Поняття неосудності за кримінальним правом. Фактори

Неосудності.

Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, оскільки воно виступає як його антипод. Особа, що перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності й покаранню за вчинене суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не с суб'єктом злочину.

У частині 2 ст. 19 КК України дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки».

Національне законодавство для визначення неосудності особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, використовує лише два поєднаних між собою критерії: медичний (біологічний) та юридичний (психологічний).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 КК України виділено чотири види психічних захворювань:

а) хронічна психічна хвороба;

б) тимчасовий розлад психічної діяльності;

в) недоумство;

г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба - досить поширений вид захворювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз тощо. Усі ці хвороби мають прогресуючий, важковиліковний чи взагалі невиліковний характер. Хоча і за цих захворювань можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнають гостре, короткочасне психічне захворювання, що перебігає у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (найчастіше внаслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово припиняється. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка й ін.

Недоумство (олігофренія) - найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові можливості людини. Можливі три форми недоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найбільш легка форма). Таким чином, між собою ці за-хворювання відрізняються різним ступенем тяжкості ураження психіки.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що не охоплюються раніше названими трьома видами психічних захворювань. Це важкі форми психастенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) тощо. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, однак за своїми психопатичними порушеннями близькі до них.

Для наявності медичного критерію неосудності достатньо встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із перелічених захворювань.

Інші можливі психічні стани, що негативно впливають на поведінку особи, наприклад, фізіологічний афект, не виключають осудності. У певних випадках вони можуть розглядатися лише як обставини, що пом'якшують відповідальність (наприклад, стан сильного душевного хвилювання при умисному вбивстві - ст. 116 КК України).

Установлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Наявність медичного критерію є лише підставою для встановлення юридичного критерію, який остаточно визначає стан неосудності.

Юридичний критерій неосудності полягає в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, - тобто критерію медичного.

У частині 2 ст. 19 КК України юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками:

1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність);

2) вольовою - особа не могла керувати своїми діями.

Під «своїми діями» тут розуміється не будь-яка поведінка психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК України.

Інтелектуальний критерій неосудності означає, насамперед, що особа не розуміє фактичну сторону, тобто не розуміє дійсний зміст своєї поведінки (не розуміє, що вчинює умисне позбавлення життя іншої людини, підпалює будинок тощо), а тому не може розуміти і її суспільну небезпечність. Наприклад, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй у тіло звчайні швацькі голки, думаючи, що у такий спосіб вона вилікує її від тяжкої недуги. У кінцевому підсумку це призвело до смерті дитини, а в її тілі було виявлено понад сорок голок.

Інтелектуальна ознака також означає, що особа не здатна розуміти суспільно небезпечний характер своїх дій. У ряді випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки. Приміром, хворий, який страждає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де веселилася молодь. Тут він розумів фактичну сторону своїх дій, однак унаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.

Вольовий критерій неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, що вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю). Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов'язана зі сферою свідомості. Тому в усіх випадках, коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність), вона не може і керувати ними. Однак можливі ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, однак не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостерігається у піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абстиненції тощо. Такі хворі можуть цілком зберігати здатність усвідомлювати фактичну сторону вчинюваних дій і навіть розуміти їх суспільну небезпечність, однак вони втрачають здатність керувати своїми вчинками.

Отже, юридичний критерій містить у собі ознаки, що визначають тяжкість захворювання, глибину враження психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідомлювати характер вчинюваного діяння, його наслідки і керувати своїми вчинками. У цьому виявляється нерозривний зв'язок медичного і юридичного критеріїв, що й зумовило необхідність у ч. 2 ст. 19 КК України закріпити змішану формулу неосудності.

Таким чином, особу може бути визнано неосудною тільки у разі, якщо встановлено одну з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.

Відповідно до прямої вказівки закону особа, визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності, незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 4 ст. 19 КК України, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94 КК України. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства й держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь.

Висновки

Таким чином, проаналізувавши законодавство та наукову літературу можна зробити висновок, що суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Згідно із ст. 18 КК суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до нього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Отже, існує три групи загальних ознак, що характеризують суб'єкт злочину:фізична особа, тобто людина - громадяни України, особи без громадянства, іноземці, на яких за міжнародними зобов'язаннями України не поширюються правила екстериторіальності;досягнення на момент вчинення злочину встановленого віку;осудність. Психічний стан особи впливає на цілий комплекс кримінально-правових проявів суб’єкта: сам факт злочину, його характер, обставини.

У кримінальному праві суб’єкт злочину характеризується двома психічними станами: «осудність» і «обмежена осудність».

Статтею 19 ч. 1 КК України визначено «осудність», як психічний стан особи на момент вчинення злочину, при якому особа спроможна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. «Осудність» характеризує спроможність індивіда усвідомлювати фактичний характер своєї поведінки, її соціальні наслідки, а також керувати своєю поведінкою.

Протилежний психічний стан особи – неосудність, при встановленні якого особа не може бути суб’єктом злочину. «Неосудність» є не спроможністю особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного щиросердечного захворювання, тимчасового психічного розладу,слабоумства або іншого хворобливого стану.

Законодавець увів поняття обмеженої осудності у ст. 20КК України: «Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто такою, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльності) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Поиск по сайту: