Оцінювання вартості нематеріальних активів

У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов'язані з оцінюванням вартості нематеріальних активів. Зазначене оцінювання, зокрема, необхідне у та­ких випадках:

— приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;

— включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

— визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;

— оцінювання та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

— розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;

— здійснення фінансової звітності підприємства;

— оцінювання застави під отримуваний кредит;

— визначення збитків від порушень прав на об'єкти інтелектуальної власності;

— організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їх оцінювання. Складність вартісного оцінювання нематеріальних активів зумовлена:

1. різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких є оригінальним;

2. різними способами їх появи на підприємстві;

3. різними формами їх практичного використання на підприємстві;

4. імовірнісним характером отриманих результатів вартісного оцінювання;

5. відсутністю залежності між витратами на створення й економічним ефектом від практичного застосування.

Оцінювання вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповід­ного методу (методів) оцінювання вартості;

4) формування інформаційної бази для оцінювання;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

6) підготовка звіту про оцінювання.

Для оцінювання вартості нематеріальних активів відповідно до міжнародних стандартів, що розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінювання майна (TIAVSC) і набрали чинності з 1994 p., використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний) і ринковий. У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виокремити кілька конкретних методів оцінювання вартості нематеріальних активів (рис. 15.4).

Рис. 15.4. Класифікація методів оцінювання вартості нематеріальних активів

В основу витратного підходу покладено ідею про те, що вартість нематеріального активу визначається сумою витрат, необхідних на його відтворення або заміну.

Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається, за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років (іноді ця вартість має назву історичної). При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:

— виявляються всі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;

— витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінювання;

— визначається нарахована величина амортизації об'єкта інтелектуальної власності;

— вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і сумою амор­тизаційних відрахувань.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживчої вартості.

Найприйнятнішим способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, роз­рахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

На практиці витратні методи оцінювання вартості нематеріальних активів використовуються у випадках, коли сферою застосування цих активів є соціальні чи оборонні програми, космос, інші програми безпеки державного або регіонального призначення.

Концепція прибуткового (дохідного) підходу ґрунтується на передбаченні, що економічна цінність конкретного нематеріа­льного активу на поточний момент зумовлена розміром дохо­дів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. До основних мето­ів, які реалізують концепцію прибуткового підходу, належать метод дисконтування майбутніх грошових потоків і метод капіталізації прибутку.

У разі оцінювання нематеріальних активів за допомогою прибуткового підходу найчастіше використовується метод дисконтування майбутніх грошових потоків. Реалізація цього методу передбачає:

— оцінювання майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об'єкта;

— визначення ставки дисконтування;

— розрахунки сумарної теперішньої вартості майбутніх прибутків;

— додавання до отриманого результату вартості об'єкта інте­лектуальної власності, приведеної до поточного періоду.

Під капіталізацією, звичайно, розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна в його вартість. Процедура оцінювання вартості нематеріального активу за методом капіталі­зації прибутків складається з таких етапів:

— виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;

— визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

— розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод капіталізації частіше використовують для розрахунку залишкової вартості нематеріальних активів і іноді для оцінювання активів, строк служби яких практично невизначений.

Ринковий підхід до оцінювання вартості нематеріальних активів базується на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори не обмежені в можливостях вибору. Цей підхід на практиці реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу та методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу передбачає зіставлення нематеріального активу, що оцінюється, з іншими подібними за якістю, призначенням і корисністю, проданими за порівнюваний проміжок часу на ринку. Отже, вартість нематеріального активу за цього методу визначається ціною, яку на цьому ринку на момент оцінювання можуть заплатити за аналогічний об'єкт. За використання методу порівняльного аналізу продажу:

— збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;

— визначають перелік показників, за якими зіставляють об'єкти інтелектуальної власності;

— коригують фактичні ціни угод щодо об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;

— визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.

Основною умовою застосування цього методу є наявність достатньої і достовірної інформації про операції купівлі-продажу аналогічних об'єктів. Такі відомості, як правило, не розголошуються й отримати їх на вітчизняному ринку дуже складно, що суттєво звужує сферу практичного застосування методу порівняльного аналізу продажу.

Метод звільнення від роялті також застосовується за наявності інформації про продаж подібних активів або, як мінімум, відомостей про ставки роялті в цій галузі. Вартість нематеріального активу згідно з цим методом визначається на підставі при­пущення, що оцінюваний актив, який використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину доходу підприємство мало б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину доходу підприємство залишає у себе. Цю частину доходу і вважають додатковим прибутком, який створюється цим нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу. В міжнародній практиці цей метод широко використовується для оцінювання вартості патентів і технологій.

Поиск по сайту: