Конституційна основа пошуку, отримання та передачі інформації

Право на пошук, отримання і передачу інформації, право на доступ до інформації або право знати, є основою інформаційного права. Ці права мають конституційну основу. У Конституції РФ питань, що регулюють використання інформації і визначальним права громадян і держави в інформаційній сфері, присвячені статті 15, 23, 24, 29, 33, 41, 42 і 44.
«Стаття 15. 3. Закони підлягають офіційному опублікуванню. Неопубліковані закони не застосовуються. Будь-які нормативні правові акти, що зачіпають права, свободи та обов'язки людини і громадянина, не можуть застосовуватися, якщо вони не опубліковані офіційно для загального відома»[1]. У даній статті Конституція РФ визначає, що найважливіший вид інформації - офіційні документи - вступає в силу тільки після офіційного опублікування.
«Стаття 23. 1. Кожен має право на недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю, захист своєї честі і доброго імені.

2. Кожен має право на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень. Обмеження цього права допускається лише на підставі судового рішення».
«Стаття 24. 1. Збір, зберігання, використання та поширення інформації про приватне життя особи без його згоди не допускаються.

2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані забезпечити кожному можливість ознайомлення з документами і матеріалами, безпосередньо зачіпають його права та свободи, якщо інше не передбачено законом».
Статті 23 і 24 забезпечують охорону недоторканності приватного життя будь-якої особи. Вони забороняють збирати та використовувати інформацію про громадян без їх дозволу. Дані статті служать основою для правового інституту персональних даних. Державні органи влади та органи місцевого самоврядування наділяються повноваженнями щодо створення інформаційних ресурсів, що містять дані про громадян, необхідні для функціонування даних органів. Недержавні організації мають право використовувати персональні дані з дозволу громадян, але не мають право їх розголошувати.

«Стаття 29. 1. Кожному гарантується свобода думки і слова.

3. Не допускаються пропаганда або агітація, збуджуючі соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу. Забороняється пропаганда соціальної, расової, національної, релігійної чи мовної вищості.

4. Ніхто не може бути примушений до вираження своїх думок і переконань або відмови від них.
5. Кожен має право вільно шукати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом. Перелік відомостей, що становлять державну таємницю, визначається федеральним законом.

6. Гарантується свобода масової інформації. Цензура забороняється».

Стаття 29 є найважливішою з точки зору інформаційного законодавства. Саме в цій статті закріплена свобода думки, слова, масової інформації. Дана стаття визначає, що пошук, отримання, передача, виробництво і поширення інформації здійснюється вільно. Вперше в історії нашої країни цензура заборонена конституційно. Крім усього перерахованого вище стаття 29 забороняє порушення різного роду ненависті, ворожнечі і якого-небудь переваги. Оскільки зазначені дії можуть бути зроблені тільки через поширення інформації, то дана стаття забороняє розповсюдження шкідливої, небезпечною і недостовірної інформації.

«Стаття 33. Громадяни Російської Федерації мають право звертатися особисто, а також направляти індивідуальні та колективні звернення до державних органів та органів місцевого самоврядування».
Дана стаття гарантує громадянам і організаціям можливість вільного одержання в державних органах необхідної їм інформації. Одночасно стаття 33 зобов'язує державні та муніципальні органи створювати інформаційні ресурси для надання інформації звертаються громадянам та організаціям.
«Стаття 41. 3. Приховування посадовими особами фактів та обставин, що створюють загрозу для життя і здоров'я людей, тягне за собою відповідальність згідно з федеральним законом».

Частина 3 статті 41 встановлює право громадян і організацій на вільне отримання інформації про факти та події, які загрожують життю та здоров'ю людей. Одночасно державні і недержавні органи, що займаються питаннями охорони здоров'я, екології і т.п. зобов'язані оприлюднювати таку інформацію.
«Стаття 42. Кожен має право на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан і на відшкодування шкоди, заподіяної його здоров'ю або майну екологічним правопорушенням».
Дана стаття забезпечує вільний доступ до інформації про навколишнє середовище. Одночасно покладається обов'язок на державні та недержавні структури збирати, зберігати і надавати екологічну інформацію будь-якій особі, її потребувати.

«Стаття 44. 1. Кожному гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічної та інших видів творчості, викладання. Інтелектуальна власність охороняється законом.

7. Кожен має право на участь у культурному житті і користування установами культури, на доступ до культурних цінностей.

8. Кожен зобов'язаний піклуватися про збереження історичної та культурної спадщини, берегти пам'ятники історії і культури».

Гарантії свободи творчості, закріплені в даній статті, дозволяють громадянам і організаціям вільно створювати нову інформацію. Одночасно забезпечується захист авторських і суміжних прав на знову створену інформацію. Стаття 44 також зобов'язує організації, що володіють культурними цінностями, забезпечувати до них вільний доступ. Тим самим гарантується право на пошук і отримання інформації про культурні цінності.

Аналізуючи всі вищенаведені статті Конституції РФ, необхідно зауважити, що основна увага приділена захисту прав і свобод особистості. При цьому питання використання комерційно поширюваної інформації майже не згадуються. Конституційні норми визначають, що у великій кількості випадків державні та муніципальні органи зобов'язані надавати інформацію, однак не вказано, що порядок цього надання визначається федеральним законом. У результаті кожне міністерство чи відомство придумує свій порядок надання інформації, що часто ускладнює її отримання.

Поиск по сайту: