріологічну лабораторію", куди заносять такі дані:

1. Медичний заклад, де було виконано забір.

2. Паспортні дані хворого, в якого взяли мазок.

3. Характер отриманого матеріалу: мазок зі слизової оболонки зіва ("З") та носа "Н" (ті літери, що написані на відповідних пробірках).

4. Попередній діагноз.

5. Мету дослідження (посів на дифтерійну паличку).

6. Дату та час забору матеріалу.

7. Прізвище та підпис медичного працівника, який виконав забір.

Дві пробірки з вміщеними у них тампонами разом з "Направленням" у короткий термін (до 2 год)доставляють у бактеріологічну лабораторію, де і буде виконано необхідне дослідження.

ЗМАЩУВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ЗІВА ТА ГЛОТКИ ЛІКАРСЬКИМИ СЕРЕДНИКАМИ

Необхідні засоби:

1. Гнучкий (гортаний) зонд з нарізкою, на робочий кінець якого щільно накручено вату.

2. Лікарський середник.

Не пошкодь!

Слід міцно намотати вату на робочий кінець зонда, щоб вона не зісковзнула під час маніпуляції і не потрапила у дихальні шляхи хворого.

ПРИГОТУВАННЯ РОЗЧИНІВ ДЛЯ ПОЛОСКАННЯ ГЛОТКИ ТА ІНГАЛЯЦІЙ

Полоскання глотки застосовуються з метою очищення слизової оболонки рота, зіва і ротоглотки від секрету і одночасно для лікування її. У зв'язку з можливістю заковтування ліків розчини які використовують для полоскання, мають бути такої концентрації, щоб навіть у великих дозах вони не могли викликати отруєння чи опіку.

При атрофічних і катаральних фарингітах з метою зменшення сухості й відчуття напруження в горлі застосовують неміцні лужні полоскання: 1-2 таблетки бікармінту. При ангінах використовують третину або половину чайної ложки питної соди та/або чайну ложку кухонної солі, та/або три краплі настойки йоду на склянку теплої кип'яченої води. При гострих запаленнях і виразкових процесах призначають неміцні дезінфікуючі малотоксичні засоби: розчини перекису водню (чайна ложка на склянку води), борної кислоти (половина чайної ложки на склянку води); граміцидину (2млна склянку води); рожеві розчини марганцевокислого калію (1:1000). Останній готують так: спочатку розчиняють 10-15 кристалів цієї речовини у 10-30млтеплої кип'яченої води так, щоб отримати темно-червоний розчин, і лише після цього 2-5 крапель такого розчину додають до склянки теплої кип'яченої води, отримуючи слабо-рожевий розчин для полоскання. Такі дії дають змогу уникнути опіку слизової оболонки нерозчиненими у воді кристалами марганцевокислого калію.

Як в'яжучий засіб, для впливу на слизову оболонку призначають полоскання теплими відварами шавлію, рум'янку або розчином буровської рідини (чайна ложка на склянку води).

Інгаляції й аерозолі застосовують переважно при ураженнях глотки, що поєднуються із запаленням більш глибоких відділів дихальних шляхів: гортані, трахеї і бронхів (див. "Загальні методи лікування при захворюванні гортані").

НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЛЬНОГО КОМПРЕСА НА ПІДЩЕЛЕПНУ ДІЛЯНКУ ЧИ ШИЮ

Необхідні засоби:

1.Напівспиртовий розчин (спирт:вода = 1:1, горілка), розчин оцту (одна чайна ложка на 0,5 лводи) або кип'ячена вода.

2. Непромокальний матеріал (компресний, вощаний папір чи целофанова плівка).

3.Вата, шерсть або фланель.

4.Бинт для фіксації компреса.

Складають широкий бинт чи марлю у 4-8 шарів так, щоб утворилась серветка розміром приблизно 10*12 см.Занурюють цю серветку в теплий напівспиртовий розчин (воду або розчин оцту) та накладають на шкіру підщелепної ділянки чи шиї. Зверху серветку накривають компресним папером або целофаном, розміри якого повинні на 1-2 смперевищувати розміри марлевої серветки, щоб він повністю перекривав вологу серветку, перешкоджаючи випаровуванню рідини. Папір прикривають шаром вати товщиною 2-3 смта фіксують навколо шиї (рис. 2.10) або голови (див. "Накладання великої пов'язки на вухо").

Правильно накладений компрес зменшує тепловіддачу зі шкіри підщелепної ділянки, оскільки між шкірою і першим шаром утворюється водяна пара, яка підтримує температуру тіла судки шкіри та тканин, що лежать глибше. Цим зумовлюється посилення обміну в ділянці шиї, створення знеболювального ефекту, розсмоктування запального інфільтрату або обмеження гнійного вогнища. Компрес можна ставити протягом дня кілька разів, на

2-3 год з перервами в 23 год.

Помилки:

1. Якщо після накладання компреса хворий відчуває біль чи паління, можливе недостатнє розведення спирту: слід зняти компрес, оглянути шкіру шиї та прилеглих ділянок. Повторне накладання компреса можливе лише при відсутності явищ значного подразнення шкіри (почервоніння, набряк, поява пухирів) та правильному розведенні спирту.

2. Компрес треба замінити, якщо після його накладання хворий відчуває не тепло, а холод. Коли компресний папір або вата не повністю перекривають шар, зволожений рідиною, або компрес не досить щільно прилягає до шкіри, і повітря вільно проникає між шкірою і компресом, виникає посилене випаровування рідини, що викликає не зігрівання, а охолодження цієї ділянки.

На початкових стадіях запальних процесів застосовують холодні компреси, які часто змінюють, або краще міхур з льодом, який накладають через рушник. Вони діють як протизапальний і болезаспокійливий засіб.

ПРОМИВАННЯ ЛАКУН ПІДНЕБІННИХ МИГДАЛИКІВ

Необхідні засоби:

1.Шприц об'ємом 5-10 мл.

2.Довга канюля (голка) із зігнутим на 90° тупим кінцем.

3.Дезінфікуючий розчин (розчин антибіотика, фурациліну - 1:5000, інтерферону тощо).

4.Шпатель.

5.Ниркоподібний лоток.

Промивання лакун мигдаликів проводять при хронічному тонзиліті. Набирають у шприц призначений лікарем дезінфікуючий розчин, приєднують до нього довгу канюлю із зігнутим тупим кінцем. Просять хворого відкрити рот та притискають шпателем, який тримають у лівій руці, передні дві третини язика. Після цього правою рукою вводять тупий кінець канюлі в одну з лакун (рис. 2.11) та натискають на поршень шприца, чим спричиняють виділення дезінфікуючої рідини всередині лакуни. Вміст лакуни (казеозні пробки чи густий гній) струменем рідини вимивається з її глибини в порожнину рота. Після цього пацієнт спльовує надлишок рідини в роті у підставлений під підборіддя лоток. Потім водять зігнутий кінець канюлі у сусідню лакуну та натискають на поршень шприца, чим видаляють її вміст. Аналогічно послідовно промивають інші лакуни одного (правого) та іншого (лівого) мигдалика.

Не пошкодь!

Поиск по сайту: