Поняття капіталу та інтелектуальної власності

Поняття капіталу та інтелектуальної власності

Нематеріальні активи

Оцінювання вартості нематеріальних активів

Поняття капіталу та інтелектуальної власності

Еволюційний розвиток поняття «капітал» дає можливість простежити зміну поглядів щодо визначення сутності цієї економічної категорії. Ще Адам Сміт, поділяючи погляди класичної школи, акцентував увагу на тому, що «капітал» — це головна рушійна сила економічного прогресу і виокремлював дві його складові: основний і оборотний.

Нині термін «капітал» трактується як авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає. Це досягається, насамперед, тому що знання перетворюються в безпосередню продуктивну силу і стають першоосновою становлення економіки знань з пріоритетним функціонуванням інтелектуального капіталу.

Економіко-правовим аспектом реалізації функціонального призначення інтелектуаль-ного капіталу є інтелектуальна власність.

Визначальною рисою сучасного періоду розвитку всіх без винятку розвинених країн є зростання в суспільному виробництві ролі науково-технічних знань та інших результатів творчої діяльності людини. Ці знання дедалі більше перетворюються на провідний чинник економічного зростання та радикальних структурних зрушень, формування ринкової вартості підприємств та рівня їх конкурентоспроможності. За словами відомого американського вченого П. Друкера, «капітал як фактор виробництва все більше поступається місцем знанням, людським здібностям. Важливим при цьому є не лише факт все ширшого використання нового ресурсу, а й така його особливість, як необмеженість: необмеженість у споживанні як фактора виробництва і необмеженість у присвоюванні як ресурсу, тобто його доступності для кожного індивідуума».

Термін «інтелектуальна власність» виник у процесі тривалої (починаючи з XVIII століття) практики юридичного закріплення за певними особами прав на результати інтелектуальної діяльно­сті у сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури тощо. У наукових дослідженнях цей термін використовується з 50-х років XX століття, але ще й досі не тлумачиться однозначно.

Об'єктний підхід, за якого інтелектуальна власність визначається переліком її конкретних об'єктів, широко застосовується в юридичній практиці. Згідно з Конвенцією, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (укладена у Стокгольмі 14.07.1967 р.), інтелектуальна власність включає права, які стосуються:

1) літературних, художніх і наукових творів;

2) виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення;

3) винаходів у всіх галузях людської діяльності;

4) наукових відкриттів;

5) промислових зразків;

6) товарних знаків, знаків обслуговування, торгових найменувань і позначень;

7) припинення недобросовісної конкуренції;

8) усіх інших прав, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Такий підхід до визначення інтелектуальної власності не можна вважати достатньо обґрунтованим, оскільки перелік її об'єктів ніколи не буде вичерпним і з розвитком суспільства збільшуватиметься дедалі швидше. Так, за час, що минув з моменту прийняття згаданої Конвенції, перелік об'єктів інтелектуальної власності неодноразово доповнювався і, за оцінками різних фахівців, на сьогодні налічує у світі близько двохсот найменувань.

Складність змістовного визначення інтелектуальної власності, яке ґрунтується на дослідженні сутності цієї категорії, пояснюється:

1) принциповими відмінностями між матеріальними речами та нематеріальними результатами інтелектуальної діяльності людини як об'єктів власності;

2) великою кількістю різноманітних об'єктів інтелектуальної власності, які розрізняються за наявністю і специфікою прав охороноздатності, за особливостями набуття (юридичного закріплення) прав власності за автором.

Результати інтелектуальної діяльності людини відрізняються від матеріальних речей природою свого походження і способами практичного використання. Інтелектуальна власність має подвійну природу.

По-перше, це право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється стосовно особи, чиєю працею створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власникові виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння. Воно може передаватися іншим особам за дозволом на його використання і за цілою низкою ознак належить до майнових прав, подібних до права майнової власності.

По-друге, одночасно з економічним привласненням результатів інтелектуальної праці існують відносини духовного привласнення, які мають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від власника внаслідок самої природи їх походження.

«Майнові й особисті немайнові права взаємопов'язані і тісно переплетені між собою, утворюючи нерозривну єдність. Цей зв'язок виявляється у тому, що в результаті використання об'єктів інтелектуальної власності з'являються матеріальні об'єкти, тобто майно і право власності на нього».

Важливо також звернути увагу і на таку особливість практичного використання об'єктів інтелектуальної власності: ті самі твори літератури, науки, мистецтва, винаходи й інші результати інтелектуальної праці на відміну від матеріальних об'єктів можуть використовуватися одночасно в різних місцях і різними особами.

Всі об'єкти інтелектуальної власності за особливостями набуття (юридичного закріплення) прав власності можна об'єднати у чотири основні групи (рис. 15.1).

Рис. 15.1. Об'єкти інтелектуальної власності

Авторське право регулює відносини щодо використання творів літератури, мистецтва і науки, у тому числі комп'ютерних програм і баз даних. Авторське право являє собою надане зако­ном виключне право автору твору оголосити себе його творцем, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами. При цьому авторське право на твір не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, на якому він втілений. Тому передання права власності на такий матеріальний об'єкт не приводить до передання авторських прав на твір.

До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать як оприлюднені, так і не оприлюднені твори у галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, якості, цінності, мети (освіта, інформація, пропаганда, розваги тощо), котрі існують у таких об'єктивних формах: письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо); усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо); образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, фотокадри тощо); об'ємно-просторовій (скульптури, моделі, архітектурні форми тощо); в інших формах.

Не належать до об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються авторським правом:

1) офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішення, інструкції тощо);

2) державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);

3) твори народної творчості;

4) повідомлення про новини дня, поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

5) ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові знаки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції;

6) твори, термін дії авторського права на які закінчився.

Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин. Конкретно — це низка інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття «комп'ютерна програма» охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об'єктному коді, вклю­чаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розроблення комп'ютерної програми.

Об'єктом інтелектуальної власності є будь-які програми як оприлюднені, так і не оприлюднені, подані в об'єктивній формі, незалежно від їх матеріального носія, призначення чи якості. Поняття «комп'ютерна програма» не поширюється на бази даних. Правовій охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп'ютерні програми, включаючи принципи організації інтерфейсу, алгоритму та мов програмування.

Компіляцією даних (базою даних) називається сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку читає машина. Об'єктом інтелектуальної власності є будь-які бази даних, подані в об'єктивній формі, які є результатом творчої праці з підбору та організації даних, незалежно від їх матеріального носія, призначення чи достоїнства. Правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, покладені в основу бази даних або будь-якої з її частин.

З літературними, науковими та художніми творами як об'єктами інтелектуальної власності тісно пов'язані (є похідними від них) так звані об'єкти суміжних прав, тобто прав тих, хто допомагає авторам творів донести до відома широкої аудиторії творчий задум автора або в інший спосіб розповсюдити його твір. До об'єктів суміжних прав належать:

1) виконання — результат творчої діяльності актора, співака, музиканта, диригента, танцюриста або іншої особи, яка будь-яким способом виконує твори літератури або мистецтва;

2) фонограми — звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків;

3) відеограми — відеозапис будь-якого виконання чи інших зображень;

4) передачі (програми) організацій мовлення — програми, створені для передавання абонентам радіо- або телепрограм через ефір.

Спільною рисою всіх зазначених об'єктів авторського права і суміжних прав, яка і дає змогу об'єднати їх в одну групу об'єктів інтелектуальної власності, є те, що виникнення і здійснення авторського права і суміжних прав не потребує виконання будь-яких фор­мальностей. Права авторів об'єктів авторського права і суміжних прав породжує сам факт їх створення. Це означає, що об'єкти авторського права і суміжних прав не мають умов охороноздатності (відповідність об'єкта інтелектуальної власності законодавчо визнаним критеріям, наявність яких необхідна для надання заявленому об'єкту правової охорони), тобто не потребують спеціальної експертизи, оформлення твору, його реєстрації, а перетворюються на відповідні об'єкти відразу після оприлюднення і втілення на матеріальному носії.

Для інформування третіх осіб про наявність авторського права на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з латинської літери С у колі — ©; імені (назви) власника авторських прав і року першої публікації твору. Правова охорона рівною мірою поширюється на видання як позначені, так і не позначені таким знаком. За бажання право власника може здійснюватись також шляхом офіційної, державної реєстрації прав автора на твір з видачею свідоцтва. Але реєстрації при цьому не надають ніякого правоутворювального значення.

Для сповіщення третіх осіб про свої права і попередження їх порушення виробники фонограм і виконавці можуть використовувати знак охорони суміжних прав, який уміщується на кожному екземплярі фонограми або їхніх упаковках і складається з трьох елементів: латинської літери R у колі — ®; імені (назви) власника суміжних прав; року першого випуску фонограми. Відсутність знака охорони не позбавляє власника суміжного права можливості його захисту.

Промислова власність являє собою сукупність виключних прав автора на такі результати його інтелектуальної, творчої діяльності, які втілені в матеріальному носії і відповідають умовам охороноздатності. Поняття «промислова власність» є достатньо умовним, оскільки безпосередньо у промисловості використовують переважно винаходи, корисні моделі й промислові зразки. Такі об'єкти промислової власності, як сорти рослин і породи тварин, стосуються сільського господарства, а знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення походження товару, передусім мають інтерес для комерційної діяльності.

З-поміж об'єктів промислової власності центральне місце належить винаходам. Винахід — результат інтелектуальної, творчої діяльності людини у вигляді технологічного (технічного) вирі­шення, що відповідає умовам охороноздатності. Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

До основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу, належать:

— пристрій — машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, їхнім взаємним розміщенням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

— речовина — індивідуальні хімічні сполуки, композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетворення, які характеризуються якісними і кількісними ознаками;

— штам мікроорганізмів, культивовані клітини рослин і тварин — спадкоємно однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.

До способів як об'єктів винаходу належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою матеріальних об'єктів. Спосіб характеризується наявністю дії або сукупності дій і порядком їх виконання у часі. На відміну від статичної характеристики пристрою (що і як зроблено), характеристиці способу притаманна динамічність (що і як роблять). Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що сформульовані у вигляді загальної постановки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, методи виконання розумових операцій, комп'ютерні програми, результати художнього конструювання, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин.

Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об'єктом якого є конструктивне вирішення пристрою або його складових. Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирішення пристрою (просторова композиція, взаємне розміщення елементів пристрою, його форма). Це означає, що речовини, штам мікроорганізмів, культивовані клітини рослин і тварин, а також способи не можуть бути об'єктами корисних моделей.

Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (малюнок) або комбінованим.

За своєю сутністю промисловий зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей. При цьому не підлягають охороні як промислові зразки: об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друкована продукція як така, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Оскільки промисловий зразок призначений для задоволення естетичних потреб, він наближається до творів образотворчого мистецтва, правова охорона яких здійснюється згідно з нормами авторського права. Відмінність полягає в тому, що для визначення художньої цінності промислового зразка беруть до уваги його естетичне сприйняття, яке мало технічне застосування, а не його художню цінність як твору мистецтва.

Сорт рослин визначається як штучно підібрана сукупність рослин у межах того самого ботанічного таксона з притаманними тільки їй біологічними ознаками і властивостями, яка має хоча б одну відмінність від відомих сукупностей рослин того самого ботанічного таксона і може вважатися єдиною з погляду її придатності для відтворення сорту. Творча діяльність авторів сортів рослин подібна до діяльності винахідників, але здійснюється за допомогою біологічних засобів. Результатом діяльності автора сорту рослини є розв'язання конкретного практичного завдання, яке полягає у реальному виведенні нового сорту рослини з необхідними для людини властивостями. Перелік видів сортів рослин, які охороняються законом в Україні, визначається Кабінетом Міністрів України.

Порода тварин — це тварина, яка використовується для відтворення селекційного досягнення або для одержання корисної для людини продукції.

Знаками для товарів і послуг (товарними знаками та знаками обслуговування, торговими марками) вважаються оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб вирізняються з маси однорідних або подібних товарів і послуг інших осіб. Знаки для товарів і послуг відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що вони не можуть існувати самі по собі (використовуються тільки разом з певними видами товарів або послуг). Знаки для товарів і послуг виконують такі основні функції:

— індивідуалізація та ідентифікація товару, його виробника або продавця;

— рекламування товару або послуги;

— інформування про визначену якість товару або послуги;

— сприяння запам'ятовуванню товару або послуги.

Використання таких знаків дає можливість споживачеві швидко знайти та ідентифікувати потрібний йому товар. Тому знаки для товарів розміщують на самому товарі або його упаковці. Знаки для товарів використовують також у рекламі, друкованих видан­нях, на офіційних бланках підприємств тощо.

До об'єктів, які можуть одержати правову охорону як знаки для товарів і послуг, належать:

— словесні знаки (слова, сполучення літер, лексичний образ);

— візуальні знаки (зображення живих істот, різноманітних предметів, фігур будь-яких форм, композицій ліній, плям);

— об'ємні знаки (тривимірні об'єкти, фігури та комбінації фігур);

— комбіновані знаки (різні комбінації вище зазначених знаків).

Правова охорона надається знаку, який не порушує суспільних інтересів, принципів гуманності й моралі та на який не поширюються обмеження щодо надання правової охорони. При цьому в українському законодавстві є достатньо широкий перелік позначень, котрі не підлягають реєстрації як знаки для товарів і послуг. Зокрема, до таких належать позначення, які:

1) зображують державні герби, прапори та емблеми, офіційні назви держав, емблеми, скорочені або повні назви міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди й інші відзнаки;

2) не мають розрізняльної здатності (неспроможні викликати у споживача асоціативних образів, достатніх для ідентифікації товару та його виробника), які є загальновживаними або такими, що можуть увести в оману щодо товару (послуги) або особи, котра його виробляє;

3) є тотожними або подібними настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими, фірмовими найменуваннями, географічними позначеннями, що належать іншим особам;

4) відтворюють промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них без згоди власників авторського права, прізвища, імена, портрети, факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди тощо.

Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність. Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємств і виокремлювання їх з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів і послуг, які уможливлюють ідентифікацію конкретних товарів та послуг цього підприємства, фірмове найменування вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок. Фірмове найменування ідентифікує підприємство, є символом його репутації, незалежно від того, які товари і послуги воно реалізує на ринку.

Окрім назв з фірмовим найменуванням існують і комерційні найменування. Комерційне найменування — це позначення, яке надає можливість вирізнити одну особу, що виготовляє та (або) реалізує товари чи надає послуги, з-поміж інших. Такі позначення можуть складатися із вказівки на організаційно-правову форму або характер діяльності юридичної особи та позначення, які є частиною цього комерційного найменування скороченого найменування юридичної особи. Комерційна назва фізичної особи може містити його прізвище та (або) його власне ім'я. Обов'язковість реєстрації комерційного найменування законом не встановлено.

Географічне зазначення походження товару — це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні властивості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені ха­рактерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням таких. Географічне зазначення допомагає визначити, де і ким виготовлено ті або інші товари. Крім того, воно виокремлює з-поміж великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, зумовлені географічною специфікою місця їх виробництва, тобто воно вказує на безпосередню залежність властивостей товару від місця його походження.

Не визнається зазначенням походження товару таке, яке, хоча і містить назву географічного об'єкта, але є загальновживаним щодо товарів певного виду і яке не пов'язане з місцем його виготовлення. Забороняється використовувати зазначення походження товару в перекладі або у сполученнях зі словами «рід», «тип», «імітація», оскільки це може ввести споживачів в оману щодо місця походження та особливих властивостей товару.

Фізична та юридична особа, яка зареєструвала зазначення походження товару, одержує право на його використання в рекламних цілях через розміщення на відповідному виробі, його упаковці, у проспектах та іншій товарно-супровідній документації.

Топографією інтегральної мікросхеми називається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними. Розроблення топографії інтегральної мікросхеми потребує значних інтелектуальних зусиль, часу і фінансів. Проте практично будь-яку топографію інтегральної мікросхеми можна швидко і порівняно дешево скопіювати, що і зумовлює необхідність їх правової охорони. Об'єктами охорони у цьому випадку є лише топографічна схема, тобто взаєморозміщення елементів мікросхеми. Правова охорона не поширюється на ідеї, способи, технологію або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топографії.

Раціоналізаторська пропозиція — це визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Раціоналізаторськими вважаються не тільки технічні й технологічні пропозиції, які є новими і корисними для підприємства та передбачають удосконалення й модернізацію використовуваної техніки й технології виробництва, зміну конструкції виробів, складу матеріалів, але й створення нових конструкцій виробів, застосовуваної техніки, матеріалів, технології та організації виробництва. З наведеного визначення також випливає, що пропозиції, які дають можливість підприємствам підвищити продуктивність праці, ефективніше використовувати обладнання, енергію, матеріали тощо шляхом організаційно-виробничих новацій, теж можуть бути кваліфіковані як раціоналізаторські.

Раціоналізаторські пропозиції відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що мають так би мовити «місцеву» новизну, є новими щодо техніки, технології, організації виробництва тощо, які використовуються на цьому підприємстві, незалежно від того, відоме таке рішення ще деінде чи ні.

На відміну від об'єктів авторського права і суміжних прав, виникнення і здійснення прав на які не потребує будь-яких формальностей, правова охорона надається тільки таким об'єктам промислової власності, які відповідають визначеним умовам (критеріям) охороноздатності. На практиці це означає, що для юридичного закріплення прав на об'єкти промислової власності необхідно пройти спеціальну процедуру, яка передбачає:

1) оформлення за певними правилами заявки і подача її на розгляд до компетентного державного органу;

2) перевірку офіційно уповноваженим державним органом матеріалів заявки на відповідність встановленим законом вимогам (експертиза заявки);

3) видачу від імені держави охоронного документа, який офіційно засвідчує права і встановлює обсяги правового захисту того або іншого об'єкта промислової власності.

Правила оформлення заявки, умови охороноздатності та охоронні документи, що засвідчують права на різні об'єкти промислової власності, мають свої відмінності (табл. 15.1).

Таблиця 15.1

Умови охороноздатності та охоронні документи, що засвідчують права на об'єкти промислової власності

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності. Патент забезпечує його власникові:

— виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

— право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

— можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту;

— право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;

— право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).

У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в госпо­дарський обіг товарів або їх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випливає з патенту, чинне лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, географічних зазначень походження товару здійснюється на підставі їх державної реєстрації. При цьому охорона інтересів власників виключних прав на ці об'єкти промислової власності ґрунтується на дещо інших принципах, ніж охорона прав патентовласників: законодавство не визнає за конкретними авторами зазначених об'єктів будь-яких особистих прав. На заре­єстрований знак для товарів і послуг, фірмове найменування і географічне зазначення походження товару видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне мар­кування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Правова охорона географічного зазначення походження товару має певні особливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що реєстрація права на використання зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їхніх прав на його використання. Власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозвіл іншим особам на його використання. Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює у тому самому географічному місці, надає уповноважений державний орган.

Захист виключних прав авторів топографій інтегральних мікросхем здійснюється також на підставі їх державної реєстрації з видачею свідоцтва.

Особливості раціоналізаторських пропозицій як об'єктів промислової власності полягають у тому, що вони проходять експертизу на новизну та корисність тільки на рівні підприємства, де їх подано. Після винесення керівником підприємства рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською і про прийняття її для використання автору пропозиції видається свідоцтво встановленого зразка, яке і засвідчує факт створення раціоналізаторської пропозиції, її пріоритет і авторство.

Об'єкти авторського права, суміжних прав і промислової власності не вичерпують усього змісту поняття «інтелектуальна власність». Є чимало інших результатів інтелектуальної діяльності, які підлягають правовій охороні. До таких, зокрема, відносять комерційні таємниці, у т. ч. ноу-хау.

Комерційна таємниця — це будь-яка інформація про діяльність підприємства, яка не є державною таємницею, має комерційну цінність внаслідок її недоступності для третіх осіб і розголошення якої може завдати шкоди його інтересам. У загальному розумінні комерційною таємницею є інформація виробничо-господарського, науково-технічного, фінансово-економічного характеру (у т.ч. методи продажу, рекламна стратегія, списки по­стачальників тощо), розголошення якої може призвести до економічних збитків.

Специфічною рисою комерційної таємниці як об'єкта інтелектуальної власності є її універсальність. Комерційною таємницею може бути будь-яка інформація, пов'язана з особливостями виробництва, технології, управління, фінансів, інноваційної та іншої діяльності підприємства, яка надає йому певні переваги над конкурентами. Комерційною таємницею окрім цього можуть бути й об'єкти, які відповідають умовам охороноздатності, отримання прав на які з тих або інших причин вважається недоцільним.

До комерційних таємниць відносять ноу-хау. Ноу-хау — це незахищена охоронними документами та неоприлюднена інформація наукового, технологічного, виробничого, фінансового, управлінського характеру, що практично застосовується в діяльності підпри­ємства або у фаховій діяльності, і дає можливість підприємству одержувати прибуток або іншу вигоду.

Термін «ноу-хау» походить від англійського виразу «знати як зробити». До ноу-хау належать також незапатентовані з різних причин винаходи. Об'єктами ноу-хау можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо. Важливою ознакою ноу-хау є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.

Склад, обсяги відомостей, які складають комерційну таємницю (за винятком тих, які на законних підставах не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (Комерційну таємницю не можуть складати: засновницькі документи і документи підприємства, які дають дозвіл займатися підприємницькою або господарською діяльністю та її окремими видами; інформація про будь-які форми державної звітності; відомості, які необхідні для перевірки нарахування і сплати податків; відомості про чисельність і склад співробітників підприємства та їх заробітну плату; документи про сплату податків; документи про платоспроможність; відомості, які підлягають розголошенню відповідно до законодавства)), а також порядок їх захисту віднесено до компетенції керівника підприємства. На відміну від інших об'єктів інтелектуальної власності комерційні таємниці не мають спеціальної правової охорони. Вони охороняються законом на загальних підставах з моменту їх створення. За розголошення комерційних таємниць законодавством України передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.

Захист від недобросовісної конкуренції було віднесено до складових системи охорони інтелектуальної власності ще у 1900 році при перегляді Паризької конвенції з охорони промислової власності. Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії, які суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Згідно із законодавством України недобросовісною конкуренцією вважаються дії, пов'язані:

1) із неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; копіювання зовнішнього вигляду товарів іншого виробника; порівняльна реклама);

2) зі створенням перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб'єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; намовляння до бойкоту суб'єкта господарювання; намовляння постачальника до дискримінації покупця; намовляння до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника або покупця);

3) із неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці, включаючи й намовляння до розголошення комерційної таємниці.

Специфіка захисту від недобросовісної конкуренції як об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він узагальнює і доповнює правові засади захисту об'єктів інтелектуальної власності. Так, забороняючи нечесну практику підприємницької діяльності, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» може забезпечити захист навіть у випадках, коли спеціальні закони про охорону прав на об'єкти інтелектуальної власності його не забезпечують.

З'ясування сутності об'єктів інтелектуальної власності дає змогу сформулювати визначення цієї категорії. Інтелектуальна власність — це результат інтелектуальної, творчої діяльності людини, який втілений у матеріальному носії, має певну об'єктивну форму і здатний до відтворення. Графічною інтерпретацією цього визначення може бути коло (рис. 15.2), у центр якого поміщено інтелект, знання людини. Від центра до зовнішніх меж кола вони трансформуються, проходячи певні стадії.

Рис. 15.2. Стадії та шляхи трансформації інтелектуального продукту в інтелектуальний капітал

Спочатку інтелект, знання втілюються в матеріальному носії і набувають нової якості — інтелектуального продукту. У подальшому, залежно від наявності умов охороноздатності та особливостей набуття (юридичного закріплення) прав власності, різні інтелектуальні продукти перетворюються на об'єкти інтелектуальної власності неоднаково. Так, у процесі перетворення на об'єкт промислової власності інтелектуальний продукт спочатку проходить процедуру експертизи з метою визначення його відповідності встановленим умовам охороноздатності. На наступному етапі, після експертизи, відбувається юридичне закріплення прав власності за автором інтелектуального продукту і видача відповідного охоронного документа, а сам інтелектуальний продукт набуває нової якості — об'єкта промислової власності.

Винятком є географічні зазначення походження товару, які не є результатом розумової діяльності особи, що подає заявку на експертизу, а віддзеркалює вже наявний інтелектуальний продукт — назву географічної місцевості, звідки він походить.

Об'єкти авторського права і суміжних прав не мають умов охороноздатності й перетворюються на відповідні об'єкти відразу після втілення в матеріальному носії й оприлюднення. їх офіційна реєстрація і видача свідоцтва здійснюються за бажанням автора.

Інший шлях перетворення на об'єкти інтелектуальної власності проходять такі інтелектуальні продукти, як ноу-хау. Вони також не мають умов охороноздатності. Власник ноу-хау набуває прав на нього після укладення відповідного ліцензійного договору.

З наведеного визначення випливає, що інтелектуальна власність визначає тільки те, кому належить результат інтелектуаль­ної, творчої діяльності, втілений у певній об'єктивній формі (патент, свідоцтво, авторський твір, ноу-хау тощо). Трансформація об'єктів інтелектуальної власності в інноваційний продукт, придатний для виробництва і продажу на ринку, тобто вартісна оцінка і введення їх в господарський оборот, є засобом реалізації еко­номічних інтересів власників об'єктів інтелектуальної власності. Вартісна оцінка прав і використання об'єкта інтелектуальної власності в господарській діяльності змінюють його статус — перетворюють на нематеріальний актив, який використовується самим суб'єктом господарювання з метою одержання прибутку або реалізується іншим.

З'ясування сутності механізму перетворення результатів інтелектуальної творчої діяльності людини в нематеріальні активи дозволяє ввести та сформулювати визначення відповідного терміна — інтелектуального капіталу. Інтелектуальний капітал — це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має певну об'єктивну форму, вартісну оцінку і використовується суб'єктом господарювання з метою одержання прибутку.

Поиск по сайту: