Якісні зміни у характері соціального попиту на освіту

Тенденції розвитку освіти не можна розглядати тільки в контексті економічних проблем та перспектив. Розглянемо провідні чинники, що зумовлюють зміни у соціальному попиті на освіту.

Вельми знаменним серед них фахівці вважають зростання впливу "суб'єктивного фактору", тобто суспільної думки, свідомості людей на суспільний прогрес. Таким чином, вирішальним критерієм суспільного прогресу є в сьогоденні не певна сума економічних показників, при всій їх важливості, а те, чи створені умови, що дають можливість найбільш повно розкрити інтелектуальні та моральні якості, творчі здібності, що сприяють самореалізації особистості. І значення освіти тут очевидне.

Для широких кіл населення у розвинутих країнах є характерним спосіб життя, що відрізняється як більш високими, ніж у попередні часи, економічними стандартами, так і більш високим рівнем соціальних домагань. Головними все більше стають постматеріальні цінності (можливість самореалізації через творчий характер праці, повноцінне дозвілля тощо).

В той же час зберігаються і цілком земні мотиви попиту на освіту, а саме: вона розглядається як шлях до забезпечення бажаного соціального статусу. Між рівнем освіти і розміром заробітної платні, як ми вже пересвідчились, існує чітка кореляція. Тут же підкреслимо, що високий освітній рівень є певною гарантією від безробіття, оскільки першими її жертвами стають некваліфіковані робітники з мінімальною освітою, а серед них молоді у 2-3 рази більше, ніж серед дорослого населення, тому, безумовно, попит на освіту є передусім актуальним для молоді.

Зростання попиту на освіту зумовлено зміною соціальної політики ряду європейських держав (Франції, Великобританії, Німеччини, Голландії, Данії), що має проявом відхід від глобальної турботи про безробітних. Турбота поширюється лише на тих, хто не в змозі себе забезпечити. Всіх інших намагаються працевлаштувати, засобом чого і виступають різні форми освіти дорослих.

Разом з тим, посилилось значення освіти і для молоді з привілейованих верств населення, що пов'язано з новими способами формування соціальної еліти західного суспільства. Такі фактори, як багатство, походження, вигідні зв'язки продовжують відігравати чималу роль. Але тепер цього недостатньо. Дуже важливою умовою входження у склад економічного та політичного істеблішменту є наявність диплома вельми престижного навчального закладу (Оксбріджу у Великобританії, столичної "великої школи" у Франції, "університету оповитого плющем" у США тощо).

Зростання соціального попиту на освіту зумовлене і таким чинником, як залучення все більш широкого кола дівчат до середньої та вищої освіти, що пояснюється рядом економічних та соціально-психологічних передумов.

Зростанню економічної активності жінок сприяли такі чинники, як скорочення застосування тяжкої фізичної праці на виробництві, висока ефективність жіночої праці у електроніці та точному приладобудуванні, розширення сфери охорони здоров'я та освіти, у яких відкрилися мільйони нових робочих місць для жінок. Разом з тим існує і такий чинник як недостатність заробітної платні чоловіка для підтримки певного матеріального рівня сім'ї. Тому зараз на Заході працюють не тільки одиначки, як це було раніше, але й до 50% заміжніх жінок.

Одночасно слід враховувати і такий чинник, як зростання суспільної самосвідомості жінок, прагнення до незалежності і реальної соціальної рівності з чоловіками. Він призвів до прагнення оволодіння раніше недоступними для жіноцтва професіями. Сьогодні у США та Західній Європі частка жінок серед висококваліфікованих спеціалістів у деяких галузях народного господарства зросла до 25-35%.

Результатом всіх цих процесів став стрімкий розвиток жіночої освіти. У розвинутих західних країнах дівчата складають більше половини учнів повних середніх шкіл і майже половину студентів вищих навчальних закладів. Значно зріс жіночий контингент бакалаврів, магістрів, докторів наук.

Певні зрушення у цій сфері відбулися і у країнах, що розвиваються. З 1970 по 1990 рр. частка дівчат у контингентах учнів середніх шкіл збільшилась в Африці з 33% до 38%, в Азії з 35% до 40%. Аналогічні тенденції існують і у вищій освіти.

Разом з досягненнями у сфері жіночої освіти існують істотні проблеми, пов'язані з дискримінацією жінок у різних сферах суспільного життя. Вона починається ще до народження дитини: завдяки існуючим технологіям генетичного планування та вибору статі майбутньої дитини зростає застосування засобів уникнення народження немовляти жіночої статі як у розвинутих країнах, так і у тих, що розвиваються. Дискримінація продовжується через раннє заміжжя, раннє народження дитини, недостатнє харчування та доступ до засобів підтримки фізичного та психічного здоров'я, до освіти, сексуальне насилля тощо. Жінки становлять 70% від 1,3 млрд. людей, що живуть у бідності. Становлячи щонайменше половину всього населення, жінки відпрацьовують 2/3 всього робочого часу, а отримують 1/10 загального прибутку. Рівень жіночої неписемності в світі майже вдвічі вищий, ніж чоловічої (відповідно 29% і 16%) [27].

Великий вплив на розвиток освіти має динаміка демографічної ситуації в світі. За період з 1950 до 1990 року населення земної кулі виросло більш ніж вдвічі і у 1999 році досягло цифри б млрд. чоловік Прогнозувався навіть "День 6 мільярдів" - 16 червня 1999 року. Насправді він наступив у жовтні цього року. 90% приросту забезпечують, згідно даних Доповіді Фонду народонаселення 00Н від 2 вересня 1998 р., країни, що розвиваються. Відповідно збільшились і вікові групи, які повинні навчатись у стаціонарних навчальних закладах різного рівня. Населення у віці 5-24 років з 1970 до 1990 рр. зросло з 1,1 млрд. до 1,7 млрд. Демографічні процеси у різних регіонах розвиваються, як ми вже побачили, не однаково. Якщо у розвинутих країнах кількість дітей шкільного віку складає 10-15% від загальної кількості населення, то у Південній Африці близько 60% населення знаходиться у віці, молодшому за 18 років. Близько половини населення Бразилії знаходиться у шкільному віці. Зменшення народжуваності у розвинутих країнах у 1970 - 1990 рр. привело до абсолютного зменшення кількості молоді:

вікова група 5-24 річних скоротилась з 370 до 360 млн. У 1990-ті роки становище у цій групі країн стабілізувалось, у США навіть активно обговорюються наслідки "бебі буму" для зростання чисельності учнівських контингентів у країні. Для України ж 90-ті роки XX століття стали періодом глибокої демографічної кризи, яку характеризують як стан депопуляції: з 1991 по 1996 роки рівень народжуваності у країні скоротився на 25% (з 630,8 тис. до 467, 8 тис.), що не забезпечує навіть простого відтворення населення [2].

Отже, від кількості народжуваних дітей залежить і кількість навчальних місць, що мають плануватись у країні відповідно до закону обов'язкове навчання. Однак ці цифри не завжди співпадають. Наприклад, у ряді країн Азії і Африки закони, що визначають строки обов'язкового навчання, лише проголошують наміри і не відображають реального стану речей. Так, у Конго, Габоні, Гані проголошена обов'язкова 10-річна освіта, яка насправді не здійснюється і маса дітей залишає школу задовго до цього строк. В той же час у багатьох розвинутих країнах законодавче встановлені строки обов'язкової освіти не встигають за реальним процесом розвитку шкільництва. Наприклад, у Японії, Фінляндії, Австрії, Норвегії, Данії, Швеції строк обов'язкового вивчання - 9 років, але абсолютна більшість молоді вчиться більш тривалий час (12 років).

У розвинутих країнах зменшення рівня народжуваності призвело Ц зменшення чисельності учнів початкових шкіл. З 1980 до 1990 р. вона скоротилась у Англії на 500 тис, у Франції - на 400 тис., у Японії майже на 2 млн.

Що стосується середніх шкіл, то у 60-70-х рр. темпи росту їх контингенту були дуже високими. У Японії у повній середній школі у 1960 р. навчалося 58%, а у 1980 -94%. У Франції у той же період відповідні контингенти зросли більш ніж удвічі, тоді як загальна кількість молоді відповідного віку збільшилась лише на 40%. У СРСР число учнів 9-10 (11) класів загальноосвітніх шкіл за 20 років (1960-1980) виросло майже у 4 рази: з 2,6 до 9,9 млн. Таке збільшення не тільки не співпало з чисельним ростом певних вікових груп, але йшло всупереч їх падінню [6, 24].

Лише у 80-х роках абсолютне зменшення кількості молоді у розвинутих країнах позначилося на контингентах середніх шкіл: з 1980 до 1Я?0 рр. їх кількість зменшилася на 3,5 %. Тільки вища школа ще не відчуває прямої залежності від демографічної кон'юнктури: її контингенти продовжують зростати майже у всіх країнах. Отже, кількість учнів повних середніх і вищих шкіл не можна розглядати тільки з позицій демографічного детермінізму. Вирішальним фактором тут є потреби економічного розвитку і зрушення у психології широких верств населення.

Крім названих вже соціальних чинників, що впливають суттєвим ом на попит на освіту, відмітимо і ряд таких, на які освіта, у свою у, суттєво впливає. З цією метою звернемося до аналізованого назвище документу - "Проекту вищої освіти для нового тисячоліття: вартість, ціна, продуктивність" [32], розробленого Інститутом політики вищої освіти (США).

У чому полягають, на думку американських освітян, соціальні вигоди від підвищення рівня освіти для окремої особистості та для соціуму в цілому?

Таблиця 5. [32]

Соціальні вигоди від підвищення рівня освіти

Наведемо деякі статистичні данні, що підтверджують подані вище положення "Проекту"

Показники участі громадян США віком 25-44 років у президентських виборах 1964-92 рр. залежно від освітнього рівня (у %) [32]

Таблиця

Характеристики стану здоров'я дорослого населення США залежно від рівня освіти (у %) (1994 рік) [32] _____

Участь у різних формах проведення вільного часу жителями США протягом року залежно від рівня освіти (у %) (1993 рік) [32]

Таким чином, цілком очевидним є позитивний вплив підвищення освіти на економічні та соціальні показники життя як окремої людини, так і соціуму загалом. Підвищення освітнього рівня повинно залишатись предметом не тільки приватного, а й суспільного інтересу, широкої підтримки суспільства й держави, у тому числі і матеріальної. Наслідками відсутності такої підтримки стають:

• зростаюче соціальне та економічне розмежування суспільства;

• зростання потреби у соціальних програмах допомоги незаможним верствам населення;

• зниження конкурентно-спроможності держави та окремого працівника відповідно на глобальному економічному ринку та ринку праці;

• зниження якості життя громадян;

• зниження рівня здоров'я та соціальних сподівань громадян;

• зниження рівня участі громадян у суспільному житті та рівня відповідальності за нього;

• підвищення рівня криміногенності у суспільстві [32].

Поиск по сайту: