Розвиток сільського господарства в селі Білозір’я в період

Років ХХ ст.

Майже два роки тривала битва за визволення України, що складалася з багатьох операцій і кампаній, у яких брало участь близько половини живої сили й бойової техніки всіх діючих радянських Збройних сил, та стала важливим етапом на шляху до перемоги над Німеччиною та її союзниками Проте успіхів було досягнуто Червоною армією ціною надзвичайно великих людських втрат.

28 жовтня 1944 року територію України було повністю звільнено від ворога.

Після визволення території від фашистських загарбників відновлювалися;

- командно – адміністративні методи управління;

- державна соціалістична власність;

- панування колгоспно – радгоспної системи;

- повна відсутність економічної зацікавленості працівників у розвитку виробництва;

- тотальний ідеологічний контроль.

Україна лежала в руїнах. Сільське господарство було малопродуктивним, з низькою врожайністю культур. Була недостатня матеріальна зацікавленість трудящих у розвитку колгоспного виробництва. Низькі заготівельні ціни на продукцію сільського господарства.

12 січня 1944 року Радянські війська звільнили село від фашистських окупантів. Колгоспів в Білозір’ї майже не існувало. Всі колгоспні приміщення були зруйновані, пограбовані, не залишилося а ні худоби,а ні техніки. Все потрібно було починати спочатку. Але залишилося найголовніше – люди і їхнє бажання відбудувати рідний колгосп, налаго-

дити нормальне життя. Довго організовуватися не було часу, адже через два місяці посівна компанія. Відбудова колгоспу починалася на старій основі. Почали відбудовуватися зразу всі три довоєнних колгоспи. Було обрано правління колгоспу, бригади та бригадирів. Основними працівниками були жінки та підлітки. Першої післявоєнної весни виїхали орати коровами, коней не було, а про техніку лише тільки мріяли.

Колгосп ім. Сталіна підготувався до посівної незадовільно. Посівного матеріалу вистачило лише на 60%, та й той був не очищений. В полі багато лишилося зброї, тому орали обережно. Колишній бригадир рільничої бригади Ждан Ганна Іванівна згадувала, в яку б хату не зайшла на роботу кликати, а в хаті плач. То похоронку щойно отримали, то дитина занедужала. Людині в таку хвилину нічого не хотілося робити, а все таки треба, земля не чекає. Запрягає господарка корову і йде волочити в поле.

Колгосп «Пролетар» вже в 1944 році посіяв крім зернових 30 га цукрового буряка з якого планував зібрати по 90 ц з 1 га.

Станом на 9 липня 1944 року колгоспом ім. Сталіна було придбано 4 корови та 23 курки.

В колгоспі ім. Молотова до цього часу не побудували жодної ферми. Закупили лише 10 курей і запланували придбати 49 голів молодняка.

Оцінивши таке становище Смілянський райвиконком заслухав на своїй сесії голів цих колгоспів і зобов’язав до 30.07.44 року закупити не менше ніж по 6 голів рогатої худоби та по одній свині. Повністю закінчити закупку птиці і ремонт тваринницьких приміщень. Так поступово, завдяки командній системі почали відбудовуватися колгоспи.

На 1 січня 1945 року перед білозірськими колгоспами ставилися такі завдання:

Колгосп «Пролетар» повинен закупити 82 коней, 78 корів, 7 свиней, 35 овець та кіз, 125 голів птиці.

Колгосп «Молотова» - 107 коней, 106 корів, 10 свиней,30 овець та кіз, 250 голів птиці.

Колгосп «Сталіна» - коней -54, корів -77, свиней – 7, овець та кіз – 27, птиці – 125.[ ]

Самим відсталим по району був колгосп «Пролетар». Він мав 54 робочих коней, 4 воли, 117 корів.

Під час війни в колгоспі широко використовується корова, як тяглова сила. На ній і орали, і сіяли, і врожай збирали. Але не всі жителі села добросовісно працювали. З 411 працездатних на роботу виходили лише половина.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни справи в колгоспах села пішли на краще. Поверталися додому з фронтів солдати. Держава теж намагалася допомагати у відбудові сільського господарства, але ця допомога була дуже мізерною. У сільське господарство вкладалося лише 7 % загального обсягу асигнувань, тоді як в легку промисловість 12%.

Державна політика щодо сільського господарства була скерована на форсування виробництва сільськогосподарської продукції, необхідної для забезпечення фабрик і заводів сировиною, населення міст – продовольством, а також для покриття імпортних потреб країн Східної Європи, хоча це досягалося ціною важкої, ручної, безплатної праці селян.

Перший післявоєнний 1946 рік був дуже тяжким. Низькі врожаї призвели до того, що колгоспники отримали грами на трудодні і багато сімей голодували. Не гарантована й мізерна оплата праці в колгоспі спонукала людей шукати роботу на виробництвах, займатися спекуляцією. В колгоспі панувала низька трудова дисципліна. Але завдяки сумлінності колгоспників, їх наполегливості матеріальна база починає відроджуватися. Вже 10 квітня 1946 року за сумлінну працю в колгоспному виробництві в роки Вітчизняної війни значна частина колгоспників була нагороджена медаллю

«За доблестный труд в годы Великой Отечественной войны». По колгоспу «Пролетар» нагороджено-голову Чепчуренка Пилипа Васильовича та ще 61 особу. По колгоспу ім. Сталіна- голову Шепеля Степана Васильовича та 58 колгоспників. По колгоспу ім. Молотова – голову Щічко Сергія Ігнатовича та ще 103 працівників.

В 1947 році в селі встановили 2 димомашини, які освітлюють 195 точок на фермах і в майстернях.

В 1951 році на базі трьох колгоспів було утворено колгосп ім. Й. В. Сталіна, очолив його Шепель Степан Васильович. Щоб уявити собі, що являв собою об’єднаний колгосп на 01.01 1951 досить подивитися на його матеріально-технічну базу.[Додаток 5] В 1951 році в селі проживало 7301 особа, з них працездатних 2508. 786 осіб хоч і жили на території села, але працювали в містах на виробництві. За цей рік було вироблено 274192 трудодні. Колгосп налічує 6 рільничих бригад, де працює 1065 осіб, 2 кормодобувні бригади на112 осіб, дві овочеві на 143 працівники, одна садівнича -22 особи, 31 механізатор, 112 тваринників та бригада зі 120 будівельників. [Додаток 6 ]

В 1951році із 1999 дворів електроенергією користується 168 дворів.

Виконуючи постанову лютневого Пленуму ЦК КПРС від 1958 року колгоспам пропонують викуповувати трактори та комбайни в держави. Смілянська МТС більш не обслуговує колгоспи села Білозір’я технікою. Таким чином колгосп викупив у держави 21 трактор, 18 різних комбайнів, 30 автомашин.

В 1959 році було намагання укрупнення колгоспів і колгосп ім. Сталіна був об’єднаний з колгоспом ім. Ватутіна села Хацьки. Але ця реформа себе не виправдала і в 1961 році колгоспи розділилися. В 1962 році колгосп села Білозір’я переіменовано в колгосп ім. ХХІІ з’їзду КПРС.

З 1963 році колгосп підпорядковувався Чигиринському району, з 1964 року Смілянському району, але й це не дало позитивних наслідків. З 1965 року колгосп підпорядковувався Черкаському району.

Сумна доля спіткала і Біле озеро. З роками воно замулилося і стало болотом. Згідно реформи Хрущова щодо осушення боліт та озер для розширення посівних площ його було теж осушено. Колгосп таким чином розширив посівні площі на 690 га. В 1959 році побудовано теплиці.

За роки п’ятої п’ятирічки колгосп ім. Сталіна став одним із передових колгоспів Смілянського району. Вся територія колгоспу поділена на три участки, в кожному з них створено добротні приміщення для тваринництва, а також для зерносховищ, сушарок. Центральний участок має новозбудоване приміщення, клуб, гараж, ремонтні майстерні, пилораму, механізовані ферми, вітродвигун, червоний куточок, бібліотеку. Економіка колгоспу,його прибутки зростають. Про це свідчить піднесення продуктивності праці завдяки механізації трудомістких процесів у тваринництві, землеробстві, а разом з тим зниження собівартості продукції, підвищення вартості трудодня.

За трудові досягнення по наслідках збирання врожаю і продуктивності в тваринництві колгосп протягом трьох років, 1955,1956, 1957 був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За участь у цій виставці колгосп було премійовано двома вантажними автомашинами і однією легковою, а також бібліотекою на суму 10 тисяч карбованців.

В 1958 році за весь комплекс сільськогосподарських робіт дострокове виконання і перевиконання п’ятирічного плану 17 передовиків колгоспу було нагороджено орденами. Зокрема голову правління колгоспу Шепеля Степана Васильовича орденом Леніна, Горбівненко Оксану Антонівну – орденом Трудового Червоного прапора, Кучера Василя Федоровича – орденом «Знак пошани», Кучеренко Ганну Василівну – орденом Леніна.

1958 році в колгоспі починає виходити багатотиражка (1000 екземплярів)

«Шлях до комунізму», редактор Стадник В.А. та Безпрозванний В.М. Багатотиражка, як орган партійної, комсомольської організації правління колгоспу та сільради відіграла велику роль у пропаганді передового досвіду, викривала недоліки в роботі. Часто на сторінках багатотиражки виступав завідуючий МТФ Лисенко Іван Пантелійович, агроном Саєнко Микола Григорович, зоотехнік Потій Сергій Іванович.

Виконуючи рішення ХХІ з’їзду КПРС, який намітив новий семирічний план розвитку народного господарства СРСР. Головним завданням стояло перед землеробами досягти більшого виробництва зерна. Колгоспники Білозірської артілі ім. Сталіна поставили завдання – семирічку здійснити дострокового. Ось як про це писав голова правління колгоспу Шепель С.В,

«В нашому плані передбачено на 1965 рік довести врожайність зернових до 26 ц на круг, тобто збирати на 7-8 ц більше ніж торік. Основним джерелом збільшення валового збору є поліпшення родючості грунтів. Торік було вивезено по 4 тонни місцевих добрив на гектар орної землі, нині плануємо по 6. Колгосп уже приступив до використання запасів торфу, виготовлення компостів та виробництва гною». Колгосп запланував посіяти 1060 га. 41% кукурудзи і зібрати по 50 ц з 1 га зерном та зоо ц зеленої маси. Також було заплановано зібрати по 280 ц цукрових буряків. Прискореними темпами намічалося розвивати тваринництво.

Різке збільшення виробництва всіх сільськогосподарських продуктів забезпечить невпинне зростання грошових доходів. В 1958 році дохід становив 8,2 млн. крб., в 1959 – 10 млн.[ 4;2]

За досягнуті успіхи в розвитку громадського тваринництва Помазан В.С. в 1966 році н6агороджено Орденом Трудового Червоного прапора. На протязі багатьох років вона є учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Починаючи з 1967 року вона депутат обласної Ради трудящих. В 1968 році Віра Степанівна делегат третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. В 1971 році за високі успіхи в розвитку громадського тваринництва Помазан Вірі Степанівні присвоєно високе звання – Героя Соціалістичної Праці.

В 1965 році за високі показники в праці 8 колгоспників удостоєні урядових нагород.

У восьмій п’ятирічці перед сільським господарством стояло головне завдання - збільшити виробництво зерна шляхом всемірного підвищення врожайності з кожного гектара землі і дальший розвиток громадського тваринництва.

Працівники колгоспу ім. ХХІІ з’їзду КПРС маючи 5000 га землі, вирощуючи зернові, технічні і овочеві культури включилися в боротьбу за підвищення врожаю з кожного гектара і наслідки були не погані. Середньорічна врожайність зернових за три роки восьмої п’ятирічки становили 33 ц з кожного гектара, в тому числі пшениці -31,6 ц, цукрових буряків -253,7 ц, соняшника 14,6 ц, овочів 11,4 ц.

За цей же час тваринники колгоспу на 100 га сільськогосподарських угідь виробили: м’яса – 57 т, молока -391 т, яєць-28 млн шт. Прибутки колгоспу лише за 1967 рік становлять 9706000 крб.

В цій п’ятирічці колгосп широко став використовувати електроенергію в своєму виробництві, адже в селі було побудовано електропідстанцію потужністю 6300 квт від Кременчукської ГЕС.

РОЗДІЛ 3

Поиск по сайту: